Рішення № 101792838, 10.12.2021, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/7271/20

Провадження № 2/0182/810/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2021 року Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Рибакової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа - Акціонерне товариство «Українська залізниця», про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом (а.с.1-3), посилаючись на наступні обставини.

Він працює машиністом електровоза у структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» (ТЧ-2 Кривий Ріг) регіональної філії «Придніпровська залізниця» AT «Українська залізниця». З 05.10.2017 року по 19.11.2017 року, з 10.02.2018 року по 27.03.2018 року, з 07.05.2019 року по 31.05.2019 року, з 01.08.2020 року по 25.08.2020 року йому надавалась щорічна графікова тарифна відпустка.

Пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 року, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Кожного разу, при наданні відпустки, він звертався з особистою заявою до керівника з проханням надати йому матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п. 3.1.5 Колективного договору. Однак, матеріальна допомога була йому надана: у 2017 році - 2678,93 грн., у 2018 році – 2709,58 грн., у 2019 році – 2714,46 грн., та у 2020 році - 2995,12 грн., тобто не в розмірі мінімальної заробітної плати, що не відповідає розміру, встановленому умовами Колективного договору, а саме сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за вказаний період становить 8901,91 грн.

Він є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо. В обґрунтування відмови виплатити матеріальної допомоги на оздоровлення в повному розмірі, керівник посилався на спільну Постанову керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. за № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, якою постановлено застосувати з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом.

Він-позивач не погоджується з вказаним рішенням та вважає, що прийняття 31.03.2017 року спільної Постанови про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували його становище порівняно із законодавством, тому вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5 Колективного договору. Крім того постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо та профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо. Розрахунок недоплаченої частки матеріальної допомоги виконано ним з врахуванням мінімальної заробітної плати по Україні, що встановлена з 01.09.2020 року в розмірі 5000,00 грн., загальна сума недоплаченої матеріальної допомоги за період з 2017-2020 роки становить 8901,91 грн.

Таким чином він просить стягнути з відповідача недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за період з 2017-2020 роки в сумі 8901,91 грн. та понесені ним судові витрати в сумі 5119,80 грн., які складаються з витрат, пов`язаних з явкою до суду двох представників позивача та витрат на відрядження, харчування та фінансування інших потреб (добові витрати).

Ухвалою судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.12.2020 року (а.с.31,32), позовну заяву ОСОБА_1 до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; відкрито провадження по справі.

Ухвалою суду від 02.03.2021 року (а.с.67) клопотання позивача про посвідчення судом довіреності задоволено; посвідчено довіреність від 01.12.2020 року фізичної особи ОСОБА_1 на участь у справі його представників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 строком на один рік до 01.12.2021 року, без права передоручення.

Ухвалою суду від 02.03.2021 року (а.с.68,69) відгук на відзив ОСОБА_1 по справі за позовом ОСОБА_1 до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення повернуто ОСОБА_1 без розгляду.

Ухвалою суду від 05.03.2021 року (а.с.74,75) позовну заяву ОСОБА_1 до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення залишено без руху після відкриття провадження у справі. У строк наданий судом позивачем були усунуті недоліки, визначені ухвалою суду.

Ухвалою суду від 07.07.2021 року (а.с.81) залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Відповідно до ч.2 ст. 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Копію ухвал судді від 21.12.2020 року направлено позивачу.

Копію ухвал судді від 21.12.2020 року разом з копією позову з додатками направлено відповідачу за його місцем знаходження та отримано відповідачем, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (ас.35).

22.02.2021 року на адресу суду від представників АТ «Укрзалізниця» надійшов відзив на позовну заяву (а.с.44-49), згідно якого просять у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на наступне. Пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки (надалі - Колдоговір), укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. В подальшому, відповідно до п.п. 3,5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, передбачених колективним договором усіх рівнів. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Зокрема, у пункті 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 зазначено: «установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб». Відповідно до вищезазначеного спільною вказівкою голови правління ПАТ «Укрзалізниця» В. Бальчуна, члена ОСОБА_4 та голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників України Бубняка В.М. від 29.03.2017 № Ц/6-25/713-17 та спільною постановою керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, постановлено застосовувати з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом». Таким чином, вимога щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати не відповідає вимогам п.п.3,5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016. Не внесення до теперішнього часу відповідних змін до колективного договору не надає права вимагати виплат, які суперечать Закону, оскільки, як вказувалось вище, п.5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 чітко зазначено, що до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб». Зазначено про те, що колективний договір, укладений між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів, в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 в частині виплати матеріальної допомоги у розмірі не менше мінімальної заробітної плати є недійсним, оскільки прямо суперечить положенням п.п.3,5 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Таким чином, з моменту прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 умови п. 3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів, в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011, в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі не менше мінімальної заробітної плати не створюють юридичних наслідків для відповідача у вигляді обов`язку виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати. Крім того, у позовній заяві позивач, при розрахунку недоплаченої частки матеріальної допомоги за 2017-2020 роки, за основу розрахунку бере мінімальну заробітну плату по Україні, що встановлена з 1 вересня 2020 року у розмірі 5000 грн., що суперечить п.3.1.5. Колективного договору, відповідно до якого розмір матеріальної допомоги розраховується на момент виплати допомоги та пов`язаний з моментом надання щорічної відпустки, а не виключно моментом виплати такої допомоги, тобто у конкретні періоди 2017-2020 років, контррозрахунок додається, відповідно до якого у разі задоволення позову, стягненню може підлягати лише сума у розмірі 4720,91 грн. Тому просить відмовити в задоволенні заявлених вимог.

Ухвалою суду від 10.12.2021 року у задоволенні клопотання представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Губорєвої Яни Анатоліївни про закриття провадження по справі відмовлено.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК (в редакції закону 2004 року), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються Законодавством про працю. Судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник з трудових правовідносин.

Позивач ОСОБА_1 працює на посаді машиніста електровоза в структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо (ТЧ-2 Кривий Ріг) регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» (а.с.11), що не оспорюється учасниками справи.

У матеріалах справи наявна копія виписки з колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом на 2011-2012 роки відокремлений структурний підрозділ Державного підприємства «Придніпровська залізниця» Криворізьке локомотивне депо, реєстраційний номер № 60/11 від 24.10.2011 року (а.с.12-15).

Згідно пункту 3.1.5 вказаного Колективного договору, адміністрація зобов`язується, при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини) незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з «Положенням про надання працівникам Придніпровської залізниці матеріальної допомоги на оздоровлення під час щорічної відпустки» за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 40 відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Згідно з п. 1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші - на конференції трудового колективу депо.

Згідно Довідки про надані відпустки працівникам депо, які є членами ППО ВПЗУ КЛД (а.с.16) ОСОБА_1 перебував у відпустці з 05.10.2017 року по 19.11.2017 року, з 10.02.2018 року по 27.03.2018 року, з 07.05.2019 року по 31.05.2019 року, з 01.08.2020 року по 25.08.2020 року.

ОСОБА_1 було виплачено матеріальну допомогу згідно розрахунку заробітної плати: жовтень 2017 року – 2678,93 грн., березень 2018 року – 2709,58 грн., жовтень 2019 року – 2714,46 грн., серпень 2020 року – 2995,12 грн. (а.с.17,18,19,20).

Як вбачається з подання Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо від 15.11.2020 року за №86 (а.с.21-24), в ході громадського контролю встановлено наступні порушення законодавства про працю (колективного договору), у 2017,2018,2019 роках ненадання допомоги на оздоровлення у повному обсязі ОСОБА_1 .

Як вбачається з листа №1200 від 26.11.2020 року Структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с.25), відповідно до спільної вказівки голови правління ПАТ «Укрзалізниця» В.Бальчуна, члена правління Ж.Марчека та Голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України Бубняка В.М. від 29.03.2017 року №Ц/6-25/713-17, прийнято спільну постанову керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» та президії Дорпрофсожу від 31.03.2017 року, № Н32/20, П-4-5г щодо застосовування в діючому колективному договорі з 01.04.2017 року замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб» (а.с.50).

Як вбачається з листа №ТЧ-2-5/459 від 26.11.2020 року Структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (а.с.26), умова колективного договору депо не виконується з квітня 2017 року, у зв`язку з тим, що є зазначена вище спільна постанова від 31.03.2017 року, зміни в колективний договір Криворізького локомотивного депо відповідно постанов не внесені, тому що спільна постанова з цього питання профспілками не розглядалась, у зв`язку з погіршенням умов колективного договору.

Відповідно до ч.ч. 1,7 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору.

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно дост.13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідност.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач посилався на те, що відповідачем по справі були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п. 3.1.5 Колективного договору.

Відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року постановлено застосовувати з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а.с.50).

Згідно з п. 1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового депо.

Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», на момент прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн.

Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2017рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць,був встановлений на рівні 1600 грн.; 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000 грн.

Тому, прийняття 31.03.2017 року спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5 Колективного договору.

За приписами ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю,є недійсними. Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Суд вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо" Криворізького локомотивного депо» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.5 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята 31.03.2017 року спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.

Аналогічний висновок міститься у постанові Дніпровського апеляційного суду по справі 3211/7250/19, провадження 22-ц/803/4565/20.

ОСОБА_1 перебував у відпустці з 05.10.2017 року по 19.11.2017 року, з 10.02.2018 року по 27.03.2018 року, з 07.05.2019 року по 31.05.2019 року, з 01.08.2020 року по 25.08.2020 року, при наданні відпустки звертався з заявою до керівника з проханням надати йому матеріальну допомогу на оздоровлення.

Позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: жовтень 2017 року – 2678,93 грн., березень 2018 року – 2709,58 грн., жовтень 2019 року – 2714,46 грн., серпень 2020 року – 2995,12 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає, що при визначенні недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на момент призначення такої допомоги та її виплати, однак у меншому розмірі.

Відповідно до Законів України «Про державний бюджет на 2017 рік», «Про державний бюджет на 2018 рік», «Про державний бюджет на 2019 рік», «Про держаний бюджет на 2020 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн., 3723,00 грн., 4173,00 грн. та 4723,00 грн. (до 01.09.2020 року) відповідно.

Отже, в цій частині суд погоджується з доводами представника відповідача, що при розрахунку слід брати до уваги розміри заробітної плати, що були встановлені по Україні на моменти надання допомоги: у 2017 році – 3200,00 грн.; у 2018 році - 3723,00 грн., у 2019 році - 4173,00 грн. та у 2020 році - 4723,00 грн., а не станом на 01.09.2020 року в розмірі 5000,00 грн., як просить позивач.

Підприємством позивачу було виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі у 2017 році – 2678,93 грн., у 2018 році – 2709,58 грн., у 2019 році – 2714,46 грн., у 2020 році – 2995,12 грн., за таких обставин, сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017 рік становить 3200,00 грн. - 2678,93 грн. = 521,07 грн., за 2018 рік становить 3723,00 грн. - 2709,58 грн. = 1013,42 грн., за 2019 рік становить 4173,00 грн. - 2714,46 грн. = 1458,54 грн., за 2020 рік становить 4723,00 грн. - 2995,12 грн. = 1727,88 грн. Всього сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017, 2018, 2019 та 2020 роки складає 4720,91 грн., виходячи з розрахунку 521,07 грн.+1013,42 грн.+1458,54 грн.+1727,88=4720,91 грн., яка підлягає стягненню.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Зазначені норми процесуального права узгоджуються і з положеннями статті 20 ЦК України, згідно якої право на захист особа здійснює на свій розсуд.

За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Дослідивши всі наявні матеріали справи, оцінивши їх в сукупності, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017, 2018, 2019 та 2020 роки в розмірі 4720,91 грн.

У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп., сплачений останнім за звернення до суду з даним позовом (а.с.79). Щодо відшкодування понесених позивачем судових витрат пов`язаних з явкою до суду двох представників та позивача та щодо витрат на відрядження, харчування (добових витрат) на суму 5119,80 грн. суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи викладене, те, що будь-яких документів на підтвердження витрат позивача щодо явки його представників до суду ,витрат на відрядження, харчування (добові витрати) не надано, те, що справа слухається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тому не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо відшкодування судових витрат в розмірі 5119,80 грн.

Керуючись ст.43 Конституції України, ст.ст. 4,12,13,81,89,141,259,263-265,268, 354, п.п.15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень ЦПК України, ст.ст.10,13,18,97 КЗпП України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження за адресою: 49038, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 108, код ЄДРПОУ - 40081237), третя особа - – Акціонерне товариство «Українська залізниця» (місцезнаходження за адресою: 01001, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ - 40075815), про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення – задовольнити частково.

Стягнути з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 4720 грн. 91 коп. (чотири тисячі сімсот двадцять грн. 91 коп.).

Стягнути з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).

В іншому - відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: В. В. Рибакова