Рішення № 101759409, 09.12.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 грудня 2021 року Справа № 280/8476/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В.., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

1) визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 31.10.2018 у сумі 127104,40 грн.;

2) стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь позивача заборгованість з пенсії за період з 01.03.2016 по 31.10.2018 у сумі 127104,40 грн.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком. 01.03.2016 виплата пенсії позивачу припинилась і була відновлена тільки з 01.11.2018. У зв`язку з невиплатою пенсії за період з 01.03.2016 по 31.10.2018 утворилась заборгованість в розмірі 127104,40 грн., у виплаті якої відповідач відмовив з посиланням на відсутність відповідного порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України. Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати пенсії за вказаний період протиправними та такими, що порушує його соціальні права. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 17.09.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

20.10.2021 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх.№59983), в якому вказує, що відповідно до положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV), Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), Постанови Кабінету Міністрів України “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” від 05.11.2014 №637 (далі – Постанова №637) призначення та виплата пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується відповідною довідкою. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На теперішній час окремий порядок не визначений. Крім того, вважає, що прийняття рішення про стягнення заборгованості з виплати пенсії не відповідає змісту повноважень суду при вирішенні справи, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України). На підставі зазначеного просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач відповідно до довідки від 28.08.2018 № 0000604360 є внутрішньо переміщеною особою.

З 01.11.2018 позивач перебуває на обліку в Управлінні як отримувач пенсії за віком зі статусом внутрішньо переміщеної особи.

На адвокатський запит № 20 від 30.07.2021 листом від 05.08.2021 №0800-0210-8/52884 Управління повідомило представника позивача, згідно інформації відділу обробки пенсійної документації №1 управління з питань виплати пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплату пенсії позивачу припинено з 01.03.2016 на підставі проведення інформаційного обміну з органами соціального захисту населення. Рішенням комісії УСЗН до протоколу №21 від 02.10.2018 виплату пенсії позивачу поновлено з 01.11.2018 за новим місцем проживання. Сума нарахованої, але не виплаченої пенсії за період з 01.03.2016 по 31.10.2018 складає 127104,40 грн. на умовах п.1 ст.46 Закону №1058-IV. Згідно п.1 Постанови №637 суми пенсій, які не виплачено за період до місяця відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Окремий порядок виплати пенсії за минулі періоди розроблено Пенсійним фондом України та направлено до Міністерства соціальної політики України. Отже, сума пенсії за період з 01.03.2016 по 31.10.2018 взятого на облік в Управлінні та має здійснюватись за наявності відповідного фінансового забезпечення на умовах окремого порядку.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсійних виплат за період з 01.03.2016 по 31.10.2018 в сумі 127104,40 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача на підставі поданих сторонами письмових доказів, наявних в матеріалах справи, суд виходить з такого.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Положення частини 1 статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: - якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; - якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; - якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; - внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; - в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування не визначають вичерпного переліку випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом №1706-VII.

Згідно з нормами статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону №1058-IV, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону №1058-IV.

Згідно з положеннями частини 1 зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

- якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

- на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

- у разі смерті пенсіонера;

- у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

- в інших випадках, передбачених законом.

Судом встановлено, підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовано відповідачем, що всупереч зазначеним вимогам чинного законодавства відповідного рішення про припинення виплати у спірний період пенсії позивачу органами Пенсійного фонду не приймалось.

З аналізу норм статті 49 Закону №1058-IVвбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що за змістом наведеної норми законодавства “інші випадки” для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.

Суд звертає увагу, що сам факт існування у позивача права на отримання пенсії період з 01.04.2017 по 31.03.2019 у розмірі 105 507,38 грн. не є спірним, адже невиплачені суми пенсії фактично нараховані позивачу та обліковуються в Управління, однак не виплачені з посиланням на те, що у відповідності до Постанови №637 Уряд має визначити окремий порядок виплати такої заборгованості, який на теперішній час відсутній.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України” від 21.08.2019 №788 внесено зміни до Постанови №637, зокрема, пункт 1 доповнено реченням такого змісту “Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України”.

Разом з тим, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях №20-рп/2011 від 26.12.2011 та №2-рп-99 від 02.03.1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін до Закону №1058-IV з приводу особливостей виплати заборгованості з пенсії пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або “інші права”, як це зазначено у ст.9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Суми пенсійних виплат, виплата яких гарантована державою та на отримання яких правомірно розраховує особа, охоплюються поняттям “майно” в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки “на умовах передбачених законом” і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що здійснивши нарахування позивачу пенсії за минулий період, відповідач безпідставно не виплатив заборгованість, що утворилася за період з 01.03.2016 по 31.10.2018 в сумі 127104,40 грн., чим допустив протиправну бездіяльність.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 127104,40 грн., слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, “ефективний засіб правого захисту” у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

За встановленими обставинами справи Управління в межах своїх повноважень здійснило нарахування пенсії позивачу за період з 01.03.2016 по 31.10.2018 та визначило суму заборгованості, яка становить 127104,40 грн., однак протиправно всупереч нормам чинного законодавства не виплатило позивачу пенсію за вказаний період.

Суд звертає увагу, що спір щодо розміру заборгованості з виплати пенсії у справі відсутній, отже обраний позивачем способів захисту порушеного права шляхом стягнення такої заборгованості з відповідача є належним та ефективним.

При цьому суд зазначає про хибність тверджень відповідача щодо відсутності у суду адміністративної юрисдикції повноважень на прийняття рішення про стягнення заборгованості з виплати пенсії, оскільки відповідно до частини 2 статті 5 КАС України, яка кореспондується за змістом з пунктом 10 частини 2 статті 243 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом у спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене вище, заборгованість з виплати пенсії за період з 01.03.2016 по 31.10.2018 в сумі 127104,40 грн. підлягає стягненню з Управління на користь позивача, у зв`язку з чим позов належить задовольнити.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачений судовий збір в розмірі 1271,04 грн., який у відповідності до частини 1 статті 139 КАС України підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 262, 294 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними, стягнення коштів,– задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01 березня 2016 року по 31 жовтня 2018 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 невиплачену пенсію за період з 01 березня 2016 року по 31 жовтня 2018 року в сумі 127 104,40 грн. (сто двадцять сім тисяч сто чотири гривні 40 коп.).

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1271,04 грн. (одна тисяча двісті сімдесят сім одна гривня 04 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 09.12.2021.

Суддя А.В. Сіпака