Рішення № 101720941, 08.12.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 року ЛуцькСправа № 140/9341/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Луцького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (далі – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з липня 2015 року по 30.11.2018 з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця;

- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення в повному розмірі у період з 01.12.2018 по 27.06.2021;

- зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у період з липня 2015 року по 30.11.2018 з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця;

- зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення в повному розмірі у період з 01.12.2018 по 27.06.2021, з урахуванням виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.08.2021 позивач була звільнена з військової служби у запас та виключена зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. Станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з нею розрахунків щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, зокрема за період з 01.07.2015 по 31.11.2018 взагалі не було нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення, а при обрахунку індексації за період з грудня 2018 року по червень 2021 відповідач нарахував та виплатив індексацію не в повному розмірі без урахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.

Позивач вважає, що бездіяльність відповідача, яка виразилася у не нарахуванні та не виплаті індексації грошового забезпечення в повному обсязі є протиправною.

Вказує, що пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі – Постанова №1294) затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців (тарифних сіток), яка набрала чинності 01.01.2008. З 01.01.2008 по 28.02.2018 посадові оклади військовослужбовців за посадами були незмінними. Тому січень 2008 року є місяцем підвищенням тарифних ставок (посадових окладів) - базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовцям, у тому числі для новоприйнятих або переведених на інші посади. Застосування відповідачем червня 2016 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для обрахунку індексації грошового забезпечення є протиправним, порушує вимоги абзаців першого, другого пункту 5 та пункту 10-2 Порядку №1078.

01.03.2018 вступила в дію постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких осіб» (далі - Порядок №704), якою було затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців та відповідно до норми абзацу 1 пункту 5 Порядку № 1078 березень 2018 року став другим базовим місяцем, а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків.

Згідно з абзацом і, 2 пункту 5 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення та сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу (прожиткового мінімуму), що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

З грудня 2017 року по червень 2018 року прожитковий мінімум становив 1762,00 грн.

В свою чергу, зміна величини приросту індексу споживчих цін у січні 2018 року призвела до збільшення індексації у березні 2018 року, яка становить 4463,15 грн, а оскільки грошовий дохід з 01.03.2018 в сумі 0,00 грн, є меншим розміру індексації у березні 2018 року, то позивач вважає, що відповідач мав виплачувати йому індексацію у сумі 4463,15 грн, починаючи з 01.03.2018 по 30.11.2018, а з 01.12.2018 року по день звільнення – у підвищеному розмірі відповідно до вимог чинного законодавства, аж до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення грошового забезпечення перевищить фіксовану суму індексації.

З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своєї позиції вказав, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015). Нарахування сум індексації здійснюються у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та проводять фактичні видатки на заробітну плату, лише в межах фонду заробітної плати, затвердженого для Державної прикордонної служби у кошторисах.

Нарахування суми індексації доходів у повному розмірі за відсутності бюджетних асигнувань у кошторисі, вважається порушенням бюджетного законодавства.

З урахуванням джерела коштів на проведення індексації у межах фінансових ресурсів та за відсутності бюджетних надходжень військовою частиною 9971 як бюджетною установою, не здійснювалось нарахування та виплата позивачу індексації за період з липня 2016 року по листопад 2018 року.

Також представник відповідача вказав, що базовим місяцем, який застосований відносно позивача в період з 01.07.2015 по 30.08.2015 в частині визначення позивачу базового місяця для обрахунку індексації грошового забезпечення був травень 2012 року, в період з 01.09.2015 по 28.02.2018 – вересень 2015 року, оскільки у позивача відбулася зміна посадового окладу в бік збільшення. В період з березня 2018 року по 17.08.2021 позивачу було застосовано базовим місцем березень 2018 року, оскільки відбулася зміна посадового окладу позивача у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01.03.2018 та діє до сьогодні.

З врахуванням наведеного просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Інші заяви по суті спору від сторін не надходили.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 проходила військову службу у Луцькому прикордонному загоні, зокрема з 01.07.2015 по 17.08.2021, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до витягу з наказу начальника 6 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 17.08.2021 №493-ос ОСОБА_1 , звільнену з військової служби в запас наказом начальника Західного регіонального управління від 14.07.2021 №282-ОС за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 17.08.2021.

З матеріалів справи вбачається, що 04.08.021 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із рапортом, у якому, серед іншого, просила повідомити, чи нараховувались індексація грошового забезпечення за весь період проходження військової служби в Луцькому прикордонному загоні (2008-2021 роки). Які базові місяці застосовувались при обрахунку індексації грошового забезпечення (помісячно), в розрізі вимог постанови Кабінеті Міністрів України від 17.07.2003 №1078; надати розгорнуту (детальну) довідку нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби в Луцькому прикордонному загоні (2008-2021 роки); якщо нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за відповідні періоди не проводилася, повідомити з яких причин, та здійснити таке нарахування та виплату останньої.

Згідно довідки Луцького прикордонного загону, починаючи з липня 2015 року (2016, 2017) та до грудня 2018 року, видатки на виплату індексації не передбачені, у зв`язку з цим нарахування та виплата індексації не здійснювалася.

З довідки нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2015 року по серпень 2021 року у Луцькому прикордонному загоні слідує, що з серпня 2015 року по листопад 2018 року позивачу індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася, з грудня 2018 року по серпень 2021 року нарахування та виплата індексації грошового забезпечення здійснювалося. Вказане підтверджується також особистими картками грошового забезпечення ОСОБА_1 з січня 2016 року по серпень 2021 року.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі – Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Статтею 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.2001 року №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Як визначено статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24.12.2015 №911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” у частині першій статті 4 Закону №1282-XII цифри “ 101” замінено цифрами “ 103”.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі – Порядок №1078).

Як встановлено пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку №1078).

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 19.07.2019 у справі №240/4911/18.

Надаючи оцінку доводам позивача про те, що відповідач не нарахував та не виплатив йому індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по 30.11.2018, суд зазначає таке.

З матеріалів справи слідує, що позивач проходила військову службу у Луцькому прикордонному загоні Західного регіонального управління ДПС України, зокрема з 01.07.2015 по 17.08.2021.

Таким чином, саме за ці періоди у відповідача був обов`язок нараховувати та виплачувати позивачу індексацію грошового забезпечення.

З огляду на викладене та враховуючи, що військова частина 9971 безпідставно не здійснила позивачу нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 30.11.2018, суд приходить висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими, а тому наявні підстави для їх задоволення.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 30.11.2018 та зобов`язання нарахувати та виплати індексацію грошового забезпечення за вказаний період, з урахуванням виплачених сум.

Щодо встановлення для нарахування індексації грошового забезпечення базового місяця - січень 2008 року, суд зазначає наступне.

Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення. При цьому, питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв`язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, також належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Суд звертає увагу, що у даній правовій ситуації індексація ще не була нарахована та виплачена позивачеві.

Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.

За таких обставин, у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов`язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця «січень 2008 року» відсутні.

Аналогічні правова позиції викладена у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.

Щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у повному розмірі з 01.12.2018 по 27.06.2021 та зобов`язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення у повному розмірі за вказані періоди, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (застосовується з 01 грудня 2015 року, далі – Постанова №1013) внесено зміни до пункту 5 Порядку №1078, яким визначено правила розрахунку індексації грошових доходів громадян.

У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків (абзац перший пункту 5 Порядку №1078).

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (абзац другий пункту 5 Порядку №1078).

Тобто, відповідно до наведених положень пункту 5 Порядку №1078 місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) (базовий місяць) є тим місяцем, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу) та нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу.

Відповідно до пункту 10-1 Порядку №1078 це правило стосується як і для новоприйнятих, так і для переведених військовослужбовців (працівників) на інші посади.

У цій справі одним із основних є питання визначення базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення та саме від нього залежить розмір індексації, оскільки з наступного місяця за базовим здійснюється обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком.

Як слідує з матеріалів справи та зазначається відповідачем, при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 17.08.2021 застосовано базовий місяць березень 2018 року.

Суд зауважує, що пунктом 1 Постанови №1013 передбачено підвищення з 01.12.2015 посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників. Однак підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. Тобто, Постановою №1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери, окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.

Схеми посадових окладів військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб були затверджені пунктом 3 Постанови №1294, яка набрала чинності у січні 2008 року. Перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил затверджено додатком 25 до Постанови №1294.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 5 Порядку №1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати.

Як визначено пунктом 14 Порядку №1078, роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

Відповідно до роз`яснення Мінсоцполітики від 08.08.2017 №48/о/66-17 на запит Департаменту фінансів Міноборони від 18.07.2017 №248/3/9/1/863 зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексації, якщо не підвищується посадовий оклад.

У роз`ясненні Мінсоцполітики від 18.04.2018 №28/о/66-18 вказано, що у разі зростання грошового забезпечення за рахунок інших його складових, без підвищення посадового окладу, сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового забезпечення.

Зі змісту роз`яснення Мінсоцполітики від 09.02.2005 №024-106 також слідує, що зміна розміру премії за рахунок фінансових можливостей підприємства не є підставою вважати місяць базовим, при розрахунку індексу для проведення індексації.

Таким чином, визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу).

Отже, оскільки підвищення тарифних ставок (окладів) мало місце у січні 2008 року, то для розрахунку індексації з 01.12.2015 цей місяць і є базовим, а обчислення індексу споживчих цін слід проводити з лютого 2008 року (наступного місяця після місяця підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець).

Постанова №1294 діяла до дати набрання чинності Постановою №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018.

З підвищенням у березні 2018 року посадових окладів військовослужбовців, у тому числі і позивача, правила нарахування індексації не змінилися та березень 2018 року став базовим місяцем для нарахування індексації, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з квітня 2018 року (місяця наступного за місяцем підвищення тарифних ставок). Індекс споживчих цін наростаючим підсумком з квітня 2018 року по жовтень 2018 року (опубліковано в листопаді 2018 року) перевищив поріг індексації і становив 103,7 відсотка (100,8 % х 100,0 %х 99,3% х99,3% х 100,0% х 101,9% х 101,7%), або 1,037. Тобто, для індексації грошового забезпечення застосовується індекс 3,7 відсотка.

При цьому для визначення правильності нарахування індексації грошового забезпечення необхідно керуватися положеннями абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку №1078, якими врегульовано питання виплати суми індексації у місяці підвищення посадових окладів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів).

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац третій пункту 5 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий пункту 5 Порядку №1078).

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац п`ятий пункту 5 Порядку №1078).

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку (абзац шостий пункту 5 Порядку №1078).

З урахуванням наведеного алгоритм дій такий: якщо у місяці підвищення посадового окладу розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення, індексація не нараховується; якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, індексація у цьому місяці розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Зростання заробітної плати за рахунок інших її складових (без підвищення тарифних ставок (окладів)) не зменшує суму індексації на розмір підвищення заробітної плати. Але у разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу необхідно враховувати розмір підвищення грошового доходу, що відбувся у зв`язку зі зміною посадових окладів, а також суму індексації у місяці підвищення грошового доходу (у березні 2018 року) з метою порівняння цих величин. Сума індексації у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу з урахуванням положень абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078.

Відповідач, здійснюючи нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 27.06.2021 застосовував базовий місяць березень 2018 року, що відповідає вимогам чинного законодавства.

За встановлених обставин, враховуючи, що при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 27.06.2021 відповідачем правильно встановлено базовий місяць для виплати індексації – березень 2018 року, то суд вважає, що доводи позивача стосовно невиплати індексації грошового забезпечення за вказаний період у неповному розмірі є безпідставними, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

З урахуванням наведеного суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Як визначено частинами першою, третьою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Позивач просила стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3750,00 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Відповідач заперечив щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки вважає, що відомості акта наданих послуг від 31 серпня 2021 року №1 містять суперечності та викликають сумнів щодо фактичного об`єму наданих послуг та його відповідності вартості робіт.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано такі документи: копію договору про надання правничої допомоги від 30.08.2021 №02/21, укладеного між адвокатом Лягутком О.Ю. та Фурман О.А., копію акта наданих послуг від 31.08.2021 №1, копію квитанції до прибуткового касового ордера від 31.08.2021 №11 на суму 3750,00 грн.

Відповідно до акта наданих послуг від 31.08.2021 №1 адвокатом надано такі послуги: ознайомлення з документами та надання усних та письмових консультацій з питань звільнення з військової служби (1 год) – 1000,00 грн; консультування щодо порядку звернення до суду з метою захисту порушених прав особи (1 год) – 1000,00 грн; підготовка та написання позовної заяви (1,5 год) – 1500,00 грн; надання усних консультацій з інших правових питань (1 год) – 250,00 грн, всього – 3750,00 грн.

Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев`ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Суд вважає, що заявлена сума витрат на правову допомогу є завищеною. Суд звертає увагу, що включені до акта наданих послуг від 31.08.2021 №1 послуги у вигляді ознайомлення з документами та надання усних та письмових консультацій з питань звільнення з військової служби, консультування щодо порядку звернення до суду з метою захисту порушених прав особи, надання усних консультацій з інших правових питань дублюються, охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду, тому такі витрати є завищеними.

Суд також зауважує, що у висновку Європейського суду з прав людини, викладеному у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), у пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (Заява №72277/01), у пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (Заява №66561/01), суд зазначив, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обгрунтованим, а у пункті 154 рішення у справі «Lavents v. Latvia» (Заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну ціну.

Таким чином, суд, виходячи із критеріїв, визначених частиною дев`ятою статті 139 КАС України, принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, а також враховуючи заперечення відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу, вважає, що з огляду на зміст наданих послуг, кількість затраченого адвокатом часу, складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; у справі наявний незначний обсяг доказів), наявні підстави обмежити розмір витрат на правничу допомогу та на користь позивача, зважаючи на часткове задоволення позову, необхідно стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 750,00 грн.

Крім того, звертаючись до суду, позивач сплатила судовий збір у сумі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 31.08.2021 року №0.0.2249301583.1.

Відтак, у зв`язку із частковим задоволенням позову позивачу належить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 1204,00 грн., з них 454,00 грн. витрати зі сплати судового збору та 750,00 грн – витрати на правничу допомогу адвоката.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, 6, ідентифікаційний код юридичної особи 14321661) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 30 листопада 2018 року.

Зобов`язати Луцький прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 30 листопада 2018 року, з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) судові витрати у сумі 1204,00 грн (одна тисяча двісті чотири грн 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Я. Ксензюк