Рішення № 101813065, 01.12.2021, Франківський районний суд м. Львова

465/1337/21

2/465/2234/21

РІШЕННЯ

Іменем України

01.12.2021 року м. Львів

Франківський районний суд м.Львова в особі судді Гладишевої Х.В.,

за участю секретаря судового засідання Василюк В.Б.,

учасники справи:

представника позивача Олійник Л.В.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Франківського районного суду м.Львова цивільну справу за позовною заявою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з теплопостачання,-

встановив:

Львівське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" звернулось до Франківського райнного суду м. Львова з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 - власника квартири АДРЕСА_1 12470,36 грн. заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, 3% річних - 513,77 грн., інфляційних втрат - 950,57 грн., також 2270,00 грн. судових витрат по оплаті судового збору.

Короткий зміст заяв по суті справи. Аргументи учасників справи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги покликається на те, що Львівське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є постачальною організацією суб`єктом господарської діяльності з постачання відповідачу теплової енергії. Відповідач, починаючи з 01.05.2017 по 01.05.2020, не сплачував витрат за надання послуг теплопостачання, внаслідок чого, утворилась заборгованість, яка становить 12470,36 грн. У добровільному порядку спір між сторонами не врегульовано. 09.10.2020 Франківським районним судом м. Львова було видано судовий наказ про стягнення з відповідача вказаної заборгованості, однак, ухвалою суду від 17.11.2020 судовий наказ скасовано.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав.

Відповідач в ході розгляду справи заперечив позов, вказуючи на необгрунтованість позовних вимог. Подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що сума боргу є безпідставно нарахована позивачем. Договір з позивачем до 25.04.2017 він не укладав, при цьому поданий ЛКП "Львівтеплоенерго" договір приєднання без його підпису. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено сплату послуг без укладення договору, тому у позивача відсутні правові підстави для вимог про стягнення сплати за надані послуги без його згоди у наданні таких послуг. Разом з цим, умови договору за своєю суттю є несправедливим для відповідача. Розрахунок позивача не містить даних про дійсні тарифи, та не зазначений позивачем у відповідності до показів будинкового лічильника та опалювальної площі квартири. Крім цього, в суму заборгованості позивач неправомірно вніс борг за березень та квітень 2017 року, які не входять в борговий період. Вказав, що звертався із заявами до позивача про наявні тарифи та підстави нарахування за послуги з централізованого опалення. Просив застосувати наслідки спливу строку трирічної позовної давності до вимог позивача та відмовити у задоволенні позову.

03.06.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої відповідач є споживачем послуг з теплопостачання, які надаються ЛКП відповідпо до публічного договору приєднання "Про надання послуг з центрального опалення, послуг з центрлізованого опалення гарячої води, який укладено між між мешканцями житлових будинків м. Льовова та ЛМКП "Львівтеплоенерго". Квартира АДРЕСА_1 не обладанана квартирним приладом обліку гарячої води, а тому плата за надані послуги справляється згідно з усталеними нормативними (нормами) споживання з розрахунку на одну особу. Інформація щодо нарахування вартості послуг, обсяги спожитих послу та тарифи відображені у повідомленнях на оплату, які ЛКП надає споживачам щомісяця. Окрім цього, за умовами п.4.1 Договору приєднання споживачі мають право звертатись із заявою до ЛКП "Львівтеплоенерго" щодо отримання необхідної інформації. Щодо строків позовної давності зазначив, що позовна давність застосовується лише за заявою сторони. Відтак, поки судом не встановлено, що до вимог підприємства настали наслідки спливу позовної давності, позивач має право звертатись про стягнення заборгованості навіть за період більше трьох років.

15.06.2021 до суду надішли заперечення відповідача, у яких останній вказав, що подані позивачем докази є суперечиливими. Інформація про нарахуванням вартості послуг та існуючі тарифи не надається позивачем, а тому твердження ЛКП щодо цього не відповідають дійсності.

23.07.2021 надійшла заява ОСОБА_1 про нечіткість і двозначність умов Договору приєднання від 25.04.2017.

25.07.2021 надійшла заява ОСОБА_1 про спростування недостовірної інформації, наданої ЛМКП "Львівтеплоенерго" щодо зміни тарифів на житлово-комунальні послуги.

29.11.2021 відповідач подав заяву про умисне невиконання позивачем ухвали Франківського районного суду м. Львова від 16.07.2020, якою відмовлено у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за послуги з теплопостачачння, та повторне звернення із заявою про видачу судового наказу за вищевказаних підстав.

30.11.2021 відповідач подав заяву про долучення доказів у справі.

Ухвалою суду від 22.03.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що стверджується довідкою №92 від 18.05.2020, виданою ЛМКП "Львівтеплоенерго". Відповідач зареєстрований у вказаній квартирі та у ній проживає.

Згідно п.4 ст.19 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води" для об`єктів усіх форм власності визначено суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго".

У ЛМКП "Львівтеплоенерго" на ім`я ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

25.04.2017 між відповідачем ОСОБА_1 та ЛМКП "Львівтеплоенерго" укладено Договір приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачанння гарячої води.

Звертаючись з даним позовом, позивач стверджує, шо у відповідача наявна заборгованість перед ЛМКП "Львівтеплоенерго" за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, яка складає 12470,36 грн.

Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору та мотиви їх застосування.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно з п.1 ч.1 ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг.

Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з відповідачем не позбавляє його обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) та Верховного Суду від 05 липня 2021 року у справі № 401/660/20 (провадження № 61-2770св21).

Таким чином, суд вважає, що факт укладення між позивачем та відповідачем Договору приєднання від 25.04.2017 на зобов`язальні правовідносини сторін не впливає.

Відповідно до п.п. 18, 20, 21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання, холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМ України від 21.07.2005 р. №630 розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення - з розрахунку на одну особу та на ведення особистого підсобного господарства; з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим.

Частиною 2 статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що ціни/тарифи на комунальні послуги формуються і затверджуються національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Плата за комунальні послуги (централізоване опалення, централізоване постачання гарячої води) береться за затвердженими постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг в установленому поряду тарифами та вноситься щомісячно.

Як випливає з вищенаведеного, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є, окрім встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами, а й правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги, згідно з існуючими тарифами та перевірка не тільки розрахунку заборгованості, а й доказів надання комунальних послуг.

Предметом доказування у цій справі є обставини щодо наявності/відсутності правових підстав для стягнення з відповідача вартості теплової енергії, поставленої протягом спірного періоду на об`єкт за адресою: АДРЕСА_2 .

На підтвердження позовних вимог позивачем надано суду розрахунки заборгованості /а.с.4,5/ по нарахуванню плати за послуги з централізованого опалення та постачанню гарячої води починаючи з вересня 2014 року по лютий 2020 року, згідно якого заборгованість відповідача за період з 01.05.2017 по 01.07.2017 складає 12470,36 грн.

Оцінюючи надані позивачем розрахунки суд виходить з того, що такі можуть бути належним та достатнім доказом виключно, у разі якщо кожне відображене в них значення підтверджено та доведено позивачем в ході розгляду справи із відображенням зокрема складової тарифу, опалювальної площі та фактично використаної енергії на одну особу.

У даному випадку розрахунки /а.с., 4,5/ таких даних не містять, тому суд відхиляє такі докази як неналежні.

Водночас, як вбачається з розрахунків за надану послугу з центрального опалення та постачання гарячої води за період з 01.07.2014 по 27.05.2020 /а.с.6-9/ та квитанцій, наданих відповідачем тарифи на житлово-комунальні послуги та опалювальна площа у них зазначені.

Однак тарифи змінювались позивачем упродовж 2017, 2018, 2019 років.

Тобто, розрахунок суми заборгованості проведено позивачем відповідно до тарифів ЛМКП "Львівтеплоенерго" на теплову енергію, які протягом 2017-2019 років змінювались.

Матеріали справи не містять жодних доказів належного оповіщення відповідача, у порядку визначеному ч.6 ст.32 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», про зміну таких тарифів, що вказує на недотримання позивачем вимог законодавства при нарахуванні плати за житлово-комунальні послуги.

У процесі перевірки наданих розрахунків /а.с.6-9/, судом встановлено, що нарахування сум вартості поставленої теплової енергії протягом спірного періоду здійснено розрахунковим методом відповідно до фактичного споживання теплової енергії на одну особу (постачання гарячої води); та відповідно до розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об`єму) квартири з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим (централізоване опалення).

Однак, позивач не довів, що здійснений розрахунок плати за послуги з теплопостачання у спірному періоді, в тому числі застосована ним методика і формула складають дійсну і правильну підсумкову суму боргу.

Так, для прикладу судом здійснено обрахунок боргу відповідача за жовтень 2017 року, де сума за опалення складає 30, 804. Натомість з врахуванням опалювальної площі та тарифу така сума, за наяними в розрахунку даними становить 30,86. Кожен наступний місяць нарахування боргу також не відповідає даним, які вказані позивачем.

При цьому, вихідних даних з яких виходив позивач при підрахунку цих сум, в судовому засіданні представником ЛКП не наведено. Фактів існування встановлених в судовому засіданні недоліків при обрахунку сум боргу не спростовано.

За таких обставин, розрахунки надані суду позивачем, за своєю суттю викликають у суду сумнів у їх достовірності, оскільки на підставі цих документів суд позбавлений можливості встановити дійсну, правильну та точну вартість поставленої послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

Таким чином, суд приходить до переконання, що сума заборгованості нарахована позивачем неправомірно, в той час, долучені позивачем розрахунки не можуть бути доказами підтвердження заборгованості.

Інших доказів на підтвердження позовних вимог ЛКП "Львівтеплоенерго" та наявності у відповідача заборгованості в розмірі 12470,36 грн. суду не надало.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як напідставу своїх вимог та заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

У той час, ч. ч. 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Повертаючись до положень ст.81 ЦПК, суд відзначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

З огляду на наведене, беручи до уваги невідповідність здійсненого розрахунку вказаних нарахувань вимогам законодавства, відсутність доказів підтвердження використаних у розрахунку розмірів заборгованості, що унеможливлює перевірку обґрунтованості цих розрахунків суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, суд приходить до висновку про недоведеність заявлених позовних вимог.

Суд вважає, що позовні вимоги ЛКП "Львівтеплоенерго" щодо стягнення з відповідача заборгованості за послуги з теплопостачання є необґрунтованими та не підтверджуються матеріалами справи, адже докази надані позивачем, у своїй сукупності не є достатніми, достовірними та належними для прийняття судом висновку про існування стверджуваних позивачем обставин, а тому позов задоволенню не підлягає. Оскільки вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є похідними від вимог про стягнення заборгованості, такі вимоги теж не підлягають задоволенню.

Крім цього, відповідачем заявлено вимогу про застосування строків позовної давності до позовних вимог ЛМКП "Львівтеплоенерго".

Згідно з ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до вимог ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як роз`яснено в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові на цих підставах, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, строк позовної давності застосовується судом у тому разі, коли позов є доведеним.

З огляду на викладене, у задоволенні позову слід відмовити, у зв`язку з безпідставністю.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно ч.1,2 ст.141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Отже, судові витрати по справі в розмірі 2270,00 грн. слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.268 ЦПК України, суд -

ухвалив :

В задоволенні позову Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з теплопостачання - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду або через Франківський районний суд м.Львова.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони справи:

Позивач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», 79040, м.Львів, вул.Д.Апостола, 1 р/р НОМЕР_2 , МФО 325796, ЄДРПОУ 05506460;

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Х.В.Гладишева