Рішення № 101794931, 08.12.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 р. Справа № 120/9512/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Теплицької селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

13.08.2021 до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Драчук Т.М., подана від імені та в інтересах позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Теплицької селищної ради про:

- визнання протиправним та скасування рішення 8 сесії 8 скликання Теплицької селищної ради від 09.07.2021 № 386 "Про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства" в частині відмови позивачу ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області та зобов`язання відповідача надати позивачу ОСОБА_1 такий дозвіл;

- визнання протиправним та скасування рішення 8 сесії 8 скликання Теплицької селищної ради від 09.07.2021 № 386 "Про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства" в частині відмови позивачці ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області та зобов`язання відповідача надати позивачці ОСОБА_2 такий дозвіл.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 18.06.2021 позивачі звернулися до відповідача з клопотаннями про надання кожному із них дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області. До клопотання позивачі додали ряд необхідних документів.

Рішенням 8 сесії 8 скликання Теплицької селищної ради від 09.07.2021 № 386 "Про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства" відповідач відмовив позивачам у наданні вказаного дозволу у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельних ділянок вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме з посиланням на те, що зазначені на графічних матеріалах земельні ділянки розміщені в масиві, передбаченому для створення громадського пасовища.

Позивачі з рішенням відповідача не погоджуються та вважають, що воно прийняте з непередбачених законом підстав, а тому підлягає скасуванню. При цьому позивачі наголошують, що надання органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою є лише одним з етапів у процедурі приватизації земельної ділянки та не означає позитивного рішення про її надання у власність особи.

Крім того, позивачі зазначають, що законом чітко регламентовано порядок створення громадських пасовищ, якого відповідач не дотримався, так само як і не надав жодних доказів, які б свідчили про наявність станом на початок року поголів`я худоби, які потребують створення громадських пасовищ в межах відповідної територіальної громади.

За наслідками розгляду справи, одночасно із задоволенням позовних вимог позивачі також просять суд вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15000,00 грн кожному.

Ухвалою суду від 18.08.2021 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

14.09.2021 поштою до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначає, що 08.07.2021 відбулося засідання постійної комісії з питань землекористування, природокористування, планування території, підприємницької діяльності та регуляторної політики Теплицької селищної ради, на якому було розглянуто питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для створення громадських пасовищ на території селищної ради. Серед земельних ділянок, на які було запропоновано на дати дозвіл, перебувала земельна ділянка орієнтовною площею 18,00 га (схил з деревно-чагарниковими насадженнями, прибережна захисна смуга в районі колишнього шовкорадгоспу, розорювання яких призведе до ерозії ґрунтів). За результатами розгляду цього питання комісією вирішено рекомендувати винести на розгляд 8 сесії 8 скликання ради проект рішення "Про надання дозволу про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для створення громадських пасовищ на території Теплицької селищної ради" з доповненнями селищного голови. Відповідно, комісія вирішила рекомендувати раді відмовити у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства окремим громадянам, в тому числі позивача, які подали клопотання щодо тих земельних ділянок, які розташовані в масиві земель, призначених для створення громадських пасовищ.

09.07.2021 Теплицькою селищною радою прийнято рішення № 384 "Про надання дозволу про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для створення громадських пасовищ на території Теплицької селищної ради", згідно з яким замовлено розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель комунальної власності орієнтовною площею 60,20 га для створення громадських пасовищ. Оскільки до них увійшла також земельна ділянка площею 18,00 га, в межах якої розташовані бажані для позивачів земельні ділянки, рішенням Теплицької селищної ради № 386 від 09.07.2021 вирішено відмовити у наданні громадянам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, в тому числі позивачам.

Відповідач вважає оскаржуване рішення правомірним і таким, що прийняте з передбачених законом підстав, а саме через невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Крім того, відповідач зазначає, що земельні ділянки, щодо яких позивачі просили надати дозвіл на виготовлення проектів землеустрою, відповідно до графічних матеріалів знаходяться на території Теплицької селищної ради та належать до земель комунальної власності Теплицької територіальної громади (за межами смт. Теплик). Натомість позивачі безпідставно просять суд зобов`язати селищну раду надати їм дозвіл на розроблення проекту землеустрою із земель державної власності.

Також відповідач звертає увагу на те, що представник позивачів в одному позові об`єднав вимоги різних позивачів до одного й того самого відповідача, але при цьому не заявив клопотання про об`єднання позовів в одне провадження. Відтак, на думку відповідача, подана позовна заява суперечить вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 КАС України.

Насамкінець відповідач вказує на те, що позовну заяву від імені позивачів підписала адвокат Драчук Т.М., яка на підтвердження своїх повноважень надала, зокрема, Договори про надання професійної правничої допомоги від 13.05.2021 за №№ 106/21-ц та 107/21-а. Однак відповідно до пункту 2.1 розділу 2 цих Договорів адвокат здійснює представництво інтересів клієнтів в судах України з питань, пов`язаних з оскарженням наказу Головного управління Держеокадастру у Вінницькій області про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Одночасно з відзивом на позовну заяву до суду також надійшло клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. На думку відповідача, з наданих стороною позивачів документів неможливо встановити обсяг фактично виконаних адвокатом робіт. Крім того, відповідач зазначає, що ця справа є незначної складності, не потребує складних правових досліджень, вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу первинних документів, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним. До того ж наявність багатьох недоліків у матеріалах позовної заяви, зокрема неправильне визначення власності спірних земельних ділянок, свідчить про те, що адвокат готував позов "за шаблоном" та не витратив багато часу на оформлення позову.

16.09.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивачів заперечує доводи та аргументи відповідача, викладені у відзиві, та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Представник наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких особі може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, а підстави, якими керувався відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення, до них не належать. Крім того, Теплицька селищна рада не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на одну і туж саму земельну ділянку.

Разом з відповіддю на відзив представником позивачів також подано заяву про уточнення позовних вимог. В заяві представник зазначає, що у прохальній частині позовної заяви допущено описку щодо виду земельних ділянок та помилково вказано, що позивачі просять зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок із земель державної власності, хоча такі землі насправді є комунальною власністю.

Крім того, до відповіді на відзив представником позивачів додано Детальний опис робіт (наданих послуг) за Договорами № 106/21-ц та № 107/21-ц від 13.05.2021 про надання професійної правничої допомоги, а також Додатки № 2 до цих Договорів від 10.06.2021.

Заперечення до суду не надходили.

Щодо заяви представника позивачів про уточнення позовних вимог. Оскільки така заява оформлена з дотриманням вимог, встановлених статтею 47 КАС України, за своїм змістом не змінює підстав або предмету позову, а фактично лише усуває описки, допущені у прохальній частині позовної заяви, суд вважає можливим прийняти таку заяву до розгляду.

Щодо підтвердження повноважень представника позивачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

При цьому частиною четвертою статті 59 КАС України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

На підтвердження повноважень адвоката Драчук Т.М. як представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , до позовної заяви додані оригінали ордерів серії АВ № 1014723 та № 1014722 від 13.08.2021.

Таким чином, повноваження представника позивачів підтверджені належними документами, оформленими з дотриманням вимог чинного законодавства.

Водночас самі по собі Договори № 106/21-ц та № 107/21-ц від 13.05.2021 про надання професійної правничої допомоги не мають самостійного значення в цілях підтвердження повноважень представника позивачів, а окремі недоліки в їх змісті, на яких акцентує увагу відповідач, не свідчать про те, що позовну заяву від імені позивачів підписала особа, яка не має не це повноважень.

Щодо об`єднання позовів в одне провадження.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами:

1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;

2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;

3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Частиною третьою статті 172 КАС України визначено, що об`єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні – до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.

Отже, нормами процесуального права допускається об`єднання в одне провадження позовних вимог різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Визначальним у даному випадку є однорідність позовних вимог та їх пов`язаність підставами і предметом позову.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в одному позові об`єднали позовні вимоги про оскарження одного й того ж рішення відповідача, хоча в частинах, які безпосередньо стосуються їхніх прав та законних інтересів. При цьому суд зауважує, що таке рішення прийняте відповідачем з ідентичних підстав як щодо позивача ОСОБА_1 , так і щодо позивачки ОСОБА_2 .

Відтак, на переконання суду, об`єднання заявлених позивачами вимог в одне провадження відповідає положенням статті 172 КАС України та є доцільним.

Крім того, їх об`єднання в одній справі дає можливість досягнути процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для розгляду та вирішення адміністративної справи у розумний строк, сприяє досягненню завдань адміністративого судочинства.

Враховуючи наведене, суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо порушення позивачами правил об`єднання позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, – через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що 18.06.2021 позивачі звернулися до відповідача з окремими клопотаннями (вх. №№ 1223 та 1224) про надання кожному з них дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею по 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

До клопотань позивачі додали викопіювання з Публічної кадастрової карти із зазначенням місця розташування бажаної земельної ділянки, а також копії паспорта та РНОКПП.

Рішенням 8 сесії 8 скликання Теплицької селищної ради № 386 від 09.07.2021 позивачам з однакових підстав відмовлено у наданні вказаного дозволу – "у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка розміщені в масиві, передбаченому для створення громадського пасовища відповідно до рішення 8 сесії 8 скликання Теплицької селищної ради від 09.07.2021 "Про надання дозволу про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для створення громадських пасовищ на території Теплицької селищної ради".

Позивачі не погоджуються із законністю вказаного рішення та вважають його протиправною відмовою у наданні їм дозволу на розробку проекту землеустрою.

Вдаючись до оцінки спірних правовідносин та встановлених обставин справи, суд керується такими мотивами.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 18 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Як видно з матеріалів справи, позивачі вирішили скористатися своїм законним правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та з цією метою звернулися до Теплицької селищної ради з клопотаннями про надання про надання їм дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею по 2,00 га кожному для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності на території Теплицької селищної ради (за межами смт. Теплик).

Під час розгляду справи відповідач не заперечив, що саме до його повноважень належить розгляд питання про надання чи відмову у наданні позивачам вищевказаного дозволу. Відтак цю обставину суд вважає безспірною.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку

Отже, у частині сьомій статті 118 ЗК України встановлено два альтернативні варіанти правомірної поведінки уповноваженого органу в разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Водночас аналіз наведених норм вказує на те, що законодавцем визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, який розширеному трактуванню не підлягає. При цьому суб`єкт владних повноважень не може відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 та від 26.02.2019 у справі № 802/721/18-а.

З оскаржуваного рішення видно, що позивачам відмовлено у наданні дозволів на розроблення проекту землеустрою у зв`язку з тим, що бажані для них земельні ділянки розміщені в масиві земель, який передбачений для створення громадського пасовища, а тому, на думку відповідача, наявні підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Оцінюючи правомірність наданої відмови, суд зазначає, що відповідно до частини першої та другої статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Отже, цільове призначення спірних земельних ділянок відповідає тому виду використання (ведення особистого селянського господарства), для якого позивачі просять надати їх у власність.

Відтак та обставина, що бажані для позивачів земельні ділянки за своїми природними особливостями і призначенням можуть використовуватись для випасання худоби не є самостійною підставою для відмови у наданні їм дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки такі земельні ділянка відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 37 Закону України "Про охорону земель" власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; використання деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земельних ділянок; необґрунтовано інтенсивного використання земель.

Таким чином, на окремих землях сільськогосподарського призначення можливе встановлення обмеження певних видів діяльності, в тому числі розорювання сіножатей, пасовищ.

Разом з тим суд враховує, що згідно з ч. 4, 5 ст. 111 ЗК України обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.

Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.

Втім, під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних доказів на підтвердження факту наявності певних обмежень у використанні бажаних для позивачів земельних ділянок, зокрема заборони розорювання пасовища.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 34 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Отже, відповідач наділений повноваженнями зі створення на землях комунальної власності Теплицької територіальної громади громадських пасовищ. Водночас такі земельні ділянки набувають статусу земель загального користування населених пунктів та не можуть передаватися у приватну власність (ч. 4 ст. 83 ЗК України).

Проте, на думку суду, рішення Теплицької селищної ради № 384 від 09.07.2021 "Про надання дозволу про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для створення громадських пасовищ на території Теплицької селищної ради" є лише одним з етапів у процедурі оформлення громадського пасовища та не свідчить про створення громадського пасовища на тих земельних ділянках, щодо яких позивачами було подано клопотання, так само як і не змінює цільового призначення таких земель.

Відтак суд вважає, що відповідач неправомірно відмовив позивачам у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, яка в силу приписів ч. 7 ст. 118 ЗК України є однією з підстав для прийняття рішення про відмову у наданні такого дозволу, в даному випадку не підтверджується належними і допустимими доказами.

З огляду на викладене, в оскаржуваній частині суд визнає рішення Теплицької селищної ради № 386 від 09.07.2021 протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Крім того, позивачі просять захистити їх порушені права шляхом зобов`язання відповідача надати їм дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею по 2,00 га кожному із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд враховує, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження – сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

За наслідками аналізу вказаних положень суд зазначає, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій – розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства – прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.

Тобто в кожній конкретній справі, що стосується відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою відведення земельної ділянки у власність, суд, констатуючи незаконність наданої відмови, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для надання такому громадянину відповідного дозволу.

Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З матеріалів справи видно, що на підставі рішення Теплицької селищної ради № 384 від 09.07.2021 замовлено розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 60,20 га, які розташовані за межами населеного пункту смт. Теплик, із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для створення громадського пасовища , код цільового призначення згідно з класифікацією видів цільового призначення земель – 18.00 землі загального користування.

При цьому бажані для позивачів земельні ділянки входять до масиву земель, які відводяться під створення громадського пасовища.

Таким чином, за умови, що відповідний проект землеустрою виготовлений та поданий на розгляд та затвердження сесії селищної ради, або ж навіть вже затверджений, вбачається існування обставин, що безпосередньо впливають на вирішення питання про можливість надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою з метою подальшої передачі у приватну власність спірної земельної ділянки.

Відтак суд приходить до переконання, що у даному випадку належним способом захисту прав позивачів може бути зобов`язання відповідача повторно розглянути їхні клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправним та скасування рішення 8 сесії 8 скликання Теплицької селищної ради від 09 липня 2021 № 386 "Про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства" в частині відмови у наданні позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею по 2,00 га кожному на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області та зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивачів про надання такого дозволу з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Отже, у зв`язку з частковим задоволенням позову і беручи до уваги, що позовні вимоги мають немайновий характер, що унеможливлює визначення конкретної частки задоволених позовних вимог, суд вважає, що на користь кожного з позивачів необхідно стягнути половину понесених ними витрат зі сплати судового збору, тобто по 454,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

В силу вимог ч. 5 ст. 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (ч. 5 ст. 252 КАС України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі – Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що між позивачкою ОСОБА_2 (далі – Клієнт) та адвокатом Драчук Т.М. (далі – Адвокат) укладено Договір про надання професійної правничої допомоги № 106/21-ц від 13.05.2021 (далі – Договір).

Згідно з пункту1.1. цього Договору Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що Адвокат на підставі звернення Клієнта приймає на себе зобов`язання з представництва інтересів Клієнта в судах України.

Відповідно до абз. "в" пункту 3.1 Договору Клієнт зобов`язаний оплачувати послуги Адвоката в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

За змістом пункту 4.1 Договору гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатком до цього Договору, який є її невід`ємною частиною.

Клієнт погоджується сплатити Адвокату 100% обумовленої суми гонорару в день укладення вказаного Договору або не пізніше 3-х днів після підписання зазначеного Договору.

Згідно з пунктами 1-3 Додатку № 2 від 10.06.2021 до Договору № 106/21-ц від 13.05.2021 винагорода за надання правової допомоги згідно з цим Договором (далі іменується Гонорар) складає 15000,00 грн.

Вказаний Гонорар включає в себе надання юридичних консультацій, підготовку та подання до суду позовної заяви до Теплицької селищної ради щодо оскарження відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, представництво інтересів Клієнта в суді. Ця сума не може бути зменшена.

Акт виконаних робіт Клієнт отримує після остаточного рішення по справі.

Детальним описом робіт (наданих послуг) від 16.09.2021 до Договору № 106/21-ц від 13.05.2021 передбачено, що Адвокат надав Клієнту такі юридичні послуги:

1) попереднє вивчення матеріалів. Формування правової позиції. Консультування. Вивчення наданих клієнтом документів. Укладення договору про надання правничої допомоги, додатку до договору та оформлення фінансових документів – 4 год (3000,00 грн);

2) опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини. Ввичення судової практики. Копіювання документів та засвідчення їх копій – 4 год (5000,00 грн);

3) підготовка та подання до Вінницького окружного адміністративного суду позовної заяви разом з додатками про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – 8 год (12000,00 грн);

5) підготовка та подання відповіді на відзив – 6 год (10000,00 грн).

В підсумку Адвокатом витрачено 22,00 год на надання професійної правничої допомоги Клієнту. Гонорар адвоката становить 30000,00 грн.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера № 17 від 13.05.2021 позивачка ОСОБА_2 оплатила гонорар адвоката в сумі 15000,00 грн за надання правничої допомоги на підставі Договору № 106/21-ц від 13.05.2021.

Аналогічний пакет документів надано суду і на підтвердження витрат позивача ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом цієї справи.

Таким чином, витрати позивачів в розмірі 15000,00 грн на професійну правову допомогу адвоката дійсно мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.

Водночас окремі недоліки, що мають місце у тексті договору про надання професійної правничої допомоги, а саме помилкове зазначення про те, що адвокат здійснює представництво інтересів клієнта з питань, пов`язаних з оскарженням наказу Головного управління Держеокадастру у Вінницькій області про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, хоча й мають місце, але, на думку суду, не спростовують самого факту надання позивачам правової допомоги в суді у зв`язку з оскарженням рішення Теплицької селищної ради № 386 від 09.07.2021 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Разом з тим суд враховує, що справа не є складною, стосується одного епізоду спірних правовідносин та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних. Відповідно, обсяг і складність оформлених процесуальних документів також не є значними.

Крім того, суд бере до уваги, що від імені позивачів до суду подано один позов, у якому об`єднано позовні вимоги до одного й того ж відповідача. При цьому викладені в позові обставини, якими обґрунтовуються вимоги позивачів, є ідентичними.

Відтак суд доходить висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивачів на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційний предмету спору.

Суд зауважує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Однак суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд – у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також – чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивачів та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту їх інтересів в суді у зв`язку з розглядом цієї справи, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивачів на правничу допомогу, суд доходить висновку, що витрати кожного з позивачів на правову допомогу підлягають зменшенню до 5000,00 грн і такий розмір відповідатиме вимогам розумності та обґрунтованості. А оскільки позов підлягає частковому задоволенню, у позивачів виникає право на отримання відшкодування половини від цих витрат, зважаючи на те, що позовні вимоги мають немайновий характер і визначення частки задоволених вимог є неможливим.

Отже, за результатами розгляду цієї справи на користь кожного з позивачів належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2500,00 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 454,00 грн, а всього 2954,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнання протиправним та скасувати рішення 8 сесії 8 скликання Теплицької селищної ради від 09 липня 2021 № 386 "Про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства" в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Зобов`язати Теплицьку селищну раду, з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 17 червня 2021 року (вх. № 1223 від 18 червня 2021 року) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Визнання протиправним та скасування рішення 8 сесії 8 скликання Теплицької селищної ради від 09 липня 2021 № 386 "Про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства" в частині відмови у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Зобов`язати Теплицьку селищну раду, з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи, повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 17 червня 2021 року (вх. № 1224 від 18 червня 2021 року) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

В решті позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн, а всього 2954,00 грн (дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Теплицької селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 454,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн, а всього 2954,00 грн (дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Теплицької селищної ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) позивачка: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 );

3) представник позивачів: адвокат Драчук Тамара Миколаївна (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВН № 0000048 від 16.09.2015, адреса для листування: вул. Грушевського, 22, м. Вінниця, 21050);

4) відповідач: Теплицька селищна рада (код ЄДРПОУ 04326193, місцезнаходження: вул. Незалежності, 34, смт. Теплик, Гайсинський район, Вінницька область, 23800).

Повне судове рішення складено 08.12.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович