Рішення № 101753354, 01.12.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2021 справа № 914/2070/21

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Зубкович Д.С., розглянув матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Радивилівмолоко», Рівненська область, Радивилівський район, село Крупець,

до відповідача: Санаторію «Нафтуся Прикарпаття», Львівська обл., Дрогобицький район, село Модричі,

предмет позову: стягнення 131 843,01 грн.,

підстава позову: порушення зобов`язань по договору поставки від 02.01.2017 року,

за участю представників:

позивача: Богун Галина Олександрівна - адвокат, довіреність № 24 від 03.08.2020 року,

відповідача: Фартушок Назар Богданович - адвокат, ордер серії ВС №1098392.

ПРОЦЕС

08.07.2021 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Радивилівмолоко» до Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» про стягнення 131 843,01 грн.

Ухвалою суду від 09.07.2021 року позовну заяву залишено без руху. Ухвалою суду від 02.08.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

Хід судових засідань відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань. Зокрема, відповідачем заявлялись клопотання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, у задоволенні яких відмовлено, про що постановлено відповідні ухвали, що відображено в протоколах судових засідань, без виходу до нарадчої кімнати.

13.10.2021 року та 25.10.2021 року позивачем подавались клопотання про долучення документів до матеріалів справи з клопотаннями про поновлення пропущеного строку на їх подання, яке задоволено судом у судовому засіданні 03.11.2021.

27.10.2021 року відповідачем подано письмові пояснення у справі.

У судове засідання 01.12.2021 з`явилися представники сторін. Представником відповідача зазначено про необізнаність із поданою позивачем заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та неотримання клопотання позивача про долучення доказів, поданих суду 22.09.2021, на підтвердження понесених витрат. Відповідним клопотанням позивач долучав договір про надання правової допомоги від 01.07.2021, додаткову угоду № 1 від 21.09.2021, додаткову угоду № 2 від 21.09.2021, квитанцію до прибуткового касового ордера від 21.09.2021. Досліджуючи обставину надіслання клопотання, поданого позивачем 22.09.2021, судом встановлено, що доказів такого до матеріалів справи не долучено. Разом з тим, представник відповідача ознайомився із матеріалами справи 23.09.2021, про що вчинено напис на запереченнях відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, поданого суду також 22.09.2021. Водночас, у судовому засіданні 01.12.2021 представник відповідача стверджував, що саме з клопотанням позивача від 22.09.2021 не ознайомлювався, заявив усне клопотання про надання можливості ознайомитись із відповідним клопотанням позивача у судовому засіданні. Судом надано представнику відповідача клопотання позивача для ознайомлення. Судом також роз`яснено представнику позивача його процесуальні права та обов`язки, зокрема, стосовно обов`язку надіслання доказів, що подаються суду, іншій стороні процесу, та щодо можливості вирішення клопотання про розподіл судових після ухвалення судового рішення у справі, що відповідає приписам ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Суд звертає увагу на непослідовну поведінку та невизначеність представника позивача щодо процесу вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу, адже упродовж судового засідання заявлено різні клопотання – про намір подати докази понесення додаткових витрат після судового засідання, про відсутність можливості подати докази понесення витрат після ухвалення рішення судом, про подання відповідних доказів упродовж п`яти днів після ухвалення рішення. Натомість представник відповідача після ознайомлення з клопотанням позивача від 22.09.2021 надав усні пояснення стосовно необґрунтованості заявлених до стягнення витрат на правову допомогу та просив вирішити питання розподілу таких витрат негайно одночасно із прийняттям рішення в даному судовому засіданні.

Суд звертає увагу, що серед основних засад (принципів) господарського судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність.

Так, відповідно до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Крім цього, відповідно до ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Враховуючи наведені законодавчі положення та обставини розгляду даної справи, зокрема, неспростованість факту невиконання позивачем припису ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України та водночас фактичне ознайомлення іншої сторони із поданими позивачем доказами, що не призвело до позбавлення відповідача можливості відреагувати стосовно позиції позивача про понесені нею витрати на правову допомогу, а також забезпечуючи дотримання принципів рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін, усуваючи можливість виникнення у сторін сумнівів в неупередженості та об`єктивності судді щодо однієї зі сторін спору, суд доходить висновку про доцільність розподілу усіх судових витрат одночасно з постановленням рішення.

У судовому засіданні 01.12.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник внаслідок порушення, на переконання позивача, відповідачем умов договору поставки. Позивач стверджує, що відповідачем допущено заборгованість за поставлений йому товар в сумі 131 843,01 грн., тому просить стягнути відповідну суму в судовому порядку.

Відповідач у письмових поясненнях, поданих суду 27.10.2021, висловлює позицію про недоведеність наявного боргу перед позивачем.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

02.01.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Радивилівмолоко” (надалі по тексту рішення – позивач, згідно з договором – сторона 1) і Санаторієм "Нафтуся Прикарпаття" (надалі по тексту рішення – відповідач, згідно з договором – сторона 2) укладено договір поставки товару, відповідно до якого сторона 1 передає у власність стороні 2 молочну продукцію, а сторона 2 зобов`язується прийняти товар і оплатити його на передбачених договором умовах (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 1.2 договору конкретне найменування товару, його кількість, асортимент та ціна кожної партії поставки обумовлюються сторонами відповідно на кожну таку окрему партію товару і зазначаються у видаткових накладних, які формуються стороною 1 на підставі усної чи письмової заявки сторони 2 та за якими здійснюється відпуск товару.

Згідно з п. 3.2 договору ціна товару визначається у видаткових накладних на кожну поставку товару.

Згідно з п. 3.3 договору товар за цим договором оплачується на умовах відстрочки платежу протягом 5 календарних днів з дати отримання партії товару, яка зазначається у видатковій.

У період листопада 2018 року – березня 2019 року позивачем здійснено поставки на загальну суму 120 295,34 грн., на підтвердження чого подано видаткові накладні з підписами представників обох сторін.

Станом на березень 2019 року сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого заборгованість на користь позивача становить 114 344,55 грн. Зокрема, в акті відображено дані про поставки, здійснені в березні 2019 року: 07.03.019 року на суму 7 743,33 грн.,11.03.2019 – 3 168,80 грн., 13.03.2019 – 7 951,50 грн., 15.03.2019 – 4 404,23 грн., 18.03.2019 – 6 445,18 грн., 20.03.2019 – 420,50 грн., 21.03.2019 – 10 280,40 грн., 25.03.2019 – 9 889,00 грн., 27.03.2019 – 2 581,50 грн., 28.03.2019 – 14 918,91 грн. У вказаному акті також відображено часткові оплати, на загальну суму 50 000,00 грн. у березні 2019 року.

У період з 01.04.2019 року по 21.11.2019 року складено та підписано видаткові накладні на загальну суму 422 904,33 грн.

Відповідачем у період 11.04.2019 року – 14.12.2020 року здійснено платежі на загальну суму 78 000,00 грн. згідно з платіжними дорученнями та на суму 327 664,66 грн. згідно з прибутковими касовими ордерами. Всього на суму 405 664,66 грн.

Позивачем також долучено податкові накладні за період з 14.11.2018 року по 21.11.2019 року щодо здійснених поставок.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, доказами не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю з огляду на таке.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір щодо поставки продукції.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено вище, договором сторони погодили оплату продукції із відтермінуванням на п`ять календарних днів з дня поставки.

Договором погоджено, що приймання товару здійснюється в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, у частині, що не суперечить умовам цього договору.

Пунктом 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю передбачено, що приймання продукції здійснюється особами, уповноваженими на те керівником або заступником керівника підприємства-одержувача.

Згідно з долученими позивачем видатковими накладними, які є первинними документами, адже містять відомості про господарську операцію, у період листопада 2018 року – березня 2019 року позивачем здійснено відповідачу поставки продукції на загальну суму 120 295,34 грн.; у період з 01.04.2019 року по 21.11.2019 року відповідачу поставлено молочну продукцію на загальну суму 422 904,33 грн. Так, суд зазначає, що в накладних не вказано прізвища отримувача, в окремих накладних зазначено підписи, а в окремих ще й печатки від обох сторін. Заперечення відповідача зводяться до недоліків оформлення видаткових накладних. При цьому, самих фактів поставки товару відповідач не заперечив, жодними доказами суму, заявлену до стягнення не спростував. Більше того, відповідачем здійснювались часткові оплати, зараховані позивачем в оплату здійснених поставок, а відповідачем не доведено, що подані позивачем платіжні доручення та прибуткові касові ордери стосувались інших зобов`язань відповідача перед позивачем.

Суд враховує, що позивачем визначено залишок заборгованості станом на березень 2019 року в сумі 114 344,55 грн., що відображено також в акті звірки взаємних розрахунків.

Як вказує Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2020 року у справі № 916/499/20, відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Суд зазначає, що первинними документами – видатковими накладними за період до березня 2019 року підтверджено суму 120 295,34 грн., що є більшим, ніж визначена в акті звірки станом на березень 2019 року сума – 114 344,55 грн. Відповідач, заперечуючи належність акту як доказу, не спростовує наявності такої суми заборгованості та не стверджує про залишок іншої суми заборгованості за наслідками господарських операцій. Суд не може не врахувати зазначений в акті звірки розмір заборгованості та брати до уваги більший розмір зобов`язань відповідача, оскільки таке суперечить заявному характеру судового провадження. Тому, за період до березня 2019 року суд визнає обґрунтованим розмір заборгованості в розмірі 114 344,55 грн.

Щодо періоду з березня по листопад 2019 року, то суд звертає увагу, що позивач стверджує про поставку продукції на загальну суму 414 163,12 грн. Із долучених видаткових накладних за цей період судом встановлено загальну вартість в розмірі 422 904,33 грн. (400 487,23 по накладних, долучених до позовної і 22 417,10 грн. по накладних, долучених до заяви про усунення недоліків).

Щодо зауважень відповідача про подання позивачем двічі одних і тих самих накладних на різні суми, суд зазначає про безпідставність таких тверджень, адже, видаткові накладні від 03.07.2019 року № 259671 на суму 5 806,08 грн. та від 29.08.2019 року № 337711 на суму 5 637,99 грн. не були долучені до позовної заяви, хоча і були зазначені в реєстрі № 1 до позовної заяви, що і було підставою для залишення позовної заяви без руху. Натомість, до позовної заяви долучено накладні від 03.07.2019 року № 259671 на суму 3 162,78 грн. та від 29.08.2019 року № 337711 на суму 5 578,43 грн. Водночас, ці дві накладні позивачем не враховано при визначенні ціни позову, адже саме без їх врахування підтвердженою залишається сума, вказана позивачем, - 414 163,12 грн.

Аналізуючи здійснені відповідачем оплати, суд зазначаєм, що відповідачем у період 11.04.2019 року – 14.12.2020 року здійснено платежі на загальну суму 78 000,00 грн. згідно з платіжними дорученнями та на суму 318 664,66 грн. згідно з прибутковими касовими ордерами. Тобто, всього на суму 405 664,66 грн.

Відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України 29.12.2017 № 148, касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Відповідно до п. 25 Положення приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером (додаток 2), підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов`язковим. Касири (особи, які виконують їх функції) під час роботи з готівкою керуються правилами визначення платіжності банкнот і монет Національного банку України.

Наявні у справі прибуткові касові ордери не завжди мають вказівку про конкретну видаткову накладну, деякі мають вказівку про накладні, які не подані в матеріали справи, окрема, від 03.09.2019 року. Проте, суд зауважує, що такі документи долучено саме позивачем та здійснено на їх підставі зарахування грошових коштів в погашення аборгованості. Тому у суду немає підстав не враховувати такі при визначенні розміру заборгованості відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Перевіряючи доводи сторін в сукупності із наявними у справі належними та допустимими доказами, суд бере до уваги первинні докази – платіжні доручення та прибуткові касові ордери і зазначає, що після березня 2019 року відповідачем сплачено 396 664,66 грн.

Враховуючи встановлені обставини, суд зазначає, що не сплаченими на даний час залишаються: 114 344,55 грн. + 414 163,12 грн. - 396 664,66 грн. = 131 843,01 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зі встановлених обставин справи вбачається, а відповідачем не спростовано, що у нього існує заборгованість за поставлений упродовж 2018 – 2019 років товар у визначеному позивачем розмірі. Тому позовні вимоги визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо заявлених позивачем витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 10 000,00 грн. суд зазначає таке.

Інтереси позивача в даній справі представляє адвокат Богун Галина Олександрівна на підставі довіреності № 24 від 03.08.2020 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН № 1488 від 26.10.2018 року.

01.07.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Радивилівмолоко” уклало з адвокатом Богун Галиною Олександрівною договір про надання правової допомоги, у тому числі з представництва інтересів клієнта за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Радивилівмолоко” до Санаторію "Нафтуся Прикарпаття" про стягнення заборгованості. Договором визначено, що за правову допомогу клієнт сплачує адвокату винагороду у розмірі, визначеному додатковою угодою.

21.09.2021 року сторонам вказаного договору підписано додаткову угоду № 1, відповідно до якої клієнт сплачує адвокату винагороду упродовж 5 днів після підписання даної додаткової угоди.

21.09.2021 року також підписано додаткову угоду № 2, відповідно до якої клієнтом і адвокатом узгоджено надання правової допомоги, а саме:

02.07.2021 року – складання позовної заяви та реєстрів – 5 000,00 грн.,

02.07.2021 року – завірення та виготовлення копій документів – 1 000,00 грн.,

23.07.2021 року – клопотання про усунення недоліків – 2 000,00 грн.,

22.09.2021 року – участь у судовому засіданні – 2 000,00 грн., всього 10 000,00 грн.

Позивачем долучено квитанцію до прибуткового касового ордера № 3 від 21.09.2021 року про прийняття від Товариства з обмеженою відповідальністю “Радивилівмолоко” 10 000,00 грн.

Так, згідно з ч. ч. 1-3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Як вказує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини (п. 28 постанови).

Як передбачено ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У судовому засіданні 01.12.2021 представником відповідача висловлено заперечення стосовно розміру заявлених витрат. Зокрема, стверджує, що договір про надання правової допомоги укладено 01.07.2021, а вже 02.07.2021 складено позовну заяву, тобто адвокату не було потрібно багато часу для підготовки відповідного позову і вартість складення такого 5 000,00 грн. є завищеною; при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу не зазначено часу, затраченого адвокатом на її надання; Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не передбаченого таку виду адвокатських послуг як складення реєстрів, тому такі послуги не підлягають включенню до відповідних витрат; касовий ордер не містить підпису касира.

Як вказує Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, зважаючи на положення частин 4, 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналізуючи надані позивачем докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає про безпідставне виокремлення окремим видом послуги «завірення та виготовлення копій документів», вартістю 1 000,00 грн., адже такі відносяться до процесу складання позовної заяви. Також суд вважає необґрунтованим включення до понесених витрат послугу «клопотання про усунення недоліків», вартістю 2 000,00 грн., оскільки вчинення таких дій повязані із суб`єктивною поведінкою сторони позивача та його представника не залежать від поведінки іншої сторони процесу. Недотримання позивачем приписів Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з позовною заявою не може збільшувати розмір витрат, що покладаються на відповідача. Крім цього, ціна позову та категорія спору не є по своїй суті значними та складними, не потребують значних затрат часу для професійного адвоката. До того ж, присудження витрат, понесених позивачем на правову допомогу, не можуть бути додатковим тягарем для іншої сторони.

Суд також зазначає, що відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правила застосовуються до визначення витрат на проведення експертизи та залучення експерта (постанови Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі № 200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі № 520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі № 521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі № 826/13244/16).

Щодо зауважень представника відповідача до квитанції до прибуткового касового ордера, суд зазначає таке. Верховний Суд у справі № 727/4597/19 (постанова від 16 квітня 2020 року) зазначає, що, відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Положення N 13 «Про форму та зміст розрахункових документів» та Положення N 148 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України» не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність. Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Більше того, згідно з позицією Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведеної в постанові від 03.10.19р. у справі № 922/445/19, про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Щодо зауважень відповідача, то суд зазначає, що Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не конкретизовано усіх видів адвокатської діяльності, тому твердження про те, що складення реєстрів не передбачено законом як вид правової допомоги, є недоречним. Очевидно, що складення реєстрів, які є додатками до позовної заяви. відносить до такого виду послуг як складення заяв.

Доводи представника відповідача про неможливість стягнення з нього витрат на професійну правову допомогу через ненадіслання йому таких доказів суд не вважає підставними через наступне. Судом встановлено, що представник відповідача ознайомився із матеріалами справи 23.09.2021, про що вчинено напис на запереченнях відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, поданих суду також 22.09.2021, що свідчить про факт ознайомлення відповідача із такими доказами. Після ознайомлення представника відповідача із матеріалами справи відбулось ще шість судових засідань у даній справі. Норма ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України має на меті забезпечити право учасника судового процесу на доступ до всіх доказів, які подає інший учасник процесу на доведення обставин, якими цей учасник обгрунтовує свої доводи чи спростовує чужі. Відповідач був ознайомлений із вимогами та доказами позивача щодо витрат на правову допомогу, і протягом тривалого судового процесу мав право їх заперечувати по суті. Крім цього, він це право реалізував, і у засіданні 01.12.2021 року в усній формі їх заперечив, що судом оцінено вище. Тому суд вважає за необхідне взяти до уваги докази про понесені витрати на правову допомогу позивачем.

Враховуючи наведене та встановлені зауваження до розрахунку витрат, суд доходить висновку, що обґрунтованими і такими, що підлягають стягненню з відповідача в даній справі, є витрати на професійну правову допомогу в розмірі 7 000,00 грн. У задоволенні решти – 3 000,00 грн. суд відмовляє.

Щодо розподілу судового збору, то згідно з п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Тому, враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню позивачу відповідачем у повністю.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» (ідентифікаційний код юридичної особи 20795071, 82186, Львівська обл., Дрогобицький р-н, село Модричі, вул. Курортна, будинок 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Радивилівмолоко» (ідентифікаційний код юридичної особи 31259168, 35541, Рівненська обл., Радивилівський район, село Крупець (з), вул. Старики, будинок 58б) 131 843,01 грн. основного боргу, 2 270,00 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору та 7 000,00 грн. витрат на професійну правову допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 09.12.2021.

Суддя Матвіїв Р.І.