Рішення № 101760595, 09.12.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2021 р. Справа № 400/9698/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача:Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, вул. Маяковського, 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333, про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 49840,60 грн.,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (далі також – відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил, яка полягає у незастосуванні Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, при обчисленні ОСОБА_1 грошової компенсації за 248 днів невикористаної відпустки;

- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил здійснити перерахунок, нарахування та виплату звільненому з військової служби у запас ОСОБА_1 компенсації за невикористанні відпуски у кількості 248 діб, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року – з урахуванням раніше виплачених сум;

- стягнути із Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні дні відпуски в розмірі 49840,60 грн.

Ухвалою від 23.10.2021 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що компенсація за невикористані календарні дні відпустки позивачу повинна була визначатися з застосуванням вимог Порядку обчисленого середньої заробітної плати, затвердженого, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, а відповідач розрахунок суми за невикористанні відпустки здійснював у відповідності до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 року.

Відповідач надав відзив на позовну заяву. В якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає наступне:

Розрахунок з позивачем при звільненні, здійснювався як з військовослужбовцем, тобто особою з особливим правовим статусом.

Відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі – Закон № 2262) військовослужбовці – це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону № 2262 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Військовослужбовці отримують грошове забезпечення, а не заробітну плату.

Стаття 3 Кодексу законів про працю України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність.

Також для військовослужбовців застосовуються відповідні обмеження прав або порядок їх реалізації відмінний від загального.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.06.2018 року у справі № 826/25061/15.

Разом з тим, положення Порядку № 260 містять приписи, які вказують про необхідність його застосування у спірних правовідносинах.

Так, пункт 7 розділу І Порядку № 260 передбачає, шо середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Тобто, вказана норма чітко визначає, що для здійснення всіх виплат військовослужбовцю за основу береться той місяць у якому здійснюється така виплата.

Проводячи аналіз між поняттями «всі виплати» та «компенсація за невикористані дні відпусток» вбачається, що перше охоплює більш широкий спектр дії та фактично поглинає другий.

Так, виплати проведені з позивачем при звільненні, були здійснені з дотриманням чинного законодавства і проведені у повному обсязі, отже підстави для виплати компенсації позивачу за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби відсутні.

А позивач прийшов до хибного переконання про необхідність застосування вимог положення Постанови № 100 під час обрахунку компенсації за невикористані дні відпусток.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач у період з квітня 2003 року по 10.09.2020 року проходив службу в органах прокуратури на різних посадах.

Згідно з наказом Військової прокуратури об`єднаних сил № 571к від 10.09.2020 року позивача звільнено з військової служби у запас на підставі п «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з скороченням штатів, або проведенням організаційних заходів), з 10.09.2020 року позивача звільнено посади заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні (з покладанням обов`язків забезпечення повноважень прокурора у провадженнях за фактами безповоротних втрат військовослужбовців у небойовій обстановці) управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному проваджені та при проведенні оперативно-розшукової діяльності військової прокуратури об`єднаних сил. Цього ж дня позивача виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

Цим же наказом доручено відділу фінансування та бухгалтерського обліку провести з позивачем повний розрахунок відповідно до чинного законодавства.

Листом від 01.10.2021 року за № 14/332вих-21 відповідач повідомив позивача, зокрема, про те, що розрахунок грошової компенсації за невикористані дні відпустки розрахунок суми за невикористанні відпустки здійснював у відповідності до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 року.

Згідно з довідкою про нараховані та виплачені компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної, додаткової відпустки при звільненні ОСОБА_1 від 10.09.2020 року позивачу виплачено:

-компенсацію за невикористану відпустку за 248 календарні дні 323776,40грн. після сплати податку на доходи фізичних осіб.

Розрахунок суми грошової компенсації за невикористанні відпустки здійснено відповідачем у відповідності до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 року (далі та раніше за текстом – Порядок № 260).

Не погоджуючись з порядком розрахування та сумою виплат, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 (далі та раніше за текстом – Постанова № 100).

Згідно положень абз. 1, 3 п. 2 розділу 2 Постанови № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Положення Наказу №260 не містять вказівок як обчислити середньоденний розмір грошового забезпечення, середньомісячний розмір грошового забезпечення або грошове забезпечення за не повний місяць у разі звільнення, а лише вихідні дані, які підлягають врахуванню при їх обчисленні (стаж, набавки, посада тощо).

Абзацом 2 п. 7 розділу І Наказу № 260 встановлено про розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю за не повний календарний місяць, однак, не у випадку звільнення.

Таким чином, до спірних правовідносин застосуванню підлягають приписи Постанови № 100.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що компенсація за невикористані календарні дні відпусток повинна визначатися із розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 12 місяців, з урахуванням всіх надбавок і доплат, що передували звільненню позивача з органів прокуратури.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, суд враховує, що саме дії відповідача щодо нарахування компенсації на підставі Порядку 260, а не його бездіяльність, стали підставою порушення прав позивача.

Також, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористанні дні відпуски в розмірі 49840,60 грн. задоволенню не підлягають, оскільки повноваження щодо здійснення розрахунку у спірних правовідносинах покладається на відповідача. Суд при вирішенні даного спору не може підміняти собою орган, на який покладено обов`язок щодо нарахування та виплати грошової компенсації, та здійснювати за відповідача відповідний розрахунок сум, що підлягають виплаті позивачу.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 – 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (вул. Маяковського, 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333, код ЄДРПОУ 39969443) – задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил, які полягають у застосуванні Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 року при обчисленні ОСОБА_1 грошової компенсації за 248 днів невикористаної відпустки.

3. Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (вул. Маяковського, 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333, код ЄДРПОУ 39969443) здійснити перерахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористанні відпуски у кількості 248 діб, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, та з урахуванням раніше виплачених сум.

4. В решті позовних вимог – відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09.12.2021 року.

Суддя О.В. Малих