Рішення № 10174154, 24.06.2010, Здолбунівський районний суд Рівненської області

справа №2 ц 774 / 10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2010 року.

Здолбунівський районний суд Рівненської області

в складі головуючого судді Кушніра О.Г.

при секретарі Лозовицькій Ю.В.

з участю представника відповідача Комар А.Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Здолбунові Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного Фонду України у Здолбунівському районі Рівненської області про визнання дій незаконними та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, -

в с т а н о в и в:

У поданій заяві позивач просить визнати дії управління Пенсійного Фонду України у Здолбунівському районі Рівненської області неправомірними та стягнути на її користь недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни» за 2009 рік у розмірі 1837 грн. 80 коп.

В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що вона має соціально-правовий статус дитини війни, а відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» їй повинна нараховуватись та виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії. У 2009 році така допомога не виплачувалась. У звязку з невиконанням даного закону за відповідачем виникла заборгованість по оплаті даної надбавки.

Позивач в поданій до суду письмовій заяві просить справу розглянути у її відсутність.

Представник відповідача позов не визнала, надавши свої письмові заперечення, в яких зазначила, що позивачу у 2009 році виплата надбавки проводилась, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів. Зазначеній категорії осіб підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, здійснювалася відповідно до постанови КМУ №530 від 28 травня 2008 року в розмірі 49 грн. 80 коп. щомісячно. Просить у задоволені позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, зясувавши обставини та вивчивши подані сторонами документи матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року і відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01 січня 2006 року, набула статусу «дитини війни».

Державна соціальна гарантія дітей війни - встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни. Держава визнає важкий життєвий шлях громадян України, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни та надає дітям війни соціальну підтримку. Державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пенсійний Фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління.

Відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що обовязок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії ОСОБА_2, передбаченої ст.6 Закону «Про соціальний захист дітей війни», покладено на управління Пенсійного Фонду України у Здолбунівському районі Рівненської області, як відповідне територіальне управління за місцем проживання позивача.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції від 18 листопада 2004 року, чинній у 2009 році) дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Ця норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати.

На підставі наведеного, суд вважає, що її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Статтею 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» передбачено, що у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, встановлений в розмірах, що діяли у грудні 2008 року, тобто 498 грн., а з 1 листопада 2009 року прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність, в розрахунку на місяць - у розмірі 573 гривні.

Отже, право на підвищення пенсії, що передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у 2009 році у позивача виникло з 01 січня 2009 року.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при розрахунку підвищення пенсії, яке передбачено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», застосуванню підлягає мінімальний розмір пенсії за віком, який вираховується виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом «Про Державний бюджет України на 2009 рік», а не розмір, що установлений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», на яку міститься посилання у запереченнях на позов.

Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у звязку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не можуть бути прийняті до уваги. Суд вважає необхідним зазначити, що реалізація особою права, що повязане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання субєктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобовязань, не приймається до уваги. Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань.

Суд також не бере до уваги покликання відповідача на те, що відсутній нормативно-правовий акт, який визначав би порядок реалізації ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Керуючись принципом верховенства права, суд з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, зазначає, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни підвищення до пенсії, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно зі ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Сума, яка повинна бути отримана позивачем, як підвищення до пенсії у 2009 році за представленим позивачем розрахунком становить: (498х10міс.)+ (573х2міс.)х30%= 1837 грн. 80 коп.

Відповідачем у 2009 році ОСОБА_2 виплачено підвищення до пенсії в розмірі 597 грн. 60 коп., що підтверджується довідкою від 27 травня 2010 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що стягненню підлягає недоплачена допомога в розмірі 1240 грн. 20 коп. (1837 грн. 80 коп. - 597 грн. 60 коп.).

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірність своїх дій, яка полягає у невиплаті позивачу підвищення до пенсії у 2009 році в розмірі, встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково у розмірі 1240 грн. 20 коп. недоплаченої надбавки.

Оскільки згідно п.34 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації звільняються від сплати державного мита, понесені позивачем судові витрати у розмірі 3 грн. 40 коп. слід присудити позивачу з державного бюджету. Разом з тим, підлягають стягненню з відповідача витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ у розмірі 120 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213- 215 ЦПК України, ,суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_2 задоволити частково.

Визнати дії управління Пенсійного фонду України у Здолбунівському районі Рівненської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 01 січня по 31 грудня 2009 року незаконними.

Стягнути з управління Пенсійного фонду України у Здолбунівському районі Рівненської області на користь ОСОБА_2 недоплачене за 2009 рік щомісячне підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у розмірі 1 240 (одна тисяча двісті сорок) грн. 20 двадцять) коп.

У задоволенні решти позовних вимог позивачу відмовити за безпідставністю.

Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 3 грн. 40 коп.

Стягнути з управління Пенсійного фонду України у Здолбунівському районі Рівненської області витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 120 (сто двадцять) грн. , які необхідно внести на р/р 31214259700171 УДК в Рівненській області, МФО 833017 код ЗКПО 22586360.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Здолбунівський районний суд з поданням в 10-денний строк заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням в 20-денний строк апеляційної скарги після подачі цієї заяви. Рішення може бути також оскаржене і без подання заяви про апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку неподання заяви про апеляційне оскарження у 10-денний строк рішення набуває законної сили після закінчення цього строку. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але не подано в подальшому апеляційну скаргу в 20-денний строк, то рішення набирає законну силу.

Суддя:

З оригіналом згідно:

Суддя