Рішення № 101753420, 08.12.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" грудня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2981/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу №916/2981/21

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, буд.1, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 26302595)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь сервіс центр» (вул. Буніна, № 7, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 13889162)

про стягнення 39011,32 грн.,

ВСТАНОВИВ:

1.Суть спору.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь сервіс центр» про стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди в сумі 39011,32 грн.

2. Короткий зміст аргументів учасників справи

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди № 19/5 від 22.09.2016 щодо своєчасного повернення об`єкту оренди після закінчення строку дії вказаного договору, що було встановлено в судовому рішенні у справі № 916/2286/19 про виселення відповідача з орендованого нежитлового приміщення загальною площею 69,4 кв.м та стягнення 30834,35 грн.

Так, позивач зазначає, що 22.09.2016 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ТОВ «Південь сервіс центр» був укладений договір оренди № 19/5, відповідно до якого орендарю надано в строкове платне користування об`єкт комунальної власності - нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 44,7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Буніна, 7, строком до 22.09.2017.

За ствердженням позивача, додатковим договором від 14.11.2017 продовжено термін дії договору до 14.11.2019. При цьому, позивач зауважує, що відповідач не сплачував орендну плату більше трьох місяців підряд, Департамент надсилав на адресу відповідача повідомлення від 11.02.2019 № 01-13/524, в якій позивач відмовився від договору оренди від 22.09.2016 № 19/5 та вимагав у 15-денний строк сплатити заборгованість з орендної плати, пеню та у той же час прибути до Департаменту, достроково розірвати договір та передати приміщення Департаменту. Вказане повідомлення було отримано відповідачем 12.03.2019, а тому, за висновком позивача, з цієї дати договір оренди вважається розірваним.

Крім того, позивач стверджує, що рішенням Господарського суду Одеської області від 25.11.2019 по справі № 916/2286/19 позовні вимоги Департаменту задоволені частково, стягнуто з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 17126,25 грн., пеню у розмірі 2129,20 грн., неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди 10051,12 грн. за період з 28.03.2019 по 30.06.2019, судовий збір у розмірі 3746,82 грн. та виселено відповідача з нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 44,7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Буніна, 7, в решті позовних вимог відмовлено. Рішення набрало законної сили 03.01.2020. В ході розгляду справи № 916/2286/19 судом також встановлено, що строк дії укладеного між сторонами договору оренди № 19/5 від 22.09.2016 закінчився 12.03.2019.

Додатково позивач зазначає, що у зв`язку з тим, що відповідач не виконував свої зобов`язання, в частинні повернення об`єкта оренди, чим порушував п. 4.7 Договору та ч. 2 ст. 795 ЦК України, Департамент звернувся до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів у вигляді стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди в поряду ч. 2 ст. 785 ЦК України. Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.10.2020 по справі 916/2186/20 позовна вимога Департаменту до відповідача про стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди обсязі за період з 01.07.2019 по 30.06.2020 у розмірі 38877,18 грн. задоволена у повному. Вказане рішення набрало законної сіті 10.11.2020.

Водночас, позивач звертає увагу на те, що на момент розгляду вищезазначеної справи у суді відповідач у добровільному порядку нежитлові приміщення не передав, а також 18.02.2020 Другим Приморським відділом державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження за № АСВП 61303194 та № АСВП 61303318 на примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 25.11.2019 по справі № 916/2286/19.

Між тим, позивач зауважує, що 20.08.2021 Другим Приморським відділом державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виселено відповідача із нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 44,7 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Буніна, 7.

Таким чином, позивач зазначає, що з відповідача підлягає стягненню неустойка за прострочення виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення, що за період з 01.07.2020 по 20.08.2021, що складає 39 011,32 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

3. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2021 року позовна заява вх. №3078/21 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

05.10.2021 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№3078/21) до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2981/21. Справу №916/2981/21 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позов із врахуванням вимог ст.165 ГПК України в строк, встановлений ч.1 ст.251 ГПК України. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

06.10.2021 ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.10.2021 було направлено позивачу на офіційну адресу електронної пошти, зазначену ним в позовній заяві.

06.10.2021 копія ухвали Господарського суду Одеської області від 05.10.2021 була направлена на юридичну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Буніна, 7, м. Одеса, 65014.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (вх.№ 26195/21 від 18.10.2021), поштове відправлення було повернуто до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. п. 1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, встановлені наступні нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду від 05.10.2021 вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.

На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

04.11.2021 від позивача до Господарського суду Одеської області надійшло клопотання (вх. № 29486/21) про залучення до справи копій постанов про відкриття виконавчого провадження від 18.02.2020 за № АСВП 61303194 та № АСВП 61303318, яке судом прийнято та з відповідними документами долучено до матеріалів справи № 916/2981/21.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин, суд розглядає дану справу за наявними в ній матеріалами з врахуванням положень ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 ГПК України, якими передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи; неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

08.12.2021 року судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

4. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

22.09.2016 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південь сервіс центр» (орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень № 19/5, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 44,7 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Буніна, 7. Пунктом 1.3 договору визначено строк його дії, а саме: з 22 вересня 2016 року до 22 вересня 2017 року.

Пунктом 2.2 договору встановлено, що за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 966,24 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до п. 2.3 договору до орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат та плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями.

Згідно п. 2.4 договору орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Умовами п. 3.3 договору визначено, що орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, передбачених цим договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі.

За умовами п. 4.1 договору вказані у п. 1.1 приміщення орендодавцем передаються орендарю виключно під розміщення майстерні, що здійснює побутове обслуговування населення.

В п. 4.7 договору встановлено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Відповідно до п. 4.10 договору у випадку припинення дії цього договору у зв`язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акта приймання – передачі приміщення.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що 14 листопада 2017 року між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південь сервіс центр» (орендар) було укладено додатковий договір № 1 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення № 19/5 від 22.09.2016 (нова редакція), відповідно до п. 1.1 якого пункт 1.2 розділу 1 «Предмет договору» доповнено наступним: « 1.2 Продовжити термін дії цього договору на 2 (два) роки, а саме з 14 листопада 2017р. до 14 листопада 2019р. (до чотирнадцятого листопада дві тисячі дев`ятнадцятого року)».

Так, в п. 1.3 додаткового договору № 1 від 14.11.2017 сторонами викладено в новій редакції перший абзац пункту 2.2 розділу 2 «Порядок розрахунків» договору оренди № 19/5 від 22 вересня 2016, згідно якої: « 2.2. За орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 14 листопада 2017р. в розмірі 1158,52 (одна тисяча сто п`ятдесят вісім) гривень та 52 копійки (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.».

Як з`ясовано судом, у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідачем орендної плати позивач на підставі ст. 782 ЦК України відмовився від вказаного договору. В подальшому 08.08.2019 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Сервіс Центр», в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 17 126,25 грн., пеню в сумі 2 129,20 грн. та неустойку в сумі 11 578,90 грн., а також виселити ТОВ «Південь Сервіс Центр» з нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 44,7 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Буніна, 7, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Так, рішенням господарського суду Одеської області від 25.11.2019 по справі №916/2286/19, що набрало законної чинності 03.01.2020, зазначений позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було задоволено частково, а саме: з відповідача стягнуто заборгованість з орендної плати в сумі 17126,25 грн., пеню у розмірі 2129,20 грн., неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди в сумі 10051,12 грн. за період з 28.03.2019 по 30.06.2019, судовий збір у розмірі 3746,82 грн. Також вказаним судовим рішенням відповідача було виселено з нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 44,7 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Буніна, 7; в решті позовних вимог відмовлено.

Як вбачається зі змісту вказаного судового рішення, копія якого наявна в матеріалах справи, судом встановлено правомірність направлення позивачем відповідачу вимоги про відмову від договору та розірвання останнього з 12.03.2019. Також судом встановлено правомірність вимог позивача про стягнення неустойки за період з 13.03.2019 по 30.06.2019 у сумі 11578,90 грн., з огляду на відсутність правових підстав на зайняття ТОВ «Південь Сервіс Центр» приміщень підвалу, загальною площею 44,7 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Буніна, 7.

При цьому із матеріалів справи вбачається, що 18.02.2020 державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 61303318 з примусового виконання наказу господарського суду Одеської області №916/2286/19 від 03.01.2020 про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь сервіс центр» з нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 44,7 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Буніна, 7. Крім того, 18.02.2021 відкрито виконавче провадження № 61303194 з примусового виконання наказу господарського суду Одеської області №916/2286/19 від 03.01.2020 щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь сервіс центр» грошової суми у розмірі 33053,39 грн.

Крім того, рішенням Господарського суду Одеської області від 15.10.2020 у справі № 916/2186/20, враховуючи факт невиконання відповідачем свого обов`язку щодо повернення орендованого приміщення після 30.06.2019, а саме у період з 01.07.2019 по 30.06.2020, господарським судом встановлено правомірність здійсненого ДКВ ОМР розрахунку неустойки в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням індексу інфляції за вказаний період прострочення повернення приміщення. Відтак, рішенням суду від 15.10.2020 по справі № 916/2186/20 позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь сервіс центр» про стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди в сумі 38877,18 грн. задоволено повністю.

20.08.2021 державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) Джміль О.О., при примусовому виконанні наказу №916/2286/19 від 03.01.2020, виданого Господарським судом Одеської області, складено Акт про виселення ТОВ «Південь Сервіс Центр» з нежилого приміщення підвалу, загальною площею 44,7 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Буніна, 7 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

В матеріалах справи наявна претензія позивача на адресу відповідача про сплату заборгованості від 14.07.2021 №01-13/3038.

Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 39011,32 грн. неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період з 01.07.2020 по 20.08.2021.

5. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

У ч.6 ст. 231 ГК України також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке сталося під час дії договору

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частинами 1, 4 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX також передбачено, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX, договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Аналогічні положення містить частина друга статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Обов`язок орендаря після припинення дії договору повернути орендодавцеві об`єкт оренди передбачено також ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

6. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом, правовідносини між Департамент комунальної власності Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південь сервіс центр» виникли на підставі договору №19/5 оренди нежитлових приміщень від 22.09.2016.

Укладений між сторонами договір №19/5 від 22.09.2016 став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Як з`ясовано судом, у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідачем орендної плати позивач на підставі ст. 782 ЦК України відмовився від вказаного договору.

В силу ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на вищевикладене, факт розірвання договору оренди нежитлових приміщень № 19/5 від 22.09.2016 саме з 12.03.2019 та існування у відповідача обов`язку щодо повернення об`єкту оренди позивачу після вказаного строку не підлягають доказуванню у даній справі.

Крім того, встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 15.10.2020 по справі № 916/2186/20, що набрало чинності 10.11.2020, обставини, також, в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України є преюдиціальними для господарського суду під час розгляду даної справи, а тому не підлягають доказуванню, зокрема, факт припинення орендних правовідносин між сторонами у зв`язку з розірванням договору оренди нежитлового приміщення № 19/5 від 22.09.2016, виникнення у відповідача обов`язку щодо повернення об`єкту оренди позивачу та стягнення за період з 01.07.2019 по 30.06.2020 відповідної неустойки за прострочення повернення приміщення.

Як зазначалося раніше, п.4.7 договору №19/5 від 22.09.2016 передбачено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Проте, вказане приміщення, було повернуто позивачу лише 20.08.2021, про що свідчить відповідний акт б/н від 20.08.2021, складений державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) при примусовому виконанні наказу №916/2286/19 від 03.01.2020, що виданий Господарським судом Одеської області.

При цьому слід зазначити, що чинним законодавством передбачено відповідальність наймача за невиконання обов`язку щодо своєчасного повернення об`єкту оренди. Так, в силу положень ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, що зумовлює вимогу щодо сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків та здійсненні своїх суб`єктивних прав. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

При розгляді спорів про стягнення неустойки судам необхідно враховувати, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна, про що зроблено висновок Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові 10.04.2018 у справі №910/9328/17 (пункт 11) та постанові 28.08.2018 у справі №913/155/17 (пункт 37), від якого колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачала за необхідне відступати при розгляді справи №910/20370/17.

Так, відповідачем не надано належних та допустимих доказів добровільного виконання рішення Господарського суду від 25.11.2019 по справі №916/2286/19, яке набрало законної сили 03.01.2020 та повернення орендодавцю орендованого приміщення за актом приймання-передачі або ж доказів ухилення орендодавця від обов`язку прийняти орендоване майно та належним чином оформити його повернення.

Так, відповідачем не спростовано факт порушення ним вимог закону та договору щодо повернення позивачу займаного приміщення після постановлення Господарським судом Одеської області від 15.10.2020 у справі № 916/2186/20, а також невиконання вказаного обов`язку до 20.08.2021.

Враховуючи вищенаведене та факт невиконання відповідачем свого обов`язку щодо повернення орендованого приміщення після 30.06.2020, а саме у вказаний позивачем період з 01.07.2020 по 20.08.2020, як це передбачено ч. 1 ст. 785 ЦК України, що підтверджується наявним матеріалах справи актом державного виконавця від 20.08.2021, господарський суд вважає, що позивачем правомірно здійснено розрахунок неустойки в розмірі подвійної орендної плати за період прострочення повернення приміщення з 01.07.2020 по 20.08.2021 (день складання акту про виселення), розмір якої становить 39011,32 грн. згідно наданого позивачем розрахунку неустойки. При цьому слід зазначити, що розмір неустойки відповідач не оспорив.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам Позивача, надано можливість представникам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.

Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії", зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, які наявні в матеріалах справи та підлягають задоволенню позовних вимог позивача в повному обсязі.

Згідно ч.1, ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повній мірі, відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягають понесені останнім судові витрати у розмірі 2270,00 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь сервіс центр» (65014, м. Одеса, вул. Буніна, буд. 7, код ЄДРПОУ 13889162) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди в сумі 39 011 (тридцять дев`ять тисяч одинадцять) грн. 32 коп. та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 08 грудня 2021 р.

Суддя О.В. Цісельський