Рішення № 101759912, 09.12.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/6408/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини 2269 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 2269 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (07.03.2019 р.) по день фактичного розрахунку (06.09.2021 р.);

- зобов`язати військову частину 2269 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (07.03.2019 р.) по день фактичного розрахунку (06.09.2021 р.), виходячи з грошового забезпечення позивача за останні два повних місяці перед звільненням.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині 2269 Національної гвардії України. 07.03.2019 наказом командира Військової частини 2269 Національної гвардії України №34о/с з позивачем було припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби за пп.б ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”. Вказує, що у день виключення позивача із списків особового складу частини, йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з позовом. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 у справі №340/1808/20 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені, зобов`язано військову частину А2269 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.06.2016 та з 01.09.2016 по 01.11.2018. На виконання даного рішення суду, відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти в сумі 4259,99 грн. Отже, на думку представника позивача, оскільки відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення лише 06.09.2021, то наявна затримка розрахунку при звільненні та відповідач повинен нести відповідальність, передбачену ст.ст.116, 117 КЗпП України, виплативши позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 28.09.2021 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с.18).

Відповідачем подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнаються в повному обсязі (а.с.28-31). Так, відповідач вказує, що 16.05.2019 є останнім днем військової служби позивача і останнім днем розрахунку зі звільненим військовослужбовцем без застосування негативних наслідків, передбачених ст.117 КЗпП України. До того ж, вказує, що 06.09.2021 є днем сплати військовою частиною позивачу індексації грошового забезпечення, який не можливо віднести до періоду застосування негативних наслідків, передбачених ст.117 КЗпП України. Також, зауважує, що за результатами розгляду справи №340/402/20 військову частину зобов`язано сплатити позивачу за період з 17.05.2019 по 30.01.2020 (включно) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з невчасною виплатою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Отже, на думку відповідача вимоги щодо сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і у справі №340/402/20, і у справі №340/6408/21 ґрунтуються на одній й тій самій підставі – стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з невчасною виплатою грошового забезпечення (заробітної плати), належного позивачу при звільненні. У зв`язку з чим просить закрити провадження у справі в частині вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 17.05.2019 по 30.01.2020. Крім того, зазначав про необхідність врахування обставин, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Ухвалою суду від 26.11.2021 у відповідача витребувано додаткові докази (а.с.45-46).

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу та наказом командира військової частини 2269 Національної гвардії України від 16.05.2019 за №115 з позивачем припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення, звільненого відповідно до підпункту “б” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” з військової служби наказом командувача Національної гвардії України по особовому складу від 07.03.2019 №34 о/с у запас за станом здоров`я 16 травня 2019 року (а.с.6).

При цьому, судом встановлено, що позивачу за період з 01.01.2016 по 01.06.2016 та з 01.09.2016 по 01.11.2018 відповідачем не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звертався до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 у справі №340/1808/20, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.11.2020, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А2269 Національної гвардії України ( код ЄДРПОУ 14322859) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (ін. код – НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.06.2016 та з 01.09.2016 по 01.11.2018. Зобов`язано військову частину А2269 Національної гвардії України ( код ЄДРПОУ 14322859) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ін. код – НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.06.2016 та з 01.09.2016 по 01.11.2018. (а.с.8-10, 11-13).

На виконання вищевказаного судового рішення, відповідачем нарахована та 06.09.2021 виплачена позивачу на картковий рахунок індексація, про що свідчить копія виписки з розрахункового рахунку ОСОБА_1 , виданої Ощадбанком (а.с.14).

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки неповного розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Статтею 1 Закону №2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст.2 Закону №2011-XII).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, дія якого поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Суд враховує, що зазначеними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 31.10.2019 р. у справі №828/598/17 (провадження №К/9901/23837/18).

Відповідно до приписів ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України “Про оплату праці” та іншими нормативно-правовими актами.

З огляду на ч.ч.2, 3 ст.2 Закону України “Про оплату праці” від 24.03.1995 р. №108/95-ВР додаткова заробітна плата це – винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, за своєю правовою природою середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.01.2019 р. у справі №910/4518/16.

Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Згідно з п.5 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 р. №200 (далі за текстом – Інструкція №200) розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

З огляду на пп.1 п.1 розділу ХХХІ Інструкції №200 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби грошове забезпечення виплачується: особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що обіймають посади до дня отримання військовою частиною наказу або повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, – до дня, що настає за днем виключення наказом зі списків особового складу, але не більше ніж за один місяць з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення (з урахуванням пунктів 2 – 4 цього розділу).

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 сформулював правовий висновок про те, що застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати належних військовослужбовцю сум на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.

Судом встановлено, що 16.05.2019 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини 2269 Національної гвардії України у зв`язку зі звільненням у запас. У цей день відповідач не провів з позивачем повний розрахунок та не виплатив йому суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.06.2016 та з 01.09.2016 по 01.11.2018., що встановлено рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 року у справі №340/1808/20. Доказів того, що позивач надавав згоду на виключення його зі списків особового складу військової частини без проведення з ним усіх необхідних розрахунків, суду не надано. На виконання рішення суду в адміністративній справі №340/1808/20 суми індексації грошового забезпечення нараховані та виплачені позивачеві 06.09.2021 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Отже, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2019 року по день фактичного розрахунку 05.09.2021 року.

Водночас, судом встановлено, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.03.2020 у справі №340/402/20, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини 2269 Національної гвардії України щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано військову частину 2269 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 17 травня 2019 року до 30 січня 2020 року). (а.с.40-42, 43-44).

Зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток стосувалось несвоєчасної виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Так, на виконання вказаного рішення суду позивачу нараховано середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 204490,65 грн. та виплачено згідно платіжного доручення від 14.09.2020 №2595 – 164614,97 грн., про що свідчить довідка від 29.11.2021 №411 (а.с.48).

При цьому, суд зазначає, що середній заробіток, виплата якого передбачена статтею 117 КЗпП України, виплачується лише один раз за один і той же період часу, незалежно від суми заборгованості.

Суд враховує, що період затримки розрахунку при звільненні потрібно розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником (з дня виключення зі списків особового складу), до дня фактичного проведення такого розрахунку.

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні позивача (затримка виплати індексації) розраховується з 17.05.2019 по 05.09.2021 та складає 843 календарних дні.

Разом з тим, щодо відшкодування середнього заробітку за період з 17.05.2019 року по 30.01.2020 року вже вирішено судом в адміністративній справі №340/402/20, рішення у якій набрало законної сили. Тому судом у цій справі вирішується питання про відшкодування позивачу середнього заробітку за період з 31.01.2020 року по 05.09.2021 року, на який припадає 584 календарних днів.

З огляду на довідку військової частини 2269 сума середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 становить – 791,07 грн. (а.с.32).

Отже, розмір середнього заробітку позивача, розрахований за правилами Постанови КМУ №100 від 08.02.1995, за період з 31.01.2020 по 05.09.2021 становить 461984,88 грн. (791,07 х 584), що в 108 раз перевищує суму індексації грошового забезпечення (4259,99 грн.), невиплатою якої у визначений законодавством строк позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Суд враховує, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов`язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

У постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20) Верховний Суд вказав, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дав змогу Верховному Суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямопропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2019 у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18) зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.

Відповідно до довідки військової частини 2269 Національної гвардії України від 11.10.2021 №362 при звільненні ОСОБА_1 нараховано та виплачено: грошове забезпечення в сумі 15977,91 грн., грошову компенсацію при звільненні – 28953,00 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні – 325721,25 грн., індексацію грошового забезпечення – 69,40 грн. (а.с.32), а також враховуючи виплати за рішеннями суду: суму індексації – 4259,99 грн., суму компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 55453,04 грн. (а.с.54зв.), суму компенсацію за недоотримане речове майно в розмірі 98 541,51 грн. (а.с.51зв.), загальна сума виплат, належних позивачеві при звільненні, становить 528976,10 грн.

Таким чином, невиплачена позивачу під час звільнення індексація – 4259,99 грн. становить 0,8% від суми виплат, належних позивачеві при звільненні.

Визначаючи у цій справі розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд приймає до уваги, що на момент звільнення позивача з військової служби (16.05.2019) він не звертався до відповідача з вимогою виплатити належні йому суми індексації грошового забезпечення. Вирішення спору про нарахування та виплату цих сум у судовому порядку позивач ініціював лише у червні 2020 року, тобто через рік після свого звільнення, що вплинуло на тривалість періоду затримки (прострочення) виплати сум індексації.

На підставі викладеного, та враховуючи правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20), суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат, може вважатися виплата у розмірі 3695,88 грн., що становить 0,8% від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (461984,88 грн. х 0,8 %).

Зважаючи на викладене підлягає задоволенню позов в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини 2269 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.01.2020 по 05.09.2021 протиправною.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за неповний розрахунок при звільненні, то суд вважає, що належним способом захисту позову у цій частині, з урахуванням положень ст.ст.9, 245 КАС України буде стягнення вказаної вище суми на користь позивача.

Отже, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 2269 Національної гвардії України (28000, Кіровоградська область, м.Олександрія, вул.Діброви, 77/95, ЄДРПОУ 14322859) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 2269 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з військової частини 2269 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3695,88 грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина