Рішення № 101785866, 01.12.2021, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/5324/16-ц

Провадження №2/523/658/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2021 р. м. Одеса

Суворовський районний суд міста Одеси

у складі: головуючої – судді Кремер І.О.,

з участю секретаря судового засідання Скоріної М.Р.,

з участю позивача – ОСОБА_1 , представника позивача – ОСОБА_2 , представника відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 24 в м. Одеса в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 523/5324/16-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Одеської міської ради про визнання рішення протиправним та його скасування, визнання державного акту недійсним, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , Одеської міської ради про визнання рішення протиправним та його скасування, визнання державного акту недійсним. Обґрунтовуючи вимоги даного позову вказує на те, що ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі – продажу від 04.10.2002 року, укладеного з ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П., реєстраційний номер 6505, придбав у власність 1/2 частину домоволодіння з господарськими спорудами, що в цілому складається з двох кам`яних жилих будинків житловою площею 38,0 кв.м., літ. «А», «Б», літньої кухні літ. «Г», сараїв літ. №Д», «Ж», льоху з шийкою літ. «Е», уборна – душ літ. «З», огорожі № 1 – 4, мостіння літ. «І», розташованого на земельній ділянці площею 1704,0 кв.м. під № АДРЕСА_1 . Вказане домоволодіння було збудовано ОСОБА_6 , яка померла у 1979 році, та ОСОБА_7 , який помер у 1993 році. Після смерті зазначених осіб дане домоволодіння було успадковане онуком останніх ОСОБА_5 .

Відповідно до ст. 30 ЗК України, який був чинним на момент набуття права власності останнім, при переході права власності на будівлю та споруду з цими об`єктами переходить і право власності на або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. Таким чином ОСОБА_5 набув право власності на земельну ділянку. На якій розташовано домоволодіння АДРЕСА_1 .

В подальшому, ОСОБА_5 на підставі Договору купівлі – продажу від 31.08.2002 року 1/2 частину зазначеного домоволодіння було продано в рівних частках громадянам ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 27.03.2003 року № 313 було затверджено проект розподілу домоволодіння АДРЕСА_1 , та згідно п. 2 вказаного Розпорядження, ОСОБА_1 передано у власність житловий будинок літ. «А», розташований на земельній ділянці, площею 1108,0 кв.м. та присвоєно адресу: АДРЕСА_2 . З моменту будівництва домоволодіння житлова площа та конфігурація земельної ділянки, на якому розташоване належне позивачу домоволодіння не змінювалося та дотримувався порядок землекористування, що фактично склався.

13.12.2004 року виконавчий комітет Одеської міської ради видав ОСОБА_1 . Свідоцтво про право власності на домоволодіння АДРЕСА_2 , державна реєстрація права власності була здійснена КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості». Таким чином набувши право власності на домоволодіння АДРЕСА_2 за вказаною вище адресою, позивач набув право на оформлення у власність земельної ділянки, площею 1107,0 кв.м., на якій розташоване зазначене домоволодіння. Проте, позивач позбавлений оформити своє право власності на земельну ділянку з огляду на те, що частина його земельної ділянки була захоплена відповідачем ОСОБА_4 та включена до складу приватизованої ним земельної ділянки.

Так, позивач зазначає про те, що на підставі біржогового Договору купівлі – продажу нерухомого майна № 27624 від 31.01.2001 року ОСОБА_4 придбав житловий будинок, загальною площею 105,0 кв.м., розташований по АДРЕСА_2 , який розміщений на земельній ділянці площею 1138 кв.м.

Рішенням Одеської міської ради від 11.07.2003 року № 1523 – ХХIV було затверджено проект відведення земельної ділянки та передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд за адресою: АДРЕСА_2 та зобов`язано ОСОБА_4 замовити в Управлінні земельних ресурсів виготовлення технічної документації по відновленню меж земельної ділянки в натурі. На замовлення ОСОБА_11 ДП «Одеський регіональний центр Державного земельного кадастру» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, при складенні технічної документації із землеустрою щодо відведення земельно ділянки ОСОБА_4 погодження із ним як із суміжним землекористувачем, не здійснювалося, а також не містить погоджень збудь – яким із суміжних власників або землекористувачів.

11.03.2004 року відповідачу було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,100 га по АДРЕСА_2 .

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 23.11.2001 року у справі № 2а-7/11 аналогічний спір між сторонами було вирішено та позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені в повному обсязі. Дана постанова Приморського районного суду м. Одеси була залишена в силі ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 року.

В ході розгляду даної справи була призначена судова будівельно – технічна експертиза, відповідно до якої має місце порушення меж земельної ділянки АДРЕСА_2 , яка знаходиться у користуванні ОСОБА_4 . Площа відчуженої ділянки № НОМЕР_1 з боку ділянки № НОМЕР_2 складає 21,35 кв.м. відносно плану ділянки, зазначеного у технічному паспорті від 26.01.2001 року; 35 кв.м. при винесені на місцевість меж ділянки № 108 згідно державного акту від 11.03.2004 року.

Вищим адміністративним судом України ухвалою від 12.11.2013 року було скасовано зазначені судові рішення та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав не дослідження судом першої інстанції технічної документації щодо земельної ділянки ОСОБА_4 .

Позивач зазначає, що при новому розгляді справи була витребувана зазначена вище документація та призначена у справі додаткова будівельно – технічна експертиза, відповідно до висновку якої конфігурація та розмірі земельної ділянки АДРЕСА_2 , відображені у технічній документації із землеустрою для складення державного акту від 11.03.2004 року, не відповідають конфігурації та розмірам цієї земельної ділянки на момент виникнення у ОСОБА_4 підстав для отримання земельної ділянки у власність.

Однак, в подальшому, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05.11.2015 року, яка ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2016 року була залишена без змін, провадження з розгляду справи було закрито з тих підстав, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки рішення Одеської міської ради від 11.07.2003 року № 1523 – ХХІV та державний акт на право власності на земельну ділянку від 11.03.2004 року є дійсними, просить суд задовольнити даний позов та ухвалити рішення, яким визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради від 11.07.2003 року № 1523 – ХХІV «Про затвердження проекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки, площею 0,1000 га гр. ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарський будівель», а також визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 11.03.2004 року ОСОБА_4 .

В проваджені суду перебувала цивільна справа за об`єднаними позовами ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення самовільно захопленої частини ділянки, та ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Одеської міської ради про визнання рішення протиправним та його скасування, визнання державного акту недійсним.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 14.02.2017 року в рамках розгляду даної справи провадження в частині розгляду позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення самовільно захопленої частини ділянки було закрито.

Дана ухвала була залишена в силі ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 03.04.2017 року та Постановою Верховного суду у складі Касаційного цивільного суду від 12.12.2018 року.

Відповідності до п.9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою судді про прийняття цивільної справи до свого провадження від 24.02.2021 року було постановлено проводити розгляд справи у в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 20.07.2021 року було постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підставі, наведених у позовній заяві, просили суд ухвалити рішення, яким визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради від 11.07.2003 року № 1523 – ХХІV «Про затвердження провекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки, площею 0,1000 га гр. ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарський будівель, а також визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 11.03.2004 року ОСОБА_4 .

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав відсутності у ОСОБА_1 жодного речового права на земельну ділянку, вказував на законність рішення Одеської міської ради від 11.07.2002 року на підставі якого ОСОБА_4 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку від 11.03.2004 року. Просив суд відмовити в задоволені даного позову в повному обсязі.

Представник відповідача Одеської міської ради Танасійчук І.М. в останнє судове засідання не з`явився, надав заяву про продовження розгляду справи за його відсутності. Проте, у попередніх судових засіданнях представник відповідача проти задоволення позову заперечив та пояснив, що Одеська міська рада, приймаючи рішення від 11.07.2003 року № 1523 – ХХІV «Про затвердження провекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки, площею 0,1000 га гр. ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарський будівель» діяла в межах закону та у порядку, передбаченому законодавством розпорядилась земельною ділянкою комунальної власності. Окрім того, представник відповідача вказував на відсутність у ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 та як наслідок у ОСОБА_1 жодного речового права на земельну ділянку. У зв`язку з чим, просив суд відмовити у задоволенні даного позову.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, відставників відповідачів, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

І. Висновок суду щодо порушеного права ОСОБА_1 на земельну ділянку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі – продажу від 04.10.2002 року, укладеного з ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П., реєстраційний номер 6505, придбав у власність 1/2 частину домоволодіння з господарськими спорудами, що в цілому складається з двох кам`яних жилих будинків житловою площею 38,0 кв.м., літ. «А», «Б», літньої кухні літ. «Г», сараїв літ. №Д», «Ж», льоху з шийкою літ. «Е», уборна – душ літ. «З», огорожі № 1 – 4, мостіння літ. «І», розташованого на земельній ділянці площею 1704,0 кв.м. під № АДРЕСА_1 . (Т.1 а.с. 133).

Вказане домоволодіння було збудовано у 1922 році ОСОБА_6 , яка померла у 1979 році, та ОСОБА_7 , який помер у 1993 році. Після смерті зазначених осіб дане домоволодіння було успадковане онуком останніх ОСОБА_5 .

Право власності на іншу 1/2 частину вказаного домоволодіння на підставі Договору купівлі – продажу від 31.08.2002 року було продано в рівних частках громадянам ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 27.03.2003 року № 313 було затверджено проект розподілу домоволодіння АДРЕСА_1 , та згідно п. 2 вказаного Розпорядження, ОСОБА_1 передано у власність житловий будинок літ. «А», розташований на земельній ділянці, площею 1108,0 кв.м. та присвоєно адресу: АДРЕСА_2 . (Т.1 а.с. 136)

13.12.2004 року виконавчий комітет Одеської міської ради видав ОСОБА_1 . Свідоцтво про право власності на домоволодіння АДРЕСА_2 , державна реєстрація права власності була здійснена КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості». (Т.1 а.с.139).

Згідно рішення виконкому Ленінської райради народних депутатів від 16.02.1990 року № 42/11 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 були розділені на три самостійні домоволодіння. За ОСОБА_13 визнано право власності на домоволодіння АДРЕСА_3 , що складалося з житлового будинку літ. «А» із земельною ділянкою, площею 1138 кв.м. Інші два домоволодіння АДРЕСА_4 із земельною ділянкою, площею 563 кв.м. та № 112 із земельною ділянкою, площею 512 кв.м. відійшли ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .

Відповідно до Договору купівлі – продажу нерухомого майна від 31.01.2001 року № 27624, укладеного на товарній біржі, ОСОБА_16 продала, а ОСОБА_4 придбав будинок АДРЕСА_5 , розташований на земельній ділянці 1138 кв.м.

Судом встановлено, що рішенням Одеської міської ради від 11.07.2003 року № 1523 – ХХIV було затверджено проект відведення земельної ділянки та передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд за адресою: АДРЕСА_3 та зобов`язано ОСОБА_4 замовити в Управлінні земельних ресурсів виготовлення технічної документації по відновленню меж земельної ділянки в натурі. (Т.1 а.с.13).

На замовлення ОСОБА_11 ДП «Одеський регіональний центр Державного земельного кадастру» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_3 . (Т.1 а.с. 15-38).

11.03.2004 року відповідачу було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,100 га по АДРЕСА_3 (Т.1 а.с. 158).

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 23.11.2001 року у справі № 2а-7/11 аналогічний спір між сторонами було вирішено та позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені в повному обсязі. Дана постанова Приморського районного суду м. Одеси була залишена в силі ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 року.

Вищим адміністративним судом України ухвалою від 12.11.2013 року було скасовано зазначені судові рішення та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Однак, в подальшому, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05.11.2015 року, яка ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2016 року була залишена без змін. Провадження з розгляду було закрито з тих підстав, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно приписів ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно приписів ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином, цивільне судочинство спрямоване саме на захист порушений прав осіб у сфері приватноправових відносин, тобто для задоволення цивільного позову суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення порушується право безпосередньо позивача.

Обґрунтовуючи вимоги даного позову позивач вказує на те, що при складенні технічної документації із землеустрою щодо відведення земельно ділянки ОСОБА_4 погодження із ним як із суміжним землекористувачем, не здійснювалося, а також не містить погоджень з будь – яким із суміжних власників або землекористувачів.

Окрім того, представник позивача в судовому засіданні неодноразово наголошував про те, що ч. 1 ст. 120 ЗК України закріплений принцип правового режиму земельної ділянки та розташованого на ній об`єкту нерухомості, відповідно до якого до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вона розташована.

Як було вище зазначено, ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі – продажу від 04.10.2002 року, укладеного з ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П., реєстраційний номер 6505, придбав у власність 1/2 частину домоволодіння з господарськими спорудами, що в цілому складається з двох кам`яних жилих будинків житловою площею 38,0 кв.м., літ. «А», «Б», літньої кухні літ. «Г», сараїв літ. №Д», «Ж», льоху з шийкою літ. «Е», уборна – душ літ. «З», огорожі № 1 – 4, мостіння літ. «І», розташованого на земельній ділянці площею 1704,0 кв.м. під № АДРЕСА_1 .

Суд констатує, що із зазначеного вище Договору купівлі – продажу від 04.10.2002 року вбачається, що Продавцю ( ОСОБА_5 – примітка суду) вказана частина домоволодіння належить на підставі Свідоцтва про право власності на домоволодіння, виданого УЖКГ виконкому Одеської міської ради 04.07.2002 року за номером 2-2505, зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості в книзі 261 на стор 112 № 40471.

Відповідно до ст. 120 ЗК України (чинного станом на 01.01.2002 року) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно – правових угод, а право користування – на підставі договору оренди.

Судом встановлено, що земельна ділянка, на якій заходилася 1/2 частину домоволодіння з господарськими спорудами на день купівлі такого позивачем ОСОБА_5 на праві приватної власності не належала.

Згідно ч. 1 ст. 125 ЗК України (станом на 01.01.2002 року) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

З огляду вище викладене, суд констатує, що праву користування земельною ділянкою передує встановлення меж земельної ділянки у натурі, на підставі чого видається відповідний документ, який підтверджує відповідне право особи, яким є або державний акт на право користування земельної ділянки, або договір оренди.

Суд констатує, що чинне земельне законодавство на момент придбання позивачем частини домоволодіння по АДРЕСА_2 , передбачало що позивачу право на земельну ділянку переходило на тих підставах, на яких воно належало продавцю ОСОБА_5 .

Матеріали даної справи не містять жодного належного правовстановлюючого документу, який би підтверджував юридично закріплене право користування ОСОБА_5 на земельну ділянку, на підставі якого до ОСОБА_1 перейшло відповідне право на земельну ділянку у визначених межах.

Також суд зауважує, що стороною позивача не було надано та не зазначено жодного правовстановлюючого документу на право користування земельною ділянкою і ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , від яких їхнім онуком ОСОБА_5 було успадковане вказане домоволодіння.

Окрім того, суд вважає безпідставним посилання позивача та його представника на розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 27.03.2003 року № 313 щодо затвердження проект розподілу домоволодіння АДРЕСА_1 та передання у власність ОСОБА_1 житлового будинку літ. «А», розташованого на земельній ділянці, площею 1108,0 кв.м. та присвоєння адреси: АДРЕСА_2 , оскільки таке розпорядження не є правовстановлюючим документом позивача на земельну ділянку.

Суд констатує, що дана обставина також була встановлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 12.11.2013 року у справі між тими самими сторонами і з тих самих підстав, розгляд якої раніше проводився за правилами адміністративного судочинства.

Згідно приписів ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Окрім того, з наявного в матеріалах справи листа № 01-5-03/689 від 14.02.2014 року Управління Держземагенства у м. Одесі Одеської області вбачається, що в архівному фонді документації із землеустрою управління відсутня технічна документація встановлення меж земельної ділянки АДРЕСА_6 на ім`я ОСОБА_1 .

Докази протилежного суду стороною позивача суду надані не були.

Викладені вище обставини дають суду підстави стверджувати, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 не була оформлена у встановленому законодавством порядку ані ОСОБА_5 , ані позивачем ОСОБА_1 , який придбав частину житлового будинку, що свідчить про відсутність у останнього речового права на земельну ділянку.

Таким чином, суд приходить до переконання, що під час розгляду даної справи судом не встановлено порушеного права позивача.

ІІ. Висновок суду щодо правомірності оскаржуваного рішення від 11.07.2003 року № 1523 – ХХІV та Державного акту.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на момент оскаржуваного рішення) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 12 ЗК України (в редакції, чинній на момент оскаржуваного рішення) дот повноважень сільських, селищних, міських раж у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього кодексу.

Положеннями п. «б» ч. 1 ст. 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі земельної державної і комунальної власності.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно приписів ч.ч. 6 – 10 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству – також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Як було встановлено судом під час розгляду даної справи, рішенням Одеської міської ради від 11.07.2003 року № 1523 – ХХIV було затверджено проект відведення земельної ділянки та передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд за адресою: АДРЕСА_3 та зобов`язано ОСОБА_4 замовити в Управлінні земельних ресурсів виготовлення технічної документації по відновленню меж земельної ділянки в натурі.

На виконання вимог п. 3.1 зазначеного рішення за заявою ОСОБА_4 ДП «Одеський регіональний центр Державного земельного кадастру» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_3 та 11.03.2004 року видано Державний акт на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 5110137600:67:008:0005.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що Одеська міська рада при прийнятті рішення від 11.07.2003 року № 1523 – ХХІV «Про затвердження проекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки, площею 0,1000 га гр. ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарський будівель» діяла в межах обсягу своїх повноважень щодо надання земельних ділянок у власність із земель комунальної власності та з дотриманням вимог щодо порядку безоплатної приватизації земельних ділянок, що стороною позивача спростовано не було.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до переконання, що під час розгляду даної справи не знайшло свого підтвердження порушеного права позивача зі сторони ОСОБА_4 та Одеської міської ради, у зв`язку з чим у задоволенні даного позову слід відмовити.

На підстави та керуючись ст.ст. 120, 125, 126 ЗК України (станом на 01.01.2002 року), ст.ст. 10, 59, ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» (станом на 19.06.2003 року), ст.ст. 12, 13, 259, 263 – 265, 268, 354 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Одеської міської ради про визнання рішення протиправним та його скасування, визнання державного акту недійсним – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 10 грудня 2021 року.

Суддя Суворовського

районного суду м. Одеси І.О. Кремер