Рішення № 101812183, 10.12.2021, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

10 грудня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/1054/21

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Федоренка Ю.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури,

вул. 1-го Травня, 50 А, м. Прилуки, 17500

в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті,

пр. Перемоги, 14, м. Київ, 01135

до відповідача: ОСОБА_1 ,

АДРЕСА_1

про стягнення 54995,45 грн

Учасники справи не викликались.

Заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з відповідача - ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в сумі 54 995,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами проведення 21.11.2019 габаритно-вагового контролю автомобіля, що належить відповідачу, посадовими особами позивача встановлено перевищення транспортним засобом осьових навантажень, внаслідок чого відповідачу нараховано плату за проїзд у розмірі 2056,32 євро, що за офіційним курсом НБУ, встановленим станом на 21.11.2019, становить 54 995,45 грн, яка так і не була ним сплачена.

Дії суду щодо розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2021 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі № 927/1054/21, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Крім того, даною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання до суду та позивачу у порядку, визначеному ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву разом з усіма доказами на підтвердження своєї позиції, та попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у даній справі та здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що підтверджується розпискою представника Чернігівської обласної прокуратури від 12.10.2021 та рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення позивачу - 18.10.2021, відповідачу - 16.10.2021.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Граничним строком на подання відзиву на позов у даній справі є 01.11.2021. Проте відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, відзиву у встановлений судом строк не надав.

Згідно частини 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Відтак, розгляд даної справи здійснюється судом без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) сторін в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, що передбачено ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Щодо представництва прокурора.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі №п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень -це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05.06.2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави у суді, а саме Державної служби України з безпеки на транспорті, прокурор у позовній заяві зазначив, що Укртрансбезпека як урядовий орган державного управління по контролю на автомобільному транспорті, реалізуючи повноваження щодо габаритно-вагового контролю та нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, є суб`єктом владним повноважень, оскільки здійснює владні управлінські функції на основі законодавства. Враховуючи норми Закону України "Про автомобільний транспорт" та інші підзаконні нормативно-правові акти про автомобільний транспорт, Укртрансбезпека та її територіальні органи мають підстави на стягнення плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автодорогами загального користування, що виплаває з покладених на неї завдань щодо державного контролю за додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт, а несплата суб`єктами господарювання таких коштів у добровільному порядку тягне за собою ненадходження коштів до Державного бюджету України, що суттєво порушує інтереси держави.

Прокурор зазначає, що згідно з листом Державної служби України з безпеки на транспорті від 22.06.2021 № 4167/7.3/15-21, Укртрансбезпека категорично стверджує про відсутність повноважень на звернення до суду в якості позивача, при цьому не заперечуючи можливість заявлення прокурором в її інтересах позову. Прокурор вказує, що підставою реалізації представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого суб`єкта владних повноважень - Державної служби України з безпеки на транспорті, тобто нездійснення захисту інтересів держави. Так, на думку прокурора, нездійснення службовими особами Укртрансбезпеки дій, які вони повинні були та могли здійснювати та відсутність обґрунтованих пояснень своєї бездіяльності беззаперечно свідчить про неналежне виконання ними своїх повноважень. У зв`язку з цим, прокурор відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся з цим позовом до суду для захисту порушених інтересів держави.

Як убачається з матеріалів справи, листами 4167/7.3/15-21 від 22.06.2021, №5685/6.3/15-21 від 30.08.2021, №5162/6.3/23-21 від 27.09.2021, Державна служба України з безпеки на транспорті повідомила прокурора про відсутність повноважень в Укртрансбезпеки та її територіальних органів на звернення до суду з позовом про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування, оскільки такі повноваження не передбачені ані Конституцією України, ані законами України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з підпунктами 15, 27 пункту 5 Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

З наведеного вбачається, що позивач виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.

Отже, положеннями чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.

Слід зазначити, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і в адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже, поведінка органів, через які діє держава в цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави в цивільних (господарських) або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних (господарських), так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.

Державу в судовому процесі, зокрема як позивача, може представляти орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Суд доходить висновку, що Державна служба України з безпеки на транспорті наділена правом звернення до суду з позовом щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками, яких Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 01.07.2020 у справі №826/16739/18.

Невжиття компетентним органом - Державною службою України з безпеки на транспорті жодних заходів щодо стягнення з відповідача плати за проїзд протягом тривалого строку, свідчить про бездіяльність цього органу та про належні дії прокурора щодо надання можливості Державній службі України з безпеки на транспорті самостійно захищати інтереси держави, у тому числі у суді, протягом розумного строку, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Несплата відповідачем нарахованої йому плати за проїзд призводить до ненадходження коштів до Державного бюджету України, що порушує інтереси держави.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що прокурор підтвердив наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді при зверненні із цим позовом.

Фактичні обставини справи та нормативно-правове обґрунтування.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлення на перевірку № 003502 від 18.11.2019 та щотижневого графіка проведення рейдових перевірок Управлінням Укртрансбезпеки у Миколаївській області у період з 18.11.2019 по 24.11.2019, посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області 21.11.2019 на автодорозі Н-24 «Благовіщенське - Миколаїв» 211 + 920 км проведено габаритно-ваговий контроль автомобіля (тягача) марки DAF, модель FТXF95.430, реєстраційний номер НОМЕР_1 , причіп (напівпричіп) - марки LANDGENDORF, модель SKA 24, реєстраційний номер НОМЕР_2 , право власності на які відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу зареєстровано за ОСОБА_1 , яким здійснювалось перевезення вантажу по маршруту с. Степанці Черкаської області - м. Миколаїв під керуванням водія ОСОБА_2 на підставі товарно-транспортної накладної № 0527 від 20.11.2019 (а.с.25-27, 33-36).

Габаритно-ваговий контроль автомобіля (тягача) марки DAF, модель FТXF95.430, реєстраційний номер НОМЕР_1 , причіп (напівпричіп) - марки LANDGENDORF, модель SKA 24, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , здійснювався приладом автоматичним для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь 030Т-AS2-PWIA відповідно до Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 35-02/5392, виданого ДП "УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ" чинного до 24.04.2020, Сертифікату перевірки типу та Сертифікату відповідності, виданих 27.11.2017 (а.с. 40-42).

При проведенні габаритно-вагового контролю вищевказаного транспортного засобу посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області зафіксовано таке фактичне навантаження: 6,9т/12,1т/28,4т при нормативно допустимому 11т/11т/22т, повна маса транспортного засобу становить 47,4 т при нормативно допустимій - 40т.

За результатами перевірки 21.11.2019 посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області складено: довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю № 035614 від 21.11.2019 (далі - Довідка №035614), акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 0011815 від 21.11.2019 (далі - Акт №0011815), акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №183459 від 21.11.2019 (далі - Акт №183459) (а.с.29-31).

Вказані акти та довідка підписані посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області Корніло О.В., Марченко О.О . Водій транспортного засобу ОСОБА_2 з актом №0011815 та довідкою №035614 ознайомлений, від підпису відмовився. Жодних інших зауважень чи заперечень вказані документи не містять.

На підставі складених у ході здійснення габаритно-вагового контролю матеріалів посадовими особами управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області складено розрахунок плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 660/20 від 21.11.2019 і нараховано плату за проїзд у розмірі 2056,32 євро, що за перерахунком згідно офіційного курсу валют євро до гривні Національного банку України станом на 21.11.2019 еквівалентно 54 995,45 грн (на день проведення розрахунку, а саме на 21.11.2019 курс гривні до євро становив 26,7446 грн, а.с. 77). Розрахунок виконано відповідно до затвердженої формули з урахуванням норм пункту 31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879 "Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування" (а.с. 32).

Листом від 03.12.2019 за № 76366/31/24-19 Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області повідомило ФОП ОСОБА_1 про необхідність внесення плати за проїзд до 21.12.2019. У зв`язку з тим, що вказана плата за проїзд не була внесена відповідачем, Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки, що є правонаступником Управлінням Укртрансбезпеки у Миколаївській області, 18.06.2021 листом №47620/20/24-21 повторно повідомлено ФОП ОСОБА_1 про необхідність внесення плати за проїзд до 18.07.2021.

Дані листи залишені відповідачем без відповіді, нарахована сума коштів залишилась не сплаченою.

Управлінням Укртранспезбеки у Чернігівській області 24.12.2019 винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 178212, в якій зазначено, що ФОП ОСОБА_1 , 21.11.2019 допущено перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, визначеного ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 16 ч. 1 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт», та постановлено стягнути з ФОП ОСОБА_1 штраф у сумі 34 000,00 грн (а.с.46).

Штраф відповідачем сплачено в повному обсязі, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 30.09.2020 ВП №61268483 Прилуцького міськрайонного відділу ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (а.с.48).

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 у період часу з 02.08.2019 по 12.02.2020 був фізичною-особою підприємцем, основним видом діяльності якого був вантажний автомобільний транспорт. 12.02.2020 внесено запис № 20620060002011649 про державну реєстрацію припинення діяльності фізичної особи-підприємця, підстава внесення - власне бажання.

Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 04.09.2019 у справі № 640/16902/18 зазначено, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за її зобов`язаннями, пов`язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

З огляду на те, що спір між Укртрансбезпекою та ФОП ОСОБА_1 виник у зв`язку із здійсненням останнім господарської діяльності до моменту припинення підприємницької діяльності, заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури, відповідно до ст.20 ГПК України, звернувся з даним позовом до господарського суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 5 квітня 2001 року № 2344-III "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон № 2344-III), відповідно до частини дванадцятої статті 6 якого державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Частини перша та четверта статті 48 Закону № 2344-III передбачають, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 № 2862-IV визначено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною другою статті 29 Закону України «Про дорожній рух» від 30.09.1993 № 3353-XII передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Процедура здійснення габаритно-вагового контролю регламентується Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 (далі - Порядок № 879).

Пунктом 3 Порядку № 879 встановлено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Згідно з підпунктом 3 п. 2 Порядку № 879, великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.

Пунктом 22.5 Правил № 1306 передбачено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м. Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Згідно з пунктом 21 Порядку № 879 у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2% подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Також пунктами 26, 27 Порядку № 879 передбачено, що кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Відповідно до пункту 28 Порядку № 879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Методику розрахунку плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту визначено пунктом 30 Порядку № 879, відповідно до якого плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою: П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 км проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 км проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 км проїзду; В-відстань перевезення, км. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 м.

Пунктом 31 Порядку № 879 передбачено, що при визначенні розміру плати за проїзд транспортних засобів з осьовим сполученням більше трьох береться до рахунку схема, що спричиняє більші руйнування доріг з комбінацій одно-, двох- та трьохосьових сполучень, а найбільша сума навантаження на суміжні осі припадає на максимальну колісну формулу. Для строєних осей з одиночними шинами плата за перевищення допустимих навантажень на вісь (осі) збільшується у два рази.

Відповідно до пункту 31-1 Порядку № 879, якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 % - у подвійному розмірі; на 10 - 40 % - у потрійному розмірі; більше як на 40 % - у п`ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням. Перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру плату за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу має вносити саме перевізник.

У розділі 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, перевізником визначено фізичну або юридичну особу - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Судом встановлено, що перевезення вантажу здійснювалось транспортним засобом - автомобілем (тягачем) марки DAF, модель FТXF95.430, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з причепом (напівпричепом) - марки LANDGENDORF, модель SKA 24, реєстраційний номер НОМЕР_2 , право власності на які відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу зареєстровано за ОСОБА_1 .

Матеріали справи містять усі передбачені Порядком № 879 документи, зокрема довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю № 035614 від 21.11.2019, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 0011815 від 21.11.2019, акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №183459 від 21.11.2019, розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування №660/20 від 21.11.2019. Дані щодо результатів зважування відповідають даним, вказаним у талоні (чеку) про зважування від 21.11.2019.

Суд зазначає, що розмір плати за проїзд визначено прокурором відповідно до вимог зазначених вище норм Порядку №879 та відповідно до Ставок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879.

Крім того, п. 27 Порядку № 879 передбачено, що плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку. Оскільки відповідачем не здійснено оплату нарахованої суми відшкодування, прокурором здійснено її розрахунок в гривнях за офіційним курсом гривні до євро станом на момент вчинення правопорушення (станом на 21.11.2019 курс гривні до Євро складає 26,7446 грн).

Згідно з частиною третьою статті 5 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники правовідносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог законодавства. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами (стаття 7 ГК України).

Учасники правовідносин у сфері господарювання несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частини перша та друга статті 216 ГК України).

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

За частиною першої статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до частин другої та третьої статті 225 ГК України законом щодо окремих видів господарських зобов`язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Пунктами 37, 41 Порядку № 879 визначено, що учасники відносин у сфері габаритно-вагового контролю несуть відповідальність згідно із законодавством, а дії або бездіяльність учасників відносин у сфері габаритно-вагового контролю можуть бути оскаржені в установленому порядку.

Разом з тим відповідачем не було надано жодних доказів на спростування факту перевищення нормативно-вагових параметрів транспортним засобом, який перебуває в його користуванні. Відповідачем не надано також доказів оскарження в установленому порядку дій позивача щодо фіксування правопорушення та нарахування стягуваної суми збитків.

Крім того, судом приймається до уваги те, що плату за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в сумі 54 995,45 грн необхідно стягувати з автомобільного перевізника ОСОБА_1 , оскільки в розумінні законодавства про автомобільний транспорт автомобільним перевізником є саме він, а не з ТОВ «Оріон-Логістик», як особа яку вказано в графі «автомобільний перевізник» товарно-транспортної накладної № 0527 від 20 листопада 2019 року.

Так, відповідно до умов Договору перевезення № 14112019 від 14.11.2019 укладеного між ТОВ «Орион-Логістик» (Замовник) та ФОП ОСОБА_1 (Перевізник), його предметом є надання Перевізником Замовнику послуг з перевезення автомобільним транспортом вантажів і інших матеріальних цінностей, які не заборонені до перевезення законодавством країн слідування вантажу, в порядку та на умовах, передбачених договором.

Згідно з п. 2.1.6. Договору перевезення Перевізник зобов`язується провести інструктаж водіїв про правила перевезення заявленого вантажу, норм завантаження і перевізну документацію.

Пунктом 2.1.9. Договору перевезення передбачено, що Перевізник зобов`язується нести матеріальну відповідальність перед компетентними органами за дотримання діючого законодавства.

Згідно з п. 2.1.12 Договору перевезення до обов`язків Перевізника належить оплата штрафних санкцій та внесення плати за проїзд у разі виявлення під час здійснення габаритно-вагового контролю факту перевищення встановлених габаритно-вагових параметрів.

Таким чином, при допущених порушеннях вимог Закону України «Про автомобільний транспорт», які зафіксовано у матеріалах перевірки Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області, саме ОСОБА_1 , як автомобільному перевізнику, необхідно вносити плату за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування в сумі 54 995,45 грн.

Отже, суд дійшов висновку, що при проведенні габаритно-вагового контролю, складанні відповідної довідки, актів про перевищення транспортним засобом нормативних вагових та габаритних параметрів, здійсненні розрахунку плати за проїзд посадові особи Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області діяли на підставі та у спосіб, встановлені чинним законодавством, а також з дотриманням його вимог, у зв`язку з чим заявлені до відповідача позовні вимоги є обґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

За таких обставин, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_1 про стягнення 54 995,45 грн плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великогабаритним транспортом є правомірними, підтверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п.5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2270,00 грн.

Керуючись ст.73-80, 86, 129, 232-233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_3 ) на користь Державного бюджету України (рахунок № UA108999980313151216000014482 в Казначейство України (ЕАП), Миколаївське ГУК/Миколаївська область/22160100/ЄДРПОУ 37992030) плату за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, в сумі 54 995,45 грн.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_3 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів; код ЄДРПОУ 02910114; банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача - UA248201720343140001000006008) 2 270,00 грн судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя Ю.В. Федоренко