Рішення № 101758248, 09.12.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2021 року Справа № 160/13079/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0135, Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

02.08.2021 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А0135 (далі – відповідач-1), Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі – відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0135 та Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме: не виплати в день виключення зі списків частини грошової компенсації за не використану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди;

- зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум за період з 23.12.2016 року по 29.07.2021 року (1679 дні) із розрахунку середньоденної заробітної плати - 326,67 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2021 року було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 25.08.2021 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 05.10.2021 року витребувано у Військової частини А0135 довідку про розмір середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення позивача за останні два місяці його роботи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу за контрактом у Військовій частині А0135. Проте, при звільненні відповідачі протиправно не здійснили йому виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22.12.2016 року та протиправно виплатили одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби. Так, рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2020 року у справі №160/8284/20 та від 14.12.2020 року у справі №160/10111/20, зокрема, зобов`язано Військову частину А0135 нарахувати та виплатити грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22.12.2016 рік та зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України провести перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату суми перерахунку. На виконання рішень суду 09.10.2020 року та 14.12.2020 року відповідачами з ним було проведено розрахунок, тобто з порушенням строку, у зв`язку з чим він має право на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

13.09.2021 року представником відповідача-1 було подано письмовий відзив на позов, у якому у задоволенні позову просив відмовити повністю, посилаючись на те, що відповідачем-1 було проведено повний розрахунок з позивачем стосовно нарахування і виплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, також відповідачем-2 було проведено повний розрахунок з позивачем стосовно нарахування і виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку останній отримував під час проходження військової служби та здійснено виплату суми перерахунку. з моменту набрання рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду законної сили, а звільнення позивача з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з його боку та спорів щодо визначених сум. Відтак, з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, положення КЗпП України не передбачають права на виплату середнього заробітку за затримку виплат, що мали місце після того, як їх сума була встановлена судом. Крім того, жодних фінансових зобов`язань у відповідача перед позивачем на даний час не має, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

13.09.2021 року представником відповідача-2 було подано письмовий відзив на позов, у якому у задоволенні позову просив відмовити повністю, посилаючись на те, що КЗпП на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до Законів України, не поширюється. Крім того, зазначив, що чинним законодавством України та нормативно-правовими документами, які передбачають порядок фінансування, нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, не визначено взагалі такого поняття як середній заробіток, який не можливо вирахувати для кожного окремого військовослужбовця в силу специфічності порядку формування для військовослужбовців посадових грошових окладів, надбавок та інших видів грошового забезпечення, тощо. Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різними законами та нормативно-правовими актами, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Звертав увагу суду на те, що ст.117 КЗпП України, застосовується як підстава відповідальності саме власника. Однак, Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України, у якого на забезпеченні під час проходження ним військової служби, не є власником у розумінні ст. 117 КЗпП. Таким чином, вважає, що відсутні підстави для застосування відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку, а посилання позивача на приписи законодавства України про працю стосовно поняття, нарахування та виплати працівникам в тому числі військовослужбовцям середнього заробітку є безпідставними та не можуть враховуватися судом у даній справі. Також, звертав увагу суду на той факт, що при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні 22.12.2016 року наказом командира Військової частини А0135 (по стройовій частині) № 281 від 22.12.2016 року, був відсутній спір щодо їх розміру. Так, позивач почав проявляти активні дії та звернувся до суду по справі №160/8284/20 та по справі №160/10111/20 лише у 2020 році, через 4 роки своєї бездіяльності, після звільнення у 2016 році щодо нарахування і виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та перерахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні. Вищезазначені спори виникли у зв`язку із недосконалою законодавчою базою, які чітко не трактують норми, а отже право на вищезазначені виплати військовослужбовці отримують виключно по рішенню суду. Враховуючи, що 29.07.2021 року рішення суду по справі № 160/8284/20 та по справі № 160/10111/20 було виконано відповідачем-2 в добровільному порядку та сплачено позивачу кошти в повному обсязі, що підтверджує сам позивач у своєму позові, правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні позову просив відмовити.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 19.01.2016 року по 22.12.2016 року проходив військову службу у Військовій частині А0135 на посаді начальника відділу напрямків та інші військові формування та правоохоронні органи центру напрямків та є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 від 19.03.2015 року.

Відповідно до Наказу начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) №548 від 16.12.2016 звільнений з військової служби у запас на підставі пункту «б» (за станом здоров`я) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті. Наказом командира військової частини А0135 (по стройовій частині) № 281 від 22.12.2016 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлений на військовий облік до Солом`янського районного у місті Києві військового комісаріату.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2020 року у справі №160/8284/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А0135 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини А 0135 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22.12.2016 рік;

- зобов`язано Військову частину А0135 (ЄДРПОУ - 14302466), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22.12.2016 рік.

Рішення є таким, що набрало законної сили 10.11.2020 року.

З матеріалів справи вбачається, що Військовою частиною А0135 на виконання рішення суду від 09.10.2020 року, 29.07.2021 року здійснено перерахування грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 9159,78 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів на рахунок та не заперечувалось відповідачем-1.

Також, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 року у справі №160/10111/20, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.05.2021 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А0135, Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задоволено, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини А0135, Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, яка полягає у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби;

- зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України провести перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату суми перерахунку.

Рішення є таким, що набрало законної сили 18.05.2021 року.

З матеріалів справи вбачається, що Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України на виконання рішення суду від 14.12.2020 року, 28.07.2021 року здійснено перерахування одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби в сумі 79 493,78 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів на рахунок та не заперечувалось відповідачем-2.

Вважаючи, що з боку відповідачів мало місце порушення строків розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані Законом України №2011-ХІІ від 20.12.1991р. «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».

Відповідно до ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 10.12.08р. № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п. 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З аналізу викладеного вбачається, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.

Під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2020 року, зокрема, зобов`язано Військову частину А0135 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22.12.2016 рік.

З матеріалів справи вбачається, що нарахована сума компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 9159,78 грн. була перерахована на рахунок ОСОБА_1 29.07.2021 року, що підтверджується повідомленням про надходження коштів на рахунок позивача.

Крім того, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 року, зокрема, зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України провести перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату суми перерахунку.

З матеріалів справи вбачається, що нарахована одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у сумі 79 493,78 грн. була перерахована на рахунок ОСОБА_1 28.07.2021 року, що підтверджується повідомленням про надходження коштів на рахунок позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.

Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -Кодексом законів про працю України.

З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року по справі №320/1263/19.

Таким чином, не проведення з вини Військової частини 0135 та Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 року у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Враховуючи, що письмовими доказами, наявними в матеріалах справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу Військової частини 22.12.2016 року та проведення остаточного розрахунку з ним відбулося лише 29.07.2021 року, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено приписи ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, суд вважає, що відповідачами допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 22.12.2016 року по 29.07.2021 року.

Доказів проведення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за затримку у виплаті грошової компенсації, суду не надано.

При цьому, суд зазначає, згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, оскільки при прийнятті рішення на суд покладено обов`язок щодо розрахунку конкретної суми грошової компенсації, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та провести розрахунок середнього заробітку за час за весь час затримки по день фактичного розрахунку, з метою стягнення вказаної суми з відповідачів.

Так, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Ухвалою суду від 05.10.2021 року витребувано у Військової частини А0135 довідку про розмір середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення позивача за останні два місяці його роботи.

Листом від 24.11.2021 року Військова частина А0135 повідомила, що за витребуванням довідки про розмір середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення позивача за останні два місяці його роботи суду необхідно суду звертатись до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, як до належного відповідача по даному питанню, оскільки до 01.04.2010 року Військова частина А0135 знаходилась на фінансовому забезпеченні у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України, у зв`язку з чим всі нарахування грошового забезпечення позивачу проводились відповідно Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України, яке є співвідповідачем у даній справі.

При цьому, додатково повідомлено, що Військовою частиною А0136 на виконання вимог ухвали суду від 05.10.2021 року було направлено запит до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України стосовно надання витребуваної судом довідки.

Разом з тим, листом від 12.11.2021 року №305/2179 Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України надано відповідь, що всі картки особових рахунків на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, в тому числі і ОСОБА_1 , передано на зберігання до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, що виключає можливість надання витребуваної інформації суду.

Водночас, в матеріалах справи наявна довідка про додаткові види грошового забезпечення та премії для обчислення пенсії від 22.12.2016 року №305/784, з якої вбачається, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 326,67 грн.

Таким чином, сума середньомісячного заробітку позивача за прострочений період складає 548 478,93 грн., виходячи із наступного розрахунку (326,67 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * 1679 (кількість днів затримки з 23.12.2019 року по 29.07.2021 року)).

Водночас, суд звертає увагу, що в порівнянні із виплаченою позивачу сумою компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 9159,78 грн. та одноразовою грошовою допомогою при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 79 493,78 грн., суму середнього заробітку за не проведення вчасного розрахунку при звільненні в розмірі 548478,93 грн., не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відтак, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, де сформульована правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.

Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 88 653,56 грн. (частка компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та одноразова грошова допомога) / 548 478,93 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 23.12.2016 року по 29.07.2021 року (1679 днів)) х 100 = 16,2%.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 16,2 % становить: 326,67 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 16,2 % = 52,92 грн., 52,92 грн. х 1679 (днів затримки розрахунку) = 88 852,68 грн.

Таким чином, виходячи з принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 88 852,68 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19.

Отже, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не підлягають задоволенню.

Разом з тим, з метою ефективного захисту прав позивача, суд виходить за межі позовних вимог та стягує з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді у період з 29.11.2021 року по 03.12.2021 року у відпустці, повний текст рішення суду складений - 09.12.2021 року.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини А0135 (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 14302466), Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 2299-368) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0135 та Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2016 року по 29.07.2021 року включно.

Стягнути з Військової частини А0135 та Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 23.12.2016 року по 29.07.2021 року включно в розмірі 88 852,68 (вісімдесят вісім тисяч вісімсот п`ятдесят дві гривні шістдесят вісім копійок) грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець