Ухвала суду № 101792874, 09.12.2021, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/1754/21

№ 1-кп/183/986/21

09 грудня 2021 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Гузоватого О.І.,

за участю секретаря судового засідання Тен І.О.,

прокурора Крутько О.А.,

захисника Береста О.М.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області кримінальне провадження № 12021040350000012 відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковська Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України,

в с т а н о в и в :

В судовому засіданні прокурор заявила клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під ватрою на 60 днів, мотивуючи свою позицію тим, що ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які враховувалися слідчим суддею при обранні ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не змінилися та продовжують існувати, нових обставин для зміни запобіжних заходів стосовно обвинуваченого не з`явилося, тому продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 необхідне для забезпечення розгляду кримінального провадження.

Захисник Берест О.М. просив суд відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження його підзахисному ОСОБА_1 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на його необґрунтованість, оскільки жодних об`єктивних даних, які би свідчили про існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор в своєму клопотанні не надано. Вважає доводи, на які посилається прокурор виключно припущеннями. У зв`язку з цим просив змінити запобіжний захід ОСОБА_1 на цілодобовий домашній арешт, посилаючись на наявність місця реєстрації та проживання обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав позицію свого захисника, просив змінити йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт, посилаючись на те, що у нього не має наміру ухилятися від суду, зобов`язується прибувати на судові виклики до суду за кожною вимогою. Також зазначив, що перебування в місцях ув`язнення в умовах поширення коронавірусної інфекції COVID-19 може негативно вплинути на його стан здоров`я і життя. Зобов`язується під час цілодобового домашнього арешту перебувати вдома разом зі своїм батьком, який буде його утримувати на час перебування під домашнім арештом, щоб він не відлучався з місця мешкання.

Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, вирішуючи заявлені сторонами кримінального провадження клопотання, дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

За положеннями ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим частиною першою цієї статті.

При вирішенні питання доцільності продовження обвинуваченим раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Вирішуючи питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою, суд виходить з того, що останній обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, останнє з яких вчинено групою осіб, і яке у відповідності до ст. 12 КК України є тяжким злочином, за вчинення яких у разі визнання обвинуваченого ОСОБА_1 винуватим, останньому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком до 6 років. Тому розуміючи наслідки завершення судового розгляду кримінального провадження, ОСОБА_1 може переховуватися від суду з метою ухилення від можливого покарання у виді позбавлення волі.

У зв`язку з цим суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».

Крім того, з обвинувального акту вбачається, що 16 липня 2018 року та 25 листопада 2020 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області відносно ОСОБА_1 направлено обвинувальні акти у кримінальних провадженнях№ 12017040350003722 за ч. 1 ст. 186 КК України, № 12020040350001066 за ч. ч. 2, 3 ст. 185 КК України, відповідно, рішення по яким не прийнято.

Уконвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з`явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).

За таких обставин суд вважає, що на цей час є наявними ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризик переховування обвинуваченого від суду, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_1 у разі визнання останнього винуватим у пред`явленому обвинувачені, та ризик вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень, оскільки останній обвинувачується у вчиненні умисних корисливих злочинів і є особою, яка офіційно не працевлаштована, що свідчить про відсутність постійного й достатнього законного джерела доходу.

Ці обставини можуть зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.

Суд, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім наявності ризиків, зазначених вище, на підставі матеріалів справи, оцінив у сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме, що у ОСОБА_1 осіб на утриманні не має. Підтверджень наявності у нього захворювань, які перешкоджають йому утримуватися під вартою суду не надано. За таких обставин, суд доходить переконання, що будь-який інший, з передбачених законом більш м`яких запобіжних заходів станом на дату розгляду вказаного питання не зможе забезпечити належний розгляд провадження, а перебування ОСОБА_1 на волі буде суперечити інтересам суспільства, що і є підставою для продовження ОСОБА_1 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суд бере до уваги відомості, які зазначені в обвинувальному акті про наявність у ОСОБА_1 місця реєстрації та проживання останнього. Однак, дані обставини з урахуванням вищевикладеного не можуть слугувати достатньою підставою для зміни обвинуваченому ОСОБА_1 раніше обраного запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт.

Захисником Берестом О.М. будь-яких об`єктивних даних, які би безумовно вказували на зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не надано, що є підставою для відмови у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну раніше обраного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Тому, на переконання суду, оскільки на цей час продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».

Отже, враховуючи всі обставини по справі, суд вважає за необхідне запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований обвинуваченому ОСОБА_1 продовжити в межах строків, визначених КПК України, а саме на 60 днів.

З урахуванням наведеного, керуючись ст. ст. 177, 181, 331, 371, 376 КПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Клопотання прокурора про продовження строку раніше обраного запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою – задовольнити.

Обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити строк раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 06 лютого 2022 року.

В задоволенні клопотання сторони захисту про зміну раніше обраного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт – відмовити.

Повний текст ухвали складено і оголошено 10 грудня 2021 року о 12 годині 45 хвилин.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Оскарження ухвали про продовження строку тримання під вартою, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання та не зупиняє судовий розгляд кримінального провадження.

Суддя О.І. Гузоватий