Постанова № 10177424, 02.06.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 червня 2010 року 11:45 № 2а-12181/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О. при секретарі судового засідання Очколясу О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

до Кредитної спілки "Фаворит" Товариства з обмеженою відповідальністю "Забудова-Центр" простягнення коштів одержаних за нікчемним договором

За участю представників:

від позивачаКуракін Ю.В. (довіреність № 12121/9/10-209 від 02.10.09р.)

від відповідача 1Тарасюк Д.О. (довіреність від 13.07.2009р.)

від відповідача 2не прибув На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 02.06.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача 1 Кредитної спілки «Фаворит», відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Забудова-Центр»про стягнення у дохід держави коштів одержаних за нікчемним правочином у розмірі 16000000 грн.

В судовому засіданні 17.12.09р. представник позивача подав заяву про зміну позовних вимог та просить суд встановити факт нікчемності правочину у формі договору позики від 27.07.2006р. №11 та стягнути в дохід Держави з Кредитної спілки «Фаворит»грошові кошти у розмірі 16000000 грн., отримані за нікчемним правочином у формі договору позики від 27.07.2006р. №11.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ДПІ у Печерському районі м. Києва вказує на те, що при укладання правочину у формі договору позики від 27.07.2006р. №11 між Кредитною спілкою «Фаворит»та ТОВ «Забудова- Центр»відповідачі не могли не усвідомлювати її протиправність і суперечність її мети інтересам держави і суспільства і прагнули протиправних наслідків у вигляді несплати податків, що потягнуло б за собою збитки у великих розмірах для державного бюджету.

Таким чином, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва просить суд встановити факт нікчемності правочину у формі договору позики від 27.07.2006р. №11 та стягнути в дохід Держави з Кредитної спілки «Фаворит»грошові кошти у розмірі 16000000 грн., отримані за нікчемним правочином у формі договору позики від 27.07.2006р. №11.

Представник відповідача -1 проти позову заперечує, вважає вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними з посиланням на те, що спірна угода не суперечить вимогам закону та інтересам держави, укладена в межах правосубєктності сторін угоди та виконана сторонами повністю. Крім того, відповідач - 1 вважає, що при дослідженні фахівцем податкової міліції та судом договору позики та договору застави майнових прав не тільки не була встановлена нікчемність (недійсність) цих договорів, а були зроблені прямо протилежні висновки про правомірність таких правочинів та від сутність при їх укладанні і реалізації порушень вимог чинного законодавства, що підтверджується Постановою про закриття кримінальної справи №70-480 та постановою окружного адміністративного суду м. Києва у справі №2а-9834/09/2670.

Представник відповідача - 2 до суду не зявлявся, судом направлялися судові повістки про виклик відповідача-2 в судові засідання за адресою, яка зазначена в ЄДРПОУ, які не вручені відповідачу, в звязку з тим, що товариство за вказаною адресою не знаходиться, про що свідчить відмітка пошти. Однак, відповідач - 2 ТОВ «Забудова Центр»подав заяву від 08.02.2010р. в якій позов не визнає та просить суд розглядати справу у відсутність представників «ТОВ «Забудова-Центр»за наявними у справі документами.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва виїзною плановою документальною перевіркою КС «Фаворит»за період з 01.07.2006р. по 05.05.2009р. було встановлено, що між Кредитною спілкою «Фаворит»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Забудова Центр»було укладено договір позики від 27.07.2006року №11 згідно якого кредитна спілка (позичальник), отримала безготівкову позику у розмірі 16 000 000 грн., яка підлягала поверненню позикодавцю - ТОВ «Забудова 28.07.2006р. Крім того, між КС «Фаворит»та ТОВ «Забудова Центр», з метою забезпечення зобов'язання за договором позики №11 був укладений договір застави майнових прав за яким позичальник передав у заставу ТОВ «Забудова центр»майнові права вимоги за кредитними договорами з третіми особами, в яких КС «Фаворит»виступало в якості кредитора на суму 15 927 167,42 грн.

28.07.06р. між ТОВ «Забудова Центр»та ТОВ «Комерційний банк «Дельта»був укладений договір відступлення майнових прав № 11 за яким ТОВ «Забудова Центр»відступало ТОВ «Комерційний банк «Дельта»право вимоги грошових коштів за договором застави №11. Також, між ТОВ «Забудова Центр»та ТОВ «Комерційний банк «Дельта» була укладена додаткова угода №1 згідно якої Новий кредитор, набував права вимоги повернення позики, а у разі його не виконання кредитною спілкою - право вимоги за договором застави.

Таким чином, внаслідок укладання вищезазначених угод до ТОВ «КБ «Дельта»перейшли майнові права на суму 15 927 167,42 грн. за який від фізичних осіб надійшло та перераховано до ТОВ «КБ Дельта»19 761 887,44.

ДПІ у Печерському р-ні м. Києва, вважає, що договір позики від 27.07.2006року №11 укладений між КС «Фаворит»та ТОВ «Забудова Центр»укладений на 1 день не є таким відповідно до Закону, а спрямований на сам перед на ухилення від сплати податків КС «Фаворит».

Отже, позивач вважає, що при укладенні правочину між відповідачами було порушено ч. 1, ч. 3 ст. 203 ЦК України, певних видів господарської діяльності», а відтак означений правочин є недійсним в силу закону (нікчемним) з моменту його вчинення.

Крім того, в обґрунтування свої вимог ДПІ у Печерському районі м. Києва посилається на правову позицію Пленуму Верховного суду України, що викладена в постанові від 06.11.09р. №9, в якій вказано, що звернутися з вимогою про встановлення нікчемності правочину позивач вправі, якщо спір про наявність або відсутність такого факту. Звернення окремо з такою вимогою, без застосування наслідків недійсності правочину, є правом позивача, тому у випадку предявлення такого факту вона підлягає розгляду, власне кажучи, з констатацією в резолютивній частині рішення факту нікчемності правочину, або відмови в цьому.

Враховуючи викладене, Позивач просить суд застосувати наслідки, що передбачені ст.ст. 207 та 208 Господарського кодексу України.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, положення ст.ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобовязання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел субєктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобовязання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів; докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів (п. 6 ст. 71 КАС України).

Долучений до матеріалів справи акт позапланової виїзної перевірки КС «Фаворит»від 14.05.09р. та податкові повідомлення рішення, прийняті на його підставі, не є належним доказом у справі з приводу правовідносин сторін спірного договору, оскільки Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва по справі №2а-9834/09/2670 за позовом Кредитної спілки «Фаворит»скасовано податкові повідомлення рішення від 26.05.2009р. №0003321750/0,№0002332201/0 та від 11.08.2009 №0003321750/1, №0002332201/1 ДПІ у Печерському районі м. Києва.

Крім того, 07.04.2010р. слідчим з ОВС СВ М ДПА у м. Києві ст. лейтенантом податкової міліції Оруджевою В. В. була винесена постанова про закриття кримінальної справи № 70-480, порушеної відносно в.о. Голови правління Кредитної спілки «Фаворит»Волобуєва Т. В. за ч. З ст. 212 та ч. 5 ст. 191 КК України.

Дана кримінальна справа № 70-480 також була порушена податковою міліцією на підставі Акту перевірки № 154/22-1/26112127 від 14.05.2009р. та базувалась на укладених між кредитною спілкою та ТОВ «Забудова-Центр»договорі позики та договорі застави майнових справ, що являються предметом і цієї судової справи.

Під час ведення слідства за ініціативою податкової міліції була призначена судово-економічна експертиза, згідно висновку якої за № 11563/11564/1565 від 17.12.2009р.: «... встановлені за висновками акту № 154/22-1/26112127 від 14.05.09. ..., згідно якого встановлене порушення підпункту 4.1.1. пункту 4.1. статті 4 та підпункту 4.1.6. пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»... нормативно та документально не підтверджуються. Списання з балансу спілки заборгованості по кредитних угодах, які були заставлені, з урахуванням п.п. 7.9.5. п. 7.9. ст. 7 Закону Про оподаткування прибутку, згідно якого відчуження об'єкта застави для заставодавця прирівнюється до продажу такого об'єкта, у бухгалтерському обліку КС «Фаворит» відображено обґрунтовано».

На підставі такого висновку судово-економічної експертизи про відсутність порушення кредитною спілкою вимог податкового законодавства України, а також на підставі інших даних, зібраних в ході досудового слідства, ст. лейтенантом податкової міліції був зроблений наступний висновок про правомірність позиції перевіряючих ДНІ у Печерському районі м. Києва, викладеної у акті перевірки, а саме: «... перевіряючи, що склали акт № 154/22-1/26112127 про результати позапланової виїзної перевірки КС «Фаворит»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, - дійшли такого висновку внаслідок спірного розуміння природи змісту договору позики та договору застави майнових прав, що в свою чергу, впливає на процес нарахування сплати податків».

Ухилення однією із сторін угоди від сплати податків після укладання та виконання спірної угоди не може бути підставою для висновку про її нікчемність; наслідком такого ухилення може бути адміністративна або кримінальна відповідальність посадових осіб субєкта підприємницької діяльності. Відтак, податковим органом не надано суду жодних доказів, як свідчать про намір відповідача-2 при укладанні спірного договору діяти з метою уникнути оподаткування фінансового-господарських результатів виконання цього договору, незаконного привласнення ПДВ, нарахованого в ціні продажу робіт (послуг), із завідомим усвідомленням неперерахування суми ПДВ до Державного бюджету України.

Підставою для відповідальності є наявність умислу на укладення (вчинення) угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Однак Позивач не надав доказів, які б свідчили про наявність умислу у сторін такої угоди.

В матеріалах справи відсутні докази в обґрунтування умислу відповідачів на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Натомість, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за необхідне звернути увагу на те, що в даному випадку вбачаються ознаки удаваного правочину.

Так, згідно статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Закон прямо не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Суд вважає, що оподаткування правочинів має здійснюватись контролюючим органом саме за правилами того правочину, який сторони насправді вчинили.

Однак, суд вважає, що порушення платниками податків правил оподаткування тягне за собою відповідальність, передбачену податковим законодавством і не може бути виключною підставою для висновку про укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки в протилежному випадку правопорушенням була би несплата податків, а не вчинення правочину.

Отже, в даному випадку у суду немає достатніх підстав для висновку, що укладений між відповідачами договір є нікчемним.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Суд не може погодитись з посиланням відповідача на застосування ст.258 Цивільного кодексу України, відповідно до якої для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

При цьому, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає, що Цивільний кодекс України не встановлює наслідків укладення правочину, що порушує публічний порядок, у вигляді стягнення одержаного сторонами на виконання такого правочину у дохід держави.

Передбачене пунктом 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»повноваження податкових інспекцій на звернення до суду з позовами про визнання угод недійсними і стягнення в дохід держави коштів, одержаних за такими угодами, слід розуміти як повноваження звертатися до суду про застосування до сторін відповідного правочину наслідків, встановлених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України.

Передбачені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України наслідки є, відповідно до статті 238 та 239 Господарського кодексу України, різновидом адміністративно-господарських санкцій, а тому вони можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення субєктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Зазначене також підтверджується практикою розгляду адміністративних справ судовою палатою в адміністративний справах Верховного суду України з цього приводу.

Як свідчать матеріали справи, Договір позики №11 між відповідачами підписаний 27.07.2006 року, а з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва позивач звернувся 30.09.2009 року, тобто з пропуском строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, позовні вимоги Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити повністю

Постанова відповідно до вимог ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя П.О. Григорович