Ухвала суду № 101757286, 07.12.2021, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/4398/21

провадження №1-кп/619/349/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2021 року м. Дергачі

Колегія суддів Дергачівського районного суду Харківської області

у складі: головуючого - судді Остропілець Є.Р.,

суддів - Болибока Є.А., Нечипоренко І.М.

за участі:

секретаря судового засідання Ковалевської Е.В.,

прокурора Шпака М.А.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Зарубіна Є.М.,

обвинуваченого ОСОБА_2 ,

захисника Поповського Д.П.,

представника потерпілого Бірюкова С.В.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт по кримінальному провадженню №12020220480002772 від 09.08.2020 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпропетровськ, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Широке Солонянського району Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.289, ч.3 ст.307, ч.2 ст.15 ч.3 ст.305 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов обвинувальний акт у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за фактом вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.289, ч.3 ст.307, ч.2 ст.15 ч.3 ст.305 КК України, внесених в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12020220480002772 від 09.08.2020.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 01.09.2021 року було призначено підготовче судове засідання.

У підготовчому судовому засіданні захисник обвинуваченого адвокат Зарубін Є.М. заявив клопотання про повернення обвинувального акта прокурору, оскільки він не відповідає вимогам статті 291 КПК України.

Прокурор Шпак М.А. проти заявленого клопотання заперечував, підстав для повернення обвинувального акту не вбачає. Просив суд призначити справу до судового розгляду і заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим на 60 діб у зв`язку з існуванням ризиків передбачених п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.

Обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та захисник Поповський Д.П. підтримали заявлене клопотання захисника Зарубіна Є.М. та заперечували проти продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просили застосувати більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Представник потерпілого Бірюков С.В. при вирішенні клопотань покладався на розсуд суду.

Суд дійшов висновку про повернення обвинувального акта прокурору з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Частиною 1 ст. 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.

Формулювання обвинувачення повинно ґрунтуватися на обставинах, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) злочину, форму вини, мотив і мету його вчинення, факти, які впливають на ступінь його тяжкості, тощо.

Правова кваліфікація дій особи повинна містити не тільки посилання на окрему статтю та її частину, а й точне формулювання, зокрема об`єктивної сторони та кваліфікуючих ознак.

Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення щодо особи унеможливлює якісний і повний її захист.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення – це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, яке висунуте в порядку, встановленому цим кодексом.

Разом з цим ч. 1 ст. 337 КПК передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в його межах, крім випадків, передбачених цією статтею.

Отже, розгляд справи без формулювання обвинувачення є неможливим, а винесене рішення буде вважатися незаконним.

Адже відповідно до ч. 3 ст. 374 КПК у разі визнання особи виправданою або винуватою в мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів, статті відповідного закону, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, адже правова норма кваліфікації має відповідати формулюванню обвинувачення.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 листопада 2021 року (справа № 161/7092/20, провадження № 51-5946кмо20) зазначив, що кримінальний процесуальний закон не містить вичерпного переліку порушень у складанні обвинувального акта, що обумовлює його повернення, норма п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК відсилає до ст. 291 цього Кодексу, що надає можливість визначити перелік порушень, які є похідними від закріплених у цій статті вимог до підсумкового документа досудового розслідування: порушення, які стосуються змісту та форми самого обвинувального акта (неправильність або відсутність в обвинувальному акті такої інформації, як дата і місце його складання та затвердження; формулювання обвинувачення; правова кваліфікація кримінального правопорушення тощо);порушення, які стосуються змісту та наявності додатків до обвинувального акта (недоліки реєстру матеріалів досудового розслідування; недолучення розписки підозрюваного про отримання копії обвинувального акта тощо).

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, яка, в свою чергу, містить вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт і вони є обов`язковими для їх виконання слідчим і прокурором.

При цьому, за змістом п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті Закону України про кримінальну відповідальність.

Аналіз юридичної складової цієї норми свідчить, що закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників:

1) фактичних обставин кримінального правопорушення;

2) правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»);

3) формулювання обвинувачення.

При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Наведений вище аналіз містить чітке визначення трьох складових частин обвинувального акту з урахуванням вимог чинного кримінального процесуального законодавства, який згідно висновків Верховного Суду України вказує на обов`язковість формулювання обвинувачення, як складової частини у змісті обвинувального акту.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд у своїй постанові від 21 березня 2019 року (справа № 753/11543/17-к провадження № 51-5990км18) зазначив, що чітке відображення фактичних обставин кримінального правопорушення, зокрема, із обов`язковим зазначенням усіх ознак об`єктивної сторони злочину, суспільно небезпечні наслідки, причинний зв`язок між діянням і наслідками, має суттєве значення для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, для реалізації права на захист та вирішення інших питань. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченому. Тому наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

У міжнародних джерелах права, зокрема в Європейській конвенції з прав людини, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

Європейський суд з прав людини у свої практиці вважає, що неконкретність, розмитість обвинувачення є порушенням прав обвинуваченого в світі ст. 6 Конвенції. Так, зокрема у рішенні за справою "Абрамян проти Росії" від 09.10.2008 р. зазначається наступне: Європейський суд з прав людини (далі - Суд) зазначає, що у тексті підпункту "а" п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню "обвинувачення" особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19 грудня 1989 р. у справі "Камасінскі проти Австрії", N 9783/82, п. 79). Крім того, Суд нагадує, що положення підпункту "а" п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 р. у справі "Пелісьє та Сассі проти Франції" [ВП], N 25444/94, п. 52; рішення від 25 липня 2000 р. у справі "Матточіа проти Італії", N 23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 р. у справі "І.Н. та інші проти Австрії", N 42780/98, п. 34).

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 1 березня 2001 р. у справі "Даллос проти Угорщини", N 29082/95, п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом "b" п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі "Пелісьє та Сассі проти Франції", п. 54, а також "Даллос проти Угорщини", п. 47).

Конкретне обвинувачення, фактичні обставини по справі та визначена правова кваліфікація злочину є важливішими елементами кримінального переслідування, оскільки не тільки впливають на право обвинуваченого захищатись від обвинувачення але й на весь визначений КПК України порядок судового розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 348 КПК України після оголошення обвинувачення головуючий встановлює особу обвинуваченого і повинен роз`яснити йому суть обвинувачення, встановити чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання.

Відповідно до закону суд не зможе перейти до розгляду справи, якщо прокурор при оголошенні обвинувального акту не зазначить конкретне формулювання обвинувачення.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 305 КК України, а саме закінчений замах на контрабанду психотропної речовини – амфетамін, тобто переміщення через митний кордон з приховуванням від митного контролю психотропної речовини – амфетамін, в особливо великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб.

Злочином передбаченим ч. 3 ст. 305 КК України є контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів, тобто їх переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинена організованою групою, а також якщо предметом контрабанди були наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги чи прекурсори або фальсифіковані лікарські засоби в особливо великих розмірах.

Частиною другою статті 15 КК України визначено, що замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Об`єктивна сторона злочину передбачає дві альтернативні форми дій: 1 ) переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів через митний кордон України поза митним контролем; 2) переміщення зазначених предметів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю.

Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони контрабанди є місце вчинення злочину - митний кордон.

Відповідно до ст. 10 МК України митний кордон України збігається з державним кордоном України, крім меж штучних островів, установок і споруд, створених у виключній (морській) економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України.

Для обох видів дій, які утворюють об`єктивну сторону контрабанди наркотичних засобів, обов`язковим є їх переміщення або поза митним контролем, або з приховуванням від такого контролю.

Митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (п. 24 ч. 1 ст. 4 МК України).

Переміщення наркотичних засобів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю може здійснюватися шляхом ненадання документів та відомостей, необхідних для такого контролю, або надання підроблених документів чи неправдивих відомостей при пред`явленні наркотичних засобів для огляду посадовими особами митних органів; приховування цих засобів у спеціально виготовлених сховищах (тайниках) тощо.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 03.06.2005 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» зазначено, що незаконне переміщення предметів із приховуванням від митного контролю - це їх переміщення через митний кордон України з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів чи способів, що утруднюють їх виявлення. Відповідно до п.37 ст.1 МК під спеціально виготовленим сховищем (тайником) треба розуміти сховище, виготовлене з метою законного переміщення товарів через митний кордон України, а також обладнані і пристосовані з цією ж метою конструктивні ємності та предмети, які попередньо піддавалися вбиранню, монтажу тощо.

У формулюванні обвинувачення вказано «…після чого, 14.03.2021 приблизно о 14.40 ОСОБА_2 , продовжуючи реалізацію спільного умислу, спрямованого на перевезення та збут психотропної речовини в особливо великому розмірі на автомобілі «Volkswagen Polo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що знаходиться в його користуванні вирушив в напрямку смт.Козача Лопань Харківського району Харківської області у напрямку міжнародного пропускного пункту «Гоптівка», де приблизно о 19:00 на відстані 300 метрів від зазначеного міжнародного пропускного пункту був зупинений працівниками СБ України та Національної поліції України.»

Суд відмічає, що формулювання обвинувачення за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 305 КК України не містить даних як саме обвинувачені намагалися перемістити через митний кордон України поза митним контролем психотропну речовину в особливо великому розмірі, порядок проходження ними митного контролю та які причини завадили їм закінчити кримінальне правопорушення.

До того ж, у обвинувальному акті зазначено, що обвинувачені «…продовжуючи реалізацію спільного умислу, спрямованого на перевезення та збут психотропної речовини в особливо великому розмірі…» вирушили у напрямку міжнародного пропускного пункту «Гоптівка».

Проте обвинувальний акт не містить даних чи був у обвинувачених умисел на переміщення через митний кордон України поза митним контролем психотропної речовини в особливо великому розмірі.

Також, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, а саме незаконне придбання, зберігання та перевезення психотропної речовини з метою збуту, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.

У формулюванні обвинувачення вказано «крім того, ОСОБА_1 за попередньою змовою у групі з ОСОБА_3 маючи умисел, спрямований на незаконне збагачення шляхом придбання, зберігання та перевезення з метою збуту психотропної речовини - амфетамін, а також незаконний збут психотропної речовини - амфетамін, за невстановлених обставин, перебуваючи у м. Києві, придбали психотропну речовину - амфетамін, у невстановленому в ході досудового розслідування розмірі, але не менш ніж 11 153,6234 грам, яка була розфасована у 20 пакунків. Після чого, ОСОБА_4 , перевіз вказані 20 пакунків психотропної речовини - амфетамін на територію нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_4 , яку ОСОБА_1 за попередньою домовленістю з ОСОБА_3 зберігали, з метою подальшого збуту.

І4.03.2021 приблизно о 13:50 ОСОБА_1 за попередньою домовленістю з ОСОБА_3 , прибули до нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_4 , де ОСОБА_1 передав ОСОБА_5 15 пакунків з психотропною речовиною - амфетамін з метою подальшого їх збуту на території Російської Федерації, які ОСОБА_4 помістив до дорожньої валізи, яку поклав у багажне відділення автомобіля «Volkswagen Polo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що знаходився у його користуванні. Інші 5 пакунків з вказаною речовиною сіро-білого кольору ОСОБА_1 , за попередньою домовленістю з ОСОБА_3 , залишив зберігати з метою подальшого збуту в картонній коробці в нежитловому приміщенні за вищевказаною адресою.

Після чого, 14.03.2021 приблизно о 14.40 ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію спільного умислу, спрямованого на перевезення та збут психотропної речовини в особливо великому розмірі на автомобілі «Volkswagen Polo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що знаходиться в його користуванні вирушив в напрямку смт. Козача Лопань Харківського району Харківської області у напрямку міжнародного пропускного пункту пропуску «Гоптівка», де приблизно о 19:00 на відстані 300 метрів від зазначеного міжнародного пропускного пункту був зупинений працівниками СБ України та Національної поліції України.»

Відсутність в формулюванні обвинувачення будь-якої конкретизації спрямованості умислу на підтвердження мети збуту робить незрозумілим його пов`язаність з послідовністю подій, що зазначені у цій частині обвинувачення. За таких обставин, вказівка про «наявність мети збуту» є суто формальною, а виклад фактичних обставин просто дублює попередній епізод злочинної діяльності за фактичними обставинами замаху на злочин. Вказана неконкретність обвинувачення за епізодах по ч. 3 ст. 307 КК України вочевидь свідчить про відсутність логічного зв`язку між фактичними обставинами, що вказані у обвинуваченні з версією досудового розслідування про існування умислу на збут та наявністю певної мети щодо його реалізації, оскільки обвинувальний акт містить лише припущення про мету збуту.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 серпня 2018 року (344/5091/13-к), згідно ч. 1 ст. 291 КПК України обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт є підсумковим процесуальним документом, яким закінчується досудове розслідування та відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України має містити формулювання обвинувачення в остаточному вигляді. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив. Скріплення печаткою підпису прокурора, що затверджує обвинувальний акт, є одним із реквізитів офіційного документу. Саме підписання обвинувального акта прокурором та скріплення його підпису печаткою надає йому статусу офіційного документу і свідчить про належне його затвердження прокурором.

Наданий суду обвинувальний акт містить підпис прокурора, яким він затверджений, однак такий підпис не скріплений печаткою відповідної прокуратури, тобто обвинувальний акт прокурором належним чином не затверджений.

Недотримання вказаних вимог закону при складанні обвинувального акта порушує засади кримінального провадження, зокрема принципу верховенства права та законності, які застосовуються з урахуванням практики Європейського суду з прав людини; а також виключає можливість визначення судом меж пред`явленого обвинувачення та роз`яснення обвинуваченому суті обвинувачення до початку дослідження доказів у судовому засіданні.

Суд вважає, що вказані недоліки фактично унеможливлюють здійснення судового розгляду, оскільки згідно з вимогами ч. 1 ст. 337 КПК України такий проводиться лише в межах висунутого обвинувачення, а неконкретність обвинувачення порушує право на захист.

За таких обставин розгляд справи без конкретного формулювання обвинувачення є неможливим, а винесене рішення буде вважатися незаконним, відповідно до ч. 3 ст. 374 КПК України.

Вказані недоліки формулювання обвинувачення об`єктивно вбачаються зі змісту обвинувального акта та, на думку суду, можуть негативно вплинути на ефективність реалізації сторонами їх процесуальних прав, а крім того і захисту обвинуваченого і реалізацію цього процесуального права, що в будь-якому випадку призводить до порушення розумних строків судового розгляду, що гарантується нормами статей 17, 20, 28 КПК України.

Суд зазначає, що на стадії підготовчого провадження виконується функція контролю за досудовим розслідуванням, відповідність вимогам КПК України обвинувального акта та організаційна (підготовча) функція до наступної стадії судового провадження - судового розгляду з метою створення належних умов для успішного виконання завдань кримінального судочинства.

Указані порушення, які допущені стороною обвинувачення при складанні обвинувального акта, на думку суду, є істотними, оскільки торкаються прав та законних інтересів обвинуваченого, зокрема, порушують його право знати у чому його обвинувачують та захищатись від обвинувачення, і у свою чергу перешкоджають суду повно та всебічно розглянути кримінальне провадження і можуть суттєво вплинути на постановлення законного та обґрунтованого судового рішення.

Також вказані суперечності, на думку суду, позбавляють суд можливості роз`яснити обвинуваченому суть обвинувачення у відповідності до вимог ст. 348 КПК України.

Необхідність дотримання при судовому розгляді вказаних загальних засад судочинства підтверджується практикою Європейського суду та змістом норм Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» – є частиною національного законодавства.

З огляду на викладене суд вважає, що наведені істотні порушення вимог КПК України свідчать про невідповідність направленого обвинувального акта вимогам кримінально-процесуального закону та унеможливлюють призначення судового розгляду, у зв`язку з чим вказаний обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору.

Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим суд вважає клопотання обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Так, відповідно ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 16.11.2021 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продовжено до 29 грудня 2021 року, включно.

Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Згідно з вимогами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватись від слідства та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників судового процесу та інше.

Вимогами ст. 178 КПК України передбачені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, зокрема тяжкість покарання, яке загрожує відповідній особі, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків, в тому числі наявність родини та утриманців, наявність постійного місця роботи, наявність судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались раніше та інші обставини.

Характер та фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 злочинів, свідчать про підвищену суспільну небезпеку.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються в скоєнні правопорушень, передбаченихч.3 ст.289 КК України, тобто незаконне заволодіння транспортним засобом, вартість якого у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, вчинене у складі організованої групи; за ч.3 ст.307 КК України, тобто незаконне придбання, зберігання та перевезення психотропної речовини з метою збуту, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, вчинено повторно; за ч.2 ст.15 ч.3 ст.305 КК України, тобто закінчений замах на контрабанду психотропної речовини - амфетамін, тобто переміщення через митний кордон з приховуванням від митного контролю психотропної речовини – амфетамін, в особливо великих розмірах, за попередньою змовою осіб.

У контексті практики Європейського суду з прав людини слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).

Суд враховує, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, не перестали існувати.

Вирішуючи питання про продовження строків тримання під вартою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд оцінює у сукупності всі обставини, у тому числі тяжкість злочинів, які інкримінуються обвинуваченим, та відповідно до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, суспільну небезпечність кримінальних правопорушень, дані про осіб обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тяжкість покарання, що загрожує їм у разі визнання винними у злочинах, у вчиненні яких вони обвинувачуються.

Суд бере до уваги посилання прокурора на те, що обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у разі зміни запобіжного заходу можуть переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також враховуючи ту обставину, що розгляд судового провадження не розпочався, потерпілий та свідки ще не допитані, суд вважає обґрунтованими доводи прокурора про існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому вважає за доцільне продовжити строк застосованого щодо обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Вищевказані обставини у сукупності свідчать також про неможливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування до обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, та є всі підстави вважати, що ця міра запобіжного заходу зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених.

До того ж, судове провадження по кримінальному провадженню не завершено, не досліджені матеріали справи, при цьому суд вважає, що існують ризики, які передбачені ст.177 КПК України, у зв`язку з цим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченим необхідно продовжити.

Судом розглядалась можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначеним ризикам, проте, враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд вважає, що застосування більш м`якого запобіжного заходу, буде недостатнім для запобігання існуючим ризикам.

Суд, заслухавши клопотання, вивчивши матеріали кримінального провадження продовжує застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене та керуючись статтями314 ч. 3 п. 3, 392 КПК України колегія суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника Зарубіна Євгена Миколайовича про повернення обвинувального акту прокурору – задовольнити.

Повернути прокурору обвинувальний акт по кримінальному провадженню №12020220480002772 від 09.08.2020 за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.289, ч.3 ст.307, ч.2 ст.15 ч.3 ст.305 КК України.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.289, ч.3 ст.307, ч.2 ст.15 ч.3 ст.305 КК України, продовжити до 03 лютого 2022 року, включно.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області протягом семи днів з дня її оголошення, а обвинуваченими в той же строк з моменту вручення їм копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий: Є. Р. Остропілець

Судді: Є.А. Болибок

І.М. Нечипоренко