Рішення № 101741884, 01.12.2021, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/13037/21

Провадження № 2/234/4224/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2021 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Бакуменко А.В. за участі секретаря судового засідання - Кісточка І.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 )

про стягнення боргу за кредитним договором, -

Обставини справи:

АТ КБ «Приватбанк» звернулося до Краматорського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 09.06.2011 року з ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 18М-11, останній отримав кредит у розмірі 140046 грн. 64 коп. на термін до 05.06.2016 року.

В забезпечення зобов`язання за кредитним договором № 18М-11 від 09.06.2011 року, було укладено договори поруки , а саме між АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

У зв`язку з порушенням умов кредитного договору, станом на 26.07.2021 року утворилась заборгованість в загальній сумі 318990,60 грн., яка складається з :

-75114,61 грн. – заборгованість за кредитом;

-18682,01грн. – заборгованість за відсотками за користування кредитом;

-225193,98 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Просять суд стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитом та судовий збір.

Ухвалою від 11 жовтня 2021 року Краматорським міським судом Донецької області прийнято позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження та призначено до розгляду.

05.11.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у відповідності до котрих відповідачі заперечували щодо задоволення заявлених вимог, посилаючись на пропуск позивачем строку для звернення до суду.

25.11.2021 року до суду надійшла відповідь на відзив.

Сторони в судове засідання не з`явились.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, суд,-

ВСТАНОВИВ:

09 червня 2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 18М-11, останній отримав кредит у сумі 140046,64 грн., з кінцевим терміном погашення 05.06.2016 року.. Погашення тіла кредиту та процентів повинно було відбуватися відповідно до умов договору, з якими відповідач ОСОБА_4 був ознайомлений, про що свідчить власний підпис у заяві.

09 червня 2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір поруки в забезпечення виконання кредитного договору № 18М-11 з фізичними особами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ..

Зобов`язання за кредитним договором належним чином ОСОБА_4 не виконував, допустивши прострочення погашення кредиту, у зв`язку з чим станом на 26.07.2021 року утворилась заборгованість в загальній сумі 318990,60 грн., яка складається з : 75114,61 грн. – заборгованість за кредитом; 18682,01грн. – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 225193,98 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як вбачається з наданої копії Кредитного договору, 09 червня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником всіх прав та зобов`язань якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №18М-11 (далі Кредитний договір), за умовами якого банк зобов`язується передати позичальнику кредит у розмірі 140046,65 грн., зі строком користування до 05.06.2016 року та сплатою 22,00%. Проценти сплачуються в порядку і на умовах, визначених цим договором та Додатком до договору № 1

Згідно Кредитного договору проценти за користування кредитом розраховуються виходячи з залишку заборгованості за кредитом на початок кожного розрахункового періоду згідно з Графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим в Додатку № 1 до цього Договору, та виходячи з 360 днів у році та однакової кількості днів у кожному розрахунковому періоді, протягом всього строку користування кредитними коштами. Проценти за користування кредитом повинні сплачуватися позичальником в строки, передбачені Графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим в Додатку №1.

Позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредиту частинами в розмірі та в строки, передбачені Графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим в Додатку № 1 (пункт 4.1, 4.2. Кредитного договору).

Відповідно до графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, який є додатком № 1 до кредитного договору № 18М-11 від 09.06.2011 року, ОСОБА_4 за період з 05.07.2011 року по 05.06.2016 року зобов`язаний був щомісячно здійснювати платежі в рахунок повернення кредиту та процентів за користування ним в загальній сумі по 3605,00 грн..

Згідно розрахунку заборгованості за договором № 18М-11 від 09.06.2011 року , починаючи з 13 травня 2014 року відповідачем не виконуються зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та з не сплачуються проценти за користування кредитом.

Відповідно до розрахунків за кредитним договором № 18М-11 від 09.06.2011 року, станом на 26.07.2021 року заборгованість відповідача перед АТ КБ «ПриватБанк» становить 318990,60 грн., яка складається з 75114,61 грн. – заборгованість за кредитом; 18682,01грн. – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 225193,98 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Суд зауважує, що у пункті А.1 укладеного між сторонами кредитного договору Банк зазначає , що договір є строковим.

Згідно до п. А3 кредитного договору, строки повернення кредиту, відсотків та винагороди здійснюються згідно до Графіку, що є додатком № 1 до договору.

Згідно до графіку , погашення кредиту та відсотків, що є додатком № 1 до кредитного договору № 18М-11 від 09.05.2011 року датою останнього платежу є 05.06.2016 року.

Відповідачами по справі було заявлено вимогу про застосування позовної давності.

З позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до відповідачів Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду в вересні 2021 року.

За змістом статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За змістом статті 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Стаття 267 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Крім того, відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Згідно пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 Цивільного кодексу України.

Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті 261 Цивільного кодексу України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 Цивільного кодексу України).

У кредитному договорі № 18М-11 сторони домовилися про збільшення позовної давності до позовних вимог про стягнення кредиту – 5 років, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки (пені, штрафів) – 3 роки.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України, кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в Постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.

За кредитною угодою перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Вказана правова позиція Верховного Суду України викладена у Постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-95цс14, у Постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14.

У відповідності до наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором № М18-11 від 09.06.2011 року, відповідач допустив заборгованість за тілом кредиту. В той же час останній платіж в рахунок погашення суми заборгованості за наданим кредитом був здійснений 13.05.2014 року, кінцевий строк повного погашення кредиту встановлений у договорі по 05.06.2016 року включно.

Зважаючи на вищевикладене слід дійти висновку про те, що строк позовної давності в даному випадку сплив, оскільки позивач звернувся з вказаним позовом до суду в вересні 2021 року.

Тобто позивачем пропущено строк звернення до суду навіть за умови збільшення терміну дії договору, передбаченого п. 6.4 та п. 6.8 вищевказаного кредитного договору, оскільки на час звернення до суду пройшло п`ять років та чотири місяці.

Згідно статті 266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Оскільки позовна давність до основної вимоги про стягнення заборгованості за кредитом спливла, тому позовна давність спливла і до додаткових вимог про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом, відсоткам за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором і у задоволенні позовних вимог про стягнення вказаної заборгованості суд також відмовляє.

Відповідна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року за № 444/9519/12, яка є обов`язковою для виконання судами України.

Виходячи із вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Так, згідно з частиною 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. У відповідності до вимог договору поруки такий діє до повного припинення зобов`язань боржника за основним договором.

Крім того, якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з рахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя. Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з мовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Як вбачається з графіка погашення кредиту, чергові платежі боржник повинен був здійснювати кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного обов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Крім того, при застосуванні частини четвертої статті 559 ЦК України слід враховувати, що регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв`язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); потягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ІК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у нормі частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «пред`явлення вимоги» та пред`явлення позову», як умови чинності поруки. Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим. Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються, з чого випливає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного обов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом позначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня остання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Строк виконання основного зобов`язання сплинув після порушення відповідачем строків погашення кредиту у відповідності до графіку погашення кредиту згідно умов Кредитного договору. Протягом шести місяців з моменту прострочення позивач до поручителя свої вимоги не пред`явив, а тому відповідно до норм частини 4 статті 559 ЦК України її порука за договором поруки припинилася.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з позовною заявою, як встановлено судом першої інстанції, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4784,86 грн.

Оскільки позовні вимоги Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню, законних підстав для відшкодування судового збору не мається.

На підставі викладеного, відповідно до статей 207, 251-253, 256-259, 261, 266, 267, 526, 527, 530, 546, 610, 611, 612, 614, 626, 628, 636, 1048, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 4, 10-13, 76-81, 89, 133, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу за кредитним договором, - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті та надруковано в одному примірнику.

Суддя Краматорського міського суду А. В. Бакуменко