Рішення № 101788113, 10.12.2021, Харківський районний суд Харківської області

10.12.21

Справа № 635/6188/21

Провадження № 2/635/3282/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2021 року смт. Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Назаренко О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Лещенко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи Мереф`янська міська рада, Харківський районний відділ державної міграційної служби України про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Хлопова Андрія Володимировича звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи Мереф`янська міська рада, Харківський районний відділ державної міграційної служби України, в якому просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням – будинком за адресою АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – будинком за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину №2-438 від 11.03.2003, виданого Першою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області. Позивач зазначає, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 це його колишня дружина та син., які зареєстровані у спірному житловому приміщенні, але за вказаною адресою не проживають більше року, їх особисті речі у житловому приміщенні відсутні, комунальні послуги не сплачують, спільного побуту із позивачем не мають. Перебування на реєстраційному обліку відповідачів перешкоджає позивачу реалізовувати право власності належним йому нерухомим майном, він позбавлений можливості оформити субсидію та здійснювати інші юридично значимі дії. За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 07 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи Мереф`янська міська рада, Харківський районний відділ державної міграційної служби України про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, прийнято до розгляду та відкрито провадження в цивільній справі за правилами загального позовного провадження. Призначено проведення підготовчого засідання.

22 жовтня 2021 року надійшли заяви відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання позову та розгляд справи у їх відсутність.

На підставі ухвали Харківського районного суду Харківської області від 30 листопада 2021 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, представник позивача - адвокат Хлопов А.В. надав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав, просив розглянути справу за відсутності позивача та його представника.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, 30.11.2021 надійшли повторні заяви про визнання позову та розгляд справи без їх участі.

Представник третьої особи - Мереф`янська міської ради у судове засідання не з`явився, надали пояснення, відповідно до яких не заперечують проти задоволення позову, просять розглянути справу у їх відсутність.

Представник третьої особи - Харківського районного відділу державної міграційної служби України у судове засідання не з`явився.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину №2-438 від 11.03.2003, виданого Першою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області.

За вказаною адресою зареєстровані відповідачі ОСОБА_2 , яка є колишньою дружиною позивача та ОСОБА_3 , син позивача.

Факт реєстрації у спірному будинку відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтверджується інформаційною довідкою про склад зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб вих. №4148 від 22.07.2021, яка Відділом надання адміністративних послуг Мереф`янської міської ради.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 травня 2020 у справі №635/120/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано. Прізвище ОСОБА_4 змінено на дошлюбне ОСОБА_5 .

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідачі позов визнали, зазначивши про це у поданих заявах.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності, якщо він не порушує норм закону, моральних засад суспільства, екологічної ситуації та інтересів інших осіб.

Статтею 41 Конституцією України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Тобто, за змістом ст. 319 ЦК України власник сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права. Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом.

Разом із тим, як вбачається зі змісту ст. 319 ЦК, обмеження права власності не підлягають розширеному тлумаченню.

Закріплений у п. 1 ч. 2 ст. 319 ЦК принцип, відповідно до якого дії власника щодо його майна не повинні суперечити закону, є загальним універсальним обмеженням прав власника. Відсутність прямої заборони в законі надає власнику широке коло можливостей для здійснення права власності, в той час як заборона на здійснення певних дій є механізмом стримання власника.

Частиною першою 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Згідно ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16,386,391 ЦК України.

Відповідач за місцем своєї реєстрації не проживає тривалий час, житловою площею будинку не користується, житлово-комунальні послуги та витрати на утримання будинку не сплачує, а тому правових підстав для подальшої її реєстрації у будинку позивача немає, внаслідок чого відповідача необхідно визнати таким, що втратили право користування вищевказаним будинком.

Судові витрати залишити за рахунок позивача.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст.12,81,141,263-265,280-283 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням – будинком за адресою АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – будинком за адресою АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості, що не проголошуються:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 ;

представник позивача адвокат Хлопов Андрій Володимирович, м. Харків, площа Конституції, 1, офіс 4508;

відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 ;

відповідач ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 ;

третя особа Мереф`янська міська рада, код ЄДРПОУ:04058692, Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Дніпровська, 213;

третя особа Харківський районний відділ державної міграційної служби України,місце знаходження Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Дніпровська, 251.

Суддя О.В.Назаренко