Рішення № 101805987, 09.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2021 року м. Київ № 640/13184/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Державної інспекції ядерного регулювання України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору

Північна інспекція з ядерної та радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України

про скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - позивач), адреса: 01001, місто Київ, вулиця Прорізна, будинок 19 до Державної інспекції ядерного регулювання України (далі по тексту - відповідач 2), адреса: 01011, місто Київ, вулиця Арсенальна, будинок 9/11, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Північна інспекція з ядерної та радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України (далі по тексту - третя особа), адреса: 02100, місто Київ, бульвар Верховної Ради, будинок 3, в якій позивач просить

- скасувати постанову про накладення штрафу за порушення вимог Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» від 01 квітня 2021 року №33-17/12/2021-ЮО.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що Департамент охорони здоров`я не є суб`єктом діяльності у сфері використання ядерної енергії, оскільки не зареєстрований в установленому законом порядку, як такий суб`єкт, не провадить та не заявляє намір провадити діяльність у сфері використання ядерної енергії.

На підставі викладеного позивач вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, що стало підставою для звернення адміністративного суду з цією позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що посадовою особою відповідача правомірно винесено оскаржувану постанову та накладено на позивача штраф у розмірі 8500,00 грн, оскільки за результатами проведеної перевірки було встановлено придбання на підставі договорів про закупівлю товарів позивачем установок, що містять джерела іонізуючого випромінювання.

З огляду на вищевикладене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останній послався на порушення відповідачем процедури розгляду справи та накладення штрафів за порушення, відповідальність за які передбачена статтею 17-1 Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії».

У письмових запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву, представник відповідача зазначив, що оскаржувана постанови винесена правомірно, відповідно до вимог законодавства та в межах наданих відповідачу повноважень.

Представником позивача надано також додаткові письмові пояснення до позовної заяви, в яких останній зазначив, що позивач не здійснює жодних дій, які підпадають під визначення використання джерел іонізуючого випромінювання, а тому не може нести відповідальність за порушення Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії».

У письмовій відповіді на додаткові письмові пояснення до позовної заяви представник відповідача послався на ті самі обставини, що вже були надані у відзиві на позовну заяву та у письмових запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву та просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Третя особа письмових пояснень на позовну заяву не надала з невідомих суду причин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

14 грудня 2020 року заступником начальника Управління (заступником начальника Північної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки на правах самостійного управління) - начальником відділу безпеки РАВ, перевезень та гарантій - державним інспектором Кириченко Людмилою Валеріївною складено протокол № 33/17/22 про порушення вимог Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії».

Відповідно до змісту вказаного протоколу державним інспектором було встановлено, що Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснює діяльність у сфері використання ядерної енергії, а саме: провадження діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) (отримання/придбання, передача/збут) ДІВ без ліцензії.

Факт ліцензії, як зазначено у протоколі, встановлено на підставі договору на закупівлю товарів за державні кошти від 19 серпня 2020 року №102, укладеного між Департаментом охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фарпротект» (учасник), додатку №1 до вказаного договору та на підставі договору на закупівлю товарів за державні кошти №182 від 29 жовтня 2020 року, укладеного Департаментом охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ілатанмед» (учасник), акта приймання-передачі ДІВ до договору №182 від 29 жовтня 2020 року, видаткової накладної №73/3 від 03 грудня 2020 року.

У зв`язку з чим державним інспектором встановлено порушення Департаментом охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за провадження діяльності у сфері використання ядерної енергії без отримання ліцензії та/або іншого документа дозвільного характеру чи реєстрації, відповідальність за яке передбачено абзацом 2 частини 1 статті 17-1 Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії».

21 грудня 2020 року Департаментом охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подано письмові пояснення №061-12933/10 щодо порушення, зазначеного у вказаному вище протоколі, відповідно до яких позивач зазначив, що він не є суб`єктом діяльності у сфері використання ядерної енергії, а є органом місцевого самоврядування.

За результатами розгляду матеріалів справи про порушення позивачем законодавства у сфері використання ядерної енергії, 01 квітня 2021 року відповідачем винесено постанову № 33-17/12/2021-ЮО про накладення штрафу за порушення абзацу 2 частини 1 статті 17-1 вимог Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії», якою накладено на позивача штраф у розмірі 8500,00 грн, тобто, як вказано у постанові, штраф накладено у зв`язку з провадженням позивачем діяльності у сфері використання ядерної енергії, використання джерел іонізуючого випромінювання.

Вважаючи оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно преамбули Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08 лютого 1995 року № 39/95-ВР (далі по тексту - Закон України від 08 лютого 1995 року № 39/95-ВР) цей Закон є основоположним у ядерному законодавстві України. Він встановлює пріоритет безпеки людини та навколишнього природного середовища, права і обов`язки громадян у сфері використання ядерної енергії, регулює діяльність, пов`язану з використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, встановлює також правові основи міжнародних зобов`язань України щодо використання ядерної енергії.

У частині 1 статті 1 цього Закону наведено терміни та визначення, які вживаються у такому значенні:

- використання ядерної енергії - це сукупність видів діяльності, пов`язаних з використанням ядерних технологій, ядерних матеріалів, джерел іонізуючого випромінювання у науці, виробництві, медицині та інших галузях, а також видобуванням уранових руд та поводженням з радіоактивними відходами;

- джерело іонізуючого випромінювання - фізичний об`єкт, крім ядерних установок, що містить радіоактивну речовину, або технічний пристрій, який створює або за певних умов може створювати іонізуюче випромінювання;

Статтею 26 Закону України від 08 лютого 1995 року №39/95-ВР передбачено, що використання ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання на території України базується на дозвільному принципі. Дозвіл на кожен окремий вид діяльності надається органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки. Забороняється здійснення будь-якої діяльності, пов`язаної з використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, юридичними чи фізичними особами, які не мають дозволу, виданого у встановленому порядку. Ядерна установка, джерело іонізуючого випромінювання можуть використовуватись лише з такою метою і таким чином, як це передбачено умовами виданого дозволу. Визначені в дозволі умови та межі безпечного використання ядерної установки, джерела іонізуючого випромінювання повинні забезпечувати необхідний і достатній рівень ядерної та радіаційної безпеки. Джерело іонізуючого випромінювання, радіаційний вплив якого є настільки низьким, що не потребує застосування обмежуючих заходів згідно з нормами, правилами і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки, регулюванню не підлягає.

Види діяльності, на які поширюється дія державного регулювання у сфері використання ядерної енергії наведені в статті 27 Закону України від 08 лютого 1995 року № 39/95-ВР, зокрема, у частині 1 цієї статті зазначено, що видом діяльності у сфері використання ядерної енергії (далі - вид діяльності) є діяльність, під час якої запроваджуються додаткові джерела опромінювання, або дія опромінювання поширюється на додаткові групи людей, або змінюється система напрямів опромінювання від існуючих джерел, у зв`язку з чим підвищується доза чи ймовірність опромінювання людей або кількість людей, які опромінюються.

У частині 2 статті 27 Закону України від 08 лютого 1995 року №39/95-ВР вказано, що державному регулюванню у сфері використання ядерної енергії підлягають такі види діяльності: проектно-пошукові роботи щодо вибору майданчика для розміщення ядерної установки чи об`єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами; проектування джерел іонізуючого випромінювання та ядерних установок; виготовлення та поставка джерел іонізуючого випромінювання та елементів, важливих для безпеки джерел іонізуючого випромінювання; видобування, виробництво та переробка ядерних матеріалів; будівництво, виготовлення, виробництво, зберігання, придбання і збут ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання; введення в експлуатацію та експлуатація ядерних установок чи об`єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами; використання у промисловості, сільському господарстві, медицині, освіті і наукових дослідженнях джерел іонізуючого випромінювання; зняття з експлуатації та консервація ядерних установок і закриття сховища для захоронення радіоактивних відходів; перевезення радіоактивних матеріалів; підготовка персоналу для експлуатації ядерної установки, перелік посад якого визначає Кабінет Міністрів України; виконання окремих видів діяльності персоналом та посадовими особами, перелік яких визначає Кабінет Міністрів України; діяльність, пов`язана із забезпеченням фізичного захисту ядерних матеріалів і ядерних установок (за переліком видів діяльності, що затверджується Кабінетом Міністрів України); видобування та переробка уранових руд.

Згідно статті 28 Закону України від 08 лютого 1995 року № 39/95-ВР діяльність у сфері використання ядерної енергії провадиться на підставі ліцензій, окремих дозволів та сертифікатів відповідно до Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» та інших законів.

Дозволи на види діяльності, передбачені статтею 27 цього Закону, надаються за наявності умов, що відповідають встановленим нормам, правилам і стандартам з ядерної та радіаційної безпеки. Дозволом визначаються конкретне джерело іонізуючого випромінювання, ядерна установка, об`єкт, призначений для поводження з радіоактивними відходами, вид діяльності, умови і межі безпечного використання, інші вимоги та строк дії дозволу. Видача дозволів у сфері використання ядерної енергії здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» та інших законів (статті 29 Закону України від 08 лютого 1995 року № 39/95-ВР).

Правові та організаційні засади дозвільної діяльності у сфері використання ядерної енергії, а також загальні положення регулювання суспільних відносин, що виникають під час її провадження, як виняток із загальних положень, установлених Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначає Закон України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» від 11 січня 2000 року № 1370-XIV (далі по тексту - Закон України від 11 січня 2000 року № 1370-XIV).

Частиною 1 статті 7 Закону України від 11 січня 2000 року № 1370-XIV встановлено, що у сфері використання ядерної енергії обов`язковому ліцензуванню підлягає такий вид діяльності як використання джерел іонізуючого випромінювання.

Наведене в сукупності свідчить, що діяльність з використання джерел іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), у тому числі базується на дозвільному принципі та підлягає обов`язковому ліцензуванню.

Так, відповідно до пункту 1 Положення про Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (нова редакція), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 грудня 2013 року №2254 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 грудня 2017 року №1694) (далі по тексу - Положення), Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді та постійній комісії Київської міської ради, до функціонального спрямування якої належить питання діяльності Департаменту, а також постійній комісії Київської міської ради, до функціонального спрямування якої належить питання взаємодії Київської міської ради та її виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації). З питань виконання функцій органу державної виконавчої влади Департамент є підзвітним та підконтрольним Міністерству охорони здоров`я України. Департамент є головним розпорядником коштів бюджету міста Києва по галузі «Охорона здоров`я».

У відповідності до підпункту 5.18 пункту 5 Положення Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень виконує такі завдання: здійснює закупівлю товарів, робіт і послуг як головний розпорядник коштів по галузі «Охорона здоров`я» за напрямами, визначеними міськими цільовими програмами.

Так, як вбачається з наданих відповідачем суду копій договорів про закупівлю товарів за державні кошти №102 від 19 серпня2020 року та № 182 від 29 жовтня 2020 року (які стали підставою для складення на позивача протоколу №33-17/22 від 14 грудня 2020 року), вони були укладені між позивачем та товариствами з обмеженою відповідальністю «Фармпротект» та «Ілатанмед», предмет цих договорів було зобов`язання товариств у 2020 році поставити замовнику, а замовник - прийняти та оплатити джерела іонізуючого випромінювання.

В свою чергу, слід наголосити, що відповідно до пункту 5.2. вказаних договорів місцем поставки товарів зазначено заклади охорони здоров`я міста Києва.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України від 11 січня 2000 року №1370-XIV під використанням джерел іонізуючого випромінювання слід розуміти один з окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії, що включає такі види робіт з джерелами іонізуючого випромінювання: експлуатація, технічне обслуговування, зарядження-перезарядження, перетарювання, ремонт, налагоджування, проведення випробовувань з метою визначення технічних характеристик та перевірки на герметичність; введення та виведення з експлуатації установок, що містять джерела іонізуючого випромінювання; монтаж та демонтаж, зберігання (крім транзитного зберігання під час перевезення), отримання (придбання) та передача (збут), у тому числі з метою постачання.

Приймаючи оскаржувану постанову відповідач визначив статус позивача як суб`єкта діяльності у сфері використання ядерної енергії, посилаючись на те, що умовами вказаних вище договорів про закупівлю передбачено придбання позивачем джерел іонізуючого випромінювання без наявності на те відповідної ліцензії.

Так, у відповідності до абзаці 2 частини 1 статті 17-1 Закону України від 11 січня 2000 року №1370-XIV суб`єкти діяльності у сфері використання ядерної енергії несуть відповідальність за провадження діяльності у сфері використання ядерної енергії, щодо якої цим Законом встановлені вимоги обов`язкового отримання ліцензії та/або іншого документа дозвільного характеру і реєстрації, без одержання таких документів або реєстрації - штраф у розмірі від п`ятисот до п`ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

Проте, суд не погоджується з такою позицією відповідача, оскільки в даному випадку при придбанні джерел іонізуючого випромінювання на підставі вказаних вище договорів про закупівлю товарів за бюджетні кошти позивач виступав саме як головний розпорядник коштів по галузі «Охорона здоров`я» за напрямами, визначеними міськими цільовими програмами та вказані товари мали бути доставлені за умовами договору до закладів охорони здоров`я міста Києва, а не для провадження позивачем будь-якої діяльності у сфері використання ядерної енергії.

Наведене в сукупності, свідчить про те, що позивач не є суб`єктом діяльності у сфері використання ядерної енергії та не отримував (придбавав) з метою постачання джерела іонізуючого випромінювання, адже чинним законодавством на позивача покладено здійснення повноважень головного розпорядника бюджетних коштів виключно для придбання у тому числі джерел іонізуючого випромінювання з метою їх використання у закладах охорони здоров`я міста Києва.

Тобто, укладаючи договори про закупівлю таких товарів, позивач не мав наміру здійснювати будь-яку господарську діяльність, а виконував лише покладені на нього обов`язки щодо закупівлі товарів, робіт і послуг по галузі «Охорона здоров`я» за напрямами, визначеними міськими цільовими програмами.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач не повинен був отримати ліцензію на використання джерел іонізуючого випромінювання, відповідно, відповідач протиправно прийняв оскаржувану постанову та наклав на позивача штраф у розмірі 8500,00 грн за використання джерел іонізуючого випромінювання без ліцензії, тому вказана постанова підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню в повному обсязі.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що в ході розгляду справи судом не було встановлено порушення відповідачем процедури розгляду справи та притягнення до відповідальності, що свідчить про безпідставність таких тверджень позивача, викладених у відповіді на відзив на позовну заяву.

Більш того, суд зауважує, що порушення процедури розгляду справи про порушення вимог у сфері використання ядерної енергії не є підставою та предметом розгляду в даній адміністративній справі.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2270,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 2270,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову №33-17/12/2021-ЮО про накладення штрафу за порушення вимог Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» від 01 квітня 2021 року.

3. Стягнути на користь Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, місто Київ, вулиця Прорізна, будинок 19, код ЄДРПОУ 02012906) за рахунок бюджетних асигнувань Державної інспекції ядерного регулювання України (01011, місто Київ, вулиця Арсенальна, будинок 9/11, код ЄДРПОУ 21721086) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник