Рішення № 101783804, 07.12.2021, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/6088/21

провадження № 2/753/5610/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2021 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Сердюковій Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування у порядку зворотної вимоги (регресу), суд -

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення страхового відшкодування у порядку зворотної вимоги (регресу).

Позов мотивований тим, що 26.07.2017 року між ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та ОСОБА_3 укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/0316989, яким забезпечено транспортний засіб «Шкода», д.н.з. НОМЕР_1 .

Протягом строку дії вказаного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ОСОБА_3 продав забезпечний транспортний засіб ОСОБА_4 , при цьому не припинив дію договору страхування, у зв`язку із чим вважає, що на підставі ст. 20-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», до нового власника перейшли права та обов`язки страхування за Договором страхування, при цьому автомобіль було зареєстровано на нового власника з іншим державним номером, а саме НОМЕР_2 .

Новий власник забезпеченого транспортного засобу ОСОБА_4 надала можливість керувати забезпеченим транспортним засобом ОСОБА_1 , який 27.03.2018 року о 8.45 год. по вул.Новокостянтинівській в м.Києві не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого вчинив зіткнення з автомобілем «Ніссан», д.н.з. НОМЕР_3 , що рухався попереду, який у результаті неконтрольованого руху вчинив зіткнення з автомобілем «Мітсубіші», д.н.з. НОМЕР_4 , що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Оскільки власник автомобіля «Ніссан», д.н.з. НОМЕР_3 , був застрахований за договором добровільного майнового страхування (Авто-Каско) в ПрАТ «СК «Уніка», то страхова компанія ПрАТ «СК «Уніка» здійснила виплату страхового відшкодування на користь власника автомобіля «Ніссан», д.н.з. НОМЕР_3 , в розмірі 99 636 грн. 80 коп. і пред`явило претензію до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» у порядку суброгації.

При цьому в порушення положення ст.33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не було повідомлено належним чином про подію ДТП ані водієм ОСОБА_1 , ані новим власником забезпеченого забезпеченого транспортного засобу ОСОБА_2 ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія», у зв`язку із такою бездіяльністю відповідачів унеможливило для позивача реалізацію права на розслідвання причин і обставин відповідного страхового випадку, безпосереднього встановлення характеру та розміру збитків.

Вважає, що ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» не мало підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування в порядку суброгації ПрАТ «СК «Уніка», і було вимушене задовольнити вимогу-претензію ПрАТ «СК «Уніка» на суму 99 136 грн. 80 коп., що підтверджує платіжним дорученням № 1309 від 22.08.2018 року.

На думку позивача, відповідач мав неухильно дотримуватися вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст.33, 33-1 вказаного закону та у триденний сток повідомити страховика про подію, яка може бути підствою для виплати страхового відшкодування. Свідоме нехтування та невиконання відповідачами (як водієм, так й власником) законодавчо встановлених для водіїв та страхувальників вимог і правил стали причиною заподіяння позивачу збитків в сумі 99 136 грн. 80 коп.

Відповідно до ст. 20-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі зміни власника забезпечного транспортного засобу договір страхування зберігає свою чинність до закінчення строку його дії, а правав та обов`язки страхувальника переходять до особи, яка прийняла такий транспортний засіб у свою власність.

Відповідно, під час купівлі забезпеченого транспортного засобу «Шкода», д.н.з. НОМЕР_1 , до нового власника ОСОБА_2 перешли права і обов`язки страхувальника за договором страхування (поліс АМ/0316989).

Постановою Подільського районного суду м.Києва від 11 травня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України.

На підставі ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач має право після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених ст. 33 вказаного закону.

Оскільки позивачу завдано збитків у результаті порушення його права, він має право на їх відшкодування, зважаючи на загальні положення про відшкодування збитків у позадоговірних зобов`язаннях (в тому числі - регресні) з метою отримання відшкодування в порядку регресу.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 , діючий на підставі довіреності від 29 грудня 2020 року (а.с.18), позовні вимоги підтримав з тих же підстав та просив їх задовольнити: стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» 99 136 грн. 80 коп. понесеного страховою компанією збитку по виплаті страхового відшкодування, а також вирішити питання про понесені ним витрати на правову допомогу та сплачений судовий збір.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Лукашенко С.В., діючий на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 24 листопада 2021 року (а.с.45), позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні за необгрунтованістю.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явивилась, про час та місце розгляду справи повідомлена згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судової влади України (суду).

Відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 надано відзив на позов від 16 серпня 2021 року (а.с. 34 - 35).

Відзив на позов відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 грунтується на тому, що відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, проте вони не укладали з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» договору про страхування, а тому не мають статусу страхувальника відповідно до ст.1.1 вказаного закону, відповідно не мають обов`язків перед ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія». Те, що попередній власник придбаного ОСОБА_2 автомобіля «Шкода» ОСОБА_3 мав чинний договір страхування, ОСОБА_2 , як нова власниця придбаного автомобіля, не знала, оскільки її про це ніхто її не повідомляв, вважала свою відповідальність не застрахованою. Доводи прозивача про порушення закону про обов`язковість страхування не визнають, вважаючи укдадення будь-якого договору на засадах добровільності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до неї для відповідача, із роз`ясненим правом надання відзиву на позов, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності відповідача ОСОБА_2 за погодженням сторін, зважаючи на наданий нею відзив на позов.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, якимзокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження.

Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають відмові у задоволенні із наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.07.2017 року між ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та ОСОБА_3 укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, поліс № АМ/0316989 зі строком дії з 27.07.2017 року по 26.07.2018 року, яким забезпечено транспортний засіб «Шкода», д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 12).

Протягом строку дії вказаного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ОСОБА_3 продав забезпечний транспортний засіб відповідачці ОСОБА_4 , при цьому не припинив дію договору страхування, й не повідомив про його наявність нового власнику ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 надала можливість керувати придбаним транспортним засобом ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 27.03.2018 року о 8.45 год. став учасником ДТП, при якій, керуючи автомобілем «Шкода», д.н.з. НОМЕР_2 , по вул.Новокостянтинівській в м.Києві не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого вчинив зіткнення з автомобілем «Ніссан», д.н.з. НОМЕР_3 , що рухався попереду, який у результаті неконтрольованого руху вчинив зіткнення з автомобілем «Мітсубіші», д.н.з. НОМЕР_4 , що призвело до пошкодження транспортних засобів (а.с. 13).

Постановою Подільського районного суду м.Києва від 11 травня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України.

З часу переходу права власності на автомобіль «Шкода», д.н.з. НОМЕР_1 , від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 цивільно-правову відповідальність щодо вказаного автомобіля не застрахувала, тобто станом на час ДТП 27.03.2018 року автомобіль «Шкода», д.н.з. НОМЕР_2 , не був застрахований, й при переході права власності на такий автомобіль відбулась зміна реєстрації номерних знаків з НОМЕР_1 на НОМЕР_2 .

Факт неповідомлення відповідачів про існування договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів поліс № АМ/0316989 зі строком дії з 27.07.2017 року по 26.07.2018 року, яким забезпечено транспортний засіб «Шкода», д.н.з. НОМЕР_1 , позивач в ході розгляду справи визнав, зважаючи на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року, яке набуло чинності, по справі за позовом МТСБУ до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_6 , про стягнення страхового відшкодування в порядку зворотної вимоги (регресу), в якому встановлений факт відсутності у ОСОБА_4 договору страхування на час ДТП - 27.03.2018 року автомобіля «Шкода», д.н.з. НОМЕР_2 , та право у зв`язку із чим МТСБУ на стягнення з ОСОБА_1 страхового відшкодування, у якому суд встановив, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 щодо автомобіля «Шкода», д.н.з. НОМЕР_2 , не була застрахована.

Відповідно до п.п. а) п.41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст. 82 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.ч. 5,6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-прівовнй акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За умови переходу права власності щодо забезпеченого за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/0316989, автомобіля «Шкода», д.н.з. НОМЕР_1 , на підставі ст. 201 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач вважає, що до нового власника перейшли права та обов`язки страхування за Договором страхування, й за умови, що автомобіль було зареєстровано з іншим державним номером, а саме НОМЕР_2 , й у порушення положення ст.33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивача не було повідомлено належним чином про подію ДТП, ані водієм ОСОБА_1 , ні новим власником забезпеченого забезпеченого транспортного засобу ОСОБА_2 , позивач вважає, що він має право у порядку зворотної вимоги (регресу) вимагати з обох відповідачів як власника, тай й водія забезпеченого транспортного засобу, виплачену позивачем суму страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/0316989, щодо забезпеченого транспортного засобу «Шкода», д.н.з. НОМЕР_1 .

Суд не погоджується із позицією позивача та вважає, що вона не ґрунтується на загальних засадах укладення та реалізації договору та положеннях Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якими визначені поняття страховика, страхувальника, забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 626 ЦК України).

Так, відповідно до ч.1 ст. 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (ст. 982 ЦК України).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (п.1.2 ст. 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до п.1.1 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду (п.1.4 ч.1 вказаного закону).

Забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (п.1.7 ч.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).

Оскільки на час дорожньо-транспорної пригоди, яка мала місце 27.03.2018 року, страхувальник за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/0316989, автомобіля «Шкода», д.н.з. НОМЕР_1 , змінився, як й змінився забезпечений транспортний засіб, оскільки відбулася зміна реєстрації держаного номерного знаку вказаного автомобіля, за неповідомлення (відсутності обізнаності) нового власника автомобіля про наявність договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/0316989, відповідальність за таким договором на відповідачів як нового власника, так й водія, за правилом ст.ст.33, 33-1 вказаного закону, не поширюється, а тому підстав для задоволення позову згідно ст.ст.33.1, 33.1.4, 38.1, 38.1.1 вказаного закону немає.

Так, за правилом ст.ст.33.1, 33.1.4 вказаного закону у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Відповідно до ст.ст. 38.1, 38.1.1 страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Водночас, відповідачі не є страхувальником та водієм забезпеченого транспортного засобу за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/0316989, а автомобіль НОМЕР_2 після зміни його власника не є забезпеченим за таким договором транспортним засобом, а тому відповідачі не мають нести відповідальність, яка на них не покладається вказаним законом, оскільки такий закон чітко визначає ознаки особи страхувальника, страховика та забезпеченого транспортного й страхового випадку.

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-284цс15 підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33, підпунктом «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) установлено обов`язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов`язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. Оскільки судами у справі, яка переглядається, встановлено, що факт настання страхового випадку ніким не оспорюється; він зафіксований правоохоронними органами; відповідач, як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; сам позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування, тому сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховику про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі повинно базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов`язаннях, адже регресні зобов`язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.

Враховуючи наведене, за таких правових підстав та наданих сторонами доказів, суд вважає, що вимогипозивача не обґрунтовані, зважаючи на визначені позивачем підстави вимоги, обставини, викладені в позовній заяві не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, відтак законні підстави для задоволення позову судом не встановлені.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві до нього, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6

Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно, з урахуванням визначених підстав, правові підстави для задоволення цього позову уцілому відсутні.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір, витрати на правову допомогу) покласти на позивача.

Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

На підставі вищевикладеного, Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Закону України «Про страхування», керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування у порядку зворотної вимоги (регресу), - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.

СУДДЯ: