Рішення № 101728672, 08.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2021 року м. Київ № 640/20219/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини

ОСОБА_2

до Дніпровського районного відділу Центрального міжрегіонального

управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській

області

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Дніпровського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі- відповідач) в якій просять:

- визнати протиправною бездіяльність Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві, що міститься у листі № 05/2734 від 06.11.2018 р. щодо не оформлення паспорту неповнолітньому ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки;

- зобов`язати Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві оформити та видати бланк паспорту ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки з проставленою відміткою місця проживання - без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2021 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за результатами розгляду заяви позивачів протиправно відмовився оформити сину позивача - ОСОБА_2 паспорт у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт. Позивач вважає, що такі дії відповідача не відповідають чинному законодавству України, зокрема, ст. 7 Закону України "Про захист персональних даних". Крім того, позивач зазначає, що присвоєння громадянину України та внесення Унікального номеру суперечить ратифікованим Україною міжнародним документам. Син позивача через свої релігійні переконання не може погодитись з присвоєнням йому цифрового ідентифікатора особистості у виді Унікального номеру, а також зі зняттям біометричної інформації щодо нього та подальшим зберіганням, використанням, обробкою такої інформації за допомогою засобів Реєстру, як це передбачено Законом про ЄДДР при оформленні та видачі паспорту у формі картки. На переконання позивача при оформленні та видачі паспорту відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічного добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без згоди сина позивача є втручанням держави в його особисте та сімейне життя.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не надав.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 07.07.2005, громадяни України ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Так, ОСОБА_2 звернувся до Дніпровського районного управління ДМС України у м. Києві із заявою щодо оформлення паспорту у формі книжечки, передбаченої Постановою про паспорт. У цій заяві позивач просив здійснити обробку його персональних біометричних даних з врахуванням застережень, визначених п. 4 цієї Заяви (а саме заявник з посиланням на п. 5 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про захист персональних даних" та ч. 1 ст. 10 Закону України "Про ЄДДР" заборонила: вносити будь-які дані стосовно її особи до безконтактного електронного носія паспорту та обробляти її біометричні дані в будь-який спосіб).

Листом від 14.07.2021 року Дніпровським РВ ЦМУ ДМС України в м. Києві на подану заяву надав відповідь у формі листа, в якій зазначили, що виготовлення ОСОБА_2 паспорту у формі книжечки зразка 1994 року не вбачається за можливе. При цьому, відповідач роз`яснив позивачу, що Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійним та знищення паспорта громадянина України" (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 №745) встановлено, що з 01.01.2016 засобами Єдиного державного демографічного реєстру паспорт громадянина України, зразки бланків якого затверджено постановою, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру. Паспорт виготовляється виключно у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Додатково відповідач навів перелік документів, необхідних для оформлення паспорта громадянина України вперше, у зв`язку з досягненням 14-річного віку.

Вважаючи дії відповідача щодо не оформлення ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки (на паперовому носії) зразка 1994 року протиправними, ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього сина, звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

У відповідності до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з вимогами ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України №2-рп/2012 від 20.01.2012 року надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст.32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п.25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п.61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа №2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява №25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Як свідчать наявні у справі матеріали, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу оформлення та видачі паспорта громадянина України на паперовому носії у формі книжечки, відповідно Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992, за заявою, поданою у період після 01.11.2016.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначає Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" № 5492-VI від 20 листопада 2012 року (далі - Закон № 5492-VI).

Згідно із підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України.

Як передбачено частиною третьою статті 13 Закону №5492-VI, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.

За приписами частин першої - четвертої статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Разом з тим, на даний час діє Положення № 2503-ХІІ, пунктом 3 якого передбачено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1 - 3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 (далі Постанова №302), передбачено, що паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт.

03 квітня 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302", відповідно до якої пункт 3 Постанови №302 доповнено абзацом такого змісту: "Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року".

Згідно із пунктами 1, 2 розділу І Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591 (далі - Порядок №456), цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п`ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. №302", Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23.02.2007 №719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку. Паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 №353 "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України".

Підпунктом 2 пункту 1 розділу ІІІ Порядку №456 визначено, що для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає, зокрема, рішення суду.

Відтак, чинним законодавством України передбачена можливість видачі паспорта громадянина України у формі книжечки на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 за позовом ОСОБА_3 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.

Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, дану справу необхідно визнати типовою та в силу приписів частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові, які полягають у наступному.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відтак, дії відповідача щодо відмови позивачу видати паспорт громадянина України у формі книжечки визнані Великою Палатою Верховного Суду у вказаній зразковій справі протиправними.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд у даній типовій справі дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною відмови Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області в особі Деснянського районного відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням 16-річного віку, паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ та зобов`язання Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області в особі Деснянського районного відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням ним 16-річного віку, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

В той же час, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача оформити та видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки (на паперових носіях) без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт №2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення від 16.07.2021 року, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 908 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним рішення Дніпровського районного відділу Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки (на паперовому носії), опис якого визначений Додатком до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон".

3. Зобов`язати Дніпровський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, 14-А, ЄДРПОУ 42552598) оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки (на паперовому носії), опис якого визначений Додатком до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон".

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, 14-А, ЄДРПОУ 42552598).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко