Ухвала суду № 101803560, 09.12.2021, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/32824/17

Провадження № 4-с/761/352/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2021 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Романишеної І.П.,

за участю секретаря Войновського О.І.,

представника заявника Братченка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», заінтересовані особи: Державний виконавець Шевченківського районного відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Когут Дмитро Анатолійович, ОСОБА_1 на дії державного виконавця,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року представник заявника звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просив суд визнати неправомірними дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Когута Д.А. щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу неправомірними; визнати незаконним та скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа та зобов`язати посадових осіб Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрити виконавче провадження з примусового виконання судового наказу Шевченківського районного суду м. Києва від 09.11.2017 року у справі №761/32824/17 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.

Скарга мотивована тим, що старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Когут Д.А. було прийняте повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі положень п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Представник заявника вважає повідомлення, яке винесене державним виконавцем про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання таким, що винесене з порушенням норм матеріального права та, як наслідок підлягає скасуванню, оскільки у відповідності до чинного законодавства рішення суду мають бути виконані.

В судовому засіданні представник заявника скаргу підтримав, посилаючись на обставини, викладені в ній.

Державний виконавець Шевченківського районного відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Когут Д.А. в судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, поважність причин неявки не повідомляв.

Заінтересована особа ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, поважність причин неявки не повідомляла.

Проте, відповідно до ч.2 ст.450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Суд, вислухавши представника заявника, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ч. 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема на підставі, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Судом встановлено, що 09.11.2017 року Шевченківським районним судом м. Києва виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Київенерго» заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20.05.2019 було замінено стягувача ПАТ «Київенерго» з примусового виконання судового наказу по справі №761/32824/17, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 09.11.2017 року, на його правонаступника Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».

Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»зазначений наказ було пред`явлено до примусового виконання до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ).

Однак, 10.03.2020 року старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Когутом Д.А. винесене повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання відповідно до п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання було винесено у зв`язку з тим, що місцем проживання боржника у виконавчому документі вказано - АДРЕСА_1 , що територіально не відноситься до Шевченківського району м. Києва.

Згідно ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються: повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Як вбачається з офіційного інтернет-порталу Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації вулиця академіка Туполєва, 26\16 територіально відноситься до Шевченківського району м.Києва, а отже, повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання було неправомірним.

Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).

Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі «Артіко проти Італії»). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.

При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 pоку).

У справі «Войтенко проти України» суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).

Завершальною стадією розгляду справи є виконання остаточного судового рішення.

Відповідно до вимог ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Отже, даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам, суд вважає, що дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документу стягувачу без виконання є неправомірними, а тому скарга Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на дії державного виконавця є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 447-451 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», заінтересовані особи: Державний виконавець Шевченківського районного відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Когут Дмитро Анатолійович, ОСОБА_1 на дії державного виконавця - задовольнити.

Визнати дії державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Когута Дмитра Анатолійовича в частині винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 10.03.2020 року, неправомірними.

Скасувати повідомлення державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Когута Дмитра Анатолійовича від 10.03.2020 року щодо повернення судового наказу № 761/32824/17 без прийняття до виконання.

Зобов`язати посадових осіб Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрити виконавче провадження з примусового виконання судового наказу Шевченківського районного суду м. Києва від 09.11.2017 року у справі №761/32824/17 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складено 10.12.2021 року.

СУДДЯ І.П.РОМАНИШЕНА