Рішення № 101752097, 30.11.2021, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 листопада 2021 року Справа № 5004/1694/11 (903/699/21)

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Коваль Олександр Миколайович

за участю представників сторін:

позивач: Темчишин В.П. - арбітражний керуючий (ліквідатор), свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №494 від 17.04.2013

від позивача: Книш З.І. - довіреність від 29.11.2021

від відповідача-1: Миселюк О.В. - директор (протокол Загальних зборів №0609/1 від 06.09.2019

від відповідача-2: н/з

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/699/21 за позовом арбітражного керуючого (ліквідатора) ВАТ "Володимир-Волинський цукровий завод" Темчишина Володимира Петровича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська біоенергетична компанія", Товариства з обмеженою відповідальністю Цукровий завод "Володимирцукор" про визнання недійсним договору в межах справи №5004/1694/11 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Володимир-Волинський цукровий завод",

ВСТАНОВИВ:

30.08.2021 арбітражний керуючий (ліквідатор) ВАТ "Володимир-Волинський цукровий завод" Темчишин Володимир Петрович подав до суду позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська біоенергетична компанія", Товариства з обмеженою відповідальністю Цукровий завод "Володимирцукор" про визнання недійсним договору купівлі-продажу залізнодорожної колії №27/10-2016 від 27.10.2016 по справі №903/411/20 в межах справи №5004/1694/11 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Володимир-Волинський цукровий завод".

Позов мотивує тим, що ТОВ «Волинська біоенергетична компанія» відчужено ТОВ Цукровий завод «Володимирцукор» майно, яке належить Позивачу, тобто, відбулося розпорядження майном, що Продавцю не належало.

Крім того, позивач в заяві зазначає що в спільних діях ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» та ТОВ «Волинська біоенергетична компанія» є умисна винна поведінка у позбавленні ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» частини майна у вигляді колій №18,1,2,3,9,10,14, а саме незаконного заволодіння ними на підставі незаконного технічного паспорту та оспорюваного договору купівлі-продажу від 27.10.2016 року.

Продаж майна по незаконно виготовленому технічному паспорту, що належить іншій юридичній особі, порушує встановлений у державі публічний порядок та посягає на економічні основи держави в частині набуття права власності на майно у встановлений законом порядку, і як наслідок - незаконне заволодіння чужим майном.

Ухвалою суду від 31.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с.84-85).

06.09.2021 ТОВ «Волинська біоенергетична компанія» надіслало на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви та у стягненні судових витрат (а.с.87-135).

14.09.2021 ТОВ Цукровий завод «Володимирцукор» надіслало на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому вважає твердження позивача необгрунтованим та протиправним, а тому просить відмовити в задоволенні позову (а.с.140-156).

20.09.2021 КП «Геодезичне бюро» надіслало на електронну адресу суду лист №09/1 від 18.09.2021 (а.с.157), в якому зазначило, що у 2015 ТзОВ ЦЗ «Володимирцукор» і КП «Геодезичне бюро» укладали Договір №3/4-15 від 16.03.2015 на виготовлення технічного паспорту під`їзної залізничної колії ТзОВ ЦЗ «Володимирцукор» на станції Володимир-Волинський ДТГО «Львівська залізниця» (тепер регіональна філія «Львівська залізниця») на суму 40000 грн. і отримали 17.03.2015 авансовий платіж в розмірі 15000 грн. без ПДВ. Свій екземпляр Договору, не отримали, позаяк його в архіві бюро немає; працівниками КП «Геодезичне бюро» у період з квітня по вересень 2015 були виконані інженерно-геодезичні вишукування та складено технічний паспорт під`їзної залізничної колії ТзОВ ЦЗ «Володимирцукор». Замовнику на розгляд і погодження були надані: план колійного розвитку на 2-х аркушах, поздовжні профілі колії на 3-х аркушах та технічна записка технічного паспорту під`їзної залізничної колії ТзОВ ЦЗ «Володимирцукор», які були завірені печатками КП «Геодезичне бюро», а також надано рахунок-фактуру №2 від 16 вересня 2015 р. на залишок суми Договору у розмірі 25000 грн. для остаточного розрахунку.

Остаточно технічний паспорт на під`їзну залізничну колію ТзОВ ЦЗ «Володимирцукор» не був виданий Замовнику, оскільки він не оплатив другу частину коштів згідно рахунку. З цієї причини Акт виконання робіт також не підписувався. Претензій щодо якості виконання робіт до КП «Геодезичне бюро» не надходило. Електронний варіант технічного паспорту під`їзної залізничної колії ТзОВ ЦЗ «Володимирцукор» на станції Володимир-Волинський ДТГО «Львівська залізниця» збережено і за потреби він може бути наданий суду.

20.09.2021 РФ «Львівська залізниця» надіслала на адресу суду лист (а.с.159-178), в якому повідомила, що між ТОВ «Волинська біоенергетична компанія» та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі в.о. начальника підрозділу «Рівненська дирекція залізничних перевезень» регіональної- філії «Львівська залізниця» укладено договір від 22.11.2017 №Л/ДН-3/17/1068/м/п про експлуатацію залізничної під`їзної колії при станції Володимир-Волинський регіональної філії «Львівська залізниця».

Документи, які надають можливість ідентифікувати залізничну під`їзну колію це - технічний паспорт, масштабний план під`їзної колії, поздовжній та поперечний профілі залізничних колій і креслення штучних споруд.

Повідомила, що відповідно до ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області Ющук О.С., від 12.02.2019 у справі № 161/2057/19 про тимчасовий доступ до речей і документів у виробничого структурного підрозділу «Рівненська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» вилучено договір ТОВ «Волинська біоенергетична компанія» №ДН-3/17/1068/м/п від 22.11.2017 з усіма додатками, Технічний паспорт під`їзної залізничної колії та Інструкцію про порядок обслуговування і організації руху на залізничній під`їзній колії.

Ухвалою суду від 22.19.2021 розгляд підготовчого засідання відкладено (а.с.189).

21.09.2021 арбітражний керуючий (ліквідатор) ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» Темчишин Володимир Петрович подав до суду відповідь на відзив ТзОВ ЦЗ «Володимирцукор» в якій зазначає, що доводи відповідача-2 є необгрунтованими та безпідставними, подані докази неналежними та недопустимими, та позов підлягає до повного задоволення (а.с.191-209).

Протокольною ухвалою від 05.10.2021 суд відклав розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 26.10.2021 о 12:00 год. Явку арбітражного керуючого (ліквідатора) ВАТ "Володимир-Волинський цукровий завод" Темчишина Володимира Петровича визнав обов`язковою (а.с.229).

Протокольною ухвалою від 26.10.2021 строк розгляду справи у підготовчому судовому засіданні продовжено на 30 днів, розгляд справи у підготовчому судовому засіданні відкладено до 09.11.2021 на 12:00 год. Витребувано у ліквідатора виписку з банку про рух коштів на рахунку ВАТ "Володимир-Волинський цукровий завод" (а.с.235-236).

Протокольною ухвалою від 09.11.2021 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 30.11.2021 о 12:00 год. (а.с.244).

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримав та просить суд задовольнити позов в повному об`ємі.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача-2 в призначене судове засідання не з`явилися, хоча належним чином був повідомлений.

Оскільки неявка відповідача-2 не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути спір за відсутності представника відповідача-2, за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, з моменту порушення справи про банкрутство ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод», арбітражним керуючим Михайловським С.В. виданий наказ № 01 від 29 червня 2012 року про проведення інвентаризації майна банкрута, в якому була створена інвентаризаційна комісія на чолі арбітражного керуючого Михайловського С.В. та 18 членів комісії, які по результатах інвентаризації майна банкрута склали акт №7 від 03 квітня 2013 року з моменту порушення справи про банкрутство ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод», арбітражним керуючим Михайловським С.В., був виданий наказ № 01 від 29 червня 2012року про проведення інвентаризації майна банкрута, в якому була створена інвентаризаційна комісія на чолі арбітражного керуючого Михайловського С.В. та 18 членів комісії, які по результатах інвентаризації майна банкрута склали акт №7 від 03 квітня 2013 року (а.с.7-9).

Як зазначає позивач, складання вказаного акту інвентаризації базувалося на даних бухгалтерського обліку майна банкрута, оскільки в комісію входили бухгалтера ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» - Іванчишин В.А, Павлюк Г.Є, Сапіжук Л.В., та фактичної наявності майна. Таким чином, комісія в акті інвентаризації, визначила майно: п.32 путь залізнодорожний під`їзний, п.33 путь залізнодорожний міжцеховий. Дані пункти збігалися з бухгалтерським обліком майна банкрута і фактичною наявністю майна, і відображали залізнодорожні під`їздні колії, що йдуть від ст. Володимир - Волинський Львівської з/д (п.32), та залізнодорожні під`їздні колії які знаходяться в межах території банкрута (п.33).

Замірів протяжності залізнодорожних колій комісією не проводилося, про що і було відображено в акті інвентаризації, а також під`їзні колії були виявлені комісією і за територією банкрута, про що свідчить виявлений комісією міст залізнодорожний через р.Риловиця (п.31 акту інвентаризації), який знаходиться на під`їзній колії №18 за 2 км від території ВАТ «Володимир - Волинський цукровий завод» в напрямку ст. Володимир-Волинський Львівської з/д.

Отже, інвентаризаційною комісією банкрута в акті №7 від 03.04.2013 року (а.с.8-9) виявлено всі наявні колії ВАТ «Володимир - Волинський цукровий завод», а їх розбіжність із технічним паспортом від 2008 року, полягає у тому, що в бухгалтерському обліку банкрута, під`їзні колії були відображені раніше, і саме в такій редакції як путь залізнодорожний під`їзний та путь залізнодорожний міжцеховий, оскільки вони були побудовані раніше і введенні в експлуатацію та поставлені в бухгалтерський облік банкрута ніж виданий технічний паспорт на них.

Вказане підтверджується актами здачі в експлуатацію об`єктів Володимир-Волинський цукровий завод датованих 1961 року в яких відмічено: «подъездной ж.д. пути нормальной колеи, ж/д мост через реку Рыловка, эстакада ж/б сборная, под ж/д путь, внутризаводские ж/д пути с искусственными сооружениями и стрелочным мостом» (а.с.125-132).

Тобто, вказані вище об`єкти знайшли своє відображення в акті №7 інвентаризаційної комісії від 03.04.2013 як, путь залізнодорожний під`їзний, путь залізнодорожний міжцеховий, міст залізнодорожний через р.Риловиця, естакада для розгрузки з/д. вагонів, в подальшому саме під такими позиціями вони були і реалізовані на прилюдних торгах.

Отже, вказані вище акти свідчать про те, що саме по бухгалтерському обліку банкрута ліквідатором та інвентаризаційною комісією було проведено інвентаризацію та подальшу реалізацію вказаних під`їзних колій, і вказані документи є первинними в обліку підприємства.

До вищевказаних актів додавалася доповідь про готовність Володимир-Волинського цукрового заводу, яка є невід`ємною частиною актів здачі об`єктів в експлуатацію, і в якій дається опис всього підприємства в тому числі і під`їзних колій, де дослівно зазначено: «Подъездной железнодорожный путь примыкает к южной горловине станции Вл.-Волынский, общая протяженность 1665 метров. Внутризаводские пути расположены по тупиковому проэкту, общей протяженностью 3739метров.»

На сайті Вищого господарського суду України розміщене оголошення від 04.03.2014, номер публікації: 1275 про призначення на 25.04.2014 аукціону з продажу майна ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод», до складу якого входять, серед іншого майна, спірні путі залізнодорожні із описом технічних характеристик (довжин), де в таблиці лоту 2 під пунктом 329 зазначено: путь залізнодорожний під`їзний (інв.№20012) з технічними характеристиками L-1270 мп з/б шпали; L - 538 мп шпали дерев.; під пунктом 330 зазначено: путь залізнодорожний міжцеховий (інв.№20013) з технічними характеристиками L- 30 мп шпали з/б; L-580 мп дерев. шпали; під пунктом 345 путь под`їздний для слива мазуту (інв.№20033) з технічними характеристиками L-161 мп з/д колії нормальної P-65 (а.с.10-14).

Такі ж характеристики спірного майна були зазначені в квитку учасника аукціону (а.с.15-19).

Відповідно до оголошення та квитка учасника - загальна довжина путей залізнодорожних виставлених на продаж на аукціоні становить 2579 метрів погонних.

Згідно протоколу №01-04/14/ВВЦЗ від 25.04.2014 переможцем аукціону визначено ТзОВ «Продінвестзбут» з яким було укладено договір купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні) №28/04/14 від 28.04.2014р. (а.с.20-30).

Відповідно до п. 2.1. договору купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні) №28/04/14 від 28.04.2014 продавець зобов`язується передати у власність покупцю наступне майно (далі - Об`єкт аукціону): визначене як Лот 2: Технологічне та допоміжне устаткування, обладнання, передавальні пристрої, обчислювальна, офісна і побутова техніка, інструменти та інвентар, у кількості 379 інв. од., яке знаходиться за адресою Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Луцька, 230, (згідно Додатку 1 до даного договору).

Як слідує з акту приймання-передачі майна від 16.05.2014 згідно Договору купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні) №28/04/14 від 28.04.2014 ТОВ «Продінвестзбут» було відчужено наступні колії за порядковими номерами: №11 - путь залізнодорожний під?їзний, інв.№20012, №12 - путь залізнодорожний міжцеховий, інв.№20013, №27 - путь подїздний для слива мазуту інв.№20033 (а.с.31-35).

Отже, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у ТОВ «Продінвестзбут» виникло право власності на залізнодорожні путі загальною протяжністю 2579 метрів погонних.

В подальшому, 06.11.2014 за договором купівлі-продажу №06/11 ТОВ «Продінвестзбут» відчужив ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» майно (основні засоби) майнового комплексу Володимир-Волинського цукрового заводу, які знаходяться за адресою: Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Луцька, 230 (а.с.36).

Згідно пункту 1.2 цього договору найменування, асортимент (вид) майна вказується в актах прийому-передачі, що є невід`ємними частинами цього договору.

Згідно акту прийому-передачі № 1 від 24.11.2014 до договору купівлі-продажу №06/11 від 06.11.2014 року, підписаного ТОВ «Продінвестзбут» та ТОВ ЦЗ «Володимирцукор», останнє набуло у власність ті ж самі залізнодорожні путі із найменуванням: путь залізнодорожний під?їзний (№11 у Акті), путь залізнодорожний міжцеховий (№12 у Акті); путь под`їздний для слива мазуту (№27 у Акті) (а.с.37-39).

В подальшому 27.10.2016 р. між ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» (продавець) та ТОВ «Волинська біоенергетична компанія» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу залізнодорожної колії № 27/10-2016 (а.с.48-49).

Відповідно до п.1.1. цього договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти у власність та оплатити путь залізнодорожний під`їзний (технічний паспорт під`їзної залізничної колії ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» на станції Володимир-Волинський ДТГО «Львівська залізниця» від 2015 року), згідно актів прийому-передачі, що є невід`ємною частиною даного договору, і сплатити за нього продавцю грошову суму, встановлену розділом 3 даного договору.

Виходячи зі змісту договору від 27.10.2016 предметом відчуження стали колії, які зазначені в технічному паспорті під`їзної залізничної колії ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» на станції Володимир-Волинський ДТГО «Львівська залізниця» від 2015 року.

Згідно зазначеного технічного паспорту ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» належать наступні колії №№18,1,2,3,4,5,6,7,8,10,11,13, з`їзд № 2-3, стрілочні переводи № 6, 32. Загальна протяжність колій, що перебуває на балансі ТОВ «Волинська біоенергетична компанія» становить 5699,8 метрів (а.с.40-47).

Суд, при вирішенні спору, враховує, що Відповідачі не заперечили, що предметом договору купівлі- продажу залізнодорожної колії № 27/10-2016 від 27.10.2016 р., укладеного між ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» та ТОВ «Волинська біоенергетична компанія» є ті ж самі путі, що стали предметом відчуження за договором купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні) №28/04/14 від 28.04.2014 р., укладеного між Позивачем у справі та ТОВ «Продінвестзбут».

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети (такий правовий висновок міститься в п. 7.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно із ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Статтею 204 Цивільного кодексу закріплено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч. 3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як визначено ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Судом встановлено, що за договором купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні) №28/04/14 від 28.04.2014 та договором купівлі-продажу № 06/11 від 06.11.2014 банкрутом відчужено ТОВ «Продінвестзбут», та в подальшому останнім відчужено ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» залізнодорожні путі (колії) загальною довжиною 2579 метрів погонних.

Згідно Інструкції про порядок обслуговування і організації руху на під`їзних залізничних коліях ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» на станції Володимир-Волинський Львівської залізниці (затв. начальником ВП «Рівненська дирекція залізничних перевезень» ДТГО «Львівська залізниця» 06.03.2008, погодженої начальником відділу перевезень ВП «Рівненська дирекція залізничних перевезень») продані банкрутом на аукціоні путі складаються із №№4,5,6,7,8,11,12,13 протяжність яких становить 2669,5 м. (а.с.52-56).

В свою чергу відповідачем ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» відчужено колії, що згідно техпаспорту є №№ 18,1,2,3,4,5,6,7,8,10,11,13 загальною протяжністю 5699,8 метрів погонних, з яких №№18,1,2,3,10 належать позивачу.

Суд приходить до висновку, що ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» не мав права продажу майна (товару), що зазначене у технічному паспорті під`їзної залізничної колії ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» на станції Володимир-Волинський ДТГО «Львівська залізниця» від 2015 року загальною протяжністю 5699,8 метрів, так як за договором купівлі-продажу від 06.11.2014 придбало залізнодорожні колії (путі) загальною протяжністю 2579 метрів.

Також, матеріалами справи стверджується, що технічний паспорт під`їзної залізничної колії ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» на станції Володимир-Волинський ДТГО «Львівська залізниця» від 2015 року, згідно якого були продані спірні колії (путі) не видавався (а.с.157).

Судом встановлено, що в діях ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» є умисна винна поведінка у позбавленні ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» частини майна у вигляді колій, а саме незаконного заволодіння ними на підставі технічного паспорту, який не був виданий його розробником КП «Геодезичне бюро».

За таких обстави, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу залізнодорожної колії № 27/10-2016 від 27.10.2016 недійсним.

Суд відхиляє доводи Відповідачів в частині продажу усіх колій Позивачем у справі та не здійснення ним фактичних замірів з огляду на те, що у ліквідаційній процедурі ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» згідно Акту інвентаризації №7 станом на 03.04.2013 інвентаризаційною комісією у складі ліквідатора та 17-ти колишніх працівників ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» було виявлено, серед іншого, наступне майно: путь залізнодорожний під`їзний; путь залізнодорожний міжцеховий; путь подїздний для слива мазуту.

У зв?язку із відсутністю документації та з метою ідентифікації виявленого майна боржника, ліквідатор уклав договори про надання послуг по ідентифікації та інвентаризації майна із колишніми працівниками, які мають відповідні технічні знання.

На виконання вказаних договорів було виявлено ряд майна, встановлено їх технічні характеристики, тощо, що були викладені окремим документом (за підписом ОСОБА_1 (працював на посаді заступника головного інженера ВАТ «Володимирцукор»), ОСОБА_2 (працював на посаді начальника електроцеху), ОСОБА_3 (працював на посаді головного механіка), ОСОБА_4 (працював на посаді начальника КВПіА), ОСОБА_5 (бухгалтер по обліку матеріальних цінностей) та становить технічну характеристику до акту інвентаризації до акту інвентаризації №7 станом на 03.04.2013р. (а.с.8).

Технічна характеристика виявленого майна містила наступний опис даних активів:путь залізнодорожний підїзний (інв.№20012) з технічними характеристиками L-1270 мп з/б шпали; L - 538 мп шпали дерев.;путь залізнодорожний міжцеховий (інв.№20013) з технічними характеристиками L- 30 мп шпали з/б; L-580 мп дерев. шпали; путь подїздний для слива мазуту (інв.№20033) з технічними характеристиками L-161 мп з/д колії нормальної P-65.

Матеріалами справи стверджується, що саме з такими характеристиками були виставлені вказані путі на продаж на аукціон та були придбані першим покупцем ТОВ «Продінвестзбут».

Не заслуговують уваги і доводи відповідачів щодо продажу колій на аукціоні 28.04.2014 за межами підприємства банкрута.

Відповідно до п. 1.4. Технічного паспорту ВАТ «Володимир-Волинського цукрового заводу» вказано: розгорнута експлуатаційна довжина всіх колій складає 6,5 км. (заокруглено до десятих) (а.с.59). З нього вбачається, що в межах довжини 2579 м.п. путів залізнодорожних, що знаходяться на території ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» реалізовано наступні колії ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод»: №№4,5,6,7,8,11,12,13 протяжність яких відповідно до документації (інструкції, плану колій) становить 2669,5 м. Враховуючи, що опис (заміри) даного активу проводився без Технічного паспорту під`їзних залізничних колій ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» та додатків до нього, існує незначна розбіжність щодо виміряних комісією довжин путів залізнодорожних та загальною довжиною колій №№4,5,6,7,8,11,12,13 відповідно до технічної документації.

На підставі рішення комітету кредиторів ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» від 28.02.2018., відповідно до Технічного паспорту під?їзних залізничних колій ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» та додатків до нього, Інструкції про порядок обслуговування і організації руху на під?їзних залізничних коліях ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» на станції Володимир-Волинський Львівської залізниці проведено інвентаризацію та оцінку майна ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод», а саме залізничних колій №1,2,3,9,10,14,18. (а.с.63-64).

Суд не бере до уваги доводи Відповідача про фактичну відсутність колій № 9,14 станом на 2018 рік, так як наданий в підтвердження технічний паспорт під`їзної залізничної колії ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» на станції Володимир-Волинський ДТГО «Львівська залізниця» від 2015 року не видавався та не може вважатися доказом у справі.

Немає жодного преюдиційного значення і судова справа № 0340/1313/18, на яку посилаються Відповідачі, оскільки правомірність укладення договору купівлі-продажу залізнодорожної колії № 27/10-2016 від 27 жовтня 2016 року, укладеного між ТОВ «Волинська біоенергетична компанія» та ТОВ ЦЗ «Володимирцукор», не була предметом розгляду Волинським окружним адміністративним судом.

Разом з тим, відповідачі в судових засіданнях та у відзивах на позовну заяву просять суд застосувати строк позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України та відмовити у задоволенні позову ( а.с.143).

Щодо заяви відповідачів, про застосування до позовних вимог строку позовної давності, слід зазначити таке.

У постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними:

"Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог".

Загальні положення застосування позовної давності також викладені у наступних постановах: № 522/1029/18 (14-270цс19); № 522/2110/15-ц (14-247 цс 18) /п. 61; № 522/2201/15-ц (14-179 цс 18) /п. 61/; № 522/2202/15-ц (14-132цс18) /п. 61/; № 372/1036/15-ц (14-252цс18);№ 904/10956/16 (12-90гс19); № 183/1617/16 (14-208 цс 18) /п.п. 73/; № 911/1437/17 (12-226гс18) /п. 76/.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові.

У відповідності ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Позовна заява ґрунтується на тому, що ТОВ «Волинська біоенергетична компанія» відчужено ТОВ Цукровий завод «Володимирцукор» майно, яке належить Позивачу, тобто, відбулося розпорядження майном, що Продавцю не належало.

Вивчивши матеріали справи №5004/1694/11, слідує, що позивач довідався чи міг довідатися про укладення оспорюваного ним договору в березні-травні 2018, що підтверджується скаргою ТзОВ «Волинська біоенергетична компанія» (зареєстрована в судді 29.03.2018), заявою ТзОВ «Волинська біоенергетична компанія» (зареєстрована в судді 24.04.2018) та запереченням арбітражним керуючим ВАТ «Володимир - Волинський цукровий завод» від 22.05.2018, що підтверджується відповідним штемпелями господарського суду та квитанціями про направлення копій вказаних заяв арбітражному керуючому ВАТ «Володимир - Волинський цукровий завод».

Тобто, термін позовної давності на визнання вказаного договору недійсним закінчився ще в травні 2021.

У відповідності до п.4 ст.267 Цивільного Кодексу України, сплив позовної давності є підставою у відмові в позові.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволені позову.

На підставі викладеного, у задоволенні позову слід відмовити з покладенням на позивача судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. ст. 129, 232, ст. ст. 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

в задоволенні позову арбітражного керуючого (ліквідатора) ВАТ "Володимир-Волинський цукровий завод" Темчишина Володимира Петровича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська біоенергетична компанія", Товариства з обмеженою відповідальністю Цукровий завод "Володимирцукор" про визнання недійсним договору в межах справи №5004/1694/11 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Володимир-Волинський цукровий завод" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 09.12.2021.

Суддя І. О. Гарбар