Рішення № 101744271, 01.12.2021, Здолбунівський районний суд Рівненської області

Справа № 562/2156/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2021 р. Здолбунівський районний суд Рівненської області в складі головуючого судді Ковалика Ю.А., секретаря судових засідань Дацишиної Р.В., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Здолбунів в порядку загального провадження цивільну справу в режимі відеоконференції за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Вир" про визнання правочину недійсним,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2021 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» (далі - відповідач 1), товариства з обмеженою відповідальністю «Вир» (далі - відповідач 2), просив визнати недійсною та скасувати додаткову угоду, укладену між ним та відповідачами 17.10.2017 про передачу в оренду належної йому земельної ділянки, розміром 3,2 га, що знаходиться на території Здовбицької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 22.05.2014 між ним та ТОВ «Вир» укладено договір оренди землі, площею 3,2 га для ведення особистого селянського господарства, терміном на п`ять років. В липні 2020 року йому стало відомо, що 17.10.2017 між відповідачами укладено додаткову угоду, згідно якої належна йому земельна ділянка передана ТОВ «Вир» в оренду ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на сім років.

Вказану додаткову угоду позивач вважає незаконною оскільки її не підписував, вона підписана однією особою ОСОБА_5 , який діяв на підставі статуту від імені ТОВ «Вир» та на підставі доручення від імені ТОВ «Західна агровиробнича компанія», що суперечить вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України. Крім того, лише за письмовою згодою орендодавця можлива передача земельної ділянки в суборенду, яка позивачем не надавалася. За зверненням позивача триває досудове розслідування щодо зазначених обставин.

Ухвалою суду від 26.07.2021 відкрито провадження у вказаній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідачі не скористалися правом на подання відзиву на позовну заяву (відзив).

Ухвалою суду від 25.08.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 28.10.2021 витребовувався у відповідачів оригінал додаткової угоди від 17.10.2017.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 , представник позивача - адвокат ПетриченкоО.Р. підтримали позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача ТОВ «Західна агровиробнича компанія» - адвокат ТетеряС.І. в судовому засіданні в режимі відеоконференції просила відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень зазначила, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, який отримував від ТОВ «Західна агровиробнича компанія» орендну плату. Не зазначено які права ОСОБА_4 було порушено та відсутні докази на підтвердження, що позивач не підписував оспорювану додаткову угоду.

Представник відповідача ТОВ «Вир» в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що 22.05.2014 між позивачем ОСОБА_4 (орендодавець) та відповідачем 2 - ТОВ «Вир» (орендар) укладено договір оренди землі, за яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування на п`ять років земельну ділянку, площею 3,25 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Здовбицької сільської ради, кадастровий номер 56:226:820:00:01:004:0165, що підтверджується копією договору оренди землі від 22.05.2014.

17.10.2017 між позивачем ОСОБА_4 (орендодавець) та відповідачем 2 - ТОВ «Вир» (орендар), в особі директора Волянюк Л.А. та відповідачем 1 - ТОВ «Західна агровиробнича компанія» (новий орендар), в особі представника Волянюк Л.А. укладено додаткову угоду, за якою зі згоди орендодавця орендар передає, а новий орендар приймає на себе права та обов`язки сторони (орендаря), передбачені договором оренди щодо земельної ділянки кадастровий номер 56:226:820:00:01:004:0165, що підтверджується копією додаткової угоди від 17.10.2017.

Відповідно до ст. 13 та ст. 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тієї обставини, що позивач ОСОБА_6 не підписував оспорювану додаткову угоду від 17.10.2017.

Крім того, за змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, щоне передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають усилу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинна на час укладення спірної додаткової угоди від 17.10.2017) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинна на час укладення спірної додаткової угоди від 17.10.2017) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, суд вважає, що у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

Тому у позові слід відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Керуючись ст.ст. 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Вир" про визнання правочину недійсним- відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду через Здолбунівський районний суд Рівненської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Здолбунівський районний суд Рівненської області.

Позивач: ОСОБА_4 , місце проживання АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія", місце знаходження: м. Дубно, провулок Центральний, 1, Рівненської області, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 41099127.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вир", місце знаходження: м.Здолбунів, вул. 8 Березня, 35, Рівненської області, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 32922943.

Повне судове рішення складене 09 грудня 2021 року.

Суддя: Ю.А. Ковалик