Рішення № 101813385, 10.12.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2021 року Справа № 160/5116/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

05.04.2021 року ОСОБА_2 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якому з урахуванням уточненого позову просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини по розгляду заяви від 26.08.2020р. щодо адміністративного правопорушення, яке скоїли посадові особи Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві;

- зобов`язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відкрити провадження за заявою ОСОБА_1 від 26.08.2020р. відносно посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві;

- стягнути з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди за протиправну бездіяльність - невідкриття провадження за заявою ОСОБА_1 від 26.08.2020р. - 5 000,00 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 було залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, адміністративний позов повернуто позивачу.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду позивач звернулася до суду із апеляційною скаргою.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.08.2021 року апеляційну скаргу позивача задоволено, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року по справі №160/5116/21 - скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.09.2021 року адміністративну справу №160/5116/21 було передано судді Серьогіній О.В.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.08.2020 року на адресу Територіального управління Державного бюро розслідування (м. Київ) направлено клопотання щодо листів № П-6297/ез/03-2020вих та № П-6808/ез/03- 2020вих від 22.07.2020 року з проханням направити відповідь на електронну адресу. Однак позивачем відповіді у встановлений законодавством строк не було отримано. 26.08.2020 року позивач звернулася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із заявою про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП з проханням поновити право і скласти протокол про правопорушення за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб ТУ ДБР, які відповідали за розгляд скарги від 07.08.2020 року і направлення їй відповіді, за її ненадання. Уповноважений Верховної Ради України не відреагував на заяву позивача, право позивача на відповідь не поновив та відповіді на вказану заяву також не надав. Позивач не погоджується з такою бездіяльністю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк протягом десяти днів з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 року звільнено ОСОБА_3 від сплати судового збору за подання даного адміністративного позову, прийнято уточнену позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 11.11.2021 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

09.11.2021 року від Уповноваженого Верховної Ради України в прав людини надійшов відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначено, що позивач 26.08.2020 року звернулася до Уповноваженого зі заявою, яку зареєстровано у Секретаріаті Уповноваженого 26.08.2020 року за вх. № П-14212.3/20, щодо ймовірного порушення посадовими особами Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, її права на направлення звернення та отримання відповіді. Листом представника Уповноваженого з дотримання права на інформацію та представництва в Конституційному Суді України від 16.09.2020 року №26094.4/П-14212.3/20/30.2 надано письмову відповідь на вказану заяву. Тобто у термін, передбачений статтею 20 Закону України «Про звернення громадян». Таким чином, твердження позивача щодо ненадання їй відповіді, а також порушення строків розгляду вказаної скарги є безпідставними. Водночас після отримання позовної заяви було повторно проаналізовано заяву позивача від 26.08.2020 року до Уповноваженого, а також відповідь представника Уповноваженого на вказану заяву та з`ясовано, що при опрацюванні заяви та при підготовці відповіді виконавцем помилково було застосовано положення Закону України «Про захист персональних даних», а не Закону України «Про звернення громадян». Проте, на момент з`ясування цієї обставини, з метою поновлення права позивача на направлення звернення та отримання відповіді посадовими особами Секретаріату Уповноваженого прийнято рішення про повторний розгляд заяви позивача від 26.08.2020 року, а також рішення про відкриття провадження Уповноваженого у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина за вказаною заявою, про що також листом Секретаріату Уповноваженого від 03.11.2020 року поінформовано позивача. З огляду на вказане вище, позовні вимоги є безпідставними, у зв`язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

24.11.2021 року від ОСОБА_1 на електронну адресу суду надійшла письмова відповідь на відзив, в якій вона посилається на те, що відповідь відповідача оформлена листом від 16.09.2020 року №26094.4/П-14212.3/20/30.2 надійшла на її електронну адресу в форматі, який не відкривався для прочитання, про що позивач неодноразово повідомляла відповідача, проте відповіді від відповідача на свою заяву від 26.08.2020 року вона не отримала. При цьому зазначила, що відповідь на клопотання від 07.08.2020 року направлене на адресу Територіального управління Державного бюро розслідування (м. Київ) позивачем наразі отримано. Вважає бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви від 26.08.2021 року протиправною. На підставі вище вказаного, просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 26.08.2021 року звернулася до Уповноваженого зі заявою, яку зареєстровано у Секретаріаті Уповноваженого 26.08.2020 року за вх. № П-14212.3/20, в якій позивач просила поновити право і скласти протокол про правопорушення за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП відносно працівників Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, які відповідали за розгляд клопотання від 07.08.2020 року і направлення їй відповіді, за її ненадання. Також у вказаній заяві позивач просила відповідь надіслати на електронну адресу yana3782@gmail.com.

Листом представника Уповноваженого з дотримання права на інформацію та представництва в Конституційному Суді України від 16.09.2020 року № 26094.4/П- 14212.3/20/30.2 сформовано письмову відповідь на вказану заяву та надіслано за вказаною в заяві від 26.08.2021 року електронною адресою.

Так, в листі від 16.09.2020 року № 26094.4/П- 14212.3/20/30.2 зазначено, що листом від 21.08.2020 року позивачу повідомлено, шо порядок розгляду запитів на отримання інформації, яка стосується позивача особисто, регулюється положеннями Закону України «Про захист персональних даних», а не Законом України «Про звернення громадян». Крім цього позивачу наголошено про необхідність їх оформлення відповідно до частини шостої статті 16 Закону. Ураховуючи викладене вище повідомлено про відсутність підстав для застосування заходів реагування за заявою позивача від 26.08.2020 року.

Отже, при опрацюванні заяви та при підготовці відповіді виконавцем помилково було застосовано положення Закону України «Про захист персональних даних», а не Закону України «Про звернення громадян», про що також зазначив і відповідач у своєму відзиві на позов.

В подальшому, посадовими особами Секретаріату Уповноваженого прийнято рішення про повторний розгляд заяви позивача від 26.08.2020 року, а також рішення про відкриття провадження Уповноваженого у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина за вказаною заявою, про що листом Секретаріату Уповноваженого від 03.11.2021 року №33007.4/11376/1/21/30.2 поінформовано позивача.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на заяву від 26.08.2020 року протиправною, позивач звернулася до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Правовідносини в сфері звернення до Уповноваженого врегульовані, зокрема, Конституцією України, Законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 року № 776/97-ВР (далі - Закон № 776), «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393).

Статтею 1 Закону № 776 регламентовано, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 776 сферою застосування Закону є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.

Статтею 28 Закону № 393 встановлено, що контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян відповідно до своїх повноважень здійснює, зокрема, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 776 дія вказаного закону поширюється, зокрема, на відносини, що виникають між юридичними особами публічного та приватного права, а також фізичними особами, які перебувають на території України, зокрема у випадках, передбачених законами України «Про захист персональних даних», «Про доступ до публічної інформації», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Відповідно до статті 3 Закону № 776 метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є: 1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; 2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб`єктами, зазначеними у статті 2 цього Закону; 3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; 4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; 5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; 7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Статтею 13 Закону № 776 передбачено, що Уповноважений має право, зокрема: направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів; перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, здійснюють виконання судових рішень, вносити в установленому порядку пропозиції щодо поліпшення діяльності таких органів у цій сфері; здійснювати інші повноваження, визначені законом.

Відповідно до статті 17 Закону № 776 Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений:

1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;

2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;

3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;

4) відмовляє в розгляді звернення.

Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.

Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення, які не потребують додаткового вивчення, розглядаються і вирішуються невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Як встановлено судом, позивач звернулася до відповідача із заявою щодо порушення посадовими особами Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, її права на направлення звернення та отримання відповіді на заяву від 07.08.2020 року.

Заява позивача від 26.08.2020 стосовно порушення посадовими особами Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, її права на направлення звернення та отримання відповіді надійшла до Секретаріату 26.08.2020 та була зареєстрована в системі електронного документообігу за вх. № П-14212.3/20.

Як вбачається з матеріалів справи, вказана заява позивача розглянута 16.09.2020 року згідно листа за вих. № 26094.4/П-14212.3/20/30.2.

Із аналізу вищевказаних норм права та обставин справи вбачається, що звернення позивача від 26.08.2020 року повинно було бути розглянутим у місячний термін - 28.09.2020 року (з урахуванням вихідних днів), а при встановленні іншого строку розгляду (про що необхідно було позивача повідомити), строк не міг перевищувати 45 днів, тобто 12.10.2020 року (з урахуванням вихідних днів).

Відтак, суд констатує про розгляд заяви позивача відповідачем у межах терміну визначеного Законом №393.

Разом із тим, суд зазначає, що вказану відповідь відповідачем було направлено на електронну адресу позивача, вказану в її заяві від 26.08.2020 року.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач отримавши на свою електронну адресу вказану відповідь, не змогла її відкрити та зверталася неодноразово (03.11.2021 року, 08.11.2021 року та 14.11.2021 року) до відповідача із проханням повідомити про зміст листа та направити його в іншому форматі, на що відповідач не відреагував.

Вищевказане свідчить про неналежне направлення позивачу відповіді від 16.09.2020 року за вих. № 26094.4/П-14212.3/20/30.2. на заяву позивача від 26.08.2020 року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовної заяви в частині визнання протиправною бездіяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо не направлення позивачу відповіді за результатами розгляду заяви від 26.08.2020р., яка зареєстрована 26.08.2020 року за вх. № П-14212.3/20 та зобов`язання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини направити позивачу лист від 16.09.2020 року за вих. № 26094.4/П-14212.3/20/30.2 за результатами розгляду заяви від 26.08.2020 року.

Посилання позивача на здійснення посадовими особами Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини бездіяльності щодо адміністративного правопорушення, яке скоїли працівники Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, які відповідали за розгляд клопотання від 07.08.2020 року, при підготовці відповіді на її заяву від 26.08.2020 року, суд зазначає наступне.

Як зазначалося судом вище, при опрацюванні заяви та при підготовці відповіді виконавцем помилково було застосовано положення Закону України «Про захист персональних даних», а не Закону України «Про звернення громадян», про що також зазначив і відповідач у своєму відзиві на позов.

В подальшому, посадовими особами Секретаріату Уповноваженого прийнято рішення про повторний розгляд заяви позивача від 26.08.2020 року, а також рішення про відкриття провадження Уповноваженого у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина за вказаною заявою, про що листом Секретаріату Уповноваженого від 03.11.2021 року №33007.4/11376/1/21/30.2 поінформовано позивача.

Суд наголошує, що предметом розгляду в даній справі є бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви позивача від 26.08.2020 року, тому правомірність посилання виконавцем на той чи інший закон при підготовці відповіді судом не досліджується, з огляду на що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача по розгляду заяви від 26.08.2020р. щодо адміністративного правопорушення, яке скоїли посадові особи Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, задоволенню не підлягають, оскільки вказана заява була розглянута та відповідачем сформовано лист від 16.09.2020 року за вих. № 26094.4/П-14212.3/20/30.2.

Позовні вимоги позивача в частині зобов`язання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відкрити провадження за заявою ОСОБА_1 від 26.08.2020р. відносно посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві також задоволенню не підлягають, оскільки як вбачається із листа Секретаріату Уповноваженого від 03.11.2021 року №33007.4/11376/1/21/30.2 останнім було прийнято рішення про відкриття провадження Уповноваженого у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина за вказаною заявою, про що поінформовано позивача.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд має зазначити наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статі 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною третьою статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі статті 1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Іншими словами, моральна шкода фізичної особи визначається через страждання. Страждання - це негативна для людини емоція, змістом якої є біль, мука, тривога, переживання. Страждання є наслідком певних дій, які викликають такі емоції. Які саме дії викликають страждання - чинне законодавство не зазначає, обмежуючись лише загальною вказівкою на їхню протиправність. Поміж тим, за практикою Європейського Суду з прав людини обставинами, які беруться до уваги як такі, що заподіюють моральну шкоду, зокрема є: невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків; незручності, викликані негативним впливом на здоров`я; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго; негативний вплив на членів сім`ї; психічне напруження; глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення; розчарування тощо.

Поряд з цим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В контексті спірних правовідносин саме на позивача законодавець покладає обов`язок доведення факту завдання йому моральної шкоди, а також надання доказів на підтвердження того, що саме рішення, дії чи бездіяльність відповідача призвело до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у заявленому розмірі позивач зазначає про завдання їй моральної шкоди, яка полягає тривалій боротьбі за захист своїх прав, що виснажує, викликає психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення, викликає розчарування в діяльності органу, який уповноважений здійснювати парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, вбиває віру в правову державу.

Однак, позивачем не надано жодних доказів заподіяння їй моральних страждань внаслідок дій чи бездіяльності відповідача, не обґрунтовано розмір моральної шкоди в сумі 5000,00 грн., що не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.

Також слід зазначити, що 24.11.2021 року на електронну адресу суду від ОСОБА_1 надійшла письмова відповідь на відзив, в якій вона, зокрема просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини по розгляду заяви від 26.08.2020 року щодо адміністративного правопорушення, яке скоїли посадові особи Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві;

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини по ненаданню відповіді на звернення від 13.10.2020 року;

- зобов`язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надати відповідь на звернення від 13.10.2020 року;

- стягнути з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на користь у відшкодування моральної шкоди за протиправну бездіяльність - неотримання відповідей на заяву від 26.08.2020 року та звернення від 13.10.2020 року та невідкриття провадження за заявою ОСОБА_1 від 26.08.2020 року - 5000 грн.

Суд зазначає, що розгляд відповідачем заяви від 13.10.2020 року не був предметом розгляду в даній справі.

З огляду на викладене, слід зазначити, що приписами частини першої статті 47 КАС України встановлено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Аналіз вищевказаної норми права дає підстави для висновку, що вимоги щодо зміни предмету або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог повинні бути оформленні відповідною заявою та подані в строк не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання (у справі, що розглядається в спрощеному провадженні).

Вказані вимоги позивачем дотримано не було, тому суд не приймає до уваги викладені у відзиві на позов позовні вимоги позивача.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, а також письмові доводи учасників справи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Доказів понесення судових витрат не пов`язаних із сплатою судового збору позивачем не надано.

Тобто, у разі задоволення позовних вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо не направлення ОСОБА_4 листа від 16.09.2020 року за вих. № 26094.4/П-14212.3/20/30.2 за результатами розгляду заяви від 26.08.2020р., яка зареєстрована 26.08.2020 року за вх. № П-14212.3/20.

Зобов`язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 21661556) направити ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) лист від 16.09.2020 року за вих. № 26094.4/П-14212.3/20/30.2 за результатами розгляду заяви від 26.08.2020 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.В. Серьогіна