Рішення № 101836240, 13.12.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2021 року м. Житомир справа № 240/6329/21

категорія 113050100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо відмови у розгляді заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо встановлення причинного зв`язку захворювань із виконанням обов`язків військової служби;

- зобов`язати Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони прийняти та розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення причинного зв`язку захворювань із виконанням обов`язків військової служби, скласти протокол та прийняти відповідну постанову згідно з Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України №402 від 14.08.2008.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що проходив військову службу в складі в/ч 2072 в період бойових дій у Республіці Афганістан у період з 15.12.1987 до 16.05.1988, а також є ветераном війни. Позивач зазначає, що звернувся до відповідача із заявою про встановлення причинного зв`язку поранень, отриманих в Афганістані з військовою службою, однак відповідач повідомив про те, що вирішення питання про встановлення причинного зв`язку відноситься до компетенції Центральної військово-лікарської комісії Державної прикордонної служби України. Після отримання вказаної відповіді, позивач звернувся із відповідною заявою до Центральної військово-лікарської комісії Державної прикордонної служби України, однак отримав лист про необхідність звернутися із даним питанням до Центральної військово-лікарської комісії ЗСУ. На думку позивача відповідачем допущено бездіяльність щодо відмови у розгляді його заяви про встановлення причинного зв`язку поранень, отриманих в Афганістані з військовою службою, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

17.06.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов вх. №33603/21, відповідно до змісту якого відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить відмовити в позові. В обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що військово-лікарські комісії Збройних Сил України мають повноваження щодо встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців Збройних Сил України. Колишні військовослужбовці інших військових формувань, зокрема колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань. Міністерство оборони України було створено на підставі пункту 2 Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 №1431-ХІІ «Про військові формування в Україні», зі змісту вказаного документу очевидним є той факт, що Міністерство оборони України не лише не є правонаступником Міністерства оборони СРСР, а взагалі ніякого відношення до нього не має. В той же час позивач жодного відношення до Збройних Сил України не має, оскільки ОСОБА_1 проходив строкову військову службу в прикордонних військах КДБ СРСР у 1987 - 1988 роках (військова частина 2072) та приймав участь в бойових діях на території республіки Афганістан з 15.12.1987 до 16.05.1988.

Відповідач у відзиві вказує, що відсутній жодний нормативно-правовий акт в якому визначено, що Міністерство оборони України є правонаступником колишніх військових округів, у тому числі прикордонних.

Отже, Збройні Сили України створено з військових формувань дислокованих на території України. Збройні Сили України не являються правонаступником Збройних Сил СРСР, а тим паче Прикордонних військ КДБ СРСР, де проходив службу позивач.

Крім того, відповідачем зазначено, що правонаступником прикордонних військ колишнього союзу СРСР, які на той час підпорядковувались Комітету Державної безпеки СРСР, а з 1991 року Комітету по охороні Державного кордону СРСР, на сьогоднішній день є Державна прикордонна служба України, яка являється правоохоронним органом спеціального призначення та свою діяльність на виконання функцій і покладених на неї завдань здійснює через Адміністрацію Державної прикордонної служби України.

Отже, на думку відповідача, на Держприкордонслужбу покладено визначення причинного зв`язку захворювання, поранень, травм, контузій і каліцтв у колишніх військовослужбовців, які проходили військову службу в органах Держприкордонслужби України та військових частинах прикордонних військ СРСР та їх органів управління, дислокованих на території України.

Таким чином, Міністерство оборони України не є правонаступником Міністерства оборони СРСР, а позивач звільнений зі служби у прикордонних військах, правонаступником яких є Державна прикордонна служба України, то повноваження щодо встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, травм, контузій і каліцтв у колишнього військовослужбовця прикордонних військ, яким є позивач, у Центральній військово-лікарській комісії Збройних Сил України відсутні.

02.07.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив вх. №36246/21, відповідно до якої позивач проти доводів відзиву заперечує та позов підтримує, просить задовольнити позовні вимоги. Також, позивачем 02.07.2021 надіслано заяву про розподіл судових витрат вх. №36250/21.

28.07.2021 на адресу суду від відповідача надішли заперечення на відповідь на відзив вх. №41662/21, відповідно до змісту яких відповідач проти доводів відповіді на відзив заперечує та просить відмовити у задоволенні позову. Стосовно розподілу судових витрат відповідач заперечує щодо задоволення вказаної заяви з посиланням на відсутність в договорі про надання правничої допомоги номера справи якого він стосується.

Згідно з частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в складі в/ч 2072 у період бойових дій у Республіці Афганістан у період з 15.12.1987 до 16.05.1988, що підтверджується довідкою №882 від 2019 року, а також є ветераном війни (а.с.11-12).

На підтвердження причинного зв`язку отримання поранень під час проходження військової служби у складі Прикордонних військ КДБ СРСР на території республіки Афганістан у позивача наявні наступні документи: висновок експертного дослідження №043-209-2020; консультаційний висновок №3235/20 від 26.02.2020; МРТ головного мозку від 27.02.2020; консультаційний висновок спеціаліста від 27.02.2020; МРТ правого колінного суглоба від 04.05.2020; МРТ лівого колінного суглоба від 04.05.2020; довідка №20600 від 05.05.2020; консультаційний висновок спеціаліста від 29.07.2020; виписка із медичної картки амбулаторного хворого; виписка із медичної картки стаціонарного хворого: №1281 від 23.03.2020, №876 від 10.07.2020; №1088 від 18.09.2020; №2400 від 18.10.2020; №574 від 10.03.2020; №277 від 03.03.2021 (а.с.17-34).

05.11.2020 позивач із вищеперерахованими документами звернувся до Центральної військово-лікарської комісії із заявою про встановлення причинного зв`язку поранень, отриманих в Афганістані з військовою службою (а.с.13).

Листом Центральної військово-лікарської комісії ЗСУ від 19.11.2021 №2208 позивача було повідомлено про те, що компетенція щодо встановлення причинного зв`язку поранень, отриманих в Афганістані у складі Прикордонних військ КДБ СРСР з військовою службою віднесена до Центральної військово-лікарської комісії Державної Прикордонної служби України (а.с.15).

21.02.2021 позивач звернувся до Центральної військово-лікарської комісії Державної Прикордонної служби України із заявою щодо встановлення причинного зв`язку поранень, отриманих в Афганістані у складі Прикордонних військ КДБ СРСР з військовою службою (а.с.14).

На вказане звернення позивач отримав відповідь Центральної військово-лікарської комісії Державної Прикордонної служби України від 04.03.2021 №30/66 в якій його було повідомлено про необхідність звернення до Центральної військово-лікарської комісії ЗСУ (а.с.16).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду його заяви про встановлення причинного зв`язку поранень, отриманих в Афганістані у складі Прикордонних військ КДБ СРСР з військовою службою, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі врегульовано положеннями Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 2 Закону №2011-ХІІ ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Відповідно до статті 70 Закону №2801-ХІІ, військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Стаття 3 Закону №2011-XII передбачає, що дія цього Закону поширюється на, зокрема, військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно з вимогами Закону №2011-XII позивач як ветеран військової служби має право на безоплатне користування закладами охорони відповідного військового формування, що включає в себе проведення медичних оглядів та обстежень.

Відповідно до статті 12 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при військових комісаріатах і закладах охорони здоров`я Міністерства оборони України, Служби безпеки України та інших військових формувань, а також Державної служби Спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України. Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджено наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України від 17.11.2008 №1109/15800 (далі - Положення №402).

Відповідно до розділу 21 Положення №402 причинний зв`язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення військовослужбовця чи звільненої з військової служби особи з проходженням військової служби встановлюється за результатами медичного огляду.

В силу пункту 1.2 глави 1 Розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза - це, зокрема, установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів.

Відповідно до пункту 2.1 глави 2 Розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК) є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України (пп.2.3.1 п.2.3 глави 2 Розділу І Положення №402).

За приписами пп.2.3.4 п.2.3 глави 2 Розділу І Положення №402 ЦВЛК має право: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу І цього Положення; перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК з питань військово-лікарської експертизи; перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у військових, цивільних лікувальних закладах, військових частинах; перевіряти організацію та стан лікувально-діагностичної роботи у військових, цивільних лікувальних закладах, медичних підрозділах військових частин та ВВНЗ у цілях військово-лікарської експертизи; витребувати документи в частині, що характеризують обставини отримання захворювання, поранення, травми, каліцтва, необхідні для прийняття постанови про їх причинний зв`язок, а саме: виписки (витяги) з матеріалів адміністративного розслідування, матеріалів дізнання або судового, розгляду, а також витяги з наказів, актів; особові та пенсійні справи, медичні документи (у разі витребування оригіналів зазначених доказів вони повертаються за належністю після складання протоколу); архівні довідки, характеристики та інші документи, необхідні для прийняття постанови (у разі надання копій зазначених вище документів копії підшиваються до складеного протоколу та передаються до архіву зі строком зберігання 50 років); залучати головних медичних фахівців Міністерства оборони України, лікарів-спеціалістів Головного військово-медичного клінічного центру та інших військових лікувальних закладів, спеціалістів інших спеціальностей, начальників медичної служби та представників командування (керівництва) військових частин, де проходить службу військовослужбовець, що оглядається, для вирішення питань військово-лікарської, лікарсько-льотної експертизи; перевіряти у військових комісаріатах і закладах охорони здоров`я України організацію, стан та результати лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників та призовників, медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних, резервістів; направляти у військові лікувальні заклади на контрольне обстеження та медичний огляд військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби), військовозобов`язаних, резервістів, працівників; запитувати від військових, цивільних лікувальних закладів, військових частин, військових комісаріатів і ВВНЗ додаткові дані для аналізу, узагальнення та оцінки результатів військово-лікарської експертизи; надавати до Генерального штабу Збройних Сил України, командуванням видів, Сил підтримки Збройних Сил України, керівникам органів місцевої адміністрації результати лікувально-оздоровчої роботи, проведеної серед допризовників та призовників, медичного огляду військовослужбовців, членів їх сімей, кандидатів на навчання у ВВНЗ, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних, резервістів та іншого контингенту; розглядати, переглядати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України; надавати роз`яснення щодо формулювання постанов ВЛК (ЛЛК).

Пунктом 2.4 глави 2 Розділу І Положення №402 визначені обов`язки та права ВЛК регіону.

Відповідно до пп.2.4.5 п.2.4 глави 2 Розділу І Положення №402 ВЛК регіону має право, зокрема, приймати постанови, а за необхідності переглядати свої постанови про причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та смерті у осіб, звільнених з військової служби, з військовою службою (крім постанов ЦВЛК).

Згідно з пп.2.4.10 п.2.4 глави 2 Розділу І Положення №402 постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.

Разом з тим, Положенням №402 (глава 21 Розділу II) врегульовано порядок встановлення причинного зв`язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, які призвані на збори, та колишніх військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України.

Відповідно до п.п.21.1, 21.3 глави 21 Розділу II Положення №402 у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв`язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення.

Причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, створених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом.

Пунктом 21.5 глави 21 Розділу II Положення №402 визначено в яких формулюваннях приймаються постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв. Цей перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Відповідно до положень Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, яке затверджено постановою КМ України №393 від 17.07.1992, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та служби, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Таким чином, законодавець прирівнює соціальний захист військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України. З огляду на те, що позивач проходив службу у Військовій частині №2072, та в період з 15.12.1987 до 16.05.1988 проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій у складі Прикордонних військ КДБ СРСР на території Демократичної Республіки Афганістан, де отримав поранення, то відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд в Збройних Силах України, затвердженого Положенням №402, обов`язок щодо встановлення причинного зв`язку поранень у даному випадку може бути покладений на Центральну військово-лікарську комісію Збройних сил України, оскільки Міністерство оборони України є правонаступником всіх військових формувань колишнього СРСР.

Разом з цим, з урахуванням прав та обов`язків Центральної військової-лікарської комісії Збройних сил України, які визначені Положенням №402, зокрема щодо організації військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, перевірки роботи підпорядкованих ВЛК з питань військово-лікарської експертизи, перевірки організації медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у військових, цивільних лікувальних закладах, військових частинах, витребовування документів в частині, що характеризують обставини отримання захворювання, поранення, травми, каліцтва, необхідні для прийняття постанови про їх причинний зв`язок тощо, дії Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо відмови у розгляді заяви позивача про встановлення причинного зв`язку захворювань із виконанням обов`язків військової служби є протиправними.

Вирішуючи питання про військове формування, військово-лікарську комісію (далі - ВЛК) яка зобов`язана провести військово-лікарську експертизу позивача на предмет встановлення причинного зв`язку наявного у нього захворювання (травми, контузії, каліцтва, поранення) з проходженням військової служби, суд звертає увагу на таке.

Позивач у 15.12.1987 до 16.05.1988 проходив строкову військову службу у складі військової частини, що входила до складу Прикордонних військ КДБ СРСР та був звільнений на підставі наказу Міністра оборони колишнього СРСР. Прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 року - КДБ при Раді Міністрів СРСР).

Так, жодним нормативно-правовим актом України не визначено, що Державна прикордонна служба України є правонаступником Прикордонних військ КДБ СРСР.

Прикордонні війська КДБ СРСР відповідно до статті 4 Закона Союза Советских Социалистических Республик «О всеобщей воинской обязаности» від 12.10.1967 року, вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 1 вересня 1939 року до 21 березня 1989 року.

Водночас, згідно з пунктом 1 Указу Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року №1464-ХІІ всі дислоковані на території республіки (УРСР) військові частини прикордонних військ СРСР та їх органи управління з озброєнням і матеріально-технічною базою переведені у відання України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 2 січня 1992 року №3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України» установлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником лише колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР - при цьому до складу самого прикордонного округу входили також і частини прикордонних військ КДБ СРСР, розташовані на території Білоруської СРСР та Молдавської СРСР. Проте вказані військові частини відійшли до відання Білорусі та Молдови і жодного відношення до Державної прикордонної служби не мають.

З огляду на викладене, Держприкордонслужба не є правонаступником всіх Прикордонних військ КДБ СРСР, а отже, правовий зв`язок між Державною прикордонною службою України та позивачем - відсутній.

На підставі вище зазначеного Державна прикордонна служба України жодного відношення до Середньоазіатського Прикордонного округу КДБ СРСР ніколи не мала, й відповідно військово-лікарська комісія Державної прикордонної служби України не уповноважена надати позивачу вказаний висновок.

Аналогічного висновку дійшов Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 19.09.2017 у справі №644/7843/16-а (К/800/7047/17) та зауважив, що Адміністрація Державної прикордонної служби України є лише правонаступником Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР, а не усіх прикордонних військ КДБ СРСР, правонаступником всіх військових формувань колишнього СРСР є Міністерство оборони України.

Враховуючи, що, позивач проходив службу саме у прикордонних військах КДБ СРСР, що були складовою Збройних Сил СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, обов`язок розгляду питання для прийняття рішення про встановлення причинного зв`язку захворювань (поранення) із виконанням позивачем обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 15.12.1978 до 16.15.1988, покладений саме на Центральну військово-лікарську комісію при Міністерстві оборони України.

Згідно з приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності відсутності бездіяльності щодо розгляду поданої позивачем заяви про встановлення причинного зв`язку захворювань з виконанням обов`язків військової служби та відмови у розгляді заяви позивача про встановлення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР.

На підставі аналізу наведених нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що обов`язок щодо встановлення причинного зв`язку поранень у цьому випадку покладений саме на відповідача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача прийняти та розглянути заяву ОСОБА_1 про встановлення причинного зв`язку захворювань із виконанням обов`язків військової служби, скласти протокол та прийняти відповідну постанову згідно з Положенням №402, з огляду на вказане позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідачі можуть ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов`язувати суб`єктів владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням рішення у даній справі.

Щодо судових витрат на правничу допомогу суд зазначає, що надання представником позивача Товянською І.О. адвокатських послуг у суді першої інстанції при розгляді цієї справи підтверджується наступними документами, що наявні у матеріалах справи: договором-доручення про надання правничої допомоги від 13.05.2021 №15/2021 (а.с.72-75); додатковою угодою №1 від 02.07.2021 до договору від 13.05.2021 №15/2021 (а.с.76), актом прийому-здачі виконаних робіт від 02.07.2021 (а.с.77), прибутковим касовим ордером (а.с.78) про отримання гонорару, свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.49) та ордером на надання правової допомоги серія АМ №1008433 (а.с.50).

Досліджуючи надані документи, суд встановив, що договором передбачено надання правової допомоги саме позивачу.

При цьому, з відповідним клопотанням про зменшення розміру таких витрат відповідач до суду не звертався.

Заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу є співмірною зі складністю спору та предметом доказування у справі.

Враховуючи наведене, а також зважаючи на викладені обставини щодо складності справи та її значення для учасників процесу, суд дійшов висновку про присудження на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених понесених судових витрат про сплату судового збору у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295, 382 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України (вул.Госпітальна, 16, м.Київ, 01133, код ЄДРПОУ 08356179) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо відмови у розгляді заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо встановлення причинного зв`язку захворювань із виконанням обов`язків військової служби.

Зобов`язати Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони прийняти та розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення причинного зв`язку захворювань із виконанням обов`язків військової служби, скласти протокол та прийняти постанову згідно з Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України №402 від 14.08.2008.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 3000,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д.М. Гурін