Рішення № 101759983, 08.12.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

08 грудня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/6376/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

28 жовтня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки: додаткову чергову оплачувану відпустку за 2019 рік у кількості 06 діб, та додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій: за 2015 рік у кількості 14 діб, за 2016 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 34 доби.

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 06 діб додаткової чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік та 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік, загальною кількістю 34 доби.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач з 07.11.2015 по 31.03.2020 проходив службу в Головному управлінні Національній поліції в Луганській області.

Відповідно до наказу Головного управління Національній поліції в Луганській області від 31.03.2020 №288 о/с Позивача було звільнено з посади начальника управління логістики та матеріально-технічного забезпечення Головного управління Національній поліції в Луганській області за ст.77 ч.І п.2 (через хворобу), з 31.03.2020, з вислугою років на день звільнення у 2 календарному обчисленні: 27 років 11 місяців 02 дні, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку в кількості 11 діб.

Оскільки Позивач в період з 01.01.2015 по 06.11.2015 працював в Головному управління МВС України у Луганській області, Адвокат 05.10.2021 звернувся з запитом до Голови Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Луганській області, на отримання інформації про надання в період з 01.01.2015 по 06.11.2015 Позивачу додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік при звільненні 06.11.2015 з Головного управління МВС України у Луганській області.

Після отримання 25.10.2021 та вивчення листа Відповідача від 19.10.2021 № 5928/111/19/05-2021, вивчення листа Голови Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Луганській області від 19.10.2021 № ВДЗ/204 було встановлено, що Позивачем не використовувались наступні відпустки: додаткова чергова оплачувана відпустка за 2019 рік у кількості 06 діб, та додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій: за 2015 рік у кількості 14 діб, за 2016 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 34 доби. У виплаті компенсації Позивачу за невикористані відпустки: додаткову чергову оплачувану відпустку за 2019 рік у кількості 06 діб, та додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій: за 2015 рік у кількості 14 діб, за 2016 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 34 доби, Відповідачем було відмовлено.

Вважає бездіяльність Відповідача щодо невиплати на користь Позивача при звільненні компенсації за невикористані відпустки, противоправною, оскільки компенсації за невикористані відпустки передбачена нормами з законодавства, а Відповідачем не здійснено нарахування та виплату компенсації Позивачу за невикористані відпустки: додаткову чергову оплачувану відпустку за 2019 рік у кількості 06 діб, та додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій: за 2015 рік у кількості 14 діб, за 2016 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 34 доби, в зв`язку з чим Відповідач допустив бездіяльність, не здійснивши нарахування та виплату такої компенсації.

Ухвалою від 01 листопада 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 46-47).

Ухвалою суду від 08.12.2021 у задоволенні заяви про залишення позову без розгляду у справі № 360/6376/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Від представника ГУНП в Луганській області 09 листопада 2021 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 51-58).

З урахуванням правил законодавчої техніки вбачається, що зазначений вид відпустки («додаткова відпустка із збереженням заробітної плати» учаснику бойових дій) «не є щорічною відпусткою, з огляду на розміщення вказаної норми в окремій статті КЗпПУ (а саме в ст. 77-2 КЗпПУ), у той час як види щорічних додаткових відпусток (з відкритим переліком) розміщено у ст. 76 КЗпПУ, що виключає можливість розгляду «додаткової відпустки із збереженням заробітної плати» учаснику бойових дій як одного з видів відпустки, про які йдеться у п. З ч. 1 ст. 76 КЗпПУ; а також з огляду на розміщення норми, яка регламентує надання зазначеної відпустки (ст. 16-2 «Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності») у Законі України «Про відпустки» у розділі III вказаного Закону «Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності» (у свою чергу тривалість, умови та порядок надання щорічних (основних та додаткових) відпусток регламентовано у розділі II «Щорічні відпустки» вказаного Закону). Також, звертаємо увагу суду, що з урахуванням правил законодавчої техніки найменування «щорічних відпусток» визначається у національному законодавстві з прикметником «щорічна» або словосполученням «надається щорічно».

Отже, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, яка надається відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ, законодавством не передбачена.

Зазначає, що положення Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ визначають лише те, що учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них надаються пільги, а саме використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п. 12 ч. 1 ст. 12). Але в ньому відсутні норми, які (б визначали виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Наказом ГУНП в Луганській області від 31.03.2020 № 288 о/с полковника поліції ОСОБА_1 , начальника управління логістики та матеріально-технічного забезпечення ГУНП в Луганській області, з 31.03.2020 звільнено зі служби в поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу). Відповідно до вказаного наказу про звільнення, Позивачу було виплачена компенсація за невикористану відпустку в році звільнення у кількості 11 діб.

Зазначає, що відповідно до ч. 9 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.

Відповідно вимог Закону України "Про Національну поліцію" та Порядку № 260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських і надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

З копій виданих на ім`я позивача паспорта громадянина України, довідки про реєстрацію місця проживання особи, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, посвідчення УБД встановлено такі дані про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , з 2015 року має статус учасника бойових дій (арк. спр. 14-15,16).

Дослідженням копій витягу з наказу від 31 березня 2020 року № 288 о/с, дубліката трудової книжки серії НОМЕР_2 встановлено, що позивач у період з 07 листопада 2015 року по 31 березня 2020 року в Національній поліції України, з 31 березня 2020 року звільнений зі служби в поліції за пунктом 3 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (через хворобу), з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 27 років 11 місяців 02 дні, у пільговому обчисленні: 40 років 07 місяців 10 днів, з виплатою одноразової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає: 27 років, встановивши відсоток премії за березень 2020 року 53,21 %, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 11 діб (арк. спр. 17,18-19).

В довідці ГУНП в Луганській області від 05 листопада 2021 року № 4287/111/19-2021 зазначено, що ОСОБА_1 за час проходження служби в ГУНП в Луганській області не використав такі відпустки:

- додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2015 рік – 14 к.д.;

- додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2016 рік – 14 к.д.;

- додаткову чергову оплачувану відпустку за 2019 рік – 06 к.д.(арк. спр. 62).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР), Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ), Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).

Суд зазначає, що положеннями ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з статтею 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно зі статтею 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Частиною першою статті 92 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки (частина друга статті 92 Закону № 580-VIII).

Відповідно до частин першої та другої статті 93 Закону № 580-VIII, яка регулює питання обчислення тривалості відпусток, тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

Частиною третьою ст. 93 Закону № 580-VIII передбачено, що за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Згідно із частиною восьмою статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.

Частиною одинадцятою статті 93 Закону № 580-VIII визначено, що за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Отже, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарному році.

Відповідно до частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

З огляду на вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Відтак, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Конституційним Судом України у рішенні від 07.05.2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) викладено висновок стосовно того, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.

Отже, з огляду на викладене, а також враховуючи відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку №260, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування у даному випадку приписів Кодексу законів про працю України і Закону України «Про відпустки».

Таким чином, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» і ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відтак, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 19.01.2021 по справі №160/10875/19.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок № 260), за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (абзац восьмий пункту 8 розділу III Порядку № 260).

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

Відповідно до абзаців першого, третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку (абзац другий пункту 2 Порядку № 100).

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 жовтня 2018 року у справі № 806/829/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 806/277/16.

З огляду на неврегулювання положеннями Закону № 580-VIII та Порядку № 260, питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України, Закону № 504/96-ВР, Порядку № 100.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 826/8185/18.

Також при розгляді вказаної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19, що у рамках спірних правовідносин пріоритетному застосуванню підлягають саме норми Закону № 3551-ХІІ, які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій з 06 листопада 2015 року. Відповідно, починаючи з 2015 року позивач має право на додаткову відпустку як учасник бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

З наданих до матеріалів справи довідок судом встановлено, що в 2015 та 2016 роках додаткова відпустка як учаснику бойових дій позивачу не надавалась. Залишок невикористаної позивачем в минулих роках додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій становить 28 діб, додаткової чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік – 06 діб.

Надаючи оцінку доказам, наявним в матеріалах справи, суд керується вимогами ч.2 ст.77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, судом встановлено, що позивач має право на отримання компенсації за невикористані ним додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015 та роки в загальній кількості 14 діб, додаткову чергову оплачувану відпустку за 2019 рік – 06 діб.

Однак, всупереч положень статті 24 Закону № 504/96-ВР та статті 83 КЗпП України, відповідач при звільненні позивача зі служби в поліції не нарахував та не сплатив останньому компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, як основної, так і додаткової.

Стосовно посилання відповідача про те, що позивач під час проходження служби в спірний період не звертався з відповідними рапортами щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також на відсутність в наказі про звільнення відомостей про виплату позивачу компенсації за невикористані дні відпустки минулих періодів, суд зазначає, що такі обставини не позбавляють позивача права на отримання відповідної гарантованої трудовим законодавством компенсації, тому жодним чином не впливають на результат розгляду даної справи. Крім того, відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу про звільнення позивача щодо кількості діб невикористаної відпустки.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Зважаючи на обставини справи, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків пов`язано із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку ним як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 роки в загальній кількості 28 діб, додаткову чергову оплачувану відпустку за 2019 рік – 06 діб, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з урахуванням ч.2 ст.9 КАС України, шляхом визнання противоправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки: додаткову чергову оплачувану відпустку за 2019 рік у кількості 06 діб, та додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій: за 2015 рік у кількості 14 діб, за 2016 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 34 доби та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 06 діб додаткової чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік та 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік, загальною кількістю 34 доби.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Згідно з пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (пункти перший, другий частини сьомої статті 139 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

До позовної заяви представником позивача додано договір про надання правової (юридичної) допомоги від 01 жовтня 2021 року № 18 (арк. спр. 41).

Відповідно до акту здачі-приймання наданої правничої допомоги від 27.10.2021 № 2 адвокат надав позивачу послуги:

- попереднє опрацювання матеріалів, законодавчої бази, консультація – 100 грн;

- складання та направлення адвокатського запиту, збір інформації та документів, аналіз отриманих матеріалів – 100 грн

- підготовка позовної заяви – 300 грн (арк. спр. 43).

На підтвердження оплати послуг за договором надано копію квитанції від 27 жовтня 2021 року № 2 (арк. спр. 44).

В квитанції зазначено призначення платежу: «правнича допомога ОСОБА_1 на підставі договору про надання юридичних послуг № 18 від 01.10.2021 відповідно до акту № 2 здачі-приймання наданої правничої допомоги».

Зазначена інформація в квитанції в сукупності з іншими документами щодо надання представником правової допомоги позивачу дає підстави стверджувати, що саме позивач є платником за послуги, надані адвокатом.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частина п`ята статті 134 КАС України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката маг бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд погоджується, що розмір суми витрат на правничу допомогу є співмірним зі складністю цією справи.

Відтак, до відшкодування суд присуджує 500 грн. понесених позивачем витрат на правову допомогу.

З огляду на викладене, на підставі статей 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (місцезнаходження: 93406, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Вілєсова, будинок 1, код за ЄДРПОУ 40108845) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки: додаткову чергову оплачувану відпустку за 2019 рік у кількості 06 діб, та додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій: за 2015 рік у кількості 14 діб, за 2016 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 34 доби.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 06 діб додаткової чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік та 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік, загальною кількістю 34 доби.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 500 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Тихонов