Рішення № 101746845, 08.12.2021, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/27190/21

Провадження № 2/947/4441/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2021 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Петренка В.С.

за участю секретаря – Ратовської А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія»

про стягнення заробітної плати та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

10.09.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія», в якій просить суд

зобов`язати Повне товариство «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія» внести запис про звільнення від 08.07.2021 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю та видати їй трудову книжку;

стягнути з Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія» на її - ОСОБА_1 користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 34 426,03 грн. та вихідну допомогу у розмірі 22 460,00 грн.;

стягнути з Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія» на її - ОСОБА_1 користь компенсацію за час вимушеного прогулу по день ухвалення рішення у справі та набрання ним законної сили;

стягнути з Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія» на її - ОСОБА_1 користь відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 70 000,00 грн.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що з 18 січня 2021 року вона перебувала у трудових відносинах з Повним товариством «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія», займала посаду оцінювача-експерта та виконувала роботу експерта майна і касира у відділенні ломбарду.

Однак, як зазначає позивач, у зв`язку з тим, що відповідач систематично не виплачував їй заробітну плату, 08.07.2021 року вона надіслала на адресу відповідача заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, яка була відповідачем отримана.

Разом з тим, як вказує позивач, до теперішнього часу відповідач їй трудову книжку не видав, з наказом про звільнення не ознайомив.

Крім того, позивач стверджує, що в порушення ст.ст. 47, 116 КЗпП України їй не було виплачено заробітну плату у розмірі 34 426,03 грн. за період з лютого 2021 року по липень 2021 року.

Також позивач просить суд стягнути розмір вихідної допомоги у сумі 22 460,00 грн. та компенсацію за час вимушеного прогулу по день ухвалення рішення у справі.

Крім того, позивач зазначає, що неправомірними діями відповідача їй заподіяно моральної шкоди, яка оцінена нею у розмірі 70 000,00 грн.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що відповідач до теперішнього часу у повному обсязі не виплатив ОСОБА_1 при звільненні заробітну плату, ОСОБА_1 звернулася до суду із відповідним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 13.09.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія» про стягнення заробітної плати та моральної шкодибуло залишено без руху. Повідомлено ОСОБА_1 про необхідність виправити недоліки позову протягом 10 (десяти) днів з дня отримання цієї ухвали, а саме: сплатити судовий збір за вимогу майнового характеру – відшкодування моральної шкоди, відповідно до пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп., та надати докази такої сплати; Роз`яснено ОСОБА_1 , що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовна заява буде вважатися неподаною та повернута зі всіма доданими до неї документами, на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 28.09.2021 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору. Відстрочено сплату судового збору у розмірі 908,00 грн. до ухвалення судового рішення у справі. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявоюОСОБА_1 до Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія» про стягнення заробітної плати та моральної шкоди. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

У підготовчому засіданні 10.11.2021 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання 08.12.2021 року позивач не з`явилась, однак надала до канцелярії суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд їх задовольнити, а також зазначила, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача - Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія» про час та місце підготовчого та судового засідань повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, у підготовче та судове засідання не з`явився, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

При цьому, суд зазначає, що копію ухвали про відкриття провадження у справі разом з позовною заяви та доданими до неї документами представник відповідача отримав своєчасно, однак правом на надання відзиву, у визначений судом строк, не скористався, відзив на позовну не надав.

Відповідно до ст.ст. 280, 281 ЦПК України за згодою позивача Київським районним судом м. Одеси постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, ОСОБА_1 знаходилась з Повним товариством «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія» в трудових відносинах з 18 січня 2021 року, працювала на посаді оцінювача-експерта в ПТ «Ломбард «Каса».

08.07.2021 року ОСОБА_1 надіслала на адресу Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія» заяву про розірвання трудового договору за власним бажанням з 08 липня 2021 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з підстав невиконання власником (уповноваженим органом) законодавства про працю та умов трудового договору. Просила надіслати рекомендованим листом на її адресу наступні документи: оригінал трудової книжки, довідку про нараховані суми, належні до сплати при звільненні. Також просила 08.07.2021 року здійснити розрахунок при звільненні з урахуванням заборгованості по заробітній платі за період з лютого 2021 року по 04 липня 2021 року, провести компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати, провести компенсацію невикористаної відпустки, здійснити виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, на підставі ст. 44 КЗпП України.

Направлення даної заяви на адресу Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія» підтверджується копією накладної та описом вкладення до цінного листа.

Однак, ніякої відповіді на вказану заяву надано не було, трудову книжку ОСОБА_1 не видано, заробітну плату не виплачено.

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем належної позивачу суми заробітної плати.

Таким чином, судовим розглядом встановлено, що при звільненні з ОСОБА_1 не був проведений повний розрахунок та належні їй кошти не були виплачені у повному обсязі, трудову книжку також видано не було.

Крім того, судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

23.07.2021 року Київським районним судом м. Одеси було видано відповідний судовий наказ.

Однак, за заявою Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія» про скасування судового наказу, судовий наказ було скасовано.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею.

Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов"язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165)).

У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний нею спосіб захисту направлений на відновлення її трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений частиною 3 статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає видачу роботодавцем наказу за заявою працівника.

Відповідна заява була направлена позивачем за офіційною адресою відповідача, проте розглянута не була, при цьому, іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Відсутність іншого порядку звільнення з ініціативи працівника не може бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).

Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просить зобов`язати Повне товариство «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія» внести запис про звільнення від 08.07.2021 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю та видати їй трудову книжку;

Правила ведення трудових книжок, внесення записів та їх виправлення у трудових книжках працівників мають виконуватися з урахуванням чітко визначених правил встановлених Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерством юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. №58, Постановою Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993р. № 301.

Згідно з п.п. 2, 3, 4 Постанови № 301 при влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

Трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Відповідно до п.п. 1.1, 2.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Трудова книжка заповнюється одночасно українською та російською мовами і засвідчуються окремо обидва тексти.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Таким чином, вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача внести запис про звільнення від 08.07.2021 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, та видати їй трудову книжку, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування наявності заборгованості перед позивачем по виплаті заробітної плати за період лютий-липень 2021р.

З наданих до заяви про скасування судового наказу розрахункових листків Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія» за лютий 2021 року по липень 2021 року вбачається, що борг за підприємством перед ОСОБА_1 складає 23 530,90 грн. (а.с.7-8).

При цьому, з розрахункових листків вбачається, що оклад ОСОБА_1 складає 400,00 грн. за один робочий день.

Разом з тим, у наданій позовній заяві ОСОБА_1 просить суд стягнути заборгованість по заробітній платі у розмірі 34 426,03 грн., виходячи з того, що її оклад за один робочий день складав 420,00 грн.

Однак, будь-яких письмових доказів того, що її оклад за один робочий день складав 420,00 грн., позивачем, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, суду надано не було.

За таких обставин, вимоги в цій частині позову підлягають частковому задоволенню, в частині стягнення з Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія» на користь ОСОБА_1 заборгованості по виплаті заробітної плати за період лютий-липень 2021р. у розмірі 23 530,90 грн.

При цьому, заборгованість по виплаті заробітної плати за період лютий-липень 2021р. у розмірі 23 530,90 грн. визначена вже з урахуванням утримання сум військового збору та сум ПДФО, що підтверджується розрахунковими листками (а.с. 7-8).

Щодо вимог позивача про стягнення вихідної допомоги у розмірі 22 460,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 р.№ 100 (з наступними змінами і доповненнями), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 8 розд. IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 р.№ 100 (з наступними змінами і доповненнями), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Судом було зроблено власний розрахунок та встановлено, що вихідна допомога складає 21 888, 18 грн. (405,17 грн. – середньоденний заробіток за два місяці х 18 днів – середня кількість робочих днів за два місяці = 7 293,06 – середньомісячна заробітна плата, а тримісячна середня заробітна плата складає 7 296,06 х 3 = 21 888,18 грн.).

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вихідна допомога, яка становить 21 888, 18 грн.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, оскільки з моменту звільнення (08 липня 2021 року) та на момент ухвалення рішення суду (08 грудня 2021 року) у Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Параіба» і Компанія» існує заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, то підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки.

Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанова у справі № 6-64цс13 від 3 липня 2013 року) згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, при його невиконанні, не звільняє роботодавця від відповідальності згідно зі ст. 117 КЗпП України. Таке роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Так, Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що у разі стягнення належних звільненому працівникові сум у повному розмірі підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки підлягає зменшенню.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

При розрахунку сум середнього заробітку суд виходить з наступного.

Порядок обчислення середньої заробітної плати закріплений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», за ч. 3 п. 2 якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно ч. 3 п. 3 вказаного Порядку в розрахунок середньої заробітної плати включаються усі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно розрахунку, зробленого судом, розмір середньоденної заробітної плати за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільненню позивача, становить 405,17 грн.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку згідно ст. 117 КЗпП Українискладає 43 353,19 грн. (405,17 грн. х 107 робочих днів за час затримки розрахунку за період з 09 липня 2021 року по 08 грудня 2021 року).

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Постанова Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995року передбачає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого – спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як достовірно встановлено судом, порушення відповідачем законних прав позивача, а саме невиплати їй заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату працю, внаслідок чого було порушено звичний для позивач уклад життя, завдало позивачу моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, останній зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду.

Суд зауважує, що в результаті затримки з невиплатою заробітної плати при звільненні позивач поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню частково з урахування розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.

Суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, необхідно з відповідача на користь позивача стягнути моральну шкоду в розмірі 25 000 грн., що буде достатнім для відновлення попереднього стану.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір за вимогу немайнового характеру у розмірі 908,00 грн. та за вимоги майнового характеру у розмірі 1 137,72 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 141, 258-260, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія» про стягнення заробітної плати та моральної шкоди– задовольнити частково.

Зобов`язати Повне товариство «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія» (місцезнаходження: 03039, м. Київ, провулок Руслана Лужевського, буд. 14, корпус 4, код ЄДРПОУ 43241562) внести запис про звільнення ОСОБА_1 з 08 липня 2021 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з тим, що власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, та видати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) трудову книжку.

Стягнути з Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія» (місцезнаходження: 03039, м. Київ, провулок Руслана Лужевського, буд. 14, корпус 4, код ЄДРПОУ 43241562) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі за період з лютого 2021 року по 08 липня 2021 року у розмірі 23 530 (двадцять три тисячі п`ятсот тридцять) грн. 90 коп., вихідну допомогу у розмірі 21 888 (двадцять одна тисяча вісімсот вісімдесят вісім) грн. 18 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 09 липня 2021 року по 08 грудня 2021 року включно у розмірі 43 353 (сорок три тисячі триста п`ятдесят три) грн. 19 коп. та моральну шкоду у розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп.

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю ТОВ «Параіба» і «Компанія» (місцезнаходження: 03039, м. Київ, провулок Руслана Лужевського, буд. 14, корпус 4, код ЄДРПОУ 43241562) на користь державного бюджету України 2 045 (дві тисячі сорок п`ять) грн. 72 коп. витрат по сплаті судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Петренко В. С.