Рішення № 101728333, 08.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2021 року місто Київ №640/18424/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом до про Акціонерного товариства "Альтбанк" Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 44116011) визнання протиправною бездіяльності, зобов`язати вчинити дії,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Альтбанк" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 44116011), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо складання висновку про повернення публічному акціонерному товариству «Альтбанк» надмірно сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток у розмірі 1328417,00 грн.;

- стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві на користь Акціонерного товариства «Альтбанк» суму надмірно сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток у розмірі 1328417 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив про невиконання суб`єктами владних повноважень передбачених законодавством дій/заходів для повернення надміру сплаченого податку на прибуток підприємств у розмірі 1328417,00 грн. За посиланням позивача, факт наявної переплати не заперечувався контролюючим органом, проте відповідний висновок щодо повернення коштів відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не склав.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2019 №640/18424/18 у задоволенні адміністративного позову Акціонерного товариства "Альтбанк" відмовлено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2019 №640/18424/18 апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альтбанк» залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2019 - без змін.

Постановою Верховного Суду від 01.10.2019 №640/18424/18 касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альтбанк» задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року у справі №640/18424/18 скасовано. Адміністративну справу №640/18424/18 направлено на новий розгляд до Окружний адміністративний суд міста Києва.

Так, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, обмежившись виключно наявністю факту спливу строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 Податкового кодексу України для повернення шляхом стягнення надміру сплачених грошових зобов`язань на розрахунковий рахунок позивача, залишивши при цьому поза увагою дослідження бездіяльності податкового органу стосовно розгляду заяв позивача та можливості використання суми переплати податку на прибуток (авансових внесків) на погашення податкової заборгованості з цього та іншого податків, тобто можливості використання позивачем активу як джерела сплати його заборгованості.

Листом Верховного Суду від 24.10.2019 №640/18424/18/57640/19 матеріали справи №640/18424/18 скеровано до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва матеріали справи перереєстровано, в порядку, визначеному пунктом 15 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", матеріали адміністративної справи передано на розгляд судді Патратій О.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.11.2019 справу №640/18424/18 прийнято до провадження суддею Патратій О.В. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статей 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними в матеріалах судової справи доказами.

Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 05.12.2019 від Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 44116011) (надалі - відповідач-3) надійшов відзив на позовну заяву з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 №640/18424/18. Так, представник відповідача-3 не вбачає в своїх діях бездіяльності податкового органу стосовно розгляду заяв позивача від 02.12.2015 №2002-03/1969 та від 09.12.2015 №3547/10/26-58-20-02-11, оскільки кожна окрема відповідь контролюючого органу була аргументована та відповідала чинному законодавству.

Разом з тим, представник відповідача-3 пояснив, що переплата, яку позивач просив повернути у сумі 1 328417,00 грн., виникла у зв`язку з поданням податкової декларації з податку на прибуток від 03.02.2014 №140020892, якою зменшено переплату на суму 1 077 010,00 грн., а також у зв`язку з поданням податкової декларації від 02.03.2015 №9081496900, якою зменшено авансовий внесок за місяць у розмірі 221 407,00 грн. Станом на 2017-2019 роки відповідно до інтегрованої картки платника Акціонерним товариством "Альбанк" подавались податкові декларації з показником "0", тому переплата у розмірі 1 332 604,93 грн. наявна, однак поверненню чи зарахуванню у зменшення плати грошових зобов`язань з інших платежів не підлягає у зв`язку з тим, що минуло 1095 днів.

Позивач 05.12.2019 подав до суду письмові пояснення з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 №640/18424/18, в яких зазначив про те, що з метою повернення суми переплати він своєчасно (в межах 1095 днів від дня виникнення переплати) та неодноразово звертався до відповідних органів ДФС із заявами про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань. В свою чергу, ДФС, за результатами розгляду зазначених заяв, зобов`язувалася підготувати висновок щодо повернення такої суми (її частини) за формою згідно з додатком 1 до Порядку №1146, однак вказаний обов`язок податковим органом був проігнорований та не виконаний по цей час.

Крім того, позивач вказав на те, що органами ДФС також не повідомлялося про наявність підстав для відмови в складенні висновку про повернення коштів, а основою підставою для відмови у задоволенні цього позову стало нібито порушення позивачем строку подання позивачем адміністративного позову стосовно спірних правовідносин.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді, в провадженні якої перебувала справа №640/18424/18, дану справу в порядку пп.2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду передано на повторний автомазитований розподіл справ між суддями.

Відповідно до частини дев`ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач із складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у визначених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно з протоколом повтороного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №640/18424/18 передано на розгляд судді Іщуку І.О.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.04.2021 адміністративну справу №640/18424/18 прийнято до провадження суддею Іщуком І.О. в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Від Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (надалі - відповідач-2) 15.04.2021 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача-2 позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України грошових коштів не визнає та вважає їх безпідставними, оскільки саме контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Також, на думку представника відповідача-2, зважаючи на те, що Головним управлінням казначейства не було допущено стосовно позивача протиправної бездіяльності та дії органу казначейства є похідними від дій податкового органу, судові витрати в разі задоволення даного позову має понести лише податковий орган.

У додаткових письмових поясненнях від 21.04.2021 представник відповідача-3 зауважив, що оскільки позивачем не було оскаржено відповіді контролюючого органу від 09.12.2015 №3547/10/26-58-20-02-11 та від 12.01.2016 №197/10/26-58-07-02-11, надані на першу і другу заяви, а отже, дані відповіді не були визнані протиправними чи скасованими ні в адміністративному, ні в судовому порядку, а тому при подальшому зверненні позивача вже у 2018 році, враховуючи те, що відповідно до статті 43 ПК України обов`язковою умовою для здійснення повернення сум надміру сплачених грошових зобов`язань є насмперед подання платником податків заяви про таке повернення відповідно до визначених ст. 102 ПК України строків, на думку представника відповідача-3, останнім надано абсолютно обгрунтовану відповідь листом від 26.04.2018 №27383/10/26-15-12-03-11, що відповідає вимогам статей 43 102 ПК України.

У підготовчому судовому засіданні 24.05.2021 судом частково задолено клопотання відповідача-1 про заміну сторони правонаступником та залучено в якості відповідача-3 Головне управління Державної податковї служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 44116011).

У підготовчому судовому засіданні 14.06.2021 судом прийнято письмові уточнення з урахуванням припинення Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2021 закрито підготовче провадження в адміністративній справі №640/18424/18 та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 25.10.2021, враховуючи клопотання учасників справи, суд ухвалив продовжити розгляд справи №640/18424/18 в порядку письмового провадження.

Розгляд справи здійснено із урахуванням частини п`ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Альтбанк» звернулось із листом від 05.04.2018 №14-43/358 до ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві та листом від 22.05.2018 №14-43/579 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про повернення надмірно сплаченого податку на прибуток в сумі 1328417 на рахунок або зарахування в рахунок майбутніх платежів по податку на доходи фізичних осіб або єдиного соціального внеску.

Листом від 26.04.2018 №18175/10/26-15-12-03-11 ГУ ДФС у м. Києві залишило лист ПАТ «Альтбанк» від 05.04.2018 №14-43/358 без розгляду.

Листом від 13.06.2018 №27383/10/26-15-12-03-11 ГУ ДФС у м. Києві повідомило позивача про те, що повернення надміру сплачених сум з податку на прибуток за напрямом перерахування коштів, що перевищує строки, визначені ст. 102 Податкового кодексу України неможливе.

Вважаючи таку бездіяльність контролюючого органу протиправною та безпідставною, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) надміру сплачені грошові зобов`язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

За змістом підпункту 17.1.5 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платнику податків надано право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з пунктом 87.1 статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Згідно з пунктами 43.1, 43.2 статті 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

У відповідності до пунктів 43.3, 43.4 статті 43 Податкового кодексу України встановлено, що обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку (пункт 43.4 Податкового кодексу України).

В силу вимог пункту 43.5 статті 43 Податкового кодексу України контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані (пункт 43.6 статті 43 Податкового кодексу України).

Порядком взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, затвердженого спільним наказом Міністерства доходів і зборів України та Міністерства фінансів України від 30 грудня 2013 року №882/1188 (далі по тексту - Порядок), що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку (за винятком повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фізичних осіб, які розраховуються органом Міндоходів на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Заява подається платником податку до органу державної податкової служби за місцем перебування на податковому обліку в довільній формі.

Разом з тим, за змістом пунктів 9, 10 Порядку надані податковим органом висновки про повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань реєструються територіальними органами Державного казначейства в Журналі обліку висновків, який ведеться в електронному вигляді. На підставі отриманих висновків органи Державного казначейства України здійснюють повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань у визначеному законодавством порядку, а саме згідно з Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787.

Отже, з наведених вище норм вбачається, що платник податків у наданий законодавством строк (1095 днів) має право звернутися до контролюючого органу із заявою про повернення помилково та/або надмірно сплачених платежів.

При цьому, варто відзначити, що держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов`язана повернути платнику суму бюджетного відшкодування при наявності вказаних умов.

Відповідно до рішення позачергових Загальних зборів акціонерів від 14.06.2016 (протокол № 55) акціонерне товариство «Альтбанк» є правонаступником публічного акціонерного товариства «Неос банк», яке відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів від 17 квітня 2014 року (протокол № 49) є правонаступником публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру», яке відповідно до рішення Загальних зборів учасників від 28 квітня 2010 року (протокол № 41) є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Банк Кіпру», яке відповідно до рішення Загальних зборів учасників від 19 листопада 2008 року (протокол № 39) є правонаступником акціонерного банку «АвтоЗАЗбанк», який був створений шляхом реорганізації Комерційного банку «АвтоЗАЗбанк» на Установчих зборах акціонерів 15 грудня 1993 року (протокол № 1). Комерційний банк «АвтоЗАЗбанк» був зареєстрований Національним банком України 21 жовтня 1991 року, реєстраційний номер - 43.

Судом встановлено, сторонами не заперечується, що станом на 27 лютого 2014 року за результатами подання податкових декларацій з податку на прибуток за 2012-2013 роки наявна переплата з податку на прибуток у розмірі 1328417,00 грн.

Листом від 02.12.2015 №2002-03/1969 ПАТ «Неос Банк» звернулось до державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві ( ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві) про повернення надмірно сплачену суму податку на прибуток (авансові внески з податку на прибуток сплачені відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України) на суму 1328412 грн. та направлення всієї суми на погашення грошового зобов`язання з податку на додану вартість, що обліковується в системі електронного адміністрування.

Листом від 09.12.2015 №3547/10/26-58-2002-11 ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві повідомила ПАТ «Неос Банк» про залишення без виконання листа від 02.12.2015 №2002-03/1969 з посиланням на лист ДФС України від 19.01.2015 №1403/7/99-99-19-03-01-17, відповідно до якого перерахування коштів на електронні рахунки платників електронного адміністрування ПДВ не здійснюється.

ПАТ «Неос Банк» листом до ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 23.12.2015 №2002-03/2034 просило повернути надмірно сплачену суму податку на прибуток (авансові внески з податку на прибуток сплачені відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України) на суму 1328412 грн. на рахунок НОМЕР_1 в «Неос Банк».

Листом ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 12.01.2016 №197-10-26-58-07-02-11 згаданий лист залишено без виконання у зв`язку з тим, що всі інтегровані картки по всіх податках з залишками платника ПАТ «Неос Банк» передано до МГУ ДФС - Центральний офіс з ОВП.

В подальшому, ПАТ «Альтбанк» звернулось із листом від 13.03.2017 №2002-03/221 до Офісу великих платників ДФС про повернення надміру сплаченої суми податку на прибуток (авансові внески з податку на прибуток сплачені відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України в редакції, що діяла до 01.01.2016) у сумі 132817 грн. на рахунок в АТ «Альтбанк».

Листом від 21.05.2017 №16363/10/28-10-43-01-18 Офіс великих платників Державної фіскальної служби повідомив позивача, що обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.12.2015 №1146 "Про затвердження Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 р. №1679/28124, повернення надміру або помилково сплачених сум здійснюється виключно на підставі заяви платника про повернення надміру або помилково сплачених коштів, яка подається в довільній формі до органу доходів і зборів. Повідомлено, що діючим бюджетним розписом не передбачено окремого ресурсу для повернення надміру сплачених сум з податку на прибуток підприємств та запропоновано розглянути питання щодо можливості зарахування зазначених сум переплат в рахунок майбутніх платежів по результатам декларування в наступних звітних податкових періодах.

Як встановлено судом, АТ "Альбанк" в 2018 році було переведено на облік до державної податкової інспекції в Солом`янському районі міста Києва.

Відповідно до листів від 05.04.2018 №14-43/358 та від 13.06.2018 №27383/10/26-15-12-03-11 позивач звертався до податкового органу з заявами про повернення суми сплаченого авансу з податку на прибуток, за наслідками розгляду яких листом від 26.04.2018 №18175/10/26-15-12-03-11 ГУ ДФС у м. Києві залишило лист ПАТ «Альтбанк» від 05.04.2018 №14-43/358 без розгляду, а листом від 13.06.2018 №27383/10/26-15-12-03-11 ГУ ДФС у м. Києві повідомило позивача про те, що повернення надміру сплачених сум з податку на прибуток за напрямом перерахування коштів, що перевищує строки, визначені ст. 102 Податкового кодексу України неможливе.

Так, направляючи адміністративну справу №640/18424/18 на новий розгляд Верховний Суд у своїй постанові від 01.10.2019 наголосив на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, обмежившись виключно наявністю факту спливу строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 Податкового кодексу України для повернення шляхом стягнення надміру сплачених грошових зобов`язань на розрахунковий рахунок позивача. Залишивши при цьому поза увагою дослідження бездіяльності податкового органу стосовно розгляду заяв позивача та можливості використання суми переплати податку на прибуток (авансових внесків) на погашення податкової заборгованості з цього та іншого податків, тобто можливості використання позивачем активу як джерела сплати його заборгованості.

Таким чином, при вирішенні питання щодо повернення публічному акціонерному товариству «Альтбанк» надмірно сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток у розмірі 1328417,00 грн. суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 №640/18424/18.

Статтею 102 Податкового кодексу України передбачено строк давності у 1095 днів, зокрема, на право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування.

Положеннями пункту 43.3 статті 43 Податкового кодексу України встановлено, що обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Як зазначив відповідач, позивач не оскаржував дій, бездіяльності чи рішень контролюючого органу за наслідками розгляду заяв позивача від 02.12.2015 №2002-03/1969 та від 09.12.2015 №3547/10/26-58-20-02-11, з чим суд погоджується.

Разом з тим, відповідно до п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Суд звертає увагу, що оскарження дій бездіяльності чи рішень контролюючого органу є правом, а не обов`язком платника податків, зокрема, позивача.

Позивачем вказано на те, що він намагався вирішити питання щодо повернення надмірно сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток легітимно та розраховував на те, що податкові органи будуть діяти виключно в межах чинного законодавства та отримавши відповідні заяви щодо повернення коштів, вчиняти дії, визначені ст. 200 ПК України.

На переконання суду, листи позивача від 02.12.2015 №2002-03/1969 та від 09.12.2015 №3547/10/26-58-20-02-11 лище підтверджують той факт, що позивач в порядку, визначеному законом, вчиняв дії, спрямовані на повернення свого майна, зокрема, надмірно сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток у розмірі 1328417,00 грн., що сторонами не заперечується.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1. ст. 4 Податкового кодексу України передбачено, що презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу

В даному випадку при спірних правовідносинах положення статті 200 ПК України припускають множинне трактування прав та обов`язків контролюючого органу (відповідача по справі), внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Виходячи з аналізу вказаних положень Податкового кодексу України, правомірність дій контролюючого органу, станом на момент звернення позивача із заявами від 02.12.2015 №2002-03/1969, від 09.12.2015 №3547/10/26-58-20-02-11, від 05.04.2018 №14-43/358 та від 13.06.2018 №27383/10/26-15-12-03-11 щодо повернення надмірно сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток у розмірі 1328417,00 грн. полягала у прийнятті контролюючим органом рішення, передбаченого статтею 200 ПК України.

Тобто, оскільки відповідач не надав відповідного висновку до органів казначейства в за наслідками розгляду заяви позивач, він повинен був прийняти інше рішення, передбачене статтею 200 ПК України. При цьому відсутність належним чином оформленого рішення ДПІ за результатами розгляду заяв позивача про повернення коштів свідчить про протиправну бездіяльність уповноваженого органу, яка за посиланням позивача, триває до сьогодні.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є, серед іншого, визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо складання висновку про повернення публічному акціонерному товариству «Альтбанк» надмірно сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток у розмірі 1328417,00 грн.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 у справі №21-3538а15, сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

Суд звертає увагу, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Цей правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, щвикладеній у постанові від 23.05.2018 у справі №490/8624/15-а (адміністративне провадження №К/9901/14024/18).

Разом з тим, при вирішенні питань щодо строків існування права на майно, або питань поважності пропуску строків звернення до суду, суд враховує наступне.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття "майно" в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У справі "Сєрков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07 липня 2011 року, яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року) ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції (пункт 33 рішення).

Ведучи мову про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (пункт 54 рішення від 09 листопада 1999 року у справі "Шпачек s.r.o. проти Чеської Республіки" (Љpaиek s.r.o. v. the Czech Republic), заява № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (пункт 109 рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96).

Коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується. Сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі "передбачуваності" у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці (пункт 65 рішення від 17 лютого 2004 року у справі "Горжелік та інші проти Польщі" (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98). У цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (пункти 29- 30 рішення від 24 березня 2009 року у справі "Тудор Тудор проти Румунії" (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03; пункти 34- 37 рішення від 02 листопада 2010 року у справі "Стефаніка та інші проти Румунії" (Єtefгnicг and Others v. Romania), заява № 38155/02).

Аналізуючи відповідність цього мотивування особливу важливість відіграє принцип "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Цneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Цneryэldэz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права (див. mutatis mutandis рішення у справах "C. G. та інші проти Болгарії" (C. G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39; "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), заява № 21722/11, п. 170).

Таким чином, згідно з критеріями юридичної визначеності та якості закону положення закону мають бути достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, щоб особа мала можливість скерувати свою поведінку. Уведене державою законодавство, на підставі якого відбувається втручання в мирне володіння майном, має бути чітким, зрозумілим та передбачуваним для громадян.

У рішенні у справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що на державні органи покладений обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не можуть мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява № 29979/04, п. 70).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Слід звернути увагу на рішення Європейського суду у справі "ІНТЕРСПЛАВ проти УКРАЇНИ" від 9 січня 2007 року, відповідно до якого суд вказує, що втручання у право власності заявника повинно бути пропорційним. Постійні затримки відшкодування і компенсації у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, так само як і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника, порушує "справедливий баланс" між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном.

У Рішенні ЄСПЛ у справі "Салов проти України" наголошується, що та чи інша норма не може вважатися "законом", якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія.

Тобто платники податків, заяви яких про надання їм бюджетного відшкодування внесені до Тимчасового реєстру заяв про бюджетне відшкодування мають чітко розуміти за яких умов вони можуть отримати таке відшкодування, яке гарантоване статтею 200 ПК України.

При вирішенні питань строків суди мають враховувати обставини справи, положення законодавства, та встановити, чи була достатня чіткість у національному законодавстві на предмет умов за яких платник вправі отримати бюджетне відшкодування, чи не порушено принцип верховенства права стосовно "якості" закону та юридичної визначеності, а також врахувати "справедливий баланс" між вимогами публічного інтересу та захистом права позивача на мирне володіння майном, та зваживши зазначене вжити заходів стосовно повного та належного юридичного захисту прав позивача на належне володіння майном на яке він має право в силу вимог національного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про наявність бездіяльності з боку відповідача, яка полягає у не складанні висновку про повернення публічному акціонерному товариству «Альтбанк» надмірно сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток у розмірі 1328417,00 грн.

Крім того, суд зазначає, що бездіяльність суб`єктів владних повноважень в даному випадку є видом пасивної поведінки та має триваючий характер, а тому суд критично ставиться до доводів відповідача, що строк звернення до суду підлягає обрахуванню з дати першого звернення позивача до відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо складання висновку про повернення публічному акціонерному товариству «Альтбанк» надмірно сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток у розмірі 1328417,00 грн.

Разом з тим, як встановлено судом, станом на час розгляду цієї справи Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не працює.

Оскільки податкове законодавство передбачає право позивача на повернення суми бюджетного відшкодування, позивач у цій справі має майновий інтерес щодо відшкодування сплачених грошових зобов`язан з податку на прибуток у розмірі 1328417,00 грн., які охоплюються поняттям «майно» в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача, є стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві на користь Акціонерного товариства «Альтбанк» суму надмірно сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток у розмірі 1328417 грн.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові Великої палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 826/7380/15 (провадження №11-778апп18).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку суду, відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, покладений на них обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконали, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо вирішення питання про повернення судового збору суд зазначає наступне.

Відповідно до меморіального ордеру від 25.10.2018 №25011, який міститься в матеріалах справи, позиваче сплачено судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 3 524,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд звертає увагу, що оскільки Головним управлінням Державної казначейської служби у м. Києві відносно позивача протиправних дій/бездіяльності не вчинялось, а на останнього покладено обов`язок щодо відкшодування коштів позивача на підставі відповідного подання органу державної податкової служби, суд вважає, що понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 524,00 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 44116011), як правонаступника Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Щодо стягнення судових витрат за подання апеляційної та касіційної скарги суд зазначає, що оскільки такий судовий збір був сплачений за реквізитами, відмінними від реквізитів Окружного адміністративного суду міста Києва, у суду немає можливості перевірити повноту його зарахування, а питання щодо його повернення має вирішуватись відповідним судом, на реквізити якого сплачено судовий збір. Отже, заява позивача в цій частині задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Акціонерного товариства «Альтбанк» задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо складання висновку про повернення публічному акціонерному товариству «Альтбанк» надмірно сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток у розмірі 1328417,00 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві на користь Акціонерного товариства «Альтбанк» суму надмірно сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток у розмірі 1328417 грн.

4. Стягнути на користь Акціонерного товариства «Альтбанк» (03037, м. Київ, вул. Вузівська, 5, код ЄДРПОУ 19358784) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 524,00 грн. (три тисячі п`ятсот двадцять чотири гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19 код ЄДРПОУ 44116011).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.