Рішення № 101735395, 02.12.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" грудня 2021 р. Справа № 911/2380/21

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Україна Промислова», 04119, місто Київ, вулиця Хохлових Сім`ї, будинок 8

до Фізичної особи-підприємця Безклейної Наталії Олександрівни, АДРЕСА_1

про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 84 709,12 грн

суддя Н.Г. Шевчук

секретар судового засідання М.Г. Байдрелова

за участю представників сторін:

від позивача: Писаренко М.О. (посвідчення № КВ3533 від 17.02.2020, ордер серія АА № 1128047 від 06.08.2021);

від відповідача: Овчаренко Н.В. (посвідчення № 1152 від 15.07.2019, ордер серія СА № 1017620 від 05.11.2021).

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Україна Промислова» (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Безклейної Наталії Олександрівни (далі - ФОП Безклейна Н.О.) про стягнення матеріальної шкоди у сумі 84 709,12 грн.

Позовні вимоги з посиланням на статті 1, 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» обґрунтовані тим, що маючи доступ до закритої комерційної інформації Товариства (бази клієнтів, видів діяльності, бухгалтерської документації), відповідачка використала її для налагодження договірних стосунків з рядом контрагентів позивача та схилила їх до розірвання договірних відносин з позивачем, що призвело до недоотримання позивачем доходів.

Відповідач у відзиві на позовну заяву № 28/09-1/2021 від 28.09.2021 з посиланням на положення Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі як безпідставних.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи (копії - в матеріалах справи та оригінали - в судовому засіданні), з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач стверджує, що Безклейна Н.О. з листопада 2017 року була прийнята на роботу до Товариства на посаду менеджера і згідно з трудовими обов`язками мала доступ до закритої комерційної таємниці Товариства, зокрема, щодо клієнтської бази, видів діяльності контрагентів, бухгалтерської документації тощо; в подальшому ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади; 15.02.2019 ОСОБА_1 зареєструвалась як фізична особа-підприємець і її основні види діяльності співпадають з основними видами діяльності Товариства; що починаючи з 2019 року Безклейна Н.О., маючи інформацію про контрагентів Товариства та умови співпраці між ними, використала її для налагодження стосунків з десятьма підприємствами (ДП «Смоли», ТОВ «ЕРДКРАФТ», ТОВ «Компанія «Легіон», ТОВ «КСМ-Трейд», ТОВ «Фармацевтична компанія «Фаркос», ДП «АНТОНОВ», ПрАТ «Юженергобуд», ТОВ «ФФ ВЕРТЕКС», ТОВ «Чиста Флора», ФГС(Ф)Г «МАРТІКО») та схилила їх на розірвання договірних відносин з позивачем, що призвело до недоотримання ним доходів.

Позивач вважає, що це є недобросовісною конкуренцією відповідача щодо Товариства, яка призводить до недоотримання ним доходів (упущена вигода), що є збитками, які підлягають відшкодуванню відповідачем.

Відповідно до статті 32 Господарського кодексу України недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб`єкта господарювання, створення перешкод суб`єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії, що кваліфікуються відповідно до частини першої цієї статті. Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено такі дії.

Згідно визначення частини першої статті 34 цього Кодексу перешкодами у процесі конкуренції вважаються: дискредитація суб`єкта господарювання, нав`язування споживачам примусового асортименту товарів (робіт, послуг), схиляння до бойкоту суб`єкта господарювання або дискримінації покупця (замовника), або до розірвання договору з конкурентом, підкуп працівника постачальника або покупця (замовника) .

Схилянням до бойкоту суб`єкта господарювання вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних відносин із цим суб`єктом господарювання (частина четверта цієї статті).

Статтею 35 Господарського кодексу України визначено, що досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання певних переваг стосовно іншого суб`єкта господарювання шляхом порушення законодавства, яке підтверджене рішенням відповідного органу державної влади.

Відповідно до статті 36 Господарського кодексу України відомості, пов`язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб`єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб`єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб`єктом господарювання відповідно до закону.

Неправомірним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, вважається добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб`єкту господарювання.

Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв`язку з виконанням службових обов`язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб`єкту господарювання.

Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до закону комерційну таємницю.

За неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

Згідно статті 37 цього Кодексу вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність суб`єкта господарювання згідно з цим Кодексом або адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність винних осіб у випадках, передбачених законом.

За приписами стаття 162 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв`язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

Строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності зазначених у частині першій цієї статті умов.

Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб`єкту господарювання, зобов`язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд.

До відносин, пов`язаних з комерційною таємницею, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України та інших законів.

Статтею 505 Цивільного кодексу України визначено, що комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв`язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Згідно статті 506 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є: 1) право на використання комерційної таємниці; 2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці; 3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Недобросовісною конкуренцією є дії у конкуренції, зокрема визначені главами 2 - 4 цього Закону. Терміни, які вживаються для цілей цього Закону, визначені Законом України «Про захист економічної конкуренції».

Нормами глави 2 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначені дії, які є неправомірним використанням ділової репутації суб`єкта господарювання; глави 3 - створення перешкод суб`єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції; глави 4 - неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

Згідно статті 3 цього Закону відносини, пов`язані захистом від недобросовісної конкуренції, регулюються цим Законом, Законом України «Про захист економічної конкуренції», Законом України «Про Антимонопольний комітет України», Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, іншими актами законодавства, виданими на підставі законів чи постанов Верховної Ради України.

Статтею 10 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначено, що схиленням до бойкоту суб`єкта господарювання є спонукання його конкурентом іншої особи, безпосередньо або через іншу особу, до відмови від установлення договірних зв`язків із цим суб`єктом господарювання, до невиконання (розірвання) або виконання неналежним чином договірних зобов`язань перед цим суб`єктом господарювання.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» підкуп працівника, посадової особи постачальника - це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через іншу особу, матеріальних чи інших вигод за неналежне виконання або невиконання працівником, посадовою особою постачальника службових обов`язків, що випливають з укладеного або пов`язані з укладенням між постачальником і покупцем (замовником) договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, іншого договору або за неукладення договору. До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника про поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов`язана з ним.

За визначенням статті 14 цього Закону підкуп працівника, посадової особи покупця (замовника) - це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через іншу особу, матеріальних чи інших вигод за неналежне виконання або невиконання працівником, посадовою особою покупця (замовника) службових обов`язків, що випливають з укладеного або пов`язані з укладенням між постачальником і покупцем (замовником) договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, іншого договору або за неукладення договору. До працівника покупця прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені покупця про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов`язана з ним.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких відносно іншого суб`єкта господарювання шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням органу державної влади, органу місцевого самоврядування, наділеного відповідною компетенцією.

Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб`єкту господарювання (стаття 16 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Статтею 17 цього Закону визначено, що розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без дозволу особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв`язку з виконанням відповідних обов`язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб`єкту господарювання.

Згідно статті 18 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв`язку з виконанням відповідних обов`язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб`єкту господарювання.

Неправомірним використанням комерційної таємниці за визначенням статті 19 цього Закону є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення господарської діяльності без дозволу уповноваженої на те особи відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Статтею 20 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачено, що вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Законом.

Згідно норми статті 20 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» вчинення суб`єктами господарювання дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення штрафу у розмірі до п`яти відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб`єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав відомостей про розмір доходу (виручки), штраф, передбачений частиною першою цієї статті, накладається у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Накладення штрафу здійснюється відповідно до частин третьої - сьомої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Суми стягнутих штрафів та пені за прострочення їх сплати зараховуються до державного бюджету.

Згідно статті 24 цього Закону особи, яким завдано шкоду внаслідок вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, можуть звернутися до суду із позовом про її відшкодування.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (стаття 22 Цивільного кодексу України).

Під збитками в розумінні частини другої статті 224 Господарського кодексу України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду (стаття 225 Господарського кодексу України).

Для застосування такої відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, що включає: протиправну поведінку (дію чи бездіяльність особи); шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вину правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В підтвердження позову Товариством до матеріалів справи надані (копії - в матеріалах справи, оригінали - для огляду у судовому засіданні) акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2018 - 22.04.2021 між ТОВ «Група компаній «Україна Промислова» і ДП «АНТОНОВ», філія «Антонов-Агро» та видаткова накладна №512 від 18.06.2019, яка містить підпис і печатку лише Товариства; акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2018 - 13.04.2021 між ТОВ «Група компаній «Україна Промислова» і ДП «Смоли» та видаткові накладні №479 від 20.07.2018 і №67 від 12.02.2019; акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2018 - 13.04.2021 між ТОВ «Група компаній «Україна Промислова» і ТОВ «ЕРДКРАФТ» та видаткові накладні №929 від 27.09.2019, №967 від 03.10.2019, №968 від 03.10.2019, №1118 від 16.10.2020, №1212 від 06.11.2020, №1423 від 06.01.2021; акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2018 - 14.04.2021 між ТОВ «Група компаній «Україна Промислова» і ТОВ «Компанія «Легіон» та видаткова накладна №694 від 01.08.2019 і довіреність №231 від 31.07.2019; акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2018 - 14.04.2021 між ТОВ «Група компаній «Україна Промислова» і ТОВ «КСМ-Трейд» та видаткові накладні №173 від 26.03.2018, №173 від 25.02.2020, довіреність №14 від 18.02.2020; акт звірки взаємних розрахунків за період 02.01.2017 - 27.11.2020 між ТОВ «Група компаній «Україна Промислова» і ТОВ «Фармацевтична компанія «Фаркос», який містить підпис і печатку лише Товариства, та видаткові накладні №774 від 16.11.2018, № 730 від 09.08.2019; акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2020 - 21.05.2021 між ТОВ «Група компаній «Україна Промислова» і ТОВ «Фармацевтична фірма «ВЕРТЕКС», яка містить підпис і печатку лише Товариства, видаткові накладні №697 від 18.06.2020, №1361 від 15.12.2020, №1425 від 16.12.2020, №1614 від 29.01.2021, №1520 від 15.02.2021, №1611 від 04.04.2021; акт звірки взаємних розрахунків за період 02.01.2017 - 27.11.2020 між ТОВ «Група компаній «Україна Промислова» і ТОВ «Чиста Флора», який містить підпис і печатку лише Товариства, та видаткова накладна №1267 від 19.12.2019; акт звірки взаємних розрахунків за період 01.05.2018 - 21.05.2021 між ТОВ «Група компаній «Україна Промислова» і СФГ «МАРТІКО», який містить підпис і печатку лише Товариства, та видаткові накладні №388 від 06.06.2018, №485 від 24.07.2018, №586 від 23.08.2018 і довіреність №1 від 04.06.2018.

До матеріалів справи надані лише ці документи. Будь-які інші докази до матеріалів справи не були надані, і сторони не заявляли про намір надати додаткові докази.

Перелічені документи не є доказами вчинення відповідачем дій, що могли б визнаватись недобросовісною конкуренцією відповідача щодо Товариства, не є доказами недоотримання Товариством доходів (упущена вигода), що є збитками.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність елементів складу цивільного правопорушення, що включає: протиправну поведінку (дію чи бездіяльність особи); шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вину правопорушника.

Зважаючи на викладене позов задоволенню не підлягає у зв`язку з його безпідставністю.

Судовий збір відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд

В И Р І Ш И В :

У позові відмовити повністю.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повне рішення складено та підписано: 08.12.2021