Рішення № 101797296, 09.12.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2021 року Справа № 280/4247/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстрований: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_2 ), в особі представника – адвоката Кошліченко Ніни Валеріївни (вул. Перша Ливарна, буд. 40, офіс 102, м. Запоріжжя, 69002), до Військової частини А1978 Збройних Сил України (вул. Стефанова, буд. 1, м. Запоріжжя, 69068) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ), в особі - адвоката Кошліченко Ніни Валеріївни, до Військової частини А1978 Збройних Сил України (далі – відповідач, ВЧ А1978), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу в зв`язку зі звільненням з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;

зобов`язати відповідача провести розрахунок за неотримане позивачем речове майно станом на 27.02.2020, та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що належить до видачі станом на 27.02.2020.

Крім того, просить поновити пропущений строк на звернення до адміністративного суду із вказаним позовом, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 гривень за рахунок бюджетних асигнувань.

Ухвалою від 31.05.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/4247/21. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня її вручення для подання суду відзиву на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив в якому зазначив, що у зв`язку з тим, що позивач звільнений з військової служби, його особова справа з атестатами знаходиться у Приазовському районному військовому комісаріаті Запорізької області, до звільнення з письмовим рапортом щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримане під час проходження військової служби до ВЧ А1978 не звертався, то у відповідача відсутні підстави для його виплати. Також вважає, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду з даним позовом. Крім того заперечує проти стягнення проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Просить суд повернути позовну заяву позивача.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Відповідно до довідки відповідача від 04.08.2020 за №1797 молодший сержант ОСОБА_1 перебував на військовій службі у ВЧ А 1978 з 05.06.2016 по 27.02.2020.

Наказом командира ВЧ А1978 (по стройовій частині) від 27.02.2020 №55 молодшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , старшого водія автомобільного взводу підвозу продовольства речового і військово-технічного майна військової частини, звільнено у запас відповідно пункту 2 підпункту «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року (зі змінами). З 27 лютого 2020 року позивача виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

При звільненні з військової частини з позивачем було проведено розрахунок.

При цьому, як вбачається із наказу, компенсацію вартості речового майна позивачу при звільненні не було виплачено.

Довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, позивачу не надано.

Проти вказаних обставини відповідач не заперечував.

15.04.2021 позивач звернувся до командира ВЧ А1978 з заявою в якій просив, нарахувати та виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, а також надати відповідну довідку-розрахунок.

Листом відповідача від 28.04.2021 за вих.№2719 позивачу відмовлено у задоволені його заяви.

Не погодившись з наданою відповіддю позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

У силу приписів абз. 2 ч. 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктами 2, 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (надалі - Порядок №178), встановлено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема звільнення з військової служби.

Відповідно до п. 4 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їхньою заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), в якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Приписами п. 5 Порядку №178 передбачено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 01 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з абз. 1 та 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 №1153/2008 (тут і надалі - Положення №1153/2008 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 затверджено Інструкцію з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, згідно з пунктом 15 глави 1 розділу III якої військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Водночас, застосовування у п. 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби» дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно пов`язане з фактом закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Як зазначалось вище, наказом командира ВЧ 1978 (по стройовій частині) від 27.02.2020 №55, ОСОБА_1 , звільнено у запас з 27.02.2020, відповідно пункту 2 підпункту «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року (зі змінами), виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. При цьому, як вбачається із наказу, компенсацію вартості речового майна позивачу не виплачено.

Разом з тим, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що позивач звертався до відповідача з відповідною заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна.

Аналіз норм ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», абз. 1 та 3 п. 242 Положення №1153/2008, а також п.п. 2, 3 Порядку №178 дає підстави для висновку про наявність у позивача права на грошову компенсацію замість недоотриманого речового майна при звільненні з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №803/1135/17 та від 10.09.2019 у справі №803/774/17.

На підставі викладеного, суд доходить до висновку про наявність підстав для зобов`язання ВЧ А1978 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 27.02.2020, згідно з Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178.

Стосовно посилань відповідача про пропуск строку звернення позивача з даним позовом, то суд зазначає, що за приписами п. 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

15 квітня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. Листом від 28.04.2021 відповідач відмовив позивачу у задоволенні його заяви. Даний позов подано позивачем до суду (направлено поштою) – 24.05.2021, що підтверджується поштовим штемпелем, тобто в межах строків встановлених ст.122 КАС України.

Також питання щодо строків звернення до суду вирішувалось судом під час вирішення питання щодо відкриття провадження у справі, про що зазначену в ухвалі від 31.05.2021.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням викладених обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасника бойових дій, а тому питання розподілу судових витрат в частині витрати на сплату судового збору не вирішується.

Щодо клопотання (вимоги) позивача про стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 гривень то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Позивачем (представником позивача) додано до позовної заяви детальний розрахунок вартості адвокатського гонорару за договором про надання правничої допомоги №210410-01 від 10.04.2021.

Згідно наданого розрахунку позивачу надавались наступні види правової допомоги:

- усна консультація з приводу стягнення з відповідача компенсація за неотримане речове майно та подання позовної заяви ОСОБА_1 до ВЧ А1978 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – сума (вартість) даної послуги у розрахунку не визначена.

Суд зазначає, що консультація є складовою частинною складання позовної заяви та її вартість не повинна відокремлюватися від вартості складання позову.

- складання заяви про нарахування та виплату компенсації за неотримане речове майно та адвокатського запиту до ВЧ А1978 - сума даної послуги у розрахунку не визначена.

Заява про нарахування та виплату компенсації за неотримане речове майно підписана безпосередньо позивачем, доказів того, що представник позивача (адвокат) брав участь у її складанні суду не надано. Адвокатський запит на отримання документів (відомостей) є діями представника (адвоката) по документальному обґрунтуванню позовної заяви. Зазначена послуга є складовою частиною послуги по складанню та документальному обґрунтуванню позовної заяви.

- складання позовної заяви до ВЧ А1978 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії із підготуванням додатків до неї, для подання до Запорізького окружного адміністративного суду - сума даної послуги у розрахунку не визначена.

- направлення до Запорізького окружного адміністративного суду уточненої позовної заяви - сума даної послуги у розрахунку не визначена.

Станом на час розгляду справи по суті, уточнена позовна заява до суду не надходила.

Загальна вартість наданих послуг складає 3500,00 грн., при цьому вартість кожної послуги окремо, в розрахунку не визначена.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.06.2020 у справі №640/22250/19 (адміністративне провадження №К/9901/10848/20, №К/9901/10804/20) склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також РОЗРАХУНКУ таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18 (адміністративне провадження №№К/9901/11333/19, К/9901/12479/19) та інших.

Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як зазначено ЄСПЛ у п.268 Рішення по справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (Заява № 19336/04): «Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - ОБГРУНТОВАНИМ (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999-V).».

Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано ЄСПЛ у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004.

В даному випадку відсутнє належне обґрунтування витрат на правову допомогу. В розрахунку зазначені витрати за послуги, які не надавались (докази іншого відсутні) або які є складовими частинами інших послуг. Вартість кожної з послуг в розрахунку відсутня.

В зв`язку з чим, беручи до уваги правову позицію Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини, у задоволенні клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстрований: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_2 ) до Військової частини А1978 Збройних Сил України (вул. Стефанова, буд. 1, м. Запоріжжя, 69068) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1978 Збройних Сил України щодо не виплати ОСОБА_1 в зв`язку зі звільненням з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Зобов`язати Військову частину А1978 Збройних Сил України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 27.02.2020, згідно з Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178.

У задоволенні клопотання (вимоги) про стягнення витрат на правову допомогу – відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 09.12.2021.

Суддя Р.В. Кисіль