Рішення № 101721097, 05.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2021 року Справа № 160/15200/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Турлакової Н.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Межиріцької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Межиріцької сільської ради, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Межиріцької сільської ради від 30.03.2021 року №353-6/VIIІ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області гр. ОСОБА_1 ;

-зобов`язати Межиріцьку сільську раду у місячний строк прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 1223582300:01:001:1237, яка розташована за межами населеного пункту на території Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області гр. ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 06.01.2021 року він звернувся з клопотанням до Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. До вказаного клопотання було додано документи, передбачені ч. 6 ст.118 ЗК України. Проте, 30.03.2021 року відповідачем прийнято рішення №353-6/VIIІ, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, в обгрунтування вказаного рішення відповідач зазначив, про невідповідність схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць Межиріцької ОТГ. Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача позивач звернувся до суду з цим позовом.

До суду від Межиріцької сільської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що частиною 6 ст. 118 Земельного Кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Відповідач зазначає, що підставою для відмови у наданні дозволу є невідповідність схеми землеустрою і техніко-економічному обгрунтуванню використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, а саме те, що земельна ділянка площею 2 га, кадастровий номер 1223582300:01:001:1237 відноситься до земель сільськогосподарського призначення, несільськогосподарські угіддя - господарські будівлі і двори, що в свою чергу регулюється п.2 абз.2 ст.134 ЗК України. Також, позивачем не було надано документів, що посвідчують та підтверджують факт права власності та існування об`єктів нерухомого майна на земельній ділянці за функціональним призначенням - виробничі (господарські) двори. Відтак, відповідач вважає спірне рішення законним та обґрунтованим. Відповідач у відзиві заперечував проти стягнення витрат на правничу допомогу.

На адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій було підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві як підстави для задоволення позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року прийнято до свого провадження вказану справу та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 06.01.2021 року звернувся до Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність у межах норм безоплатної приватизації, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 1223582300:01:001:1237, яка розташована за межами населеного пункту, на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області. До клопотання додано: копію паспорта; копію реєстраційного номеру облікової картки платника податків; графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Розглянувши клопотання позивача, Межиріцькою сільською радою від 30.03.2021 р. за №353-6/VIIІ прийнято рішення "Про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства на території Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області гр. ОСОБА_1 », у зв`язку з невідповідністю схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць Межиріцької ОТГ. Рекомендовано позивачу згідно абз.2 ч.2 ст. 134 ЗК України взяти в оренду.

Вважаючи протиправним рішення відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 , останній звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Основним нормативним актом, який регулює земельні відносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (з наступними змінами і доповненнями, в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, далі по тексту - Земельний кодекс).

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з статтею 116 Земельного кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (абзац перший частини першої). Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга). Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя). Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта).

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, Земельним кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.3 ст.123 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно- правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно- територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2020 року у справі №316/979/18 зробив висновок, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Також Верховний Суд зазначив, що єдиною підставою для відмови може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Жодних інших правових підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять.

Отже, визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого земельного питання.

У разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Зазначена пропозиція щодо усунення недоліків не може вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розумінні частини сьомоїстатті 118 ЗК України. Проте, звернення з такою пропозицією не звільняє відповідний орган від обов`язку прийняти рішення щодо надання дозволу (або відмову) в межах встановленого законом місячного строку.

Посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на не відповідність місця об`єкта вимогам схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць Межиріцької ОТГ є необґрунтованим, оскільки в оскаржуваному рішенні не вказано в чому така невідповідність полягає і яким чином має відношення до розгляду клопотання позивача.

Відповідачем не надано на запити позивача схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць Межиріцької ОТГ, на яку є посилання в оскаржуваному рішенні.

Відповідач у відзиві на позовну заяву також не навів доводів стосовно не відповідності місця об`єкта вимогам схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць Межиріцької ОТГ.

Отже, відповідач протиправно прийняв рішення від 30.03.2021 року № 353-6/VIII «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства на території Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області гр. ОСОБА_1 », а тому останнє підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Межиріцької сільської ради в місячний сторк прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (Межиріцька сільська об`єднана територіальна громада), суд зазначає наступне.

За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань стосовно передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору з будь-ким.

Повноваження відповідача за результатами розгляду клопотання громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою регламентовано частиною сьомою статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, згідно з якою орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

За цих обставин і враховуючи, що законом чітко визначено порядок отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відсутні підстави без дотримання такої процедури зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти відповідний орган влади.

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Така правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 371/957/16-а, від 12.06.2020 у справі № 808/3187/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, вимога позивача про зобов`язання Межиріцької сільської ради у місячний строк прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є передчасною та не підлягає задоволенню.

Як передбачено ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Межиріцьку сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що в п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування.

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах Beyelerv. Italy № 33202/96, Oneryildizv. Turkey № 48939/99, Moskalv. Poland № 10373/05).

При цьому суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності прийнятого рішення, натомість позивачем частково доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на викладене судом вбачаються підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суми судового збору у розмірі 454,00 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 у цій справі представляв адвокат адвокатського об`єднання "Бірюк, Мігульов і партнери" на підставі договору про надання правової допомоги №2-08/21 від 02.08.2021 року.

До матеріалів справи долучено копію акту приймання-передачі наданих послуг за №2 від 31.08.2021 року на суму 7 860 грн. та звіт про виконання договору від 31.08.2021 року.

Дана справа за позовом ОСОБА_1 до Межиріцької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії є справою незначної складності та розглядалась судом за правилами спрощеного позовного провадження.

Зазначена обставина вказує на те, що витрати на професійну правничу допомогу у такій справі не можуть бути значними.

Розглядаючи обсяг наданої правничої допомоги та її вартість, суд зазначає, що вони є надто завищеними, вчинення адвокатом дій в межах цієї справи не зайняло великої кількості часу.

Так, у долученому до матеріалів справи Звіті про виконання Договору від 31.08.2021 року, складеному на виконання п.п.2.4 Договору про надання правової допомоги №2-08/21 від 02.08.2021 року зазначено, що позивачу було надано такі послуги:

-вивчення порушеного Клієнтом питання, ознайомлення з первинними документами. Проведення аналізу нормативно-правової бази;

-проведення огляду, аналізу та узагальнення судової практики у справах, що за предметом співпадають зі справою, дорученою Клієнтом;

-підготовка та подання позовної заяви до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення Межиріцької сільської ради від 30.03.2021 року №353-6/VIIІ.

З огляду на перелік вказаних послуг, які були надані адвокатським об`єднанням суд зазначає, що перші два пункти хоч і мають різну назву, проте фактично є однією дією, а тому не зайняло багато часу у адвоката та не потребувало значних фінансових витрат.

За таких обставин, перелічені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7860 грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

В той же час, оскільки позивач, у зв`язку із неправомірним рішенням відповідача, був змушений звернутися до суду за захистом порушеного права, у зв`язку з чим ним було понесено витрати на професійну правничу допомогу, враховуючи принцип співмірності та часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Межиріцької сільської ради (51473, Дніпропетровська обл., Павлоградський р-н, с. Межиріч, пров. Виконкомівський, 1, ЄДРПОУ 04338948) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Межиріцької сільської ради від 30.03.2021 року №353-6/VIIІ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області гр. ОСОБА_1 ".

Зобов`язати Межиріцьку сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 06.01.2021 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 1223582300:01:001:1237, яка розташована за межами населеного пункту на території Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області гр. ОСОБА_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Межиріцької сільської ради (51473, Дніпропетровська обл., Павлоградський р-н, с. Межиріч, пров. Виконкомівський, 1, ЄДРПОУ 04338948) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору в розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 коп.) та понесені витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Турлакова