Рішення № 101733583, 30.11.2021, Галицький районний суд Івано-Франківської області

Єдиний унікальний номер 341/225/21

Номер провадження 2/341/447/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2021 року місто Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Мергеля М. Р., за участю:

секретаря судового засідання Фрик Т. В.,

представниці позивачки ОСОБА_1 ,

представника відповідача Мельника І. І. ,

розглянув у порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Бурштинської міської ради Івано-Франківської області про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності.

в с т а н о в и в :

08 лютого 2021 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Бурштинської міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності.

Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 , за відсутності заповіту відкрилась спадщина за законом, яку прийняла ОСОБА_5 , дружина померлого. На час смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 спадкодавиця ОСОБА_5 проживала разом з позивачкою. Водночас за відсутності заповіту, після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина за законом. Подружжя ОСОБА_4 були одинокими, родичів не мали, спадкоємців спадкового майна та осіб, які мають обов`язкову частку у спадковому майні, також немає. Тому ОСОБА_5 проживала разом з нею однією сім`єю до дня її смерті більше п`яти років у с. Слобода Івано-Франківської області. При цьому мали спільний побут та бюджет, вели спільне господарство. Після смерті останньої позивачка понесла витрати на її поховання, доглядала за її будинком та присадибною ділянкою. Тому вважає, що після смерті ОСОБА_5 є спадкоємцем четвертої черги спадкоємців за законом на майно померлої, оскільки проживала спільно з нею більше п`яти років до дня відкриття спадщини. Просила позов задовольнити, а саме:

- встановити, що ОСОБА_3 проживала однією сім`єю з ОСОБА_5 з 1993 року до дня відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати за позивачкою право власності на спадкове нерухоме майно - земельну частку (пай) розміром 53,2 умовних кадастрових гектари від повідно до сертифікату від 26 квітня 2000 року НОМЕР_4.

У судовому засіданні представниця ОСОБА_1 позивачки позовні вимоги підтримали та просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 1993 року до дня відкриття спадщини та визнати за нею право власності на земельну частку (пай).

У наданому до суду відзиві представник відповідача у задоволенні позову просив відмовити, зокрема з підстав відсутності сертифіката про право на земельну частку (пай).

Проте у судовому засіданні 30 листопада 2021 року представник відповідача поклався на розсуд суду щодо вирішення справи по суті.

Заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд установив наступні фактичні обставини у справі.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 04 січня 1994 року (а. с. 8). Пізніше, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 05 лютого 2001 року (а. с. 8).

Померлій ОСОБА_5 на час смерті належало право на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності селянської спілки власників імені І. Франка с. Озеряни, розміром 53,2 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі. Підтверджується копією сертифікату на право на земельну частку (пай) від 26 квітня 2000 року № 248 (а. с. 58).

Зі змісту копії довідок від 01 лютого 2021 року № 56, № 58 виданих старостою Озерянського старостинського округу Бурштинської територіальної громади ОСОБА_7 , який є родичем позивачки відповідно до показань свідка ОСОБА_8 , вбачається, що заповіт від імені ОСОБА_4 у виконкомі Озерянської сільської ради не посвідчувався. На час смерті ОСОБА_4 проживав за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ним були зареєстровані і проживали його дружина ОСОБА_5 (а. с. 10). Подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дітей не мали, догляд за ними здійснювала ОСОБА_3 . Водночас вона їх матеріально забезпечувала, допомагала по господарству, доглядала за будинком та залишала його у належному стані. Після їх смерті продовжує доглядати за вищевказаним майном (а. с. 11).

Разом з тим, змістом копії довідки від 01 лютого 2021 року № 55 виданої старостою Озерянського старостинського округу Бурштинської територіальної громади підтверджується, що заповіт від імені ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в виконкомі Озерянської сільської ради не посвідчувався. На день смерті ОСОБА_5 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та проживала спільно з ОСОБА_3 (а. с. 13).

У листі від 18 лютого 2021 року № 97/01-16, наданому на запит суду, завідувачки державного нотаріуса Галицької районної нотаріальної контори зазначено, що після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , і яка на день смерті проживала по АДРЕСА_1 , спадкоємці із заявами про прийняття спадщини не звертались. Після смерті ОСОБА_5 спадкова справа відповідно до даних Спадкового реєстру та Книг обліку і реєстрації спадкових справ не заводилась (а. с. 21).

У судовому засіданні свідок ОСОБА_8 зазначила, що вона проживає з позивачкою по сусідству та перебуває з нею у неприязних відносинах. У ОСОБА_5 був племінник ОСОБА_9 , однак позивачка його усунула від ОСОБА_5 та заборонила йому приходити до будинку. Позивачка відвозила у лікарню ОСОБА_5 , надалі забрала її з лікарні та залишила саму в будинку, не доглядала за спадкодавицею, у неї були пролежні, а позивачка лише підсилала до покійної сусідку, щоб та переконалася, ОСОБА_5 ще не померла. Зазначила, що староста Озерянського старостинського округу Бурштинської територіальної громади ОСОБА_7 та позивачка є родичами і намагаються заволодіти протиправно майном сім`ї ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що ОСОБА_5 проживала спільно зі своїм чоловіком, дітей у них не було. Позивачка приходила до ОСОБА_5 , возила її до лікарні, оскільки вона хворіла. Надалі після того, як ОСОБА_5 виписали з лікарні, забрала її до себе додому та допомагала їй по господарству. Після смерті ОСОБА_5 позивачка надалі доглядала за її будинком та здійснила її поховання.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні підтвердив, що проживає в с. Слобода Івано-Франківської області по сусідству з ОСОБА_5 , яка померла в 2001 році. ОСОБА_5 проживала спільно з чоловіком, дітей у них не було. Після смерті чоловіка ОСОБА_5 вела господарство. По господарству їй постійно допомагали позивачка та її чоловік. Коли остання хворіла, то позивачка везла її до лікарні, а коли важко хворіла, тоді і забрала її до себе до свого будинку. На цей час у будинку ніхто не проживає, за спірним будинком доглядає позивачка.

Суд, надаючи правову оцінку установленим у справі обставинам, показанням свідків у судовому засіданні та заявленим позовним вимогам, виходить з наступного.

Згідно з приписами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, судам роз`яснено, що якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

У цій справі ОСОБА_3 просила встановити факт спільного проживання зі спадкодавицею ОСОБА_5 більше п`яти років до дня відкриття спадщини з метою оформлення права на спадкове майно, зокрема права на земельну частку (пай).

Так, згідно з положеннями статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

При цьому суд звертає увагу на те, що ОСОБА_5 , тобто спадкодавиця, померла у 2001 році. Таким чином, порядок спадкування та прийняття спадщини на час її відкриття було врегульовано ЦК УРСР (1963 року).

Відповідно до статті 549 ЦК УРСР визнавалось, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Таким чином, заявляючи у цій справі вимогу про встановлення факту спільного проживання із спадкодавицею протягом більше п`яти років до часу відкриття спадщини ОСОБА_3 обрала неналежний спосіб захисту права, оскільки таким може бути вимога про встановлення факту фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, тобто прийняття спадщини.

Своєю чергою дослідивши усі надані суду докази у сукупності та надаючи правову оцінку показанням усіх свідків в сукупності, суд дійшов висновку про те, що факт саме спільного проживання позивачки з ОСОБА_5 останні п`ять років до дня відкриття спадщини не підтверджено належними, допустимими, достатніми і достовірними доказами.

Довідки старости стосовно цього суд вважає недостовірними, неналежними і недостатніми доказами, оскільки такі видані без посилання на першоджерело відповідної інформації (дані погосподарських книг, свідчення мешканців села). Крім того представниця позивачки не спростувала наявність родинних відносин між позивачкою та старостою, який видавав відповідні довідки.

При цьому з показань свідків у сукупності, суд установив, що ОСОБА_3 допомагала покійній ОСОБА_5 по господарству, один раз відвезла ОСОБА_5 до лікарні незадовго до смерті, а потім забрала спадкодавицю з лікарні і здійснювала за нею нагляд до смерті, тобто це було уже в останній період, а не усі п`ять років до дня відкриття спадщини. До того ж показання свідків в частині добросовісності такого нагляду за спадкодавицею різняться.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_3 проживала з ОСОБА_5 однією сім`єю до дня відкриття спадщини, оскільки такий обраний позивачкою спосіб захисту права є неналежним і такий факт не підтверджений достатніми, достовірними і належними доказами.

Крім того, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відповідно до пункту 1 Глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у випадках, передбачених Законом.

Згідно із пунктом 2.4. Глави 10 Порядку у разі підтвердження факту заведення спадкової справи іншим нотаріусом нотаріус відмовляє заявнику у прийнятті заяви (іншого документа) та роз`яснює право її подачі за місцезнаходженням цієї справи, а у разі потреби (неправильно визначено місце відкриття спадщини) витребовує цю справу для подальшого провадження.

Пунктом 4.9. Глави 10 інструкції визначено, що свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 ЦК України, - не раніше зазначених у цих статтях строків.

Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі вказаних норм Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі 702/61/20 зазначив, що зверненню до суду позовом про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має передувати вирішення питання про видачу позивачу нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

Разом з тим, ОСОБА_3 не надала суду належних та достовірних доказів, які б свідчили, що позивачка зверталась до нотаріальної контори з відповідною заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_5 . Вказане слугує самостійною підставою для відмови у позові у цій справі.

Також судом встановлено, що предметом позову у цій справі є визнання за ОСОБА_3 права на земельну частку (пай), яке входило у спадкову масу.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Проаналізувавши статтю 16 ЦК України та статтю 4 ЦПК України слід дійти висновку, що відповідачем у цивільній справі є особа, яка порушує, не визнає чи оспорює права, свободи чи інтереси іншої особи, яка звернулася за їх захистом до суду.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що «належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Згідно з частиною третьою статті 1266 ЦК України племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Як установлено з показання свідка ОСОБА_8 у покійного ОСОБА_4 був племінник ОСОБА_9 . При цьому вказану особу позивачка не залучила до участі у справі навіть як третю особу, на права якої може вплинути рішення у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, суд звертає увагу на те, що захисту в порядку цивільного судочинства підлягають порушені, невизнані або оспорювані права позивача. При цьому матеріалами справи не підтверджено, що права позивачки на спадкове майно взагалі кимось порушуються, не визнаються або оспорюються. Отже, відсутній спір про право, який підлягає захисту у судовому порядку.

Підсумовуючи викладене, зокрема: відсутність попереднього вирішення питання про видачу позивачці нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину; обраний позивачкою неналежний спосіб захисту права, а саме заявлення у позові вимоги про встановлення факту проживання сім`єю зі спадкодавицею більше п`яти років до дня відкриття спадщини, тоді як спадщина відкрилась до 2004 року і про прийняття спадщини свідчив, зокрема, факт фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном; не залучення до участі у справі племінника ОСОБА_4 - ОСОБА_12 , що може свідчити про недобросовісність позивачки як спадкоємиці, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій справі.

Оскільки у позові необхідно відмовити, то судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 258, 259, 263, 265, 268, 272, 273, 315, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

У позові ОСОБА_3 до Бурштинської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності відмовити повністю.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до Івано-Франківського апеляційного суду через Галицький районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08 грудня 2021 року.

Сторони:

позивачка: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: с. Слобода Івано-Франківського району Івано-Франківська область, РНОКПП НОМЕР_3 .

відповідач: Бурштинська міська рада Івано-Франківської області, місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 4, м. Бурштин Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 04357466.

СуддяМикола МЕРГЕЛЬ