Рішення № 101813348, 10.12.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.12.2021Справа № 910/11714/21

Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Бондаренко-Легких Г.П., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/11714/21

За позовом Спільного українсько-великобританського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Переяславщини" (08420, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н., с. Переяславське, вул. Привокзальна, 2; ідентифікаційний код: 25564175)

До Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСКОРМ" (03049, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45, оф. 804; ідентифікаційний код: 23513096)

Про повернення набутих без достатньої правової підстави коштів у загальному розмірі 326000, 00 грн

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Спільне українсько-великобританське товариство з обмеженою відповідальністю "Нива Переяславщини" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСКОРМ" (далі - відповідач ) про повернення набутих без достатньої правової підстави коштів у загальному розмірі 326 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.02.2020 між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки продукції № 1/2020-АК (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач зобов`язується передати у власність позивача комбікорм (далі - Продукція), а позивач зобов`язується прийняти та оплатити його.

26.07.2021 Суд залишив позовну заяву без руху, надав позивачу п`яти денний строк для усунення недоліків з моменту отримання ухвали.

10.08.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали від 26.07.2021, якою позивач усунув недоліки позовної заяви.

26.08.2021 Суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи № 910/11714/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Оскільки у суду було відсутнє фінансування на відправку поштової кореспонденції станом на 26.08.2021 року, то відправка ухвали здійснювалася тільки на відомі електронні адреси сторін (адреса відповідача не була відома). Після відновлення відправки поштової кореспонденції ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена на адреси сторін засобами поштового зв`язку та отримана позивачем 17.11.2021 року та знаходиться у точці доставки за місцем реєстрації відповідача з 20.11.2021 року, проте відповідач поштову кореспонденції не отримує.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

I. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).

04.02.2020 між Спільним українсько-великобританським товариством з обмеженою відповідальністю "Нива Переяславщини" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСКОРМ" (далі - постачальник) було укладено Договір поставки продукції №1/2020-АК, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця комбікорм (далі-продукція), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити його, згідно умов даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору сторони цього договору не пізніше, ніж за 5 днів до початку місяця погоджують: спільно розроблений і затверджений уповноваженими фахівцями обох сторін, раціон годівлі (рецепти), комбікорм.

Згідно розділу 3 договору, покупець здійснює оплату за товар на поточний рахунок продавця, попередньо, згідно рахунку або в момент фактичного отримання товару, згідно видаткової накладної. Ціна товару вказується в рахунку та видатковій накладній. Загальна вартість товару визначається як вартість всіх поставок товару, згідно накладних наданих на кожну партію комбікорму.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оплатив вартість товару в розмірі 729 039,20 грн, який відповідач мав поставити позивачу за підписаним між сторонами договором поставки, проте спірний товар відповідач не поставив, внаслідок чого позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути сплачені кошти. Відповідач, в свою чергу, повернув лише 403 039,20 грн, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 326 000,00 грн. щодо повернення решти суми пердплати.

У зв`язку з не поставкою товару позивачу та неповерненням сплачених позивачем коштів в розмірі 326 000,00 грн, тобто не виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивач просить суд стягнути з відповідача суму оплаченого, але непоставленого товару в сумі 326 000,00 грн. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, як помилково перерахованих коштів.

II. Предмет позову.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача помилково перерахованих коштів за непоставку оплаченого ним товару в розмірі 326 000,00 грн за договором поставки продукції (комбікорм) № 1/2020-АК від 04.02.2020.

III. Доводи позивача у справі.

Так, згідно з доводами позивача викладеними в позовній заяві:

1) спірним договором сторони узгодили його істотні умови, зокрема: предмет, строк та ціну. Відповідач, на підставі умов договору, зобов`язався поставити позивачу оплачений йому товар.

2) позивач вчасно і в повному обсязі виконав свої зобов`язання за договором, оплативши товар відповідачу на загальну суму 729 039,20 грн, жодних зауважень чи претензій щодо належності виконання умов договору позивачем від відповідача не надходило.

3) обов`язком відповідача було поставити товару на суму 729 039,20 грн по факту його оплати на підставі платіжних доручень, проте відповідач, станом на дату ухвалення судового рішення, грошові кошти повернув частково в сумі 403039,20 грн, оплачений товар не поставив, внаслідок чого позивач просить суд стягнути з відповідача суму здійсненої та неповернутої попередньої оплати в розмірі 326 000,00 грн.

4) позивач надсилав відповідачу претензії від 12.05.2020 № 01-0858/06-03 та від 24.03.2021 № 01-0544/06-03, в яких просив відповідача повернути отримані та неповернуті кошти.

IV. Заперечення відповідача у справі.

Ухвалу про відкриття провадження у справі від 26.08.2021 не було направлено відповідачу, оскільки Господарський суд міста Києва у зв`язку з відсутністю фінансування для здійснення поштових відправлень поштову кореспонденцію не відправляв, про що свідчить відбиток штемпеля Господарського суду міста Києва на зворотному боці другої сторінки ухвали про відкриття провадження у справі від 28.08.2021.

Проте суд, виходячи за межі позовних вимог, всупереч ст. 248 Господарського процесуального кодексу України не ухвалив рішення протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, а здійснив відправлення поштової кореспонденції 11.11.2021, яку було отримано представником відповідача за довіреністю 24.11.2021, що підтверджується інформацією по трекінгу за № 0105481423909 на офіційному сайті Укрпошти.

Водночас, суд дійшов висновку, що відповідач був повідомлений про відкриття провадження у справі належним чином проте, незважаючи на обізнаність відповідача про початок судового процесу, де останній виступає відповідачем, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОСКОРМ" з матеріалами справи не ознайомилось, відзиву на позов не надало, а відтак не скористалося наданими йому процесуальними правами на подання заперечень щодо викладених обставин.

Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

V. Оцінка судом доказів та висновки суду.

Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності та/або відсутності у відповідача обов`язку здійснити повернення попередньої оплати в розмірі 326 000,00 грн, за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, на переконання суду, для вирішення справи по суті суду необхідно надати відповіді на наступні питання, що мають значення для вирішення спору:

- чи було здійснено попередню оплату позивачем відповідачу в розмірі 729039,20 грн;

- чи був зобов`язаний відповідач поставити позивачу товар;

- чи відбулась поставка позивачу товару;

- чи звертався позивач до відповідача з вимогою про повернення коштів передплати та чи було виконано такий обов`язок відповідачем?

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Укладений між сторонами договір є договором поставки, а відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України), ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи зазначене, відповідно до приписів ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як вказав позивач, спір у справі виник оскільки між сторонами відсутнє порозуміння щодо належності дій кожної із них щодо порядку виконання договору, адже позивач як покупець стверджує, що товар йому поставлений не був, попередня оплата була повернута позивачу частково, відповідач продовжував частково погашати заборгованість, проте станом на дату ухвалення судового рішення (10.12.2021) у відповідача наявна за договором заборгованість перед позивачем в розмірі 326 000,00 грн.

При цьому, позивач вказує, що перерахував кошти відповідачу в рамках умов договору поставки продукції (комбікорм) № 1/2020-АК від 04.02.2020 в розмірі 729 039,20 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, в яких вказана підстава перерахування рахунки №№ 16, 18, 19 від 10.02.2020 та від 11.02.2020 років відповідно.

Проаналізувавши доводи позивача, вивчивши наявні у справі матеріали і докази, суд зазначає, що норми ст. 1212 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин між сторонами у справі, оскільки між сторонами склалися договірні відносини, в рамках яких і були перераховані кошти, про що стверджує сам позивач та подає цьому відповідні докази, зокрема договір, укладений між сторонами. Отже, норми законодавства щодо деліктних правовідносин не можуть бути застосовані до правовідносин сторін у справі.

Так, у ст. 1212 Цивільного кодекс України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті положення цієї глави (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

З аналізу ст. 1212 Цивільного кодекс України слідує, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- наявне набуття або збереження майна (особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- набуття або збереження майна - за рахунок іншої особи (збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою);

- відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

- наявність причинно-наслідкового зв`язку між втратою майна однією особи та одночасне набуття майна іншою особою, тобто таке набуття відбулось за рахунок особи, яка втратила майно.

Норми про повернення безпідставно одержаного майна застосовуються лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

У спорі, що розглядається, зобов`язання відповідача поставити товар, а позивача оплатити його вартість, так само як і обов`язок постачальника повернути перераховані кошти, мають договірний характер, зокрема, між сторонами укладено договір поставки продукції (комбікорм) № 1/2020-АК від 04.02.2020, на підставі якого і виникли спірні правовідносини, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/13095/18 від 19 вересня 2019 року, де суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини, які регулюються нормами зобов`язального права, що застосовуються до окремих видів угод, а договірний характер цих правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст. 1212.

Крім того, суд зазначає, що аналіз чинного законодавства свідчить про те, що навіть, якщо строк дії договору закінчився, це не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, а відтак у суду відсутні підстави для застосування ст.1212 ЦК України (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/15363/17 від 02 серпня 2018 року).

Водночас, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (пункти 85, 86) зробила висновок, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №761/6144/15-ц). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Отже, у випадку даних правовідносин має бути застосовано саме частину 2 ст. 693 ЦК України, а не ст. 1212 ЦК України.

Згідно з ч. 2ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, виходячи з аналізу положень ст.693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки, законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Дані висновки суду згоджуються із позиціями викладеними у постановах Верховного Суду від 22.06.2020 у справі №922/2131/19 від 27.11.2019 у справі №924/277/19, від 28.02.2019 у справі №912/2275/17, від 30.07.2019 у справі №904/4899/18.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 справа №918/631/19).

Судом встановлено, що позивач здійснив попередню оплату в розмірі 911 772,28 грн, проте у позові вказує суму меншу, ніж підтверджена матеріалами справи, а саме 729 039,20 грн, водночас суд не вправі виходити за межі позовних вимог, а тому вважає підтвердженою та обґрунтованою заявлену позивачем суму.

Таким чином суд дійшов висновку, що відповідач здійснив повернення попередньої оплати в розмірі 403039,20 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а відтак розмір здійсненої та неповернутої відповідачем попередньої оплати складає 326 000,00 грн.

Проте відповідач, всупереч умовам договору, товар, обумовлений договором позивачеві не поставив (доказів іншого матеріали справи не містять), як і на вимогу позивача отриманої від позивача попередньої оплати за товар, не повернув. Доказів іншого станом на дату ухвалення судового рішення (10.12.2021) до суду не представлено, внаслідок чого суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов`язок повернути отримані в якості попередньої оплати авансові кошти в розмірі 326 000,00 грн, відтак, суд задовольняє позовні вимоги в повному обсязі.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача отриманих авансових платежів на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України в розмірі 326 000,00 грн.

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Спільного українсько-великобританського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Переяславщини" (08420, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н., с. Переяславське, вул. Привокзальна, 2; ідентифікаційний код: 25564175) до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСКОРМ" (03049, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45, оф. 804; ідентифікаційний код: 23513096) про стягнення коштів у загальному розмірі 326000, 00 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСКОРМ" (03049, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45, оф. 804; ідентифікаційний код: 23513096) на користь Спільного українсько-великобританського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Переяславщини" (08420, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н., с. Переяславське, вул. Привокзальна, 2; ідентифікаційний код: 25564175) попередню оплату в розмірі 326 000 (триста двадцять шість тисяч) грн 00 коп та 4890 (чотири тисячі вісімсот дев`яносто) грн 00 коп судового збору.

3. Видати судовий наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г. П. Бондаренко - Легких