Рішення № 101795126, 09.12.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2021 року ЛуцькСправа № 140/13267/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мачульського В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

12 листопада 2021 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі – ВПВР у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови від 25.10.2021 про повернення виконавчого листа стягувачу у ВП №64553750.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюком П.В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №64553750 від 25.10.2021.

Позивач не погоджується із вказаною постановою, вважає, що вона підлягає визнанню протиправною та скасуванню з тих підстав, що постанова містить лише опис обставин виконання судового рішення, повідомлені державному виконавцю боржником, посилання останнього на відсутність в нього фінансового ресурсу для виконання рішення суду в частині виплати нарахованих коштів за 2020 рік. Однак жодного обґрунтування наявності підстав для повернення виконавчого документу за пунктом 9 частини 1 статті 37 «Закону України «Про виконавче провадження» постанова не містить. Крім того, посилання боржника, які державним виконавцем не перевірялись, на відсутність у нього фінансового ресурсу для виплати донарахованих за рішенням суду коштів з вищезгаданого грошового утримання, є безпідставними.

Просив суд скасувати постанову серії ВП №64553750 від 25.10.2021, винесену державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюком П.В. про повернення виконавчого документа (а.с.1-2).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 16.11.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви (а.с.12).

На виконання вищевказаної ухвали позивачем подано до суду заяву від 23.11.2021 до якої долучив докази отримання ним оскаржуваної постанови (а.с.15-16).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін з урахуванням параграфу 2 глави 11 розділу II КАС України. Судове засідання призначено на 11:00 08 грудня 2021 року (а.с.17).

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 08.12.2021 №2.1-34/22977 вказує на те, що виконавчий лист № 2056/202 від 29.01.2021 виданий Волинським окружним адміністративним судом повернуто стягувачу відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Роз`яснено йому право повторного пред`явлення до виконання протягом трирічного строку з дня винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувану. Зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області повідомлено державного виконавця, про те, що рішення Волинського окружного адміністративного суду по справі №140/12976/20 виконано 17.12.2020 року. Так, у 2020 році позивачу нараховано 928339,06 грн., фактично виплачено 563117,28, заборгованість становить 365221,78 грн. Однак, через відсутність фінансового ресурсу територіальний орган Пенсійного фонду України не має можливості провести виплату нарахованих коштів. Просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову (а.с.20-22).

Інших заяв чи пояснень по суті справи до суду від сторін не надходило.

Позивач та представник відповідача звернулись до суду з клопотаннями про розгляд справи у їх відсутності (а.с.22, 28).

Враховуючи особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, зокрема передбаченої частиною 7 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вважає, що неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень частини 2 статті 268 КАС України, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (частина 3 статті 268 КАС України).

Відповідно до положень частини 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Так, частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) з заявою про примусове виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/12976/20 подавши виконавчий лист № 2056/2021 від 29.01.2021 (а.с.23).

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюком П.В. 04.03..2021 відкрито виконавче провадження №64553750 з виконання вищевказаного виконавчого листа, виданого Волинським окружним адміністративним судом від 29.01.2021 про зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 19 лютого 2020 року перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області від 26 лютого 2020 року №322 (з урахуванням фактично виплачених сум) (а.с.24).

10.02.2020 державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюк П.В. виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» з зазначенням, що законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (а.с.5).

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням державного виконавця, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина 1 статті 5 Закону №1403-VIII).

Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII).

З наведених законодавчих норм вбачається, що виконавець зобов`язаний вчинити виконавчі дії у спосіб, передбачений виконавчим документом.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження зокрема, має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Як встановлено частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Частиною шостою статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Згідно із частиною першою статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Пунктом 9 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Аналізуючи зібрані та досліджені в ході судового розгляду справи докази, суд приходить до висновку про передчасне винесення виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, зважаючи на наступне.

Як встановлено судом, рішення суду в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити позивачу з 19.02.2020 року перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області від 26 лютого 2020 року №322 (з урахуванням фактично виплачених сум) виконане лише частково. Не можна вважати належним його виконання і посилання на відсутність бюджетних призначень на такі виплати по рішеннях суддів.

Суд звертає увагу на те, шо в оскаржуваній постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.10.2021 ВП №64553750, в якій описуються обставини виконання судового рішення, повідомлені державному виконавцю боржником, та виконавцем зроблено висновок, що вказані обставини виключають можливість вчинення державним виконавцем подальших виконавчих дій в порядку статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», фактично не містить жодного обґрунтування наявності підстав для повернення виконавчого документу, з якими пункт 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» пов`язує можливість повернення виконавчого документу стягувачу, не зважаючи на те, що спірна постанова винесена саме на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII.

При винесенні оскаржуваного рішення державний виконавець виходив з того, що територіальний орган Пенсійного фонду України через відсутність фінансового ресурсу не має можливості провести виплату нарахованих коштів. Разом з цим, стаття 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що до відповідальності притягуються посадові особи у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії. У зв`язку з вищевикладеним, постанови про накладення штрафу на боржника не виносилися.

При цьому відповідачем не надано доказів з посиланням на неможливість виконання рішення суду в частині виплати заборгованості в розмірі 365221,78 грн. Матеріали справи не містять інших документів про те, яким чином виконавець перевірив зазначені обставини. Також відсутні документи про те, чи виділялись кошти на ці цілі ГУ ПФУ у Волинській області в 2020-2021 році і чи проводились ним такі виплати.

Суд звертає увагу на те, що в оскаржуваній постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.10.2021 не вказано, яким Законом, що встановлює заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, керувався державний виконавець.

При вирішенні вказаного спору суд зазначає про те, що невиконання судового рішення в частині виплати щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням такого рішення без поважних причин.

При цьому, в силу вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець повинен вжити всі необхідні заходи, визначені законом для його виконання і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а матеріали виконавчого провадження повинні містити необхідні документи про те, що боржником здійснено все для цього. В даному випадку, цього виконавцем зроблено не було.

Варто наголосити, що здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру, оскільки сам факт неможливості виконати рішення суду боржником не є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу.

Окрім цього, суд зазначає, що посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на висновки, щодо відсутності правових підстав у державного виконавця для накладення на суб`єкта владних повноважень штрафу у зв`язку із невиконанням судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не є достатньою та мотивованою підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові ВС від 16.09.2020 у справі №287/1/17-а.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Таким чином, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про протиправність постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.10.2021 у виконавчому провадженні №64553750, яка прийнята державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюком П.В., з огляду на що вона підлягає скасуванню.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 908,00 грн., сплачений згідно з квитанцією від 09.11.2021 (а.с.3).

Щодо витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається із доданих письмових доказів (договору про надання правової допомоги від 10.11.2021, акту прийомки-передачі робіт від 10.11.2021, квитанції №5 від 10.11.2021) ОСОБА_1 сплатив адвокату Мазурику П.А. кошти в сумі 3000,00 грн., на оплату правової допомоги, яка складається з: попередньої консультації щодо характеру спірних правовідносин 500 грн; правовий аналіз матеріалів справи 500 грн; підготовка адміністративного позову до суду 2000 грн.

На думку суду, вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають до задоволення частково, оскільки підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин охоплюється поняттям оформлення позовної заяви, написання, якої становить два неповних аркуша, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Водночас, судом враховано, що з даного предмету спору та мотивів, що приведені у адміністративному позові позивача, є аналогічні рішення.

Враховуючи предмет даного спору та тривалість часу, затраченого представником позивача на підготовку та оформлення позовної заяви, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.12.2019 року в справі № 520/1849/19.

Отже, враховуючи вищевикладене, за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) необхідно стягнути на користь позивача витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 1000,00 грн.

Керуючись статтями 134, 139, 243, 245, 246, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною та скасування постанови, задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюка Павла Володимировича від 25.10.2021 у ВП №64553750 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (43001, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Володимирська, 1, код ЄДРПОУ 43317547) судові витрати у розмірі 908 грн. (дев`ятсот вісім) гривень по сплаті судового збору та 1000 (одну тисячу) гривень на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження – з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський

09 грудня 2021 року