Рішення № 101760092, 02.12.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/6896/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2021 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої - судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засідання Максимович А.Я.,

представника позивача Підгайної Н.Й.,

представника відповідача Фарович Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі – позивач) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області код ЄДРПОУ 41322361, місцезнаходження: 79041, м.Львів, вул.Героїв УПА, 73, корпус 8 (далі – відповідач), в якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви від 13.05.2021, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з грудня 2017 року по грудень 2019 року;

- зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість зі страхових виплат, яка виникла за період з грудня 2017 року по грудень 2019 року.

Ухвалою від 18.05.2021 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.

Ухвалою від 18.10.2021 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про заміну відповідача у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що визначених законом підстав для припинення виплати позивачу страхових виплат не було. Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

22.06.2021 представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що на даний час порядку, який би визначав умови виплати сум соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, Кабінет Міністрів України не прийняв. Вини відповідача у нездійсненні страхових виплат позивачу за період з грудня 2017 року по грудень 2019 року немає, оскільки позивач перебуває на обліку як потерпілий від нещасного випадку у Львівському відділенні з 20.01.2020. Тому сума ненарахованих та невиплачених страховим виплат за вказаний період не може вважатися як заборгованість відповідача.

06.07.2021 представник позивача подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що страхові виплати проводяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. З урахуванням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при виплаті позивачу страхових виплат за минулий період має місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не є законним.

25.08.2021 представник відповідача подала до суду заперечення, в яких зазначила, що позивач пропустив строк звернення до суду.

23.09.2021 представник позивача подала до суду відповідь на заперечення, в яких зазначила, що підставою для звернення позивача до суду із цим позовом є відмова відповідача від 01.04.2021, а тому з моменту її отримання позивач дізнався про порушення своїх прав. Відтак звернувшись до суду 26.04.2021, позивач дотримався встановленого в абзаці першому частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строку.

У судове засідання позивач не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без його участі до суду не надходило.

У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечила. Просила суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з актом розслідування професійного захворювання від 25.07.1999 позивачу встановлено діагноз – туберкульоз правого тазостегнового суглоба.

10.08.2009 позивачу за результатами огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено втрату професійної працездатності у значенні 25%.

Рішенням виконавчого комітету Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської області від 11.10.2016 № 75 позивачу, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 дозволено тимчасове перебування за адресою: село Криничне Балаклійського району Харківської області.

З грудня 2014 року по жовтень 2017 року позивач перебував на обліку в Балаклійському відділенні Управлінні виконавчої дирекції фонду в Харківській області та отримував щомісячні страхові виплати, що підтверджується листом від 04.02.2020 №16.01-44/128. У такому листі також зазначено про припинення щомісячних страхових виплат позивачу згідно з протоколом засідання комісії по здійсненню перевірки правомірності взяття на облік ВПО у Балаклійському районі та призначення їм відповідних соціальних виплат, у зв`язку з не перебуванням за фактичним місцем проживання.

Згідно з довідкою Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 20.01.2020 №1333-5000257344 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичне місце проживання/перебування позивача – АДРЕСА_1 .

Постановою відповідача від 19.02.2020 № 1323/12553/1345/36 позивачу з 20.01.2020 продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму у разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, у розмірі 1229,19грн.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 30.03.2021 про нарахування та виплату заборгованості зі страхових виплат, яка виникла за період з грудня 2017 року по січень 2020 року.

Листом від 01.04.2021 № 22.01-13/824 відповідач повідомив позивача про те, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінету Міністрів України. Питання щодо проведення виплат за минулий період (тобто з 01.11.2017 по 19.01.2020) може бути вирішено після прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного порядку.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати страхових виплат за період з грудня 2017 року по грудень 2019 року протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

З приводу аргументів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду необхідно вказати таке.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.

Абзацом другим частини другої вказаної статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зауважує, що Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, передбачає можливість виплати соціальних виплат за минулий час.

Таким чином, строк звернення до суду із цим позовом необхідно обчислювати з дати отримання відмови суб`єкта владних повноважень щодо виплати страхових виплат за минулий період.

Як встановив суд, листом від 01.04.2021 № 22.01-13/824 відповідач відмовив позивачу у виплаті сум соціальних виплат, які не виплачені за минулий період. Тобто з такого листа позивач дізнався про порушення свого права.

Відтак звернувшись до суду із цим позовом 20.04.2021 (згідно зі штемпелем Укрпошти на поштовому відправленні), позивач дотримався строку звернення до суду, визначеного в абзаці другому частини другої статті 122 КАС України, а тому доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Стаття 46 Конституції України проголошує, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У статті 173 Кодексу законів про працю України встановлено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України № 1105-XIV) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Стаття 3 вказаного Закону визначає, що соціальне страхування здійснюється за принципами:

1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування;

2) обов`язковості страхування осіб відповідно до видів соціального страхування та можливості добровільності страхування у випадках, передбачених законом;

3) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

4) обов`язковості фінансування Фондом витрат, пов`язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом;

5) формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування;

6) диференціації розміру виплати допомоги залежно від страхового стажу;

7) диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

8) економічної заінтересованості суб`єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

9) цільового використання коштів соціального страхування;

10) відповідальності роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за вказаним Законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 36 Закону України № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці».

Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами (частина третя статті 36 Закон України № 1105-XIV у редакції до внесення змін Законом України № 1053-IX від 03.12.2020).

У частині першій статті 42 Закону України № 1105-XIV визначено, що сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я.

Максимальний розмір щомісячної страхової виплати не повинен перевищувати 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Максимальний розмір щомісячної страхової виплати після проведеного перерахування відповідно до частини другої статті 37 вказаного Закону не повинен перевищувати 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Мінімальний розмір призначеної щомісячної страхової виплати потерпілому у перерахунку на 100 відсотків втрати професійної працездатності не може бути меншим за прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб.

Як встановив суд, з грудня 2014 року по жовтень 2017 року позивач перебував на обліку в Балаклійському відділенні Управлінні виконавчої дирекції фонду в Харківській області та отримував щомісячні страхові виплати, що підтверджується листом від 04.02.2020 №16.01-44/128.

Припинення щомісячних страхових виплат позивачу, згідно з протоколом засідання комісії по здійсненню перевірки правомірності взяття на облік ВПО у Балаклійському районі та призначення їм відповідних соціальних виплат, пов`язано з не перебуванням позивача за фактичним місцем проживання.

Суд не надає оцінки правомірності припинення здійснення позивачу страхових виплат, оскільки це не входить у предмет доказування згідно із заявленими позовними вимогами.

У подальшому, згідно з довідкою Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 20.01.2020 №1333-5000257344 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання/перебування позивача – АДРЕСА_1 .

Постановою відповідача від 19.02.2020 № 1323/12553/1345/36 позивачу з 20.01.2020 продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму у разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, у розмірі 1229,19грн.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 30.03.2021 про нарахування та виплату заборгованості зі страхових виплат, яка виникла за період з грудня 2017 року по січень 2020 року.

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача, відповідач послався на відсутність окремого порядку Кабінету Міністрів України щодо виплати сум соціальних виплат за попередній період.

Таким чином, оцінюючи вказану відповідачем підставу для відмови позивачу у виплати заборгованості зі страхових виплат, яка виникла за період з грудня 2017 року по грудень 2019 року, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 розділу VII Закону України № 1105-XIV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Суд вказує на те, що відповідачем не заперечується факт перебування позивача у період припинення здійснення страхових виплат (з грудня 2017 року по грудень 2019 року) у статусі внутрішньо переміщеної особи.

Механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування визначає Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (тут і надалі у редакції, чинній станом на час звернення позивача до відповідача із заявою про нарахування та виплату заборгованості зі страхових виплат, яка виникла за період з грудня 2017 року по січень 2020 року; Порядок №365).

Відповідно до пунктів 4-6 Порядку № 365 соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки.

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви про призначення (відновлення) соціальних виплат надсилає запит про отримання електронної справи отримувача соціальної виплати до державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України», який протягом п`яти робочих днів з дня отримання такого запиту надсилає відповідну електронну справу до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення.

У пункті 15 Порядку № 365 передбачено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Суд вважає, що бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині прийняття порядку, який би врегулював питання виплати соціальних виплат за минулий період, не може позбавляти права громадянина на отримання страхових виплат, гарантованих Конституцією України та Законом України № 1105-XIV.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

До вирішення спірних правовідносин суд вважає за доцільне застосувати положення статті 1 Першого протоколу до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), згідно з яким кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Європейський суд з прав людини повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

З урахуванням наведеного, суд вважає, що неприйняття Урядом відповідного рішення позбавляє права громадянина на отримання страхових виплат, що є непропорційним втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу страхових виплат за період з грудня 2017 року по грудень 2019 року є протиправною.

Обираючи спосіб відновлення порушеного права, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість зі страхових виплат, яка виникла за період з грудня 2017 року по грудень 2019 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань не обхідно стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн, сплачений згідно з квитанцією від 12.05.2021 №58619.

Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.

Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Суд встановив, що між позивачем (замовник) та адвокатом Підгайною Надійкою Йосифівною (виконавець) укладено договір про надання послуг в сфері права від 30.11.2020 № 30/11/2020, згідно з умовами якого виконавець зобов`язується надати замовнику комплекс послуг в сфері права, які полягають у наданні замовнику усних та письмових консультацій та роз`яснень з приводу діючого законодавства та існуючої судової практики щодо можливості вирішення проблем та питань, стосовно яких надається консультація, на умовах і в порядку, що визначені таким договором, а замовник зобов`язується оплатити надані послуги та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до пункту 7.1. вказаного договору за надані виконавцем послуги в сфері права замовник сплачує плату у розмірі 5800,00 грн.

Згідно з випискою з АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» за 21.01.2021 позивач оплати адвокату послуги за договором про надання послуг в сфері права від 30.11.2020 № 30/11/2020 у розмірі 5800,00 грн.

Вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, суд зазначає, що стаття 134 КАС України не позбавляє права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи складність категорії справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд вважає, що витрати на оплату правових послуг у розмірі 5800,00 грн є значно завищеними та не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 5800,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Відтак, з огляду на складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1000,00 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з грудня 2017 року по грудень 2019 року.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість зі страхових виплат, яка виникла за період з грудня 2017 року по грудень 2019 року.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області (код ЄДРПОУ 41322361, місцезнаходження: 79041, м.Львів, вул.Героїв УПА, 73, корпус 8) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області (код ЄДРПОУ 41322361, місцезнаходження: 79041, м.Львів, вул.Героїв УПА, 73, корпус 8) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 07 грудня 2021 року.

Суддя Мричко Н.І.