Рішення № 101834488, 13.12.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2021 року Справа № 160/19332/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

19.10.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658), у якій просить (з урахуванням заяви про зміну предмету позову шляхом доповнення позовних вимог від 21.10.2021 року) визнати протиправною та скасувати винесені Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області у відношенні ОСОБА_1 :

- вимогу №Ф-281419-55У від 22.02.2021 року про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37788,74 грн.;

- вимогу №Ф-281419-55У від 06.11.2020 року про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 35588,74 грн.;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), шляхом виключення суми недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37788,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності ще у 2001 році та не вчиняв дій щодо перереєстрації, як фізичної особи-підприємця, відповідно до вимог чинного законодавства України, а тому втратив зазначений правовий статус суб`єкта підприємницької діяльності. Наголошує, що він взагалі не здійснював підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець, не подає податкової звітності. Позивачу стало відомо про існування боргу лише 05.10.2021 року. При цьому, позивач зазначає, що з 2017 року по жовтень 2021 року постійно знаходився на службі Збройних Сил України за укладеним контрактом та роботодавцем сплачувався єдиний соціальний внесок за позивача. Не погоджуючись із оскаржуваними податковими вимогами про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37788,74 грн. позивач звернувся до суду та просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2021 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/19332/21 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

22.10.2021 року представником позивача подано заяву про зміну предмета позову, доповнено прохальну частину позову.

Зазначена заява подана з дотриманням вимог статей 47, 167 Кодексу адміністративного суду України та подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням поданої заяви про зміну предмету позову.

05.11.2021 року на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиція відповідач посилався на те, що з 2017 року фізичні особи-підприємці, навіть у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, зобов`язані визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464. Починаючи з 01.01.2018 року, у зв`язку з внесеними змінами до Закону №2464 та з метою здійснення контролю за своєчасністю сплати єдиного внеску по даній категорії платників, фіскальним органом розроблено алгоритм автоматичного розрахунку нарахувань сум єдиного внеску. Податкова звітність позивачем не подавалася. Враховуючи несплату позивачем нарахованого єдиного внеску, станом на 31.01.2021 року за даними інтегрованої картки платника ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску у сумі 37788,74 грн., саме на цю суму і було винесено відповідачем вимогу про сплату боргу. Також, відповідач вказав, що відсутність відомостей позивача як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не свідчить про відсутність у особи правового статусу саме фізичної особи-підприємця. При цьому, відповідач вважає, що пасивна бездіяльність позивача не може вважатися припиненням підприємницької діяльності.

10.11.2021 року до суду позивачем подано відповідь на відзив, в якій останній не погоджується з позицією відповідача викладеною у відзиві на позов. У відповіді на відзив позивач зазначає, що в силу абзацу 3 пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. В порушення вказаних вимог, контролюючий орган вимогу про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направляв тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зросла. Так, на думку позивача, контролюючий орган порушив процедуру обчислення та формування вимог про сплату недоїмки. Крім того, позивач вказав, що наведена відповідачем у відзиві на позов, правова позиція Верховного Суду є недоречною та не спростовує правових підстав позову. На підставі викладеного, позивач підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Згідно з ч.ч.5, 8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у 2001 році зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності.

Відповідно до наданих до позову довідки Кам`янського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України №4/410 від 07.10.2021 року та контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 02.10.2020 року, ОСОБА_1 признаний на військову службу до лав Збройних Сил України до військової частини А1302 за контрактом від 02.10.2017 року строком на 4 роки та був звільнений з військової служби 01.10.2021 року.

Згідно з індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування стосовно ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за 2018 рік, за 2019 рік, за 2020 рік та за перше півріччя 2021 року за позивача сплачено єдиний внесок страхувальником - Військова частина А1302.

В інтегрованих картках платника податків ОСОБА_1 обліковується борг, а саме недоїмка зі сплати єдиного внеску у загальній сумі 37788,44 грн., у зв`язку з чим відповідач надіслав на адресу позивача вимоги №Ф-281419-55У від 06.11.2020 року про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 35588,74 грн. та №Ф-281419-55У від 22.02.2021 року про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37788,74 грн. Позивач вимогу №Ф-281419-55У від 22.02.2021 року отримав 05.10.2021 року, що підтверджується відомостями веб-сайту «Укрпошта» щодо перевірки статусу відстеження. Про вимогу №Ф-281419-55У від 06.11.2020 року позивач дізнався 19.10.2021 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №64920329. Вказані позивачем твердження відповідачем не заперечуються, доказів на підтвердження спростування даних обставин останнім не надано.

Позивач, вважаючи протиправними вимоги №Ф-281419-55У від 06.11.2020 року про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 35588,74 грн. та №Ф-281419-55У від 22.02.2021 року про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37788,74 грн., звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно із п.3 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

При цьому, п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 п.1 та п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 признаний на військову службу до лав Збройних Сил України до військової частини А1302 за контрактом від 02.10.2017 року строком на 4 роки та був звільнений з військової служби 01.10.2021 року.

Військовою частиною А1302 як страхувальником сплачено за позивача єдиний внесок за 2018 рік, за 2019 рік, за 2020 рік та перше півріччя 2021 року.

Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 року (справа №440/2149/19) сформовано правовий висновок, згідно з яким, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте, господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

За приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладені обставини, суд робить висновок, що нарахування контролюючим органом позивачу, як фізичній особі-підприємцю (який господарську діяльність не здійснює і доходи не отримує) та який одночасно перебуває у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем).

Також, суд зазначає, що процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 року №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 року №469) (далі - Інструкція №449).

Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У відповідності до п.3 розділу VI Інструкції органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З аналізу наведених положень слідує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

Відповідач зазначає, що борг позивача складається з суми мінімального страхового внеску за період з 2017 року по 2020 рік, у зв`язку з чим з 01.01.2018 року відповідачем нараховано єдиний соціальний внесок за період з І кварталу 2018 року по ІІІ квартал 2020 року.

Враховуючи викладене, суд робить висновок, про те, що мало місце порушення відповідачем строку обчислення боргу зі сплаті єдиного соціального внеску.

Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, позбавило можливості у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку і, як наслідок, могло б призвести до покладення на позивача надмірного тягара зі сплати єдиного внеску.

Крім того, суд зазначає, що 01.07.2004 року набрав чинності Закон України від 15.05.2003 року №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон №755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому, реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац 7 частини 1 статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац 9 частини 1 статті 1 Закону №755-IV).

Також, 03.03.2011 року набрав чинності Закон №2390-VI, яким було внесено зміни до Закону №755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Також, 25.04.2014 року набрав чинності Закон України від 25.03.2014 року №1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон №1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж, Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.

Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

Отже, статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Крім того, 03.06.2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13.05.2020 року №592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі -Закон №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону №2464-VI (у редакції Закону №592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом №592-ІХ, зокрема, платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, який виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, що виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 01.07.2020 року у справі №260/81/19.

Згідно з п.1 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов`язку щодо доведення правомірності оскаржуваного рішення та відповідності його критеріям визначеним ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску №Ф-281419-55У від 22.02.2021 року та №Ф-281419-55У від 06.11.2020 року є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37788,74 грн., суд зазначає наступне.

Так, згідно із Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №5 від 12.01.2021 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.03.2021 року за №321/35943, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.

Відповідно до пункту 1 глави 1 Розділу II Порядку, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Згідно із главою 2 Розділу II Порядку, з метою забезпечення контролю за правильністю відкриття/закриття ІКП в інформаційній системі щодекадно забезпечується автоматичне формування реєстрів контролю:

- реєстр контролю ІКП, відкритих в інформаційній системі, які не відповідають Переліку форм ІКП;

- реєстр контролю наявності відкритої ІКП за платником, стосовно якого в ЄДР внесено запис про припинення;

- реєстр контролю наявності ІКП без ознаки "Платник відсутній в реєстрі" відкритої платнику, якого не включено/виключено з реєстру платників певного податку;

Наявні записи в реєстрах контролю не пізніше наступного робочого дня з дня їх виявлення відпрацьовуються підрозділом, що здійснює облік платежів, шляхом усунення помилок:

- у разі виявлення невідповідностей між ІКП, відкритими в інформаційній системі, та Переліком форм ІКП - здійснюється перекодування ІКП на відповідну форму обліку ІКП;

- у разі виявлення ІКП, відкритої за платником, якого не включено/виключено з реєстру платників певного податку, - здійснюється перекодування такої ІКП з ознакою «Платник відсутній в реєстрі».

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об`єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов`язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Аналогічна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 року в адміністративній справі №826/9288/18.

Таким чином, суд робить висновок, що дії відповідача з обліковування за позивачем заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування за скасованими податковими вимогами та з нарахування заборгованості в сумі 37788,74 грн. є протиправними.

Отже, з огляду на викладене суд вважає, що в даному випадку слід зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області відкоригувати в інформаційній системі органів ДПС дані інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення недоїмки - заборгованості з єдиного соціального внеску у розмірі 37788,74 грн.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч 5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір за подання позову до суду у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією №34319 від 12.10.2021 року, наявною у матеріалах справи.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати винесену Головними управлінням ДПС у Дніпропетровській області у відношенні ОСОБА_1 вимогу №Ф-281419-55У від 22.02.2021 року про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37788,74 грн.

Визнати протиправною та скасувати винесену Головними управлінням ДПС у Дніпропетровській області у відношенні ОСОБА_1 вимогу №Ф-281419-55У від 06.11.2020 року про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 35588,74 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), шляхом виключення суми недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37788,74 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський