Рішення № 101752824, 01.12.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.12.2021Справа № 910/14154/21Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ Корпорація»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК Міра»

про стягнення 165156,20 грн

Представники сторін:

від позивача: Червінський М.А.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

31.08.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ Корпорація» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК Міра» про стягнення 165156,20 грн, з яких 160998,91 грн основного боргу, 1574,70 грн 3% річних та 2582,59 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не у повному обсязі поставив позивачу товар, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача вартість непоставленого товару у розмірі 160998,91 грн, а також 1574,70 грн 3% річних та 2582,59 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2021 відкрито провадження у справі №910/14154/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

27.09.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову з тих підстав, що первинними документами, зокрема, видатковою накладною №87 від 28.04.2021, яка підписана представником позивача та скріплена відбитком печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ Корпорація», підтверджується факт поставки відповідачем товару у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2021 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.11.2021.

02.11.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що підпис, який міститься на копії видаткової накладної, копія якої долучена відповідачем до матеріалів справи, виконано не директором позивача, так як останній, виявивши невідповідність кількості поставленого товару, не підписав накладну, не ставив відбиток печатки товариства на ній та взагалі не передавав накладну відповідачу.

У підготовчому засіданні 03.11.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 17.11.2021.

У підготовчому засіданні 17.11.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 01.12.2021.

Представник позивача у судовому засіданні 01.12.2021 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 01.12.2021 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якої вбачається, що ухвала суду була отримана відповідачем 23.11.2021 (за ідентифікатором пошуку 0105481491033).

У судовому засіданні 01.12.2021 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК Міра» було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «КСМ Корпорація» рахунок на оплату №864 від 22.04.2021 на суму 439246,13 грн, який містить детальний перелік товару, його ціну, кількість та загальну вартість.

Зокрема, у рахунку на оплату №864 від 22.04.2021 вказано, що товаром є:

- труба 57*5 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 2,593 тонни, ціною без ПДВ 31416,00 грн (загальна сума без ПДВ 81461,69 грн);

- труба 108*5 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 3,833 тонни, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 119459,28 грн);

- труба 159*6 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 2,323 тонни, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 72398,62 грн);

- труба 219*6 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 1,712 тонни, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 53356,19 грн);

- труба 273*8 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 1,263 тонни, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 39362,66 грн).

27.04.2021 позивачем було сплачено на користь відповідача грошові кошти у сумі 439246,13 грн, що підтверджується платіжним дорученням №618 від 27.04.2021 (призначення платежу - за труби згідно з рахунком №864 від 22.04.2021).

Як вбачається з видаткової накладної №87 від 28.04.2021 (копія долучена позивачем до позовної заяви), відповідно до якої здійснювалась поставка відповідачем товару на користь позивача, в ній зазначено, що відповідачем поставлено товар на загальну суму 439246,13 грн, а саме:

- труба 57*5 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 2,593 тонни, ціною без ПДВ 31416,00 грн (загальна сума без ПДВ 81461,69 грн);

- труба 108*5 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 3,833 тонни, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 119459,28 грн);

- труба 159*6 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 2,323 тонни, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 72398,62 грн);

- труба 219*6 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 1,712 тонни, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 53356,19 грн);

- труба 273*8 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 1,263 тонни, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 39362,66 грн).

Однак, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем насправді було поставлено товар, кількість якого не відповідала кількості, вказаній у видатковій накладній №87 від 28.04.2021, на загальну суму недопоставленого товару 160988,91 грн (4298 тонн).

В Акті про невідповідність №13 від 30.04.2021, складеному позивачем, зазначено, що за видатковою накладною №87 від 28.04.2021 відповідачем фактично було поставлено:

- труба 57*5 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 1,736 тонни, ціною без ПДВ 31416,00 грн (загальна сума без ПДВ 54538,18 грн);

- труба 108*5 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 1,556 тонн, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 48494,30 грн);

- труба 159*6 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 1,612 тонн, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 50239,59 грн);

- труба 219*6 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 1,259 тонни, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 39237,99 грн);

- труба 273*8 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 1,263 тонни, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 39362,66 грн).

Тобто, відповідачем не було поставлено 0,857 тонн труби 57*5 ст20 ГОСТ 8732 ціною без ПДВ 31416,00 грн;2,277 тонн труби 108*5 ст20 ГОСТ 8732 ціною без ПДВ 31166,00 грн; 0,711 тонн труби 159*6 ст20 ГОСТ 8732 ціною без ПДВ 31166,00 грн; 0,453 тонни труби 219*6 ст20 ГОСТ 8732 ціною без ПДВ 31166,00 грн, що разом становить 4,298 тонни на суму 160998,91 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача вартість непоставленого товару на суму 160998,91 грн, а також нараховані 3% річні у сумі 1574,70 грн та інфляційні втрати у сумі 2582,59 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що первинними документами, зокрема, видатковою накладною №87 від 28.04.2021, яка підписана представником позивача та скріплена відбитком печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ Корпорація», підтверджується факт поставки відповідачем товару у повному обсязі.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов`язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Суд зазначає, що поняття повнота та безумовність оферти є одночасно необхідними, а існування одночасно двох названих умов до акцепту є достатнім для того, що констатувати, що відповідь на оферту є такою, що дає змогу зробити висновок про згоду акцептанта з офертою та з її умовами. Неповнота та небезумовність відповіді на пропозицію укласти договір не є акцептом, тобто є умовами для констатації факту відмови акцептанта від пропозиції, а з іншого боку неповнота та не безумовність відхиляють початкову оферту. Іншими словами неповнота та не безумовність акцепту є умовами припинення оферти.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 644 Цивільного кодексу України, якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Так як позивачем було у повному обсязі оплачено виставлений відповідачем рахунок на оплату №864 від 22.04.2021 на суму 439246,13 грн, тобто прийнято (акцептовано) оферту відповідача, яка містить всі істотні умови договору (вказані у рахунку), суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір поставки (купівлі-продажу), конкретні умови якого щодо найменування, кількості та ціни товару визначені у рахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості (ст. 669 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом (відповідно до рахунку на оплату №864 від 22.04.2021) між сторонами було досягнуто домовленості про поставку відповідачем на користь позивача наступного товару на загальну суму 439246,13 грн:

- труба 57*5 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 2,593 тонни, ціною без ПДВ 31416,00 грн (загальна сума без ПДВ 81461,69 грн);

- труба 108*5 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 3,833 тонни, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 119459,28 грн);

- труба 159*6 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 2,323 тонни, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 72398,62 грн);

- труба 219*6 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 1,712 тонни, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 53356,19 грн);

- труба 273*8 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 1,263 тонни, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 39362,66 грн).

В Акті про невідповідність №13 від 30.04.2021, складеному позивачем, зазначено, що за видатковою накладною №87 від 28.04.2021 відповідачем фактично було поставлено:

- труба 57*5 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 1,736 тонни, ціною без ПДВ 31416,00 грн (загальна сума без ПДВ 54538,18 грн);

- труба 108*5 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 1,556 тонн, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 48494,30 грн);

- труба 159*6 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 1,612 тонн, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 50239,59 грн);

- труба 219*6 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 1,259 тонни, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 39237,99 грн);

- труба 273*8 ст20 ГОСТ 8732 у кількості 1,263 тонни, ціною без ПДВ 31166,00 грн (загальна сума без ПДВ 39362,66 грн).

Тобто, відповідачем не було поставлено 0,857 тонн труби 57*5 ст20 ГОСТ 8732 ціною без ПДВ 31416,00 грн;2,277 тонн труби 108*5 ст20 ГОСТ 8732 ціною без ПДВ 31166,00 грн; 0,711 тонн труби 159*6 ст20 ГОСТ 8732 ціною без ПДВ 31166,00 грн; 0,453 тонни труби 219*6 ст20 ГОСТ 8732 ціною без ПДВ 31166,00 грн, що разом становить 4,298 тонни на суму 160998,91 грн.

Однак, відповідачем до відзиву на позовну заяву долучено копію видаткової накладної №87 від 28.04.2021, яка містить підпис про отримання товару у повному обсязі від імені директора позивача Мірощниченка О.М. та відбиток печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ Корпорація». Також, відповідачем долучено до матеріалів справи копію довіреності №2 від 27.04.2021 на отримання представником позивача (директором Мірошниченком О.М.) товару, вказаного у рахунку №864 від 22.04.2021.

В свою чергу, позивач зазначає, що підпис, який міститься на копії видаткової накладної, копія якої долучена відповідачем до матеріалів справи, виконано не директором позивача, так як останній, виявивши невідповідність кількості поставленого товару, не підписав накладну, не ставив відбиток печатки товариства на ній та взагалі не передавав накладну відповідачу.

Як вбачається з пояснень директора Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ Корпорація» Мірошниченка О.М. (долучені до відповіді на відзив), директор позивача зазначає, що при розвантажуванні товару було виявлено невідповідність кількості товару, у зв`язку з чим він не став підписувати видаткову накладну №87 від 28.04.2021 та зателефонував відповідачу для з`ясування обставин. Як вказує директор позивача, відповідачем було запропоновано позивачу звернутись до суду. Після цього, 30.04.2021 директором Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ Корпорація» було складено Акт про невідповідність кількості товару.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Відповідач у судові засідання не з`являвся, оригіналів документів, долучених до відзиву на позовну заяву (в тому числі, оригіналу накладної №87 від 28.04.2021), суду не надав, у зв`язку з чим та беручи до уваги заперечення позивача та пояснення директора позивача, що ним не підписувалась видаткова накладна №87 від 28.04.2021, суд критично оцінює доводи відповідача, що ним було у повному обсязі та належним чином виконано зобов`язання з поставки товару позивачу.

Посилання відповідача на виконання зобов`язання з поставки товару, з огляду на передачу товару перевізнику - третій особі, на підставі Договору-заявки №2411 від 28.04.2021 та Акту №01 від 28.04.2021 здачі-прийняття робіт (наданих послуг), судом відхиляються як безпідставні, оскільки умовами укладеного між сторонами договору купівлі-продажу не передбачено, що зобов`язання з поставки товару вважається виконаним з моменту передачі товару перевізнику.

До того ж, з вказаних документів не вбачається, що перевозився саме той товар та саме у тій кількості, який вказаний у рахунку №864 від 22.04.2021 та накладній №87 від 28.04.2021.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості тверджень позивача, викладених у позовній заяві, відносно того, що відповідачем не у повному обсязі було поставлено товар, найменування та кількість якого зафіксована позивачем в Акті про невідповідність №13 від 30.04.2021 на загальну суму 160998,91 грн.

У ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України зазначено, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару у належній кількості, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати за товар, який не поставлено. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов`язань сторін за договором, в тому числі припинення обов`язку продавця поставити ту кількість товару, яку продавець не поставив.

Як встановлено судом, позивачем було сплачено на користь відповідача попередню оплату за товар, погоджений у рахунку №864 від 22.04.2021, у сумі 439246,13 грн, тоді як відповідачем було поставлено товар на суму 278247,22 грн.

Доказів поставки товару на суму 160998,91 грн або доказів повернення на користь позивача вказаної суми грошових коштів відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК Міра» з повернення суми попередньої оплати у розмірі 160998,91 грн підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не був спростований, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ Корпорація» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК Міра» суми попередньої оплати (вартості непоставленого товару) у розмірі 160998,91 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1574,70 грн та інфляційні втрати у розмірі 2582,59 грн за травень-липень 2021 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Таким чином, нарахування 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, можливе за виконання лише грошового зобов`язання, тобто, в даному випадку, за прострочення виконання відповідачем обов`язку повернути позивачу суму попередньої оплати (а не за прострочення обов`язку з поставки товару, що є негрошовим зобов`язанням).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідача із вимогою повернути суму попередньої оплати, а одразу звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми попередньої оплати.

За таких обставин, оскільки позивач нараховує 3% річні та інфляційні втрати за період, коли у відповідача існував обов`язок поставити всю кількість товару (негрошове зобов`язання) та не існувало обов`язку з повернення попередньої оплати (грошове зобов`язання), так як позивач не відмовлявся у вказаний період від зобов`язання з поставки і не надсилав відповідачу вимоги про повернення суми попередньої оплати за недопоставлений товар, суд дійшов висновку про відмову у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ Корпорація» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК Міра» 3% річних у розмірі 1574,70 грн та інфляційних втрат у розмірі 2582,59 грн. (у зв`язку з відсутністю прострочення виконання грошового зобов`язання - зобов`язання з повернення попередньої оплати у нарахований позивачем період).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК Міра» (02092, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 7; ідентифікаційний код: 43452599) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ Корпорація» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 19; ідентифікаційний код: 39672513) суму основного боргу у розмірі 160998 (сто шістдесят тисяч дев`ятсот дев`яносто вісім) грн 91 коп. та судовий збір у розмірі 2414 (дві тисячі чотириста чотирнадцять) грн 98 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 09.12.2021.

Суддя О.М. Спичак