Рішення № 101806047, 09.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2021 року м. Київ № 640/28097/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справуза позовом:ОСОБА_1 до: Деснянського районного відділу Державної виконавчої служб у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)про:визнання протиправними дій та скасування постанови,-ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Деснянського районного відділу Державної виконавчої служб у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (02138, м. Київ, вул. Бальзака, 64, код ЄДР: 34972294, адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_2), в якому просить суд:

1) визнати протиправними дії старшого державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГТУЮ у місті Києві Дяченко А.О. у вигляді винесення постанови від 24.12.2020 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 54016800 з ОСОБА_1 на користь Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в сумі 88439.88 грн.;

2) скасувати постанову старшого державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГТУЮ у місті Києві Дяченко А.О. від 24.12.2020 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №54016800 з ОСОБА_1 на користь Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в сумі 88439.88 грн.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує на протиправності оскаржуваної постанови щодо стягнення з позивача виконавчого збору, виходячи з наступного.

13.06.2012 Деснянським районним судом м. Києва представнику ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» видано виконавчий лист про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та позивача боргу в сумі 884398,8 грн. на підставі якого державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГТУЮ у місті Києві Поповою А.О. 06.06.2017 винесено постанову №54016800 про відкриття виконавчого провадження, п. 3 якого зазначено - стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 88439.88 грн. Однак, як стверджує позивачка, до вказаної постанови та супровідного листа не додано жодного документу (доказу відправлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення) направлення цього документу жодній стороні виконавчого провадження.

При цьому, позивач пояснює, що оглядом копії виконавчого листа від 13.06.2012 згідно відміток державного виконавця встановлено, що вказаний виконавчий лист було повернуто стягувану вперше без виконання 25.06.2014 та 27.04.2015, згідно п. 9 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV - «наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення», та про підстави повернення виконавчого документу на підставі постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.12.2020 на зворотному боці виконавчого листа підстави повернення не зазначено, також не зазначено про залишок нестягнутої суми.

Посилаючись на пункт 20 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 позивач зазначала, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання. Однак постанова від 24.12.2020 про повернення виконавчого документу стягувачу такого роз`яснення не має.

Разом з тим, 03.08.2020 старшим державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГТУЮ у місті Києві Дяченко А.О. у виконавчому провадженні №54016800 винесено постанову про арешт коштів боржника. Відповідно до якої на рахунки позивача у банківських установах накладено арешт.

16.12.2020 представник стягувача звернувся до відповідача з заявою про повернення виконавчого документу за заявою стягувача без виконання.

24.12.2020 старшим державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГҐУЮ у місті Києві Дяченко А.О. у виконавчому

провадженні № 54016800 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувану. Також у п. 2 вказаної постанови вказано «припинити чинність арешту майна, коштів боржника та скасувати Інші заходи примусового виконання рішення».

Тобто, за твердженням позивача, зважаючи на те, що постановою від 24.12.2020 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувану, тоді як відповідно до Інструкції №512/5 у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору.

За висновком позивача, законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Натоміть, як наголошує позивач, державним віконцем не було стягнуто з боржника жодної суми за виконавчим листом, а відтак у державного виконавця були відсутні підстави для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору.

Підсумовуючи викладене позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву щодо заявлених позовних вимог суду не надав, однак надіслав до суду матеріали виконавчого провадження.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою судді від 08.10.2021 позовну заяву було залишено без руху як таку, що подана без додержання вимог, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України та встановлено строк для їх усунення.

Ухвалою суду від 19.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи на 10.11.2021, про що сторони повідомлені належним чином. Між тим, засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному. Розгляд справи призначено на 09.12.2021. Відповідач у судове засідання не з`явився, що в силу ч. 3 ст. 268 КАС України не перешкоджає розгляду справи. Після заслуховування представника позивача та дослідження матеріалів справи, розгляд справи продовжено в порядку письмового провадження.

Встановлені судом обставини.

Судом встановлено, що 06.06.2017 державним виконавцем Деснянського районного відділу Державної виконавчої служб у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Поповою Аллою Олегівною на підставі виконавчого листа № 2-910/2011, виданого Деснянським районним судом м. Києва 13.06.2012 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 54016800, в якому стягувачем зазначено ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», натомість боржником зазначено ОСОБА_1 .

03.08.2020 старшим державним виконавцем Деснянського районного відділу Державної виконавчої служб у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дяченко Аллою Олегівною прийнято постанову № 54016800 про арешт коштів боржника.

Разом з тим, як зазначає позивач у позовній заяві 16.12.2020 до старшого державного виконавця Деснянського районного відділу Державної виконавчої служб у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дяченко Алли Олегівни від стягувача - АТ «Райффайзен Банк Аваль» надійшла заява про повернення виконавчого документу стягувачу (том 1 а.с. 23), в якій стягувач, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», просить державного виконавця завершити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-910/2011, виданого Деснянським районним судом м. Києва 13.06.2012 та повернути стягувачу зазначений виконавчий документ.

24.12.2020 старшим державним виконавцем Деснянського районного відділу Державної виконавчої служб у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дяченко Аллою Олегівною прийнято постанову № 54016800 про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (том 1 а.с. 24).

Того ж дня, 24.12.2020 державним виконавче також прийнято постанову № 54016800 про стягнення виконавчого збору у розмірі 88439,80 грн. (том 1 а.с. 28).

Разом з тим, позивач вважаючи постанову від 24.12.2020 № 54016800 про стягнення виконавчого збору у розмірі 88439,80 грн. протиправною, звернуся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваної постанови) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5 вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету.

Згідно з ч. 2 ст. 27 цього Закону (в редакції до набрання чинності Законом від 03.07.2018 № 2475-VIII) передбачалося, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Разом з тим, Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» стаття 27 Закону України «Про виконавче провадження зазнала змін, а саме: у частині другій слова «фактично стягнута...." змінено на «підлягає примусовому стягненню...».

Тобто, відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакцій з 28.08.2018, тобто у редакції, чинній на момент прийняття постанови про стягнення виконавчого збору) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, а не фактично стягнута.

Після 28 серпня 2018 розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню

Згідно з ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також за ч. 9 ст. 27 вказаного Закону передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2 3, 2 4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9 15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до п. 1 ч. ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами ч. 5 вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

В той же час, відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Аналогічні приписи містяться в Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерством юстиції України від 02.04.2012 №512/5 .

Відтак, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Тобто фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень, не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору.

Наведені правові висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 22.10.2021 у справі № 520/17933/2020 (номер рішення в ЄДРСР 100529508).

Відтак, проаналізувавши зазначені вище норми Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, ч. 3 ст. 40 у взаємозв`язку з положеннями ч. 2 ст. 27 Закону, у редакції чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови, суд приходить до висновку про обов`язок державного виконання при поверненні виконавчого документу стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» винести постанову про стягнення виконавчого збору, у разі не стягнення такої суми виконавчого збору.

Як вже було встановлено судом, виконавчий лист Деснянського районного суду м. Києва № 2-910/2011, виданий 13.06.2012 повернуто стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», однак, матеріали справи не містять жодних доказів стягнення державним виконавцем суми виконавчого збору.

Суд звертає увагу заявника на те, що у відповідності до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови, вказана норма передбачала та передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Слід зазначити, що Закон України «Про виконавче провадження» не містить такого положення, як стягнення виконавчого збору лише після здійснення державним виконавцем примусових заходів виконання, що призвели до фактичного стягнення за виконавчим документом грошових коштів, які в подальшому були передані стягувачу, та положень про те. що оскільки стягнення не відбулось, то стягнення виконавчого збору є помилковим.

Відтак, виконавчий збір стягується в незалежності від того, чи була фактично стягнута сума за виконавчим документом чи лише підлягає стягненню, у зв`язку з чим, проаналізувавши зазначені вище обставини у сукупності, в контексті викладених норм права та встановлених обставин, суд приходить до висновку про правомірність дій відповідача щодо винесення постанови від 24.12.2020 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 54016800 з ОСОБА_1 на користь Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в сумі 88439.88 грн. та як наслідок і правомірність самої постанови від 24.12.2020 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №54016800 з ОСОБА_1 на користь Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в сумі 88439.88 грн.

При цьому, суд вважає помилковим посилання позивача у позовній заяві на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18, оскільки спір у такій справі виник у зв`язку з оскарженням постанови про стягнення виконавчого збору, яка була прийнята в період дії попередньої (іншої) редакції ч. 2 ст. 27 Закону «Про виконавче провадження», тоді як оцінка правомірності спірної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору надається лише на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на момент її винесення.

Також помилковими є посилання позивача у позовній заяві на те, що у постанові від 24.12.2020 про повернення виконавчого документу стягувачу державним виконавцем не роз`яснено порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки предметом даного спору є саме оскарження позивачем дій та постанови відповідача щодо стягнення виконавчого збору з позивача, а не правомірність постанови про повернення виконавчого документу стягувачу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Доводи позивача, що викладені у позовній заяві, як підстава для задоволення позовних вимог, спростовуються висновками суду, викладеними у даному рішенні.

Враховуючи вищевикладене, а також виходячи із заявлених вимог та підстав позову, суд приходить до висновку, що в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 1 ст. 77 КАС України, позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги та, враховуючи положення ч. 2 ст. 77 КАС України, судом не встановлено порушень прав чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин з боку відповідача.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та їх обґрунтування, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки досліджених доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на з`ясуванні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, § 2 («Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ») Глави 11 («Особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ»), ст. 287 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Відповідно до ч. 6 ст.287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому ч. 6 ст. 287, ст.ст. 292, 293, 296, 297 КАС України.

Зважаючи на Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затверджене рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21, в електронній формі апеляційні скарги подаються безпосередньо до апеляційного суду.

Суддя О.А. Кармазін