Рішення № 101791852, 24.11.2021, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/10678/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2021 року Галицький районний суд м.Львова

у складі: головуючого судді Мисько Х.М.,

з участю секретаря судового засідання Рум`янцевої Ю.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Кріль О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) до Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» (79058, м.Львів, вул.Під Дубом, 7А; код ЄДРПОУ: 02968438) про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. В обгрунтування позову ОСОБА_1 покликається на те, що з 02.03.1987 року по 05.01.2018 року працював на посаді директора Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки». 23.01.2018 року позивача повідомлено про те, що 05.01.2021 року його звільнено з посади директора, однак, копії наказу про звільнення та трудової книжки йому не надано, незважаючи на неодноразові звернення. Також, при звільненні не проведено розрахунку по заробітній платі. Не погоджуючись з незаконним звільненням, позивач оскаржив рішення Наглядової ради, яке було скасовано рішенням Господарського суду Львівської області від 03.12.2018 року по справі №914/484/18 та залишено без змін Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 року. Крім того, з даного приводу, позивачем подана заява в поліцію про скоєння злочину, на підставі якої внесено відповідні відомості до ЄРДР. Станом на момент звернення з даним позовом, позивача на посаді директора не поновлено, доступ до робочого місця обмежено, зміни до державного реєстру юридичних осіб щодо особи директора не внесено. Також вказує на те, що 25.06.2014 року між сторонами було укладено трудовий контракт, відповідно до п.4.1 якого, позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 3000,00 грн., а 03.08.2015 року укладено доповнення до контракту від 25.06.2014 року, відповідно до якого, позивачу встановлено посадовий осклад у розмірі 5600,00 грн. 22.05.2017 року було укладено нові доповнення до контракту від 25.06.2014 року, відповідно до якого, такий діє до найближчих зборів. Таким чином, у зв`язку з тим, що на даний час відсутні законні та нескасовані рішення загальних зборів про звільнення з посади директора, ОСОБА_1 вважає, що перебуває з відповідачем у трудових відносинах. В порушення актів законодавства та контракту, відповідачем не виплачувалась заробітна плата, починаючи з 01.01.2016 року. Відтак, станом на 23.11.2020 року утворилась заборгованість по заробітній платі за 58 місяців, що становить 324800,00 грн. Позивач зазначає, що з січня 2016 року із заробітної плати працівника утримується 18 % ПДФО та 1,5 % військового збору. Отже, сума компенсації розраховується із суми у розмірі 4508,00 грн. (ПДФО - 1008,00 грн., ВЗ – 84,00 грн.). На підставі наведенного, позивачем проведено розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати такої. Також ОСОБА_1 вказує, що на момент звільнення, у товаристві була наявна заборгованість перед ним по підзвітних коштах. Так, за 2016 рік заборгованість становила 28129,50 грн., за на 2017 рік становить - 47524,83 грн., а за 2018 рік - 48574,83 грн. Вказані підзвітні кошти включені в реєстр підзвітних коштів за відповідні роки, первинні документи наявні у відповідача. Крім того, ряд документів, які підтверджують наявність даної заборгованості, вилучено в позивача під час обшуку у кримінальному провадженні, яке в подальшому було закрито. Заборгованість відповідача перед позивачем по підзвітних коштах підтверджується реєстрами коштів за 2016, 2017, 2018 р.р. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що контрактом передбачено виплату йому компенсації при використанні власного автомобіля за використане пальне в розмірі 2000 грн. на місяць. Оскільки позивач використовув власний автомобіль у службових цілях протягом 2018-2020 р.р., вважає, що повинен отримати компенсацію за використане пальне в розмірі 59180,55 грн. Також, просить стягнути з відповідача в його користь витрати на професійну допомогу.

Заочним рішенням Галицького районного суду м.Львова від 26.04.2021 року позов ОСОБА_1 задоволено (а.с157-163).

16.07.2021 року директор ПрАТ «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» Якимів О. звернувся до суду з заявою про скасування заочного рішення від 26.04.2021 року та призначення справи до розгляду.

Ухвалою суду від 27.08.2021 року заочне рішення Галицького районного суду м.Львова від 26.04.2021 року скасовано, справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

27.10.2021 року представник відповідача – адвокат Кріль О.М. скерувала на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з їх незаконністю та необґрунтованістю. Зокрема, зазначає, що вимога про поновлення його на посаді директора ПрАТ «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» не підлягає до задоволення, оскільки закінчився строк дії контракту, на підставі якого останній перебував на посаді директора товариства, додаткові угоди між сторонами щодо продовження строку дії контракту чи укладення його на інший строк не укладались. Згідно Контракту від 22.05.2017 року, укладеного між позивачем та відповідачем, ОСОБА_1 прийнятий на роботу на посаду директора. Строк дії вказаного Контракту тривав до настання певної події – до найближчих зборів відповідача, які відбулись 30.12.2017 року. Наступні збори акціонерів відбулись 15.04.2019 року та 09.07.2020 року. Таким чином, оскільки Контракт з позивачем діяв до найближчих зборів, такий припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який був укладений. Вказує, що припинення трудовго контракту після закінчення строку не вимагає окремої заяви або волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору позивач виявив, особисто складаючи та підписуючи заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. В цей же час, ОСОБА_1 виразив волю на припинення такого договору після закінчення строку, на який був укладений. Більше того, контракт з ОСОБА_1 не міг бути продовжений чи укладений новий, оскільки виявлені факти зловживання ним своїм службовим становищем всупереч інтересам акціонерного товариства та його акціонерів, здійсненого з корисливих мотивів або іншої особистої заінтересованості. Так, за фактом вчинення ОСОБА_1 вказаних дій зареєстровано кримінальне провадження №12019140050002148 від 20.02.2018 року та проводиться досудове розслідування. Згідно протоколу засідання Наглядової ради Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» від 16.07.2020 року з 17.07.2020 року Директором Товариства призначено ОСОБА_2 , з якою укладено контракт та яка з цього часу займає відповідну посаду. А тому, поновлення на посаді ОСОБА_1 без відповідного рішення Наглядової ради та без укладення відповідного контракту, суперечить Статуту, інтересам Товариства та є незаконним з огляду на те, що на цю посаду призначено нового директора у відповідності до встановленого порядку. Також вважає, що вимоги позивача по стягнення заборгованості по заробітній платі, яка зі слів останнього не виплачується з 01.01.2016 року та про компенсацію за затримку у виплаті заробітної плати, до задоволення не підлягають, оскільки такі є лише припущенням, що не підтверджені жодними доказами. Так, після звільнення ОСОБА_1 з посади директора, відповідач не одноразово звертався до позивача з листами щодо передачі документів та печаток товариства новому директору. Однак, позивач умисно ухилявся від даного обов`язку, у зв`язку з чим зареєстровано кримінальне провадження. Відтак, перебуваючи на посаді директора з 01.01.2016 року та до дня звільнення, позивач отримував заробітну плату відповідно до укладених з ним контрактів без жодних затримок, а усі документи, які б підтверджували відсутність такої заборгованості знаходяться в останнього. Також вважає, що не підлягає до задоволення вимога позивача про компенсацію вартості використаного пального, оскільки останній звільнений з посади директора 05.01.2018 року, після чого на роботі не з`являвся та не міг використовувати свій транспортний засіб у службових цілях. Крім того, просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у зв`язку з цим в задоволенні позову, оскільки позивач заявляє про порушення своїх прав ще з 2016 року, останній був звільнений 05.01.2018 року, а з позовом до суду звернувся у листопаді 2020 року. Водночас, перебування трудової книжки безпосередньо в ОСОБА_1 позбавила відповідача можливості внести запис про його звільнення. При цьому, позивачу було не одноразово направлено листи із проханням з`явитись з трудовою книжкою для внесення відповідних записів.

22.11.2021 року ОСОБА_1 скерував на адресу суду додаткові пояснення, в яких зазначає, що у відзиві на позовну заяву відповідач ігнорує той факт, що рішенням Господарського суду Львівської області від 03.12.2018 року по справі №914/484/18 всі рішення загальних акціонерів Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» від 30.12.2017 року визнані недійсними, в т.ч. і рішення наглядової ради від 05.01.2018 року про його звільнення з посади директора товариства та рішення наступних позачергових зборів від 12.07.2018 року. Також рішенням Господарського суду Львівської області від 05.12.2019 року у справі №914/1384/19 визнані недійсними і рішення наступних позачергових загальних зборів від 15.04.2019 року. Таким чином, позачергові загальні збори акціонерів ПрАТ «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» від 30.12.2017 року, від 12.07.2018 року та від 15.04.2019 року слід вважати такими, що не відбулись, а факт їх проведення не може бути підставою для розірвання трудового контракту. Щодо покликань відповідача на те, що однією з причин не продовження контракту стало відкриття кримінального провадження у 2018 році, ОСОБА_1 зазначає, його що винуватість судом не встановлена ні на момент звільнення, ні на даний час.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав, викладених у позові, в т.ч. з уточненням вимоги у п.4 - про стягнення з відповідача на його користь заборгованості по підзвітних коштах у розмірі 48574,83 грн., від якої відмовився попередньо. Крім того, просив суд залишити відзив відповідача на позовну заяву без розгляду.

Представник відповідача Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» - Кріль О.М. в судовому засіданні проти позову заперечила в повному обсязі, просила поновити строк на подання відзиву та прийняти такий до розгляду.

Оцінюючи доводи позивача щодо пропуску відповідачем строку на подання відзиву на позов, встановленого судом в ухвалі від 27.08.2021 року, суд бере до уваги те, що доказів отримання вказаної ухвали ПрАТ «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» матеріали справи не містять. Відтак, підстав для залишення відзиву без розгляду суд не вбачає та такий підлягає оцінці судом.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали цивільної справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Відповідно до ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ст.4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що однією з гарантій забезпечення права громадян на працю, серед інших є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч.3 ст.21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Судом встановлено, що 25.06.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» та ОСОБА_1 укладено Контракт, згідно якого, останній приймається на роботу за професією (посадою) директора. Строк дії котратку сторонами встановлено до 01.07.2017 року (а.с.13).

03.08.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» та ОСОБА_1 укладено Контракт (доповнення до Контракту від 25.06.2014 року), згідно якого, останній приймається на роботу за професією (посадою) директора. Строк дії котратку сторонами встановлено до 01.08.2016 року (а.с.14).

22.05.2017 року між Публічним акціонерним товариством «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» та ОСОБА_1 укладено Контракт (доповнення до Контракту від 25.06.2014 року), згідно якого, останній приймається на роботу за професією (посадою) директора. Строк дії котратку сторонами встановлено найближчих зборів (а.с.15).

Як вбачається з Протоколу засідання Наглядової ради та Дирекції ПрАТ «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки від 05.01.2018 року, членами Наглядової ради ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 вирішено звільнити Директора Товариства - ОСОБА_1 з 05.01.2018 року. (а.с.7).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.12.2018 року у справі №914/484/18 визнано недійсним рішення Позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» від 30.12.2017 року, оформлених Протоколом позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» від 30.12.2017 року та Протоколом про підсумки голосування на чергових загальних зборах акціонерів ПрАТ «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» від 30.12.2017 року; визнано недійсним рішення Наглядової ради Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» від 05.01.2018 року; визнано недійсним рішення Позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» від 30.12.2017 року, оформлені протоколом позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» від 02.07.2018 року та Протоколом про підсумки голосування на позачергових загальних зборах акціонерів; стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» на користь ОСОБА_1 5276,00 грн. судового збору; стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» на користь ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України 10,00 грн. (а.с.104-122).

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 року у справі №914/484/18 рішення Господарського суду Львівської області від 03.12.2018 року у справі №914/484/18 залишено без змін (а.с.123-136).

Постановою Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі №914/484/18 постанову Західного апеляційного суду від 06.11.2019 року та рішення Господарського суду Львівської області від 0312.2018 року залишено без змін. Так, вказана Постанова Верховного Суду в т.ч. мотивована тим, що оскільки новий склад наглядової ради було обрано на позачергових загальних зборах акціонерів від 30.12.2017 року, які підлягають визнанню недійсними, як такі, що порушують корпоративні права позивача, то рішення наглядової ради від 05.01.2018 року (прийняті таким складом), зокрема про звільнення з посади директора товариства ОСОБА_1 , не можуть вважатись такими, що прийнято легітимним складом наглядової ради, а тому підлягають визнанню недійсними (а.с.137-141).

За змістом ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, оскільки на даний час відсутні законні та не скасовані рішення загальних зборів про звільнення позивача, суд дійшов висновку, що його право, за захистом якого останній звернувся до суду, було порушене відповідачем, а тому, позовні вимоги про поновлення на роботі на посаді директора ПАТ «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» підлягають задоволенню.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України, при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це часовий відрізок, протягом якого людина позбавлена можливості працювати, внаслідок рішення керівника або уповноваженого ним органу.

Оскільки позивача звільнено з роботи, тобто було порушено його трудові права 05.01.2018 року, саме вказаний період часу слід визнати вимушеним прогулом.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законодавством не передбачено жодних підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року (№6-511цс16).

Відповідно до п.4.1 Контракту від 22.05.2017 року, за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, працівнику встановлюється посадовий оклад у розмірі 5600,00 грн. на місяць.

Таким чином суму компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд визначає у розмірі 257600,00 грн., виходячи з розрахунку: 46 місяців *5600,00 грн. Вказана сума визначена без урахування податків та інших обов`язкових платежів, зважаючи, що справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а тому, суд визначає вказану сум без урахування цих платежів, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

При цьому, суд зауважує, що у постановах від 04.12.2019 року у справі №917/1739/17 та від 25.06.2019 року в справі №924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Разом з тим, оскільки судом констатовано незаконне звільнення ОСОБА_1 , його вимоги про стягнення з ПрАТ «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та компенсації за використання пального до автомобіля, є безпідставними.

Так, з метою належного захисту порушених прав позивача, судом вирішено стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Натомість, вищезазначені позивачем кошти не є заробітною платою ні в розумінні ЗУ «Про оплату праці», ні ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням сроків їх виплати».

Суд також не приймає до уваги доводи представника відповідача щодо наявності факту зловживання позивачем своїм службовим становищем всупереч інтересам акціонерного товариства та його акціонерів, здійсненого з корисливих мотивів або іншої особистої заінтересованості, оскільки наявність кримінального провадження №12019140050002148 від 20.02.2018 року та проведення досудового розслідування не є доказом вини у вчиненні кримінального правопорушення, враховуючи, що згідно ч.1 ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до змісту ч.1 ст.233 КЗпП, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в 3-місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі, строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто, для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

За ст.234 КЗпП, в разі пропуску з поважних причин строків, встановлених ст.233 КЗпП, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

З пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» вбачається, що встановлені ст.233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Згідно із ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Так, судом встановлено, що Постановою Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі №914/484/18 рішення Господарського суду Львівської області від 03.12.2018 року, яким визнано недійсним рішення Наглядової ради Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» від 05.01.2018 року, зокрема про звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства, залишено без змін.

Зважаючи на встановлені обставини справи та факт не поновлення ОСОБА_1 на займаній ним посаді протягом тривалого часу, що порушило його конституційні права на працю та отримання ним заробітної плати, відсутності доказів вручення йому копії наказу про звільнення або трудової книжки, суд дійшов переконання про необхідність захисту прав позивача у зв`язку із незначним пропуском строку звернення з даним позовом до суду, що за встановлених обставин справи може вважатись таким, що відбулось протягом розумного строку після ухвалення Верховним Судом остаточного рішення у спорі позивача до ПрАТ «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» про визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів акціонерів та рішення наглядової ради.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 року по справі № 759/3487/16-ц.

Таким чином, суд відхиляє клопотання представника відповідача щодо необхідності відмовити позивачу у задоволенні позову у зв`язку з порушенням ним строків визначених ст.233 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 та ч.6 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки в задоволенні позовних вимог майнового характеру - про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, заборгованості по підзвітних коштах та компенсації за використання пального до автомобіля, судом відмовлено, сплачений судовий збір в розмірі 1497,00 грн., слід залишити за позивачем.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 11000,00 грн. витрат на правову допомогу.

За змістом п.п.2, 4 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, та поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Керуючись ст.ст.4, 5, 18, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 – задоволити частково.

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) на посаді директора Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» (79058, м.Львів, вул.Під Дубом, 7А; код ЄДРПОУ: 02968438).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» (79058, м.Львів, вул.Під Дубом, 7А; код ЄДРПОУ: 02968438) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 257600,00 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» (79058, м.Львів, вул.Під Дубом, 7А; код ЄДРПОУ: 02968438) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) 11000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць - допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Х.М. Мисько