Рішення № 101834373, 02.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2021 року Справа № 160/12586/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Царікової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу №160/12586/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27.07.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач (в т.ч. з урахуванням уточненої позовної заяви) просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування ОСОБА_1 періоду роботи з 30.07.1980 по 02.09.1987 до страхового стажу та відмови у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 30.07.1980 по 02.09.1987 до страхового стажу, який дає право на пенсію за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком у відповідності до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дня набуття ОСОБА_1 права на пенсію, а саме: з 13.05.2021;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26і_код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серія НОМЕР_1 виданий Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 29.08.2006; РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені нею витрати в розмірі 1816, 00 грн. (судовий збір), 713,70 грн. (судовий збір за подачу заяви про забезпечення доказів) та 4200, 00 грн. (витрати на правову допомогу).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 13.05.2021 вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, однак рішенням від 17.05.2021 пенсійний орган відмовив позивачу призначенні відповідної пенсії. Означене рішення відповідача мотивовано відсутністю у ОСОБА_1 необхідного страхового стажу для призначення пенсії. Так, позивач зазначила, що відповідачем не зараховано до її страхового стажу періоду роботи з 30.07.1980 по 02.09.1987 в Дніпропетровському обласному виробничому підприємстві «Дніпропетровськавтотехобслуговування». ОСОБА_1 вважає такі дії пенсійного органу протиправними, оскільки її трудові відносини із означеним підприємством відображено у трудовій книжці позивача. Посилання на некоректне зазначення дати наказу про прийом позивача на роботу позивач вважає неприйнятними та наголошує, що не може нести відповідальність за неналежне оформлення записів її трудової книжки.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №160/12586/21 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 у справі №160/12586/21 судом відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів у справі №160/12586/21.

30.09.2021 до суду надійшов від Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області відзив на позовну заяву (вх. №84621/21), в якому відповідач заперечив проти заявлених ОСОБА_1 позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю. Так, відповідач зазначив, що необхідний страховий стаж для призначення позивачу відповідної пенсії згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить з 01.01.2021 по 31.12.2021 не менше 28 років, однак страховий стаж позивача складає 25 років 3 місяці 18 днів. Як повідомив пенсійний орган, ним не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 30.07.1980 по 02.09.1987 в Дніпропетровському обласному виробничому підприємстві "Дніпропетровськавтотехобслуговування", оскільки для зарахування означеного періоду до страхового стажу позивачеві потрібно було надати уточнюючу довідку про період роботи, видану підприємством, на якому позивач працював на підставі первинних документів за час виконуваної роботи. Крім того, відповідач зазначив, що позивача додатково повідомлено про те, що до загального трудового стажу не зарахований період роботи з 30.07.1980 по 02.09.1987, з огляду на некоректно вказану дату наказу про прийом на роботу "198" замість "1980". ОСОБА_1 посилається на те, що в даті наказу не має взагалі цифр "19...", але, як зауважив пенсійний орган, в записах про прийняття на роботу є дві останні цифри року, а саме дата 31.07.8.." де неточно вказані останні цифри року, а тому для підтвердження страхового стажу позивачеві пропонувалось надати уточнюючу довідку.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за результатами розгляду якої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 17.05.2021 про відмову у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах.

Означене рішення мотивовано відсутністю у ОСОБА_1 необхідного страхового стажу згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (не менше 28 років), в той час як страховий стаж позивача складає 25 років 3 місяці 18 днів.

Також в означеному рішенні зазначено, що позивачу до її страхового стажу не зараховано період роботи з 30.07.1980 по 02.09.1987 в Дніпропетровському обласному виробничому підприємстві "Дніпропетровськавтотехобслуговування" та повідомлено позивача про те, що для зарахування цього періоду ОСОБА_1 слід надати уточнюючу довідку про період роботи, видану підприємством, на якому позивач працювала на підставі первинних документів за час виконуваної роботи.

З метою більш детального з`ясування підстав для означеної відмови пенсійного органу ОСОБА_1 звернулась до відповідача із запитом (заявою) від 21.05.2021.

У листі за вих. №19739-14942/С-01/8-0400/21 від 17.06.2021 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що до її загального трудового стажу не зарахований період з 30.07.1980 по 02.09.1987, з огляду на некоректно вказану дату наказу про прийом позивача на роботу «198», замість «1980».

Не погодившись із вищенаведеною позицією та діями пенсійного органу, ОСОБА_1 звернулася за захистом власних прав та інтересів до суду із означеним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону №1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Відповідно до змісту статті 5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Приписами статті 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991, зокрема, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналогічне положення міститься також і в статті 48 Кодексу Законів про працю України, згідно зі змістом якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач згідно із відомостями копії трудової книжки серії НОМЕР_3 (записи №№4-5) працювала в Дніпропетровському обласному виробничому відділенні «Дніпропетровськавтотехобслуговування» у період з 30.07.1980 по 02.09.1987 на посаді продавця в цеху №3.

При цьому, суд зауважує, що у графі «На підставі чого внесено запис (документ, його дата та номер)» міститься посилання на наказ за №125-к та зазначено дату «31.07.8», остання дата року прийняття цього наказу не зазначена у повному обсязі.

В періоді, в якому позивачу оформлялася трудова книжка, діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань №162 від 20.06.1974 (далі - Інструкція №162).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу (п. 2.2 Інструкції №162).

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції №162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, "Звільнений за згодою сторін", п.1 ст.29 КЗпП РСФСР".

Разом з тим, суд зауважує, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.

Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини 1 статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.

Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, неточності у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивачу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 у справі №1-25/2010 зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок складання довідки уточнюючої характер роботи і умов праці позивача. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, інших документів.

Так, Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а та від 25.04.2019 у справі № 593/283/17 висловив позицію, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено ОСОБА_1 у зарахуванні до її страхового стажу періоду роботи з 30.07.1980 по 02.09.1987 в Дніпропетровському обласному виробничому підприємстві «Дніпропетровськавтотехобслуговування», оскільки стаж роботи позивача підтверджено записами у трудовій книжці.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 9 КАС України).

Згідно із приписами ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій у вигляді не зарахування позивачу до страхового стажу позивача, який дає право на пенсію за віком періоду роботи позивача з 30.07.1980 по 02.09.1987 в Дніпропетровському обласному виробничому підприємстві «Дніпропетровськавтотехобслуговування», у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в означеній частині у такій редакції:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до її страхового стажу періоду роботи з 30.07.1980 по 02.09.1987 в Дніпропетровському обласному виробничому підприємстві «Дніпропетровськавтотехобслуговування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до її страхового стажу, який дає право на пенсію за віком період роботи з 30.07.1980 по 02.09.1987 в Дніпропетровському обласному виробничому підприємстві «Дніпропетровськавтотехобслуговування».

Водночас, щодо заявлених ОСОБА_1 до суду позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком та зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком у відповідності до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дня набуття ОСОБА_1 права на пенсію, а саме: з 13.05.2021, суд зазначає таке.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що 17.05.2021 Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за її заявою від 13.05.2021.

Водночас, позивачем означене рішення до суду не оскаржено.

Стосовно позовних вимог щодо зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком у відповідності до ст. 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дня набуття ОСОБА_1 права на пенсію, а саме: з 13.05.2021, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

У той же час, згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

З аналізу наведеного вбачається, що на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Так питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Водночас, статтею 5 КАС України закріплено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи, суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві.

Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про якій йдеться у позовній заяві.

Тому, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за потрібне вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача та визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком від 17.05.2021, а також зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 13.05.2021 та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В силу частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 1816, 00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією за №0.0.2204014353.1 від 20.07.2021.

Суд звертає увагу на те, що позов задоволено частково, відтак, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908, 00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Стосовно питання щодо присудження на користь ОСОБА_1 судового збору в сумі 713,70 грн., сплаченого останньою за подання до суду заяви про забезпечення доказів у справі суд зазначає таке.

Позивачем були понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання до суду заяви про забезпечення доказів у справі (вх. №73555/21) на загальну суму 713,70 грн., що документально підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією №0.0.2244664461.1 від 26.08.2021.

Разом з тим, суд звертає увагу позивача на те, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 у справі №160/12586/21 суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів у справі №160/12586/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

З урахуванням наведеного, суд не вбачає підстав для присудження на користь ОСОБА_1 в порядку ст. 139 КАС України сплаченого останньою судового збору за подання заяви про забезпечення доказів у справі, в задоволенні якої судом відмовлено.

Водночас, суд зазначає, що за подання заяви про забезпечення доказів згідно ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлена ставка судового збору на рівні 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що з урахуванням положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» №1082 -IX від 15.12.2020 становить 681, 00 грн.

Натомість, позивачем надано до суду докази сплати судового збору за звернення до суду із заявою про забезпечення доказів на суму 713, 70 грн., тобто у надмірному обсязі (зокрема, на 32,70 грн. більше, ніж встановлено Законом України "Про судовий збір").

Згідно із п. 1 ч. 1ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У випадках, встановлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").

За наведених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення ОСОБА_1 надмірно сплаченої останньою суми судового збору у розмірі 32,70 грн., яка підлягає поверненню з Державного бюджету України.

Стосовно понесених позивачем витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з ч.1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу;

Згідно зі ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження витрат на отримання правової допомоги до матеріалів справи позивачем надано: договір №21062101 від 21.06.2021 про надання правової допомоги/юридичних послуг, акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 21.07.2021 до договору про надання правової допомоги/юридичних послуг №21062101, розрахунок-фактура на оплату наданих послуг №21062101 від 21.06.2021, платіжне доручення №95846227 від 06.07.2021.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Означене правило при вирішенні питання про співмірність заявленої до присудження суми витрат на професійну правничу допомогу сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17та від 11.04.2018 у справі №814/698/16.

Враховуючи надані до суду докази, складність справи, надані адвокатом послуги, час, витрачений адвокатом на надання таких послуг, їх обсяг та предмет позову, позицію відповідача щодо присудження означених витрат, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 139, 242 - 246, 247, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до її страхового стажу періоду роботи з 30.07.1980 по 02.09.1987 в Дніпропетровському обласному виробничому підприємстві «Дніпропетровськавтотехобслуговування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до її страхового стажу, який дає право на пенсію за віком період роботи з 30.07.1980 по 02.09.1987 в Дніпропетровському обласному виробничому підприємстві «Дніпропетровськавтотехобслуговування».

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком від 17.05.2021.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 13.05.2021 та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір в сумі 32 (тридцять дві) грн. 70 коп., сплачений на підставі квитанції №0.0.2244664461.1 від 26.08.2021, оригінал якого містяться в матеріалах адміністративної справи №160/12586/21.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Повний текст рішення складений 02.11.2021.

Суддя О.В. Царікова