Рішення № 101788080, 23.11.2021, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/1619/21

Провадження № 2/645/1228/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2021 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі :

головуючого судді – Шарка О.П

секретаря судових засідань – Пастушенко К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Железняк Лариса Вячеславівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Наталія Володимирівна, Департамент реєстрації Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння від добросовісного набувача, скасування запису про право власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Харківська міська рада звернулася до суду з позовом, в уточненій редакції якого просять суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 28.12.2020 р. № 3516, який посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Наталією Володимирівною, за змістом якого ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) продала, а ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) купив квартиру АДРЕСА_1 , визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 04.03.2021 р. № 232, який посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Железняк Ларисою Вячеславівною, за змістом якого ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) продав, а ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) купила квартиру АДРЕСА_1 , витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння від добросовісного набувача в особі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь законного її власника в особі Харківської міської ради (ЄДРПОУ 04059243), скасувати запис про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , р. № 39941575, який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28.12.2020 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Наталією Володимирівною. Скасувати запис про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , р. № 40847546, який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 04.03.2021 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Железняк Ларисою Вячеславівною.

В обґрунтування уточненого позову зазначили, що 15.01.2021 управлінням обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради надіслано на адресу Юридичного департаменту міської ради документи на кв. АДРЕСА_1 задля перевірки порушених майнових прав та інтересів територіальної громади міста Харкова на це майно іншими особами. Згідно інформації управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 12.11.2020 № 9723, КП «Харківське БТІ» від 09.12.2020 № 12385/04-08/20 витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (станом на 06.11.20 номер довідки: 231363948) відомо, що були відсутні відомості щодо приватизації інвентаризаційної (приватизаційної) справи, а також приватних власників квартири. У вказаному приміщенні зареєстрований ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (відомості згідно із довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 06.11.2020), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено відповідний актовий запис про смерть від 18.05.2019 № 8539. Тобто позивач зазначає, що ще 06 листопада 2020 року квартира АДРЕСА_1 не була ніким приватизованою та перебувала у комунальній власності територіальної громади м. Харкова. З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що з`явились нові відомості, згідно яких 28.12.2020 було укладено договір купівлі- продажу кв. АДРЕСА_1 , р. № 3516. який посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Глуховцевою Наталією Володимирівною. На підставі вказаного правочину у гр. ОСОБА_2 виникло право власності на вказане житлове приміщення, про що також 28.12.2020 внесено відповідні відомості до Реєстру. 06.01.2021 року укладено наступний правочин, а саме договір про встановлення довірчої власності, р. № 1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Железняк Л.В., про що також внесені відповідні відомості до Реєстру. За цим договором довірчим власником стає гр. ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 . 04.03.2021 року укладено договір про розірвання договору про встановлення довірчої власності р. № 230, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Железняк Л.В.. про що внесені відповідні відомості до Реєстру. 04.03.2021 року укладено договір купівлі-продажу р. № 232, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Железняк Л.В., про що внесені відповідні відомості до Реєстру. За змістом цього договору власником спірної квартири стає ОСОБА_1 . Враховуючи, що приватизація квартири фактично не була здійснена, яка реально наділена правом користування спірним житловим приміщенням ( ОСОБА_4 ), на думку позивача, взагалі не може бути правових підстав для відчуження спірної квартири у приватну власність фізичних осіб. Фактично 28.12.2020 року вказана квартира протиправно вибула з володіння Харківської міської раді законного власника, внаслідок незаконного укладання вищевказаних правочинів реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватними нотаріусами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Через такі протиправні дії суттєво порушуються майнові права Харківської міської ради на квартиру АДРЕСА_1 , як її законного власника. Наведене також впливає і на обов`язок міської ради забезпечити громадян житлом згідно чинного законодавства в порядку черговості. Стаття 16 ЦК України закріплює норму, згідно якої кожна осе право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або май права та інтересу. Наведене і слугує підставою для звернення Харківської і ради до суду з даним позовом з метою захисту її майнових прав. Також позивач зазначає, що з реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.04.2021 року вбачається, що 28.12.2020 власником спірного житлового приміщення став гр. ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28.12.2020, р. № 3516, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Глуховцевою Н.В. За змістом даного договору гр. ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купив квартиру. Однак, до 28 грудня 2020 року спірна квартира ю ніким приватизованою в порядку Закону України «Про приватизацію держан комунального майна». Також відсутня інформація від КП «Харківське БТІ» та і з Реєстру речових прав на нерухоме майно, що існували до 28.12.2020 будь-які правочини чи наявні інші юридичні факти, які б слугували підставою виникнення у продавця за договором купівлі-продажу від 28.12.2020, р. № 3516 права власності на спірне нерухоме майно. Відповідно до інформації управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 23.02.2021 № 1349 житловий будинок АДРЕСА_2 рішенням 14 сесії Харківської міської ради 4 скликання від 24.06.2003 «Про комунальну власність м. Харкова» було включено до переліку обєктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова. На теперішній час вказаний будинок перебуває на балансі КП «Жилкомсервіс» на підставі договору про передачу майна в господарське відання № 1288 від 28.02.2007 року.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав суду пояснення, аналогічні викладеним вище.

Представник відповідача ОСОБА_1 позовні вимоги не визнали у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, зазначила, що позивач не надає докази на підтвердження того, шо вищевказана квартира перебувала у комунальній власності. На час укладення договору купівлі-продажу квартири від 28,12.2020 року № 3516, який посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Наталією Володимирівною, за змістом якого ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) продала, а ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) купив квартиру АДРЕСА_1 , позивач (Харківська міська рада! не була власником вищевказаного майна, оскільки звернулась до суду вже після набуття права власності іншими особами. Аналогічним чином, позивач не був власником вищевказаної квартири на момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 04.03.2021 року № 232, який посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Железняк Ларисою Вячеславівною, за змістом якого ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) продав, а ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) купила квартиру АДРЕСА_1 . Таким чином, твердження позивача про те, що спірна квартира вибула із володіння власника поза його волею є безпідставним, а відсутність цієї ознаки виключає застосування ст. 388 ЦК України, оскільки позивач не надав Суду докази, які підтверджують право власності на вищевказану квартиру,Відповідач зазначає, що позивач не підтвердив правову підставу набуття ним у власність квартири АДРЕСА_1 , не довів прийняття та перебування цього майна на балансі та подальше користування або розпорядження ним» У матеріалах справи відсутні будь-які докази вчинення Харківською міською радою дій з управління і утримання квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим можна дійти висновку про недоведеність належності цього майна до об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова та перебування у власності Харківської міської ради. Будинок АДРЕСА_2 віднесений до об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова, не спростовує того, шо квартира у цьому будинку, яка є окремим самостійним об`єктом нерухомого майна, у порядку ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» може бути відчужена органом місцевого самоврядування у межах його повноважень. нотаріус Глуховцева Н.В.. при посвідченні Договору купівлі-продажу квартири від 28.12.2020 року № 3516 і нотаріус Железняк Лариса Вячеславівна, при посвідченні Договору купівлі-пподажу квартири від 04.03.2021 року № 232 перевірили наявність правовстановлюючих документів на спірну квартиру у кожної із сторін вищевказаного договору та у своїх поясненнях до Суду надали такі правовстановлюючі документи. ОСОБА_2 у результаті укладення цього договору став законним власником вищевказаної квартири і аналогічним чином реалізував своє право на розпорядження майном у формі договору купівлі-продажу від 04.03.2021 року № 232, за яким право власності на вищевказану квартиру набула ОСОБА_1 . Остання є добросовісним набувачем та власником квартири АДРЕСА_1 .

Представник третьої особиприватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Глуховцевої Н.В. позовні вимоги не визнав, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, зазначив, що нотаріус при посвідченні Договору спірної квартири від 04.03.2021 року діяла відповідно до діючого законодавства, перевірила наявність правовстановлюючих документів на спірну квартиру у кожної зі сторін договору.

Третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Железняк Лариса Вячеславівна у судове засідання не з`явилася, надала суду пояснення, в яких зазначила, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, у яких задоволенні просила відмовити, вона мала всі законні підстави для посвідчення договору купівлі-продажу квартири від 04.03.2021 р. № 232.

Представник третьої особи - Департаменту реєстрації Харківської міської ради у судове засідання не з`явилися, надали суду пояснення на позовну заяву,

Інші особи, які беруть участь у справі не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися про час та місце розгляду справи заздалегідь і належним чином.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

З огляду на вказані норми закону позивач, обравши певний спосіб захисту цивільного права перед судом, має довести, шляхом подання належних та допустимих доказів, що надані підприємствами - виробниками/виконавцями житлово-комунальних послуг відомості про заборгованість є неправомірними , які порушують, не визнають або оспорюють охоронювані законом його цивільні права.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході судового розгляду встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності реєстраційний номер № НОМЕР_5 від 11 лютого 2015 року виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Відділу приватизації житлового фонду Виконавчого комітету Харківської міської ради, ОСОБА_8 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 .

Рішенням 1 сесії Харківської міської ради 7 скликання прийнято рішення від 20.11.2015 року №12/15 «Про перейменування об`єктів топоніміки міста Харкова», яким проспект Косіора перейменовано на проспект Олександрівський.

Згідно довідки Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації » Харківської міської ради про наявність або відсутність інформації про зареєстровані права на об`єкт нерухомого майна з перевіркою відомостей з відкритих інформаційних ресурсів від 26.11.2020 року, номер 1092242 про інформацію з паперових носії, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано на ім`я ОСОБА_3 .

25 листопада 2020 року на імя ОСОБА_3 виготовлено технічний паспорт на зазначену квартиру.

Як вбачається з копії Довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 28.12.2020 року, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_4 .

28.12.2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі- продажу кв. АДРЕСА_1 , р. № 3516. який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Наталією Володимирівною.

Таким чином, ОСОБА_2 у результаті укладення цього договору став законним власником вищевказаної квартири, про що також 28.12.2020 внесено відповідні відомості до Реєстру.

06.01.2021 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Железняк Л.В. посвідчила договір про встановлення довірчої власності, р. № 1, посвідчений., про що також внесені відповідні відомості до Реєстру. За цим договором довірчим власником стає гр. ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 . 04.03.2021 року укладено договір про розірвання договору про встановлення довірчої власності р. № 230, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Железняк Л.В.. про що внесені відповідні відомості до Реєстру.

04.03.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу р. № 232, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Железняк Л.В., про що внесені відповідні відомості до Реєстру. За змістом цього договору власником спірної квартири стає ОСОБА_1 , яка є власником квартири на день ухвалення цього рішення.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен мас право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Аналіз вказаної норми та зміст позовних вимог за даним позовом свідчить про те, що даний позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння).

Віндикація - витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої таке майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.

У такій справі необхідно встановити обставини, що мають засвідчити правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, а саме: підтверджують його право власності або інше речове право титульного володільця на витребуване майно; вибуття майна з володіння позивача; наявність майна в натурі у володінні відповідача; відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном. Правові позиції щодо особливостей віндикації та обсягів доведення у справах за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема у постановах від 15.05.2018 року у справі № 923/630/17, від 29.01.2019 року у справі № 911/3312/17, від 02.04.2019 року у справі № 911/737/18, від 19.06.2019 року у справі № 914/1671/17, від 27.08.2019 року у справі № 925/366/18.

Верховний Суд у своїй постанові від 21 червня 2018 року у справі № 703/5364/15- ц (провадження № 61-4812св18) вказав, що "застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Аналіз ст. 387 Цивільного кодексу України свідчить про те, що віндикаційний позов грунтується передусім на тому, що право власності на річ с абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі.

Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.

У постанові Верховного Суду від 02.09.2020 року у справі № 910/13536/19 визначено, що для застосування передбаченого ст. 387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності.

У позовній заяві позивач посилається як доказ, що підтверджує його право власності на вищевказану квартиру - на інформацію управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 23.02.2021 року № 1349 житловий будинок АДРЕСА_2 , рішення 14 сесії Харківської міської ради 4 скликання від 24.06.2003 «Про комунальну власність м. Харкова», згідно якого вищевказану квартиру було включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Однак правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 316, 317 ЦК України).

Статтями 319,322 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 327 ЦК України майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді, є у комунальній власності. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передача майна з державної у комунальну власність оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України. Право власності на об`єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі, а у випадках, передбачених законом, - з дня державної реєстрації такого права.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад (частина четверта статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Однак позивач не підтвердив правову підставу набуття ним у власність квартири АДРЕСА_1 , не довів прийняття та перебування цього майна на балансі та подальше користування або розпорядження ним» У матеріалах справи відсутні будь-які докази вчинення Харківською міською радою дій з управління і утримання квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим можна дійти висновку про недоведеність належності цього майна до об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова та перебування у власності Харківської міської ради.

Позивач взагалі не підтвердив, шо є власником квартири АДРЕСА_1 застосування способу захисту, визначеного ст. 388 ЦПК України не вбачається можливим, так як правом вимагати захисту свого порушеного права шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння наділений лише власник.

Саме лише рішення Харківської міської ради без інших доказів перебування квартири на балансі Харківської міської ради та здійснення радою будь-яких правомочностей щодо володіння і користування нею не може бути єдиним доказом для виправдання втручання у принцип мирного володіння майном.

Інших доказів, які б підтвердили, що Харківська міська рада обліковувала квартиру АДРЕСА_1 як комунальне майно і здійснювала дії з її управління у будь-який період (надання у постійне або тимчасове користування, здача в оренду), позивач не надав.

Посилання позивача на те, шо рішення про приватизацію вищевказаної квартири не приймалося, не свідчить про перебування цієї квартири у комунальній власності, так як згідно зі статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може розпорядитися нею у інший спосіб, у тому числі продати.

Будь яких інших доказів на підтвердження права власності на спірну квартири стороною позивача не надано.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Жодний доказ, наданих позивачем, не підтверджує наявність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги позивача щодо підтвердження наявності майна у незаконному володінні відповідача.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 цієї ж статті, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

В даній справі відсутні ідентифікуючі ознаки майна, яке перебуває у відповідача та яке позивач просить витребувати, а також докази що таке майно, що перебуває у відповідача належить позивачу.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем не надано будь-яких доказів перебування його майна саме у відповідача, можливість встановлення і витребування такого майна із чужого незаконного володіння виключається.

Таким чином, суд, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши показання свідків, дійшов висновку, що зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на те, що позивачем не підтверджено своїх доводів відповідними доказами, які б могли бути підставою для задоволення його вимог, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно ст. 141 ЦПК України судові виграти, пов`язані з розглядом справи, у зв`язку із відмовою у задоволенні позову, покладаються на позивача.

Відповідно до ч. 9 та ч. 10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 76, 206, 264, 265 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Железняк Лариса Вячеславівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Наталія Володимирівна, Департамент реєстрації Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння від добросовісного набувача, скасування запису про право власності,– відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

Повний текст рішення виготовлено 10 грудня 2021 року

Головуючий-суддя: