Рішення № 101759379, 08.12.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 року Справа № 280/4116/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі – відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд:

зобов`язати відповідача списати заборгованість по ЄСВ, що обліковується в картці особового рахунку платника податків позивача за період з 01.01.2017 по 01.12.2020, а також штрафи та пеню, нараховані на ці суми недоїмки включно до дати подання заяви про списання недоїмки.

Крім того, просить справу розглянути в порядку спрощеного провадження.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що вона звернулась до відповідача з заявою щодо списання несплаченої суми недоїмки по єдиному внеску, а також штрафів та пені. Проте відповідач, листом від 15.01.2021, відмовив в задоволенні її заяви (залишив заяву без виконання). Позивач вважає дану відмову протиправною, оскільки Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлені чіткі підстави для відмови у списанні боргу по єдиному внеску, жодної з яких позивач не відповідає. Також посилається на те, що підстави для відмови у списанні боргу, повинні встановлюватися на підставі проведеної податковим органом камеральної перевірки. Проте жодної перевірки відповідач щодо неї не проводив. Вищезазначені обставини, на думку позивача, зумовлюють протиправність прийнятого рішення та наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Ухвалою від 26.05.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/4116/21. Запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив та документи на його обґрунтування.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 17.06.2021 за вх.№34601. У відзиві відповідач посилається на те, згідно заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, наданої ОСОБА_1 , вона перебувала на спрощеній системі ІІ група (20% від розміру мінімальної заробітної плати) з 01.07.2016 по 01.07.2017. Право на списання недоїмки протягом пільгового періоду мають особи, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у період з 1 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками (крім фізичних осіб -підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування). Отже, пільговий період на списання заборгованості розповсюджується на ФОПів, що не знаходяться на спрощеній системі оподаткування. Не мають право на списання заборгованості ФОПи, які обрали одну з чотирьох податкових груп сплати єдиного податку і перебувають на спрощеній системі оподаткування. В зв`язку з чим вважає, що позивач не має права на списання суми недоїмки по єдиному внеску, а також штрафів та пені. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Також, у відзиві відповідачем заявлено клопотання про процесуальне правонаступництво, в якому він просить суд замінити відповідача по справі №280/4116/21 з Головного управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945) на правонаступника - Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ ВП 44118663).

Аналогічне за змістом клопотання відповідач також долучив до відзиву.

Розглянувши заявлене клопотання суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.44 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року №2747-IV (зі змінами та доповненнями) (надалі - КАС України) учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Частиною 7 ст. 5 Закону «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 №3166-VI (зі змінами та доповненнями) встановлено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року №893 «Про деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» утворено територіальні органи державної податкової служби. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року №893 «Про деякі питання територіальних органів Державної податкової служби», ДПС України видано наказ від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів ДПС». Наказом Державної податкової служби України від 08.10.2020 №556 ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи ДПС. Наказом Державної податкової служби України від 12.11.2020 №643 затверджено положення про територіальні органи.

Згідно з п. 1 Положення про Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 44118663), затвердженого Наказом ДПС України №643 від 12.11.2020 останнє є правонаступником усіх прав та обов`язків Головного управління ДПС у Запорізькій області (ЄДРПОУ 43143945).

Наказом Державної податкової служби України від 24.12.2020 року №755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» визначено розпочати здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови №893.

Згідно п. 7 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Суд зазначає, що під публічним правонаступництвом слід розуміти повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції; це вступ у чинні адміністративно-правові відносини нового суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) на місце суб`єкта, що або припинив своє існування або повністю чи частково позбувся адміністративної компетенції.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі №2а-23895/09/1270 (адміністративне провадження №К/9901/6228/18).

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа №524/4478/17), від 20 лютого 2019 року (справа №826/16659/15).

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 11 жовтня 2019 року по справі №812/1408/16 особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень.

З урахуванням викладених обставин суд вважає за необхідне клопотання відповідача задовольнити та замінити відповідача по справі №280/4116/21 з Головного управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945) на правонаступника - Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ ВП 44118663).

16.06.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді позивач зазначила, що на день подання заяви вона не перебувала на спрощеній системі оподаткування. Крім того, після подачі документів на списання заборгованості з ЄСВ податкова служба протягом 15 робочих днів проводить перевірку усіх відомостей і приймає кінцеве рішення з цього питання. Проте, відповідач рішення по заяві позивача не приймав, а лише повідомив про залишення заяви без виконання. Просить суд задовольнити позов.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань офіційного сайту Міністерства юстиції України, 06.06.2016 була проведена державна реєстрація фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (дата запису: 06.06.2016, номер запису: 21010000000026906).

З матеріалів справи судом встановлено, що 06.06.2016 позивач була взята на облік в органі державної податкової служби.

Відповідно до заяви позивача від 17.06.2016 вх.№6637/ФОП, з 01.07.2016 позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування ІІ група (20% відсотків до розміру мінімальної заробітної плати), що підтверджується витягом з реєстру платників єдиного податку від 21.06.2016 за №1608323404049.

29.05.2017 позивач подала заяву вх.№7099/ФОП в якій відмовлялась від застосування спрощеної системи оподаткування з 01.07.2017, у зв`язку з переходом на сплату інших податків та зборів, що підтверджується відповідною заявою позивача, за формою затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.11.2011 №1675.

Таким чином, лише в період з 01.07.2016 по 30.06.2017 ОСОБА_1 перебувала на спрощеній системі оподаткування ІІ група (20% до розміру мінімальної заробітної плати).

Проти вказаних обставин не заперечує відповідач в наданому відзиві.

23.10.2019 позивач, на підставі власного рішення, припинила підприємницьку діяльність (дата запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця: 23.10.2019, номер запису: 21010060002026906).

24.12.2021 позивач звернулась до відповідача з заявою в якій просила списати несплачені суми недоїмки по єдиному внеску, а також суми штрафів та пені, нараховані на цю недоїмку.

Листом за вих.№862/6/08-01-24-11 від 15.01.2021 ГУ ДПС у Запорізькій області повідомило ОСОБА_1 , що нею не виконано умови списання суми недоїмки по єдиному внеску, а також штрафів та пені, а саме, згідно заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, наданої позивачем 17.06.2016 вх.№6637/ФОП, вона перебувала на спрощеній системі з 01.07.2016 по 01.07.2017.

В зв`язку з чим заява позивача залишена без виконання.

Не погодившись з наданою відповіддю позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон №2464-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з вимогами статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Частиною 1 статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

Частиною другою статті 6 Закону №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 частини 1статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абзацу 3 частини восьмої статті 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).

Відповідно до частини 11 статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.

Пунктами 6 та 7 частини 1 статті 13 Закону №2464-VI передбачено, що органи доходів і зборів мають право застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом, стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо соціальної підтримки платників податків на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №1072-ІХ від 04.12.2020 (далі – Закон №1072-ІХ) були внесені зміни до низки законодавчих актів України, в тому числі і до Закону №2464-VI.

Відповідно до п.9-15 розділу VІІІ Закону №2464-VI (тут і далі в редакції Закону №1072-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на 1 грудня 2020 року з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки включно до дати подання заяви про списання недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання до 1 березня 2021 року:

а) особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у період з 1 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше;

б) особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у період з 1 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше.

Відповідач залишив заяву позивача без виконання в зв`язку з тим, що вона перебувала на спрощеній системі з 01.07.2016 по 01.07.2017.

Проте, відповідачем не враховано та не надано належної оцінки тим обставинам, що на момент подання заяви про списання недоїмки, а також в період з 01.07.2017 по 23.10.2019 (дата державної реєстрації припинення підприємницької діяльності) позивач на перебувала на спрощеній системі оподаткування, а отже вказаний період підпадав під дію п.9-15 розділу VІІІ Закону №2464-VI, тобто заборгованість за зазначений період належить списати.

Сторонами по справі не надано відомостей за який період виникла неустойка (нараховані штрафи та пеня) зі сплати єдиного внеску. Таким чином суд не має можливості встановити нараховану позивачу неустойки (штраф, пеню) з єдиного внеску за період з 1 липня 2017 року по 1 грудня 2020 року.

Згідно з вимогами п.9-15 розділу VІІІ Закону №2464-VI після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску (особою) зазначених документів (якщо відповідні документи не були подані раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.

Податковим органом може бути прийнято рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені, за умови якщо за результатами перевірки буде встановлено, що:

1) платник податків отримав дохід (прибуток) від здійснення підприємницької та/або незалежної професійної діяльності протягом періоду з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року;

2) суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були в повному обсязі самостійно сплачені платником (особою) або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом.

Отже, після отримання заяви позивача про списання суми недоїмки з єдиного внеску відповідач був зобов`язаний провести камеральну перевірку позивача та прийняти рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.

Вказані норми є імперативними, відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листом у відповідь на заяву позивача.

Проте всупереч вимогам Закону №2464-VI ГУ ДПС у Запорізькій області, за результатами розгляду заяви позивача, камеральну перевірку не проводило, будь-якого рішення не приймало, а відповіло позивачу листом, який не є обґрунтованим з огляду на зазначене вище.

Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» також встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В зв`язку з зазначеними нормами суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 по справі «Вєренцов проти України», в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Крім того, у рішенні від 03.04.2008 по справі «Корецький та інші проти України», ЄСПЛ наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.

У рішенні від 09.01.2013 по справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява № 21722/11 ЄСПЛ наголошено, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи «доброго врядування» і «належної адміністрації».

У п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE («Рисовський проти України») заява №29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування», відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). При цьому, Суд наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок (див., на приклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до приписів ч.2 ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зазначити, що в даному випадку, має місце протиправна бездіяльність ГУ ДПС у Запорізькій області, тому що лист відповідача, у відповідь на заяву позивача про списання несплаченої суми недоїмки по єдиному внеску, а також суми штрафів та пені, нарахованих на цю недоїмку, за змістом та формою не може вважатися «відмовою» у розумінні норм Закону №2464-VI, оскільки з даного питання повинно прийматися відповідне рішення податковим органом - ГУ ДПС у Запорізькій області.

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені п.9-15 розділу VІІІ Закону №2464-VI, у визначений законом строк, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача прийняти відповідне рішення, тобто рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені, з урахуванням висновків суду по даній справі.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат визначені у статті 139 КАС України.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн., який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 52, 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Клопотання Головного управління ДПС у Запорізькій області про процесуальне правонаступництво – задовольнити.

Замінити відповідача по справі №280/4116/21 з Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 43143945) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м.Запоріжжя, Запорізька область, 69107; код ЄДРПОУ ВП 44118663).

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо не прийняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 б/н від 24.12.2020 про списання несплаченої суми недоїмки по єдиному внеску, а також штрафів та пені.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області розглянути заяву ОСОБА_1 б/н від 24.12.2020 про списання несплаченої суми недоїмки по єдиному внеску, а також штрафів та пені з прийняттям за наслідками її розгляду рішення по суті порушеного у заяві питання, у відповідності до вимог п.9-15 розділу VІІІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь вимоги ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім) гривен за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 08.12.2021.

Суддя Р.В. Кисіль