Рішення № 101795458, 30.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2021 року Справа № 160/15095/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

31 серпня 2021 року Департамент патрульної поліції звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить:

- стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 18 939 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять) грн.41 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05 серпня 2020 року у місті Дніпрі по вулиці Гаванській в районі буд.1а за участю службового транспортного засобу Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням поліцейського управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_1 відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої зазначений службовий транспортний засіб отримав механічні пошкодження.

За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, за результатами розгляду якого Самарським районним судом м. Дніпропетровська 20.11.2020 року прийнято постанову у справі №206/3666/20 про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу, копія якого долучена до позовної заяви, автомобіль Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_2 , належить на праві власності Департаменту патрульної поліції (позивачу).

Висновком експертного дослідження №19/104-10/2д/4 від 01.03.2021, виконаним Дніпропетровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС, встановлений факт завдання позивачу, як власнику майна, майнової шкоди внаслідок пошкодження службового автомобіля Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_2 .

Відповідно до вказаного висновку вартість матеріального збитку, завданого Департаменту патрульної поліції внаслідок вказаної вище дорожньо-транспортної пригоди, складає 18 939 грн. 41 коп.

У зв`язку з тим, що відповідачем майнова шкода у позасудовому порядку відшкодована не була, Департамент патрульної поліції у встановленому порядку та строки звертається із відповідною позовною заявою до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

19 жовтня 2021 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання вх.№90066/21, в якому останній просить відмовити Департаменту патрульної поліції України у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди у повному обсязі.

В обґрунтування відповідач зазначає, що відповідно до ч.3 ст.233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

19 жовтня 2021 року на адресу суду від ОСОБА_1 також надійшло клопотання вх.№90070/21, в якому останній просить позовну заяву Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди залишити без розгляду.

В обґрунтування відповідач зазначає, що відповідно до абзацу 2 ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Факт ДТП відбувся 05 серпня 2020 року, а до суду позивач звернувся 17 серпня 2021 року, тобто, із пропуском строку для звернення до суду.

Щодо вищевказаних клопотань ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Кодекс законів про працю України врегульовує, зокрема, питання притягнення працівників до матеріальної відповідальності. Зазначаючи про необхідність застосування до наявних між сторонами правовідносин положень ч.3 ст.233 КЗпП відповідачем не враховано, що підстави та порядок притягнення поліцейських до матеріальної відповідальності визначені Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (набрав чинності 31.10.2019), тобто, нормами спеціального законодавства.

Відтак, під час вирішення питань щодо притягнення поліцейських до матеріальної відповідальності застосуванню підлягають саме положення зазначеного Закону, а висновки відповідача про необхідність застосування у даному випадку норм КЗпП України є хибними.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Отже, Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначає трирічний строк для звернення до винної особи з відповідними вимогами.

Дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої позивачу завдана шкода, відбулась 05.08.2020 року, до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою позивач звернувся 31 серпня 2021 року.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вказаних клопотань ОСОБА_1 , у зв`язку із зверненням Департаменту патрульної поліції до суду у межах строку, передбаченого чинним законодавством.

19 жовтня 2021 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву вх.№90154/21, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог Департаменту патрульної поліції, у зв`язку із наступним.

У пункті 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», роз`яснено, що під час заподіяння шкоди працівниками самовільним використанням у корисливих цілях технічних засобів підприємства (автомобілів, автокранів тощо) відповідальність має наставати за нормами не трудового, а цивільного права.

Застосування до спірних правовідносин норм про відшкодування шкоди є неможливим, оскільки позивач виконував трудові (службові) обов`язки, внаслідок чого було пошкоджено службовий транспортний засіб.

Відповідно до ст.138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст.130 цього Кодексу.

Згідно частин 1,2,4 ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ст.132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Статтею 134 КЗпП України передбачено випадки повної матеріальної відповідальності. Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям

матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а

також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів,

виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну

відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні

трудових обов`язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків;

8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Отже, договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено лише із працівниками, які обіймають посади (виконують роботи) із зазначеного переліку. І лише за наявності такого договору працівник нестиме повну матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду. Тобто повна матеріальна відповідальність виникає лише за умови виконання обох описаних вище вимог.

Доказів, що відповідач ніс повну матеріальну відповідальність відповідно до вимог, передбачених ст.134 КЗпП України, до суду позивачем не надано.

Таким чином, на думку ОСОБА_1 , відсутні підстави для покладення на нього повної матеріальної відповідальності.

Крім того, посилаючись на положення ч.3 ст.233 Кодексу законів про працю України, відповідач вважає, що позивачем пропущено річний строк про стягнення з працівника матеріальної шкоди.

27 жовтня 2021 року на адресу суду від представника Департаменту патрульної поліції надійшла відповідь на відзив вх.№93225/21, в якому останній заперечує проти доводів відповідача та просить задовольнити позовну заяву у повному обсязі, з урахуванням наступного.

КЗпП України врегульовує, зокрема, питання притягнення працівників до матеріальної відповідальності. Зазначаючи про необхідність застосування до наявних між сторонами правовідносин положень КЗпП, відповідачем не враховано, що підстави та порядок притягнення поліцейських до матеріальної відповідальності визначені Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (набрав чинності 31.10.2019), тобто, нормами спеціального законодавства.

Відтак, під час вирішення питань щодо притягнення поліцейських до матеріальної відповідальності застосуванню підлягають саме положення зазначеного Закону, а висновки відповідача про необхідність застосування у даному випадку норм КЗпП України є хибними.

При цьому відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» передбачено, що особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб (що є обмеженою матеріальною відповідальністю), крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Як визначено ст.12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку у разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Тож, оскільки відповідач наказом Департаменту патрульної поліції №404 о/с від 17.05.2021 звільнений зі служби в поліції та завдану ним матеріальну шкоду в добровільному порядку не відшкодував, він підлягає притягненню до обмеженої матеріальної відповідальності в судовому порядку відповідно до ст. ст. 5, 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі» шляхом стягнення з нього на користь позивача розміру завданої шкоди в сумі 18 939 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять) грн. 41 коп.

Щодо зауважень відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, позивач зазначив, що згідно ст.4 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Отже, Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначає трирічний строк для звернення до винної особи з відповідними вимогами.

Дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої позивачу завдана шкода, відбулась 05.08.2020. Втім, в день повернення відповідачем пошкодженого службового транспортного засобу позивачу могло стати відомо лише про сам факт пошкодження майна. Однак, сам по собі факт пошкодження майна не свідчить про завдання особі майнової шкоди та її розміру.

Таким чином, позивачу стало відомо про наявність майнової шкоди саме у день отримання відповідного експертного висновку, а не у день повернення несправного службового майна.

Важливо зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що якщо особі завдано шкоди, то вона може вважатися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може бути завдано шкоди, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди (п.8.4 постанови).

Рішення про визнання відповідача винним у вчиненні наведеної дорожньо-транспортної пригоди прийнято судом 20.11.2020. При цьому факт завдання позивачу, як власнику майна, шкоди внаслідок вчинення наведеної дорожньо-транспортної пригоди, а також розмір завданої шкоди встановлений висновком експертного дослідження №19/104-10/2д/4 від 01.03.2021, виконаним Дніпропетровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС.

Претензія про відшкодування завданої шкоди у добровільному порядку направлена позивачем на адресу відповідача 05.08.2021 року (ідентифікатор поштового відправлення 4900092275928) та станом на теперішній час будь-яка відповідь на таку претензію не надходила.

Отже, як вбачається, позивачем дотримані визначені чинним законодавством строки для звернення з позовними вимогами щодо відшкодування заподіяної відповідачем майнової шкоди.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив службу в управлінні патрульної поліції в Дніпропетровський області Департаменту патрульної поліції.

Наказом Департаменту патрульної поліції від 17.05.2021 року №404 о/с відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» відповідач звільнений зі служби в поліції з 17.05.2021 р. в спеціальному званні «старший сержант поліції» з посади поліцейського взводу №2 роти №2 батальйону №2 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області.

З 28.10.2015 року по 06.11.2015 року відповідач проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді інспектора батальйону патрульної служби ГУМВС України в Дніпропетровській області. 06.11.2015 звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за п.63 «к» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та відповідно до пункту 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію».

З 07.11.2015 року по 16.01.2016 року відповідач проходив службу в ГУНП в Дніпропетровській області на посаді поліцейського батальйону патрульної поліції.

16.01.2016 року був призначений на посаду поліцейського роти №2 батальйону №2 управління патрульної поліції у місті Дніпропетровську.

Наказом Національної поліції України від 21.10.2016 №1050 управління патрульної поліції у місті Дніпропетровську Департаменту патрульної поліції перейменовано в управління патрульної поліції в місті Дніпрі Департаменту патрульної поліції.

Наказом Національної поліції України від 08.12.2017 №1265 назва управління патрульної поліції в місті Дніпрі Департаменту патрульної поліції змінилась на управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції.

З 23.06.2018 року ОСОБА_1 проходив службу на посаді поліцейського взводу №2 роти №2 батальйону №2 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції (підстава наказ Національної поліції України від 25.04.2018 №420).

05 серпня 2020 року у місті Дніпрі по вулиці Гаванській в районі буд.1а за участю службового транспортного засобу Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням поліцейського управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_1 відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої зазначений службовий транспортний засіб отримав механічні пошкодження.

За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, за результатами розгляду якого Самарським районним судом м. Дніпропетровська 20.11.2020 року прийнято постанову у справі №206/3666/20 про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу, автомобіль Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_2 , належить на праві власності Департаменту патрульної поліції (позивачу).

Висновком експертного дослідження №19/104-10/2д/4 від 01.03.2021, виконаному Дніпропетровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС, встановлений факт завдання позивачу, як власнику майна, майнової шкоди внаслідок пошкодження службового автомобіля Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_2 .

Відповідно до вказаного висновку вартість матеріального збитку, завданого Департаменту патрульної поліції внаслідок вказаної вище дорожньо-транспортної пригоди, складає 18 939 грн. 41 коп.

У зв`язку з тим, що відповідачем майнова шкода у позасудовому порядку відшкодована не була, Департамент патрульної поліції у встановленому порядку та строки звернувся із відповідною позовною заявою до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин проходив службу у Національній поліції України, у зв`язку з чим до спірних правовідносин застосуванню підлягає насамперед Закон України «Про Національну поліцію», який є основним нормативно-правовим актом, що регулює діяльність поліцейських.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до преамбули Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, тобто він є спеціальним нормативним актом, який регулює проходження служби в поліції.

Норми, які б регулювали матеріальну відповідальність працівників поліції, заподіяну ними під час виконання службових обов`язків станом на час виникнення спірних правовідносин в даному Законі відсутні.

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського (ст.56 Закону №580-VIII).

Відповідно до ст.60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

У даному випадку, дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої позивачу завдана шкода, відбулась 05.08.2020 року.

Претензія про відшкодування завданої шкоди у добровільному порядку направлена позивачем на адресу відповідача 05.08.2021 (ідентифікатор поштового відправлення 4900092275928).

Постанову про визнання відповідача винним у вчиненні наведеної дорожньо-транспортної прийнято Самарським районним судом міста Дніпропетровська 20.11.2020 року.

З матеріалів справи вбачається, що розмір завданої шкоди встановлений висновком експертного дослідження №19/104-10/2д/4 від 01.03.2021 року, виконаного Дніпропетровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Положеннями ч.1 ст.10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Разом з тим, наказом Департаменту патрульної поліції №404 о/с від 17.05.2021 ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції.

Як визначено ст.12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

За загальним правилом, під час вирішення справ такої категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Разом з тим, відповідно до п.5.4 посадової інструкції поліцейського патрульної поліції затвердженої наказом ДПП від 05.01.2016 року №4/1, копія якої міститься в матеріалах справи, у випадку завдання поліцейським патрульної поліції матеріальної шкоди транспортним засобам, технічним засобам вимірювання та іншому майну, він несе матеріальну відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства України.

Кодекс законів про працю України врегульовує, зокрема, питання притягнення працівників до матеріальної відповідальності. Зазначаючи про необхідність застосування до наявних між сторонами правовідносин положень КЗпП, відповідачем не враховано, що підстави та порядок притягнення поліцейських до матеріальної відповідальності визначені Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (набрав чинності 31.10.2019), тобто, нормами спеціального законодавства.

Відтак, під час вирішення питань щодо притягнення поліцейських до матеріальної відповідальності застосуванню підлягають саме положення зазначеного Закону, а висновки відповідача про необхідність застосування у даному випадку норм КЗпП України є хибними.

Таким чином, оскільки відповідач наказом Департаменту патрульної поліції №404 о/с від 17.05.2021 звільнений зі служби в поліції та завдану ним матеріальну шкоду в добровільному порядку не відшкодував, він підлягає притягненню до обмеженої матеріальної відповідальності в судовому порядку відповідно до ст.ст.5,12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» шляхом стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 18939,41 грн. (вісімнадцять тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять сорок одна копійка).

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі ст.90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо судових витрат зі сплати судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч.1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Виходячи з того, що у суду відсутні докази понесення позивачем - суб`єктом владних повноважень судових витрат, пов`язаних з викликом свідків чи проведенням експертиз, суд приходить до висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 18939,41 грн. (вісімнадцять тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять гривень сорок одна копійка).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.М. Олійник