Вирок № 101824766, 13.12.2021, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/258/20

Провадження № 1-кп/175/13/20

Вирок

Іменем України

13 грудня 2021 року

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Бровченка В.В.,

при секретареві Головіній А.О.,

за участю сторін: прокурора Єрохіної А.О.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське кримінальне провадження № 12019040440001411 відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Дніпропетровськ, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, розлученого, офіційно непрацюючого, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , проживаючого у тому ж населеному пункті по АДРЕСА_2 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.1 ст.164 КК України,

встановив:

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 08.11.2006 року ОСОБА_1 є батьком неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2012 року у справі № 410/4494/12 і виданого на підставі нього виконавчого листа ОСОБА_1 зобов`язаний до сплати аліментів на користь ОСОБА_4 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 500 грн. щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 вересня 2012 року до досягнення ОСОБА_3 повноліття.

Однак, обвинувачений ОСОБА_1 , достовірно знаючи про необхідність виплати аліментів, грубо порушуючи обов`язки щодо необхідності утримання неповнолітньої доньки, які покладені на нього як батька, ч.2 ст.51 Конституції України та ст.180 Сімейного кодексу України, ігноруючи вимоги державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби про необхідність виконання аліментних зобов`язань, маючи умисел, направлений на невиконання вказаного судового рішення, у період часу з 01 липня 2015 року по 01 січня 2020 року злісно ухилився від сплати аліментів на утримання своєї неповнолітньої доньки, а саме: без поважних причин офіційно не працював і не вживав заходів для офіційного працевлаштування, не звертався у місцевий центр зайнятості з приводу постановки на облік, протягом тривалого часу, працюючи у фізичних осіб-підприємців і приватних осіб і маючи тимчасовий заробіток, з метою ухилення від сплати аліментів не повідомляв у державну виконавчу службу відомості про місце своєї роботи та приховував фактичні доходи, не надавав будь-якої матеріальної допомоги на утримання дитини, в результаті чого утворилась заборгованість по сплаті аліментів на утримання дитини у сумі 33718,97 грн.

У судовому засіданні ОСОБА_1 свою провину визнав частково та пояснив, що після розлучення та ухвалення рішення про сплату аліментів він був офіційно працевлаштований та з його зарплати відраховували платежі. Після звільнення платежі припинилися, однак весь 2019 рік і у січні 2020 року його сестра перераховувала ОСОБА_4 по 500 грн. Про цей факт він не повідомляв державного виконавця, але всі чеки показував слідчому. До 2019 року не надавав ніякої допомоги через відсутність коштів, так як виховує ще двох дітей у цивільному шлюбі.

Його провина у вчиненні вказаного судом діяння підтверджується наступними доказами.

Показаннями потерпілої ОСОБА_4 , яка у суді пояснила, що після ухвалення судового рішення про стягнення аліментів, з 2011 року обвинувачений злісно ухиляється від сплати аліментів і не надає будь-якої допомоги на утримання доньки, з якою не спілкується та не приймає участі у вихованні. У 2019 році кожного місяця та у січні 2020 року мати та сестра ОСОБА_1 здійснювали банківські перекази їй на картку по 500 грн. Ці перекази вона вважала матеріальною допомогою, а не аліментними платежами.

Показаннями свідка ОСОБА_7 , яка в судовому засіданні повідомила, що з 2019 року у неї на виконанні перебуває виконавче провадження відносно ОСОБА_1 , який не надавав їй будь-яких доказів про добровільну сплату аліментів. На підставі доказів, які потерпіла подала суду, вона може уточнити суму заборгованості, яка станом на 01.01.2020 року буде меншою 42623,66 грн.

Крім того, провина ОСОБА_1 у скоєнні вказаного судом діяння підтверджується доказами, дослідженими судом за згодою сторін у порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України, оскільки фактичні обставини вчинення проступку не оспорюються сторонами.

Переконавшись у правильному розумінні обвинуваченим змісту обставин інкримінованого йому діяння і добровільності його позиції, суд дійшов висновку, що за обставин, викладених у обвинувальному акті від 22.01.2020 року, був вчинений кримінальний проступок, в якому обвинувачується ОСОБА_1 , і його умисні дії кваліфікує за ч.1 ст.164 КК України як злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів) за ознакою тривалості ухилення.

Згідно з обвинувальним актом сума заборгованості по сплаті аліментів на утримання доньки за вказаний вище період складала суму в розмірі 42623,66 грн.

Судовим розглядом установлено, що фактично ця сума за той же період, з урахуванням наданих потерпілою відомостей щодо отриманих нею грошових коштів у 2019 році та у січні 2020 року, складає 33718,97 грн. Суд вважає можливим уточнити суму заборгованості, оскільки це відповідатиме фактичним даним, установленим під час судового провадження і не буде суперечити вимогам закону.

При визначенні виду й міри покарання, суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, обставини справи та особу ОСОБА_1 , - уперше притягається до кримінальної відповідальності, задовільно характеризується за місцем проживання, зі слів - має сім`ю та на утриманні двох дітей від цивільного шлюбу, фактично працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставиною, що пом`якшує його покарання, суд визнає щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання, суд не вбачає.

Виходячи із загальних засад призначення покарання, передбачених ст.ст.50, 65-67 КК України, з урахуванням обставин справи і даних про особу ОСОБА_1 , його ставлення до наслідків вчиненого кримінального проступку, а також позиції прокурора щодо виду та міри покарання, суд вважає можливим призначити запропоноване прокурором покарання з випробуванням, вважаючи, що таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

Цивільний позов потерпілою та витрати на залучення експерта стороною обвинувачення не заявлялися, запобіжний захід обвинуваченому не обирався, речові докази відсутні.

Керуючись ст.ст.369, 374, 376 КПК України, суд -

ухвалив:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.1 ст.164 КК України та піддати кримінальному покаранню у виді обмеження волі строком 1 (один) рік.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання за умови, що протягом одного року іспитового строку він не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі пунктів 1, 2 ч.1, пунктів 2, 3 ч.3 ст.76 КК України зобов`язати ОСОБА_1 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти цей орган про зміну місця проживання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу).

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому і прокурору.

На вирок сторонами може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду через Дніпропетровський районний суд протягом 30 діб з моменту його проголошення.

Суддя В.В. Бровченко