Рішення № 101841546, 23.11.2021, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/995/21

Справа №754/10158/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

23 листопада 2021 року м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Таран Н.Г.

при секретарі - Куценко Ю.В.,

у відсутності сторін

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн Комплекс» до ОСОБА_1 , про відшкодування шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов`язків,

В С Т А Н О В И В:

До Деснянського районного суду м. Києва звернувся представник позивача з позовом до ОСОБА_1 , про відшкодування шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов`язків та просив суд стягнути з останнього на користь позивача суму завданої шкоди в розмірі 8 739,71 грн. та судовий збір в розмірі 2 102,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач перебував з позивачем у трудових відносинах згідно наказу № 73КН/к-п від 03.06.2019 працював водієм автоколони № 1 та виконував перевезення на легковому автомобілі ТОВ «Концерн Комплекс» марки «Шкода Октавія» д.н.з. НОМЕР_1 . Наказом № 73КН/к-п від 03.06.2019 автомобіль марки «Шкода Октавія» д.н.з. НОМЕР_1 був закріплений за відповідачем.

15 листопада 2019 року на 192 км. а/ш Київ-Харків-Довжанський перебуваючи за кермом службового автомобіля яким користувався позивач на підставі договору оренди № 136/2019/КАМ/О від 01.05.2019, а саме «Шкода Октавія» д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , порушив вимоги п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП, в наслідок чого зіткнувся з автомобілем «Вольво» під управлінням ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП автомобілем позивача пошкоджено.

05.12.2019 постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області у справі № 539/4527/19 відповідача було визнано винним у скоєні вказаного ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Власник автомобіля ТОВ «Комплек Агромарс», для оцінки нанесеного розміру збитку автомобілю ТОВ «Комплекс Агромарс» марки «Шкода Октавія» д.н.з. НОМЕР_1 , звернувся до ТОВ «Бюро інвентаризації оцінки та експертизи» для проведення оцінки з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля серія НОМЕР_2 від 17.12.2019.

Відповідно до вказаного Звіту НОМЕР_2 від 17.12.2019 вартість відновленого ремонту транспортного засобу «Шкода Октавія» д.н.з. НОМЕР_1 , складає 201 419,43 грн., вартість автомобіля на дату ДТП 158 598,62 грн.

Факт порушення відповідачем ПДР і вчинення ним адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП України встановлено постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області у справі № 539/4527/19 від 05.12.2019. Отже дії відповідача призвели до того, що позивач поніс додаткові витрати та відшкодував в позасудовому порядку на підставі договору про відшкодування шкоди від 20.12.2019 ТОВ «Комплекс Агромарс» збитки в сумі 158 598,62 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 200807594 від 03.01.2020.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача заподіяну з його вини шкоду в розмірі 8 739,71 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 2 500,00 грн., судовий збір в розмірі 2 102,00 грн.

Ухвалою судді від 14.08.2020 року відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання позивач не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в той же час представник позивача подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідач у судове засідання не з`явився і від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений в установленому законом порядку - шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання.

Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Повідомлення про причину неявки в засідання від відповідача до суду не надійшло, відзив на позов не надано, тому суд вважає за можливе відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що у справі мається достатньо доказів для розгляду справи за відсутності сторін, та приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення виходячи з наступних підстав:

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.1 ст. 3 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України).

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, № 303-A, параграф 29).

відповідач перебував з позивачем у трудових відносинах згідно наказу № 73КН/к-п від 03.06.2019 працював водієм автоколони № 1 та виконував перевезення на легковому автомобілі ТОВ «Концерн Комплекс» марки «Шкода Октавія» д.н.з. НОМЕР_1 . Наказом № 73КН/к-п від 03.06.2019 автомобіль марки «Шкода Октавія» д.н.з. НОМЕР_1 був закріплений за відповідачем.

15 листопада 2019 року на 192 км. а/ш Київ-Харків-Довжанський перебуваючи за кермом службового автомобіля яким користувався позивач на підставі договору оренди № 136/2019/КАМ/О від 01.05.2019, а саме «Шкода Октавія» д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , порушив вимоги п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП, в наслідок чого зіткнувся з автомобілем «Вольво» під управлінням ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП автомобілі пошкоджено.

05.12.2019 року постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області у справі № 539/4527/19 відповідача було визнано винним у скоєні вказаного ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Власник автомобіля ТОВ «Комплек Агромарс», для оцінки нанесеного розміру збитку автомобілю марки «Шкода Октавія» д.н.з. НОМЕР_1 , звернувся до ТОВ «Бюро інвентаризації оцінки та експертизи» для проведення оцінки з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля серія НОМЕР_2 від 17.12.2019.

Відповідно до вказаного Звіту НОМЕР_2 від 17.12.2019 вартість відновленого ремонту транспортного засобу «Шкода Октавія» д.н.з. НОМЕР_1 , складає 201 419,43 грн., вартість автомобіля на дату ДТП 158 598,62 грн.

Факт порушення відповідачем ПДР і вчинення ним адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП України встановлено постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області у справі № 539/4527/19 від 05.12.2019. Отже дії відповідача призвели до того, що позивач поніс додаткові витрати та відшкодував в позасудовому порядку на підставі договору про відшкодування шкоди від 20.12.2019 ТОВ «Комплекс Агромарс» збитки в сумі 158 598,62 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 200807594 від 03.01.2020.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Згідно ст. 131 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

Згідно ст. 132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Відповідно до ст. 134 КЗпП відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків;

8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 року «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» визначено, що судовому розгляду підлягають: - заяви власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу до працівника про відшкодування шкоди в розмірі, що перевищує середній місячний заробіток, а також в розмірі, що не перевищує цей заробіток перевищує, але законом встановлена відповідальність в межах середнього місячного заробітку), якщо відшкодування не може бути проведене за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати (наприклад, у випадку припинення

працівником трудових відносин з даним підприємством, у зв`язку з закінченням строку на видання розпорядження про відрахування).

Згідно з п. 3 цієї Постанови у відповідності зі ст.130 КЗпП відшкодування

шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації. Суд у кожному випадку зобов`язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про позмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з`ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними Здіями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних

цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Згідно п. 4 Вищевказаної Постанови якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту.

Згідно п. 11 Постанови, суди повинні мати на увазі, що відповідно до п.5 ст.134 КЗпП працівник несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також

інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою організацією працівникові в користування.

Згідно із вимогами ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначав, що за відповідачем наказом було закріплено автомобіль, своїми діями відповідач наніс підприємству збитки, яка має бути ним відшкодована.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України передбачено, За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму ВС України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК ( 1618-15 ) при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов`язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями статті 212 ЦПК ( 1618-15 ). На підтвердження висновку суду щодо розміру відшкодування збитків у рішенні, крім посилання на вирок у кримінальній справі чи постанову у справі про адміністративне правопорушення, необхідно також зазначати докази, подані сторонами при розгляді цивільної справи (наприклад, врахування матеріального становища відповідача або вини потерпілого).

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму ВС України від 29.12.1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації їх працівниками», У відповідності зі ст.130 КЗпП ( 322-08 ) відшкодування шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації.

Виходячи з вимог ст.15 ЦПК ( 1501-06 ) суд у кожному випадку зобов`язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП ( 322-08 ) залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з`ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, в рішенні суду має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов`язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна їй частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності. За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов`язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах. За вимогами інших осіб, що грунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов`язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров`ю, виплаченої пенсії, допомоги по соціальному страхуванню та ін.), в силу ст.441 ЦК ( 1540-06 ), відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.

п. 4 постанови Пленуму ВС України від 29.12.1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації їх працівниками» Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати. Згідно зі ст.130 КЗпП ( 322-08 ) не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов`язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов`язків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВС України від 29.12.1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації їх працівниками», слідує, що право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього часу обчислюється строк на пред`явлення позову.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму ВС України від 29.12.1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації їх працівниками», при матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 ( 100-95-п ) Порядку обчислення середньої заробітної плати (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 р. N 348 ( 348-95-п ), а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації).

Згідно довідки позивача, заробітна плата відповідача за листопад 2019 р. становила 12 430,00 грн., за грудень 2019 р. - 5 049,42 грн. Середньомісячна заробітна плата відповідача становила 8 739,71 грн. (12 430,00 грн. + 5 049,42 грн.) : 2 міс.

За умовами ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до частин 4-6 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Позивач до суду подано доказів щодо понесення витрат на правничу допомогу.

Таким чином, суд вважає, що представником позивача в судовому засіданні доведено той факт, що ТОВ «Концерн Комплекс» завдано шкоду та у відповідності до вимог закону визначено її розмір. Крім того, визначено, в якій конкретно обстановці її заподіяно та доведено, що позивачем створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову ТОВ «Концерн Комплекс» до ОСОБА_3 та стягнення на користь позивача матеріальної шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов`язків в розмірі 8 739,71 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2 500,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 2 102,00 грн.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 12, 13, 76-81, 128, 141, 223, 263, 265, 273, 280, 281 ЦПК України, ст.ст.130, 131, 132, 134, 138 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн Комплекс» до ОСОБА_1 , про відшкодування шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов`язків - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн Комплекс» кошти у розмірі 8 739,71 грн. в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди, 2 500 грн. витрат на правничу допомогу та судовий збір в розмірі 2 102,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги, протягом 30 днів з дня складення рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Суддя: Таран Н.Г.