Рішення № 101744757, 30.11.2021, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2478/21

Справа №754/16117/20

РІШЕННЯ

Іменем України

30 листопада 2021 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Скрипки О.І.

при секретарі - Моторенко К.О.

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного університету фізичного виховання і спорту України про стягнення заборгованості з виплати середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, вимоги якого було збільшено під час розгляну справи, до відповідача про стягнення заборгованості з виплати середнього заробітку.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 07.03.2018 року його було прийнято на військову службу за контрактом тривалістю в три роки - до 07.03.2021 року, за наслідком чого в порядку прав, гарантованих йому ч.3 ст.119 КЗпП України, між ним та Олімпійським коледжем ім.І.Піддубного на весь час військової служби зберігаються трудові відносини та середньомісячний заробіток. Водночас, станом на вересень 2020 року заборгованість з виплат йому середньомісячного заробітку становить 279 512,00 грн., яка, з урахуванням тривалості спору станом на грудень 2020 року становитиме 354 578,00 грн., яку позивач просив стягнути на свою користь.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 23.02.2021 року у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

15.04.2021 року до суду надійшов відзив представника відповідача Національного університету фізичного виховання і спорту України Рішко Н.І. У даному відзиві представник відповідача заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що позивачу за період з 01.01.2019 року по 31.12.2020 року виплачено: за 2019 рік заробітну плату в розмірі 211 807,67 грн., в тому числі і зарплата викладача в розмірі 16 251,26 грн., за 2020 рік заробітну плату в розмірі 411 346,35 грн., в тому числі зарплату викладача в розмірі 3672,63 грн. Відтак, на думку представника відповідача, у справі відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують вимоги позивача про стягнення грошових коштів в розмірі 354 758,00 грн. З урахуванням наведеного, представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову повністю.

05.05.2021 року до суду надійшов відзив представника відповідача Міністерства освіти і науки України Шилан Д.О. на позовну заяву. У даному відзиві представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими, оскільки, визначивши у даній справі МОН відповідачем, позивач жодним чином не визначає, які саме його права та у який спосіб були порушені Міністерством, а також не наводить жодних аргументів щодо неправомірності дій/бездіяльності Міністерства. Представник відповідача звернула увагу на те, що позивач у трудових правовідносинах з Міністерством не перебував, заробітну плату йому нараховував Олімпійський коледж ім.І.Піддубного, а тому позовні вимоги про стягнення солідарно з відповідачів, зокрема Міністерства, заборгованості з виплати середнього заробітку, не підлягають задоволенню. Посилаючись на викладені обставини, представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову.

23.06.2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , відповідно до якої було збільшено позовні вимоги. У даній позовній заяві позивач вказує на те, що з жовтня 2020 року по червень 2021 року виплати у вказаній справі зросли на 396 503,00 грн. Разом із тим, відповідачем Олімпійським коледжем ім.І.Піддубного за вказаний період 06.04.2021 року та 31.05.2021 року було здійснено дві виплати на загальну суму 24 504,23 грн. Таким чином, розмір заборгованості з виплат середньомісячного заробітку на момент подання даного позову становить 651 511,00 грн. Також, позивач наголосив на тому, що інших жодних виплат, гарантованих йому ч.3 ст.119 КЗпП України коледж не здійснював, а проведена оплата здійснена йому, як викладачу, виключно за прочитаний курс лекцій. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути вказану суму заборгованості, солідарно, з Олімпійського коледжу ім.І.Піддубного, Національного університету фізичного виховання і спорту та Міністерства освіти і науки України.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 23.06.2021 року замінено відповідача - Олімпійський коледж ім.І.Піддубного його правонаступником - Національним університетом фізичного виховання і спорту України.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 23.06.2021 року витребувано у Національного університету фізичного виховання і спорту України підтвердження здійснення всіх виплат ОСОБА_1 , починаючи з 07.03.2018 року по 23.06.2021 року та документи, які підтверджують нарахування йому заробітної плати за фактично виконану роботу викладача; звернення відокремленого підрозділу Національного університету фізичного виховання і спорту України до командування військової частини А0139 щодо проходження ним військової служби та отриману відповідь на це звернення.

23.07.2021 року до суду надійшов відзив представника відповідача Міністерства освіти і науки України Шилан Д.О. на уточнену позовну заяву із збільшенням позовних вимог. У даному відзиві представник відповідача посилається на доводи, викладені у первісному відзиві, а також зауважує на те, що повноваження, пов`язані з прийняттям на роботу педагогічних та інших працівників є автономією навчального закладу, гарантованого ЗУ «Про фахову передвищу освіту», у яку Міністерство не має прав втручатись. З урахуванням наведеного, представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову.

11.08.2021 року позивачем подано заяву, відповідно до якої він просить вважати його позов поданим тільки до одного відповідача - Національного університету фізичного виховання і спорту України.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 11.08.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

26.10.2021 року до суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності в порядку ст.233 КЗпП України, яку представник відповідача просила застосувати до вимог щодо стягнення заборгованості з виплати середнього заробітку за березень 2018 року по липень 2020 року.

26.10.2021 року до суду надійшли заперечення представника відповідача ОСОБА_3 на заяву про збільшення позовних вимог. У даних запереченнях представник відповідача наголошує на пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за період з березня 2018 року по липень 2020 року, а також вказала про здійснення виплат позивачу середнього заробітку, що підтверджується наданими до справи доказами та розрахунками. З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає, що у справі відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують позовні вимоги, а тому просила в задоволенні позову відмовити.

30.11.2021 року до суду надійшли письмові пояснення позивача ОСОБА_1 , в яких він зазначає про неправильність розрахунку відповідача щодо визначення розміру його середньоденної заробітної плати, протиправність дій відповідача із затягування розгляду справи та з невиплати належних йому сум, внаслідок чого загальний розмір заборгованості станом на 30.11.2021 року становить 1 378 413,49 грн. З урахуванням наведеного, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість з виплати середньої заробітної плати станом на 22.11.2019 року в сумі 651 511,00 грн.

В судовому засіданні позивач збільшені позовні вимоги підтримав та просив про їх задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Олімпійським коледжем ім.І.Піддубного.

07.03.2018 року між Міністерством оборони України в особі ТВО командира військової частини А2399 та ОСОБА_1 , солдатом запасу, укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки. Контракт набрав чинності з 07.03.2018 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.09.2020 року № 1083 «Про реорганізацію Олімпійського коледжу ім.І.Піддубного» прийнято рішення щодо реорганізації коледжу шляхом приєднання до Національного університету фізичного виховання і спорту України. 23.03.2021 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис про державну реєстрацію припинення коледжу, як юридичної особи, правонаступником якого є відповідач.

Звернувшись до суду, позивач зазначає про те, що відповідачем йому не виплачувався середньомісячний заробіток в порядку ч.3 ст.119 КЗпП України.

Представник відповідача проти вказаних тверджень позивача заперечувала, вважаючи їх необґрунтованими і безпідставними.

Суд вважає, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, виходячи з наступного.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України гарантовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до змісту частини першої 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України, що узгоджується з положеннями ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України», підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49.

Таким чином, з 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 15 січня 2015 року № 113-VII, який набрав чинності 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації, доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (пункт 7 Указу Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію»).

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Крім того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно зі частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

За змістом статті 119 КЗпП України, на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Вказані правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 04.02.2019 у справі № 426/11214/17, від 10.10.2018 у справі № 369/14205/17-ц, від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц, від 21.02.2018 у справі № 211/1546/16-ц, від 14.02.2018 у справах № 727/2187/16-ц та № 131/1449/16-ц.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи вищевикладені обставини та правові норми, суд приходить до висновку про те, що за позивачем, який в особливий період був прийнятий на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві (установі, організації), в якому він працював на час укладення контракту, а тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку.

Заява відповідача на те, що позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав про стягнення заборгованості по середній заробітній платі, також не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Позивач просив стягнути середній заробіток на підприємстві за час проходження ним військової служби, що є його заробітною платою, яка збережена за ним на час проходження вказаної служби.

Твердженням представника відповідача в обґрунтування заяви про застосування наслідків пропуску строку позовної давності зводяться до невірного тлумачення норм чинного законодавства з посиланням на правові позиції Верховного Суду з трактуванням понять середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Предметом же даного спору є стягнення передбачених ст. 119 КЗпП України гарантійних виплат, які в силу ст. 2 Закону України «Про оплату праці» входять до структури заробітної плати.

В той же час, як свідчать докази, надані сторонами, зокрема, банківські виписки з рахунку позивача, відомості про перерахування виплат ОСОБА_1 заробітної плати, позивачу за період з моменту укладення контракту про проходження військової служби здійснювались виплати заробітної плати.

З наданих сторонами доказів щодо виплати заробітної плати неможливо достеменно встановити, чи є перераховані позивачу кошти середнім заробітком, нарахованим на підставі ч.3 ст.119 КЗпП України, чи вони нараховані за викладацьку роботу, оскільки вказані платежі мають одне призначення платежу «Заробітна плата». При цьому, у позовній заяві від 23.06.2021 року зі збільшеними позовними вимогами позивач підтверджує нарахування такого середнього заробітку 06.04.2021 року та 31.05.2021 року в розмірі 24 504,23 грн. Однак, мотивів визнання цієї суми саме середнім заробітком, а не оплатою за проведені лекції, позивач не наводить та відповідних доказів не надає.

Слід звернути увагу і на те, що у вказаній позовній заяві позивач вказує на те, що на момент збільшення позовних вимог (тобто на 23.06.2021 року) заборгованість з виплат середньомісячного заробітку становить 651 511,00 грн. Проте, у письмових поясненнях від 30.11.2021 року, а також у судовому засіданні 30.11.2021 року, позивач вказав, що вказаний розмір заборгованості в цьому ж розмірі ним обраховано станом на 22.11.2019 року. Тобто, наявні розбіжності у періоді нарахування заборгованості. Детального ж розрахунку такої заборгованості помісячно з урахуванням проведених виплат позивачем не надано.

Наявна в матеріалах справи довідка № 481 від 23.09.2020 року Олімпійського коледжу ім.І.Піддубного про заборгованість виплат середньомісячного заробітку не дає підстав для задоволення позову, оскільки у ній вказано період з листопада 2019 року по вересень 2020 року. Однак, з урахуванням письмових пояснень позивача від 30.11.2021 року та його пояснень від 30.11.2021 року в судовому засіданні, вказаний період виходить за межі заявлених вимог (стягнення заборгованості станом на 22.11.2019 року).

Наявне в матеріалах справи листування Олімпійського коледжу ім.І.Піддубного з Міністерством освіти і науки тощо дійсно вказує на звернення коледжу за роз`ясненнями з приводу проведення виплат ОСОБА_1 та не проведення йому виплат у 2018 та 2019 році. Однак, дане листування датоване 2019 роком, тобто відсутні докази того, що після цього виплати ОСОБА_1 не проводились, оскільки відсутні будь-які звернення з цього приводу до МОН України тощо станом на момент звернення позивача до суду і на момент розгляду справи по суті.

Таким чином, суд, проаналізувавши надані позивачем та відповідачем докази щодо проведення позивачу виплат, приходить до висновку про те, що за відсутності первинних бухгалтерських документів із зазначення складових сум, що були нараховані та виплачені позивачу з моменту його початку проходження військової служби за контрактом, неможливо чітко визначити відсутність або наявність (і в такому разі розмір) заборгованості зі сплати середньомісячного заробітку. На думку суду, визначення таких сум чи їх відсутності без проведення судово-бухгалтерської або судово-економічної експертизи не є можливим. Проте, з такими клопотаннями позивач до суду не звертався.

З урахуванням наведеного, суд не вбачає можливим задовольнити позовні вимоги, оскільки позивачем не доведено його вимоги щодо наявності заборгованості зі сплати середнього заробітку та її розмір.

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про те, що позивачем належним чином не доведено його вимоги. Інші доводи позивача на висновки суду не впливають та підстав для задоволення позову не дають.

На підставі вищевикладеного, суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 141, 258, 259, 274-279, 354-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного університету фізичного виховання і спорту України про стягнення заборгованості з виплати середнього заробітку - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 09 грудня 2021 року.

Суддя: