Рішення № 101728654, 08.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2021 року м. Київ № 640/31685/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аверкової В.В, суддів Бояринцевої М.А., Шевченко Н.М. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до 1) Кабінету Міністрів України;

2) Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради;

3) Донецького обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних

виплат

про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити дії

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач 1, КМУ), Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (далі по тексту - відповідач 2, Департамент), Донецького обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі по тексту - відповідач 3) з наступними позовними вимогами:

- визнати незаконними та нечинними постанови Кабінету Міністрів України:

- №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;

- №223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;

- №170 «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;

- №237 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;

- №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;

- визнати бездіяльність відповідача 2 щодо перерахунку щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2020 роки протиправною;

- зобов`язати здійснити перерахунок і виплатити за період з 2016 по 2020 роки недоотриманої щорічної грошової допомоги до 5 травня, яка передбачена частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції 1998 року у сумі 29 207,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приймаючи оскаржувані постанови відповідач 1 перевищив свої повноваження та суттєво обмежив дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; як наслідок, зважаючи на постанови Кабінету Міністрів України №141, 223, 170, 237, 112, позивач недоотримав за 2016 - 2020 роки щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у сумі 29 207,00 гривень.

Відповідачем-1 подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що КМУ не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки ним приймалися оскаржувані постанови у відповідності з положеннями частини п`ятої статті 12 Закону 3551-XII на відповідний рік у межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України; на думку відповідача, позивач фактично не погоджується із змінами, які внесені до частини п`ятої статті 12 Закону 3551-XII. Однак ці зміни не визнавались неконституційними, а відтак є суб`єктивною думкою позивача, що Кабінет Міністрів України, приймаючи оскаржувані постанови діяв всупереч норм Конституції України та Закону України 3551-XII.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті у складі колегії з трьох суддів.

У судовому засіданні 28 квітня 2021 року суд відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2021 року замінено Управління праці та соціального захисту населення Маріупольської міської ради на належного відповідача - Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради; залучено до участі у справі в якості співвідповідача Донецький обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

Відповідачем-3 подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Донецький обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки ним не здійснюється нарахування та здійснення соціальних виплат; позивач не звертався до відповідача 3 з метою отримання інформації щодо нарахування йому доплати до виплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2016 - 2020 роки. Вказано, що до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який регулює спірні відносини, відповідні зміни на виконання рішення Конституційного суду України від 27 лютого 2020 року за №3-р/2020 не внесено, а зазначені у позовній заяві постанови КМУ є чинними.

Щодо заявленого в адміністративному позові клопотання про поновлення строку звернення до суду, суд наголошує, що, враховуючи сутність і ознаки нормативно-правового акта, зазначає, що дія нормативно-правового акта є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням.

Факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акта, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акта.

Отже, обчислюючи строк звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акта, необхідно брати до уваги його багаторазове застосування та триваючу дію (тривала чинність); дійсність факту перебування суб`єкта у відносинах, які регулюються нормативно-правовим актом; дату факту порушення прав, свобод, інтересів, тобто коли саме особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; чи є чинним нормативно-правовий акт, яким порушено права, свободи, інтереси особи (позивача); чи перебуває особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду; коли вступила особа (позивач) у правовідносини, які регулюються нормативно-правовим актом, і коли з них вибула.

Таким чином, за умови перебування особи (позивача) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду, строк звернення до адміністративного суду із позовом не може обмежуватися шістьма місяцями, передбаченими частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України. У разі оскарження нормативно-правового акта строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акта.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2020 року у справі № 826/27282/15.

З урахуванням викладеного суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до адміністративного суду з позовом.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

За приписами статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Частиною першою статті 117 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України (частина 2 вказаної норми).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач оскаржує постанови Кабінету Міністрів України №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», №223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», №170 «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», №237 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади встановлено статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини третьої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

В цьому контексті також необхідно зазначити, що за усталеними в теорії права підходами, межі дії нормативних актів чи їх окремих положень визначаються певними критеріями (параметрами), зокрема, часовими вимірами.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого1999 у справі №1-7/99 дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності.

При цьому, усі нормативно-правові акти за вказаним критерієм (тривалістю їх дії), поділяють на два види: акти з невизначеним строком дії, тобто для яких не встановлений кінцевий момент їх дії; акти тимчасової дії, тривалість якої залежить від різних заздалегідь визначених обставин.

Оскаржувана позивачем постанова №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» встановлювала виплату разової грошової допомоги до 5 травня лише у 2016 році, відтак її чинність обмежена 2016 роком.

Постанова №223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» встановлювала виплату разової грошової допомоги до 5 травня лише у 2017 році, відтак її чинність обмежена 2017 роком.

Постанова №170 «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» встановлювала виплату разової грошової допомоги до 5 травня лише у 2018 році, відтак її чинність обмежена 2018 роком.

Постанова №237 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» встановлювала виплату разової грошової допомоги до 5 травня лише у 2019 році, відтак її чинність обмежена 2019 роком.

Постанова №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» встановлювала виплату разової грошової допомоги до 5 травня лише у 2020 році, відтак її чинність обмежена 2020 роком.

Отже, дія спірних нормативних актів у часі завершилась з визначеного у них моменту припинення їх дії - завершенням року, на який розповсюджувалась його дія, а відтак такі акти фактично втратили чинність станом на час розгляду і вирішення спору в суді.

За таких обставин предмет спору у межах спірних правовідносин відсутній.

Разом з тим, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів зазначає про процесуальну неможливість визнання спірних актів відповідача нечинними (протиправними) (та їх скасування як просить позивач), оскільки вони припинили свою дію та, відповідно, втратили свою юридичну силу (юридичну значимість), а отже обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, враховуючи фактичні обставини справи за наслідками їх офіційного з`ясування судом, не призведе до поновлення порушених, на думку позивача, його прав та інтересів.

З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача в частині визнання протиправними та скасування оскаржуваних постанов Кабінету Міністрів України задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог визнати бездіяльність відповідача 2 щодо перерахунку щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016 - 2020 роки протиправною та зобов`язати здійснити перерахунок і виплатити за період з 2016 по 2020 роки недоотриманої щорічної грошової допомоги до 5 травня, яка передбачена частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції 1998 року у сумі 29 207,00 гривень, суд вказує на наступне.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень - не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб`єкт владних повноважень повинен вчинити. Бездіяльність - це, як правило, пасивна поведінка.

Зі змісту позову вбачається, що позивач допущену відповідачем 2 бездіяльність щодо не перерахунку і виплатити за період з 2016 по 2020 роки недоотриманої щорічної грошової допомоги до 5 травня, пов`язує з ухваленням Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, яким Суд визнав таким, що не відповідає Конституції України окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, втратило чинність з 27 лютого 2020 року.

Відповідно, саме з 27 лютого 2020 року у позивача виникло право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XlV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня учасникам бойових дій як п`ять мінімальних пенсій за віком.

Згідно частини першої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року 1 638,00 гривень.

Отже з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня учаснику бойових дій у 2020 році становить 8 190,00 грн. (1 638,00 грн. х 5).

Виплата позивачу в 2020 році разової грошової допомоги у сумі 1 390,00 грн. не відповідає статті 12 Закону №3551-ХІІ та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.

Таким чином, сума недоотриманих позивачем коштів у 2020 році становить 6 800,00 грн.

При розгляді даної адміністративної справи суд ураховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29 вересня 2020 року у справі №440/2722/20.

Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічну виплату разової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Враховуючи, що з 27 лютого 2020 року у позивача виникло право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XlV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня учасникам бойових дій як п`ять мінімальних пенсій за віком, що у 2020 році становив 8 190,00 грн, - перерахування Департаментом соціального захисту населення Маріупольської міської ради 19 березня 2020 року позивачу лише 1 390,00 грн порушує право останнього на отримання такої допомоги у належному розмірі.

Відтак, Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради в частині не донарахування позивачу за наслідками втрати чинності з 27 лютого 2020 року окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, суми у розмірі 6800,00 грн разової допомоги до 5 травня, є протиправною бездіяльністю відповідача 2.

Як наслідок, є необхідним зобов`язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

Таким чином позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача 2 в частині не донарахування та не виплати позивачу недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі 6 800,00 грн. та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги - підлягають задоволенню судом.

Разом з тим, позовні вимоги в частині визнати бездіяльність Департаменту праці та соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо перерахунку щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016 - 2019 роки протиправною та зобов`язати здійснити перерахунок і виплатити за період з 2016 по 2019 роки недоотриманої щорічної грошової допомоги до 5 травня - задоволенню не підлягають, оскільки виплати позивачу грошової допомоги до 5 травня у 2016 - 2019 роках здійснювались у відповідності до чинних на той час постанов Уряду: - №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», - №223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», - №170 «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», - №237 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», а також чинного положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачала, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зважаючи на викладене вище, підстави для перерахунку та виплати позивачу недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2016 - 2019 роки відсутні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва відповідачами частково доведена правомірність оскаржуваних наказів та дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87500, м. Маріуполь, пр-кт Миру, буд. 70, код ЄДРПОУ 41336065) в частині ненарахування та не виплати ОСОБА_1 недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі 6 800,00 грн.

3. Зобов`язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87500, м. Маріуполь, пр-кт Миру, буд. 70, код ЄДРПОУ 41336065) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоплачену суму грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі 6 800,00 грн.

4. В задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя В.В. Аверкова

Судді М.А. Бояринцева

Н.М. Шевченко