Вирок № 101714415, 08.12.2021, Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/606/17

Провадження № 1-кп/352/127/21

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді Гриньків Д.В.,

секретарі судового засідання Кукула О.С., Шпек В.О.,

за участю: прокурора Балкового В.В.,

потерпілого ОСОБА_1 ,

представника потерпілого Борсука Д.Я.,

захисника Стрипи І.С.,

обвинуваченого ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013090250000800 від 03.12.2013 по обвинуваченню:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, маючого на утриманні дитину ІНФОРМАЦІЯ_2 , не працюючого, здійснюючого догляд за престарілою матір`ю, одруженого, військовозобов`язаного, згідно ст. 89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 286 КК України Кримінального кодексу України (далі КК України), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження за наступних обставин.

02.12.2013 приблизно о 16 год., водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Мерседес-Бенц Спринтер 308CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався автомобільною дорогою «Калуш - Івано-Франківськ» зі сторони м. Івано-Франківська у напрямку м. Калуша. Наблизившись до перехрестя вказаної автомобільної дороги з автомобільною дорогою Н-10 «Стрий - Чернівці», що зліва по напрямку його руху, ОСОБА_2 зайняв крайнє ліве положення та зупинився для виконання маневру повороту ліворуч.

В цей час зі сторони м. Калуша у напрямку м. Івано-Франківська до згаданого перехрестя, рухаючись прямолінійно, наближався автомобіль марки ВАЗ-21063, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 .

Водій ОСОБА_2 перед початком та зміною напрямку руху, проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, що склалась, маючи об`єктивну можливість завчасно виявити автомобіль ВАЗ-21063, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки для інших учасників руху, не надав дорогу транспортного засобу, що рухався по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо, не маючи переваги у русі, розпочав маневр повороту ліворуч, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-21063 під керуванням ОСОБА_1 .

При цьому ОСОБА_2 порушив вимоги пунктів Правил дорожнього руху України:

п. 2.3 б), який вказує, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

п. 10.1, згідно якого, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

п. 16.13, у відповідності до якого, перед поворотом ліворуч і розворотом водій нерейкового транспортного засобу зобов`язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо.

У результаті порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України, сталася дорожньо-транспротна пригод, внаслідок якої ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого багато уламкового перелому правого наколінника із зміщенням уламків, що відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, як таких, що викликали тривалий розлад здоров`я і не є небезпечними для життя у момент спричинення.

Будучи допитаним в судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, не визнав, в задоволенні цивільних позовів просив відмовити. Зазначив, що 02.12.2013 року після обіду на автомобілі «Мерседес-Бенц Спринтер 308CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався автомобільною дорогою «Калуш - Івано-Франківськ» зі сторони м. Івано-Франківська у напрямку м. Калуш. Наблизившись до перехрестя вказаної автомобільної дороги з автомобільною дорогою Н-10 «Стрий - Чернівці», збирався повертати ліворуч, тому включив показчик лівого повороту та зупинився в районі осьової лінії таким чином, що ліве колесо знаходилось на лінії розмежування смуг руху, а права на його смузі руху. Вказав, що побачив автомобіль «ВАЗ-21063», який рухався на немалій швидкості в зустрічному напрямку зі сторони м. Калуша. Даний автомобіль під керуванням ОСОБА_1 в`їхав в ліву сторону його автомобіля. В кабіні його автомобіля «Мерседес-Бенц Спринтер» під час події перебував пасажир ОСОБА_3 , який викликав міліцію та швидку медичну допомогу для ОСОБА_1 . Вказав, що в результаті ДТП у потерпілого була травмована нога. Пояснив, що під час ДТП його автомобіль стояв, не рухався. На запитання прокурора вказав, що внаслідок удару його транспортний засіб міг зміститися на зустрічну смугу на 20-30 см, а він здійснив зупинку автомобіля на осьовій лінії і переднє ліве колесо було розміщене на цій лінії, що як наслідок могло призвести до розміщення передньої частини кабіни його транспортного засобу на зустрічній смузі руху. Зазначив, що на його думку, потерпілий міг оминути його транспортний засіб, так як місця для маневру було достатньо.

Не зважаючи на захисну позицію обвинуваченого ОСОБА_2 , його винуватість у вчиненні за вказаних вище обставин кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів.

Потерпілий ОСОБА_1 показав, що 02.12.2013 р. їхав на автомобілі ВАЗ-21063 в напрямку з м. Калуша в м. Івано-Франківськ. Стояла сонячна погода, місцями ожеледь. В районі с. Угринів біля повороту до автобазару побачив десь за 100 м, або і менше, що йому назустріч рухався автомобіль «Мерседес Спринтер». Будучи приблизно за 20 м. до його автомобіля, бус зупинився, правим колесом виїхавши на подвійну суцільну лінію. Вирасток продовжував рух. При цьому швидкість його автомобіля була близько 60 км/год. Справа стояла якась червона машина і машина свідка ОСОБА_4 . За 2-3 секунди до самого ДТП бус обвинуваченого почав рух і виїхав на його зустрічну полосу, тому відбулось ДТП. Це трапилося, коли до автомобіля ОСОБА_2 залишалось приблизно 10 метрів. Уникнути ДТП не міг, так як не міг проїхати між бусом і червоною машиною. Удар прийшовся на ліву сторону автомобіля ОСОБА_2 та ліву сторону його автомобіля, збоку. В результаті ДТП отримав травму ноги, а саме - тріщину надколінника. Автомобіль ВАЗ-2106 після аварії не ремонтував, а після передачі йому на зберігання - продав. Кому продав і за скільки не пригадує. Про обов`язок зберігати автомобіль як речовий доказ був попереджений. Моральну шкоду пояснив тим, що він стаціонарно лікувався в лікарні, півроку не працював та не отримував гроші, досудове розслідування та судовий розгляд цієї справи триває дуже довго та постійно затягується. Просить призначити ОСОБА_2 максимально суворе покарання.

Представник цивільного позивача КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» в судове засідання не з`явився, на адресу суду надійшло клопотання про розгляд кримінального провадження його без участі.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , дав суду показання про те, що він проводив досудове розслідування у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України згідно доручення начальника відділу Млиниського Б.М . Крім того вказав, що ним було складено повідомлення про підозру та обвинувальний акт. Вказав, що участь у слідчому експерименті від 24.09.2016 не приймав, іншим слідчим надавав методичну допомогу.

Крім того, за клопотанням сторони захисту судом було прослухано показання свідка ОСОБА_7 , надані ним в судовому засіданні 24.04.2018 під час попереднього розгляду справи судом І інстанції. При цьому задовольняючи клопотання сторони захисту судом враховано правовий висновок ВС у справі за №750/5745/15 від 19.11.2019 та те, що даний свідок викликався судом неодноразово, однак у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за межі території України його допит підчас нового розгляду справи був неможливим. Дані обставини не оспорювали учасники кримінального провадження як і те, що суд вживав заходив для допиту даного свідка, однак вони не дали результату, а при допиті свідка в судовому засіданні 24.04.2018 всі учасники процесу мали можливість ставити запитання.

Таким чином допитаний в судовому засіданні 24.04.2018 свідок ОСОБА_7 показав, що знайомий з ОСОБА_2 відносно давно, так як вони проживають в одному місті. 02.12.2013 року із ОСОБА_2 на його автомобілі «Мерседес-Бенц» повертався із Львова, а перед тим з Польщі, додому в Коломию . Протягом поїздки за дорогою не слідкував, оскільки був втомлений, та дрімав. Перед самою ДТП почув, що ОСОБА_2 раптово голосно закричав, тому він відкрив очі та побачив, що на них їде автомобіль ВАЗ-2106. В цей момент автомобіль був метрів за 10 від них, його несло юзом на їх машину, мабуть тому, що була ожеледиця. Їх машина в цей момент була нерухома та стояла на місці. На якій смузі стояв автомобіль «Мерседес-Бенц» сказати не може, так як не звернув уваги. Транспортний засіб під керуванням потерпілого врізався в «Мерседес-Бенц», у них в машині спрацювали подушки безпеки. Після події він вийшов з автомобіля та підійшов до автомобіля ВАЗ в салоні якого на водійському сидінні побачив травмованого водія ОСОБА_1 . Після цього вони викликали швидку медичну допомогу.

Свідка ОСОБА_4 судом допитано не було, так як останній на неодноразові виклики до суду жодного разу не з`явився, відповідно до рапортів працівників поліції ухвала суду про застосування до свідка приводу в судове засідання залишилась невиконаною, оскільки останній за місцем реєстрації відсутній. В подальшому сторона обвинувачення відмовилась від допиту даного свідка.

Надаючи оцінку отриманим в судовому засіданні показанням потерпілого та обвинуваченого, суд приходить до висновку, що саме потерпілий надав об`єктивні показання, які узгоджуються із наявними в кримінальному провадженні доказами, а показання обвинуваченого є суперечливими.

Так, винуватість ОСОБА_2 підтверджується сукупністю доказів наданих стороною обвинувачення та безпосередньо досліджених судом, зокрема:

витягом з кримінального провадження № 12013090250000800 про реєстрацію заяви в Єдиному реєстрі досудових розслідування 02.12.20013 року відповідно до якої 02.12.2013 року у с. Угринів Тисменицького району відбулося зіткнення автомобіля «Мерседес-Бенц Спринтер 308 CDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля ВАЗ-21063, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 в результаті якого останній отримав травму правового колінного суглобу (а.с.188, т.1);

протоколом огляду місця події від 02.12.2013 з додатками: план схемою та фото таблицями від 02.12.2013 р., якими зафіксовані результати дорожньо-транспотної пригоди у с.Угринів, Тисменицького району, Івано-Франківської області. Зокрема на фототаблицях та плані-схемі детально зафіксовано розміщення транспортних засобів після дорожньо-транспортної пригоди (а.с.189-209, т.1);

довідкою від 02.12.2013 р., відповідно до якої ОСОБА_1 був доставлений в Івано-Франківську ОКЛ, оглянутий лікарем травматологом та йому поставлений попередній діагноз - травма правого колінного суглобу (а.с.214, т.1);

постановою від 10.12.2013 р. про визнання речовим доказом автомобіля ВАЗ-21063, реєстраційний номер, НОМЕР_2 , та передачу його на відповідальне зберігання ОСОБА_10 (а.с.220-221, т.1);

постановою від 10.12.2013 р. про визнання речовим доказом автомобіля «Мерседес-Бенц Спринтер 308 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та передачу його на відповідальне зберігання ОСОБА_2 (а.с.224-225, т.1);

ухвалою слідчого судді Тисменицького районного суду від 14.01.2014 р. про надання дозволу на тимчасовий доступ та вилучення медичної карти стаціонарного хворого та рентгенограми ОСОБА_1 , які знаходяться в Івано-Франківській ОКЛ (а.с.228-229, т.1);

протоколом тимчасового доступу та вилучення майна від 21.01.2014 р., згідно якого з Івано-Франківської ОКЛ вилучено медичну карту № 2300113 стаціонарного хворого ОСОБА_1 (а.с.230-231, т.1);

постановою слідчого від 21.01.2014 р. про призначення та проведення судово-медичної експертизи, відповідно до якої слідчий призначив судово-медичну експертизу ОСОБА_1 та доручив її проведення експертам Івано-Франківського ОБСМЕ (а.с.232, т.1);

висновком експерта № 47 від 20.02.2014 р., згідно якого у ОСОБА_1 виявлено тілесні ушкодження у вигляді закритого багато уламкового перелому правого надколінника із зміщенням уламків, що відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як таких, що викликали тривалий розлад здоров`я і не є небезпечними для життя у момент спричинення (а.с.233-234, т.1);

висновком автотехнічного дослідження № 09/17-592 від 24.01.2014 р., згідно якого рульове керування та робоча гальмівна система автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 308 CDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 , знаходились у працездатному стані (а.с.239-242, т.1);

висновком експерта за № 9/17-593 від 18.01.2014 р., згідно якого на момент експертного огляду та дослідження рульове керування автомобіля ВАЗ-21063, реєстраційний номер НОМЕР_2 , знаходилось у працездатному стані, робоча гальмівна система автомобіля знаходились в працездатному стані (а.с.247-250, т.1);

висновком інженерної транспортно-трасологічної експертизи № 09/17-84 від 05.03.2014 р. відповідно до якого зіткнення автомобілів «Mercedes-Benz Sprinter 308 CDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та ВАЗ-21063, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 відбулось на смузі, яка призначена для руху в напрямку м. Івано-Франківська, та відносно елементів дороги знаходиться в районі ділянки осипу продукту зіткнення у вигляді уламків частин пластмаси, осколків скла та розливу паливно-мастильних матеріалів, які зосереджені на асфальтному покритті проїзної частини (а.с.5-7, т.2);

витягом з кримінального провадження № 12013090250000800, слідчим в якому зазначено ОСОБА_12 (а.с.25, т.2);

протоколом проведення слідчого експерименту від 24.09.16 р., згідно якого свідок ОСОБА_4 пояснив, що 02.12.2013 р. на автомобілі «Фіат-Скудо» рухався зі сторони авторинку та наближався до перехрестя з автодорогою «Калуш-Івано-Франківськ». В цей час попереду нього зупинився автомобіль, який за своїми габаритами схожий до «Мерседес-Віто». Свідок зупинився позаду мікроавтобусу та очікував на подальший проїзд. В цей час зі сторони м. Івано-Франківська до перехрестя під`їхав мікроавтобус марки «Мерседес Спринтер», який спочатку зупинився, а потім відновив рух, виконуючи маневр повороту ліворуч на автодорогу до авторинку. Коли «Мерседес» відновив рух, то відбулось зіткнення з автомобілем ВАЗ-21063. При цьому, як саме до зіткнення рухався автомобіль марки ВАЗ-21063 зі сторони м. Калуша він не бачив.

Крім того в протоколі зазначено і те, що потерпілий ОСОБА_1 зазначив про рух на своєму транспортному засобі на відстані близько 1 м від осьової лінії розмітки. При наближенні до перехрестя побачив, що праворуч зупинились два мікроавтобуси, які очікували проїзду його автомобіля, а на зустрічні смузі зупинився мікроавтобус «Мерседес Спринтер», який при наближенні потерпілого до перехрестя відновив рух, розпочав маревр повороту ліворуч та виїхав на його смугу руху. Вказав, що уникнути зіткнення не зміг через малу віддаль до «Мерседес Спринтер».

Одночасно у протоколі міститься посилання на висновок інженерно-транспортної експертизи №09/17-84 від 05.03.2014 стосовно місця зіткнення транспортних засобів саме на смузі руху у напрямку м. Івано-Франківська і протокол місця огляду тподії від 02.12.2013 в частині розташування транспортних засобів після ДТП.

Проведено заміри часу за допомогою секундоміра (а.с. 27-29, т.2);

схемою до протоколу проведення слідчого експерименту від 24.09.2016 р., де зафіксовані результати проведення слідчого експерименту;

постановою про призначення комісійної судової інженерно-транспортної експертизи від 01.11.2016 (а.с.31-33, т.2);

висновком експерта № 4.2-954/16 від 09.12.2016, згідно якого причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору були обставини, пов`язані із невідповідністю дій водія автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter» ОСОБА_2 вимогам п.п. 10.1, 10.4 та 16.3 ПДР України, тобто при виконанні маневру поворот ліворуч на нерегульованому перехресті нерівнозначних доріг в наданні дороги автомобілю ВАЗ-21063, який рухався у зустрічному напрямку по рівнозначній дорозі прямо. Водій вказаного автомобіля ОСОБА_1 не мав технічної можливості попередити дану ДТП шляхом застосування своєчасного гальмування за умови руху по даній дорозі як із швидкістю руху 60 км/год так із швидкістю руху 80 км/год. (а.с. 36-40, т.2);

постановою про призначення інженерно-транспортної експертизи від 10.01.2017, проведення якої доручено Івано-Франківському НДЕКЦ МВС України (а.с.42-44, т.2);

висновком комісійної інженерної транспортної експертизи № 4.2-9/17 від 30.01.2017, відповідно до якого в умовах, коли для водія ОСОБА_1 діями водія автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter» ОСОБА_2 , який під час виконання маневру поворот ліворуч не надав перевагу в русі автомобілю ВАЗ 21063, який рухався у зустрічному напрямку, була створена небезпека для руху, розрахунок технічної можливості у водія автомобіля ВАЗ 21063 ОСОБА_1 попередити ДТП шляхом виконання маневру об`їзду методично та відповідно до ПДР України не передбачений, тому поставлене питання експертом не вирішується (а.с.47-49, т.2);

постановою про призначення групи прокурорів від 09.03.2017 (а.с.51, т.2);

витягом з кримінального провадження № 12013090250000800, слідчими в якому зазначено ОСОБА_5 , Суботніка Р.Я. , Млинського Б.М. , Снича В.І. , Гоцанюка І.В. (а.с.51, т.2);

постановою про доручення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування від 02.03.2017, згідно якої заступником прокурора Івано-Франківської області досудове розслідування кримінального провадження № 12013090250000800 від 03.12.2013 р. передано з СВ Тисменицького ВП до СУ ГУ НП в Івано-Франківській області (а.с.52-53, т.2);

повідомленням від 09.03.2017 р. про початок досудового розслідування кримінального провадження № 12013090250000800 від 03.12.2013 р. за підписом слідчого СУ ГУ НП в Івано-Франківській області ОСОБА_5 (а.с.54, т.2);

свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_3 від 26.01.2017 р., згідно якого ОСОБА_2 змінив прізвище на ОСОБА_2 (а.с.96, т.2);

постановою про уточнення даних слідства від 17.03.2017 р., згідно якого анкетні дані ОСОБА_2 змінено на ОСОБА_2 (а.с. 97, т.2);

дорученням про проведення досудового розслідування від 09.03.2017, відповідно до якого начальником відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Івано-Франківській області підполковником поліції Б.М. Млинським доручено проводити досудове розслідування у даному кримінальному провадженні ОСОБА_5 (а.с.10, 156, т.3).

В той же час, стороною захисту на обґрунтування невинуватості ОСОБА_2 було надано:

протокол проведення слідчого експерименту від 15.03.2014 відповідно до свідок ОСОБА_4 пояснив, що перед ДТП він на автомобілі «Фіат-Скудо» під`їхав до перехрестя зі сторони авторинку та зупинився на виїзді з другорядної дороги. Перед ним стояв мікроавтобус марки «Рено-Трафік» червоного кольору, який передньою стороною виїхав на головну дорогу таким чином, що відстань від його передньої частини до осьової лінії становила 5,2 м. Автомобіль «Мерседес-Бенц» під`їхав до перехрестя зі сторони м. Івано-Франківська і зупинився на перехресті таким чином, що його ліва передня частина знаходилась на відстані 0,5 м. на смузі руху у напрямку м. Івано-Франківська, а його заднє ліве колесо знаходилось на відстані 0,5 м від осьової лінії на смузі руху в напрямку руху до м. Калуша. Зі сторони м. Калуша під`їхав автомобіль ВАЗ-2106, який передньою частиною в`їхав в передню частину автомобіля «Мерседес-Бенц Спринтер». При цьому з моменту перетину «Мерседесом» осьової лінії розмітки до моменту зіткнення, враховуючи час зупинки, минуло 4-5 секунд. Весь цей час автомобіль «Мерседес-Бенц Спринтер» знаходився в нерухомому стані (а.с 79-82, т.2.)

висновок судової автотехнічної експертизи № 2093 від 23.12.14 р. , згідно якого при вихідних даних для варіанту розвитку механізму ДТП, заданого водієм ОСОБА_2 та свідком ОСОБА_4 , причинами настання пригоди, з технічної точки зору, є те, що водій ОСОБА_2 при виконанні маневру ліворуч на нерегульованому перехресті нерівнозначних доріг неналежним чином розташував свій мікроавтобус, щоб дати дорогу автомобілеві ВАЗ чим створив небезпеку для руху водієві ОСОБА_1 , а водій ОСОБА_1 вів свій автомобіль зі швидкістю, яка перевищувала встановлені обмеження, чим поставив себе в умови, при яких не мав можливості уникнути зіткнення. При вихідних даних, заданих для варіанту розвитку механізму ДТП водієм ОСОБА_1 , причиною настання пригоди, з технічної точки зору, є те, що водій ОСОБА_2 при виконанні маневру ліворуч на нерегульованому перехресті нерівнозначних доріг не дав дорогу автомобілеві ВАЗ-21063, який рухався із зустрічного напрямку по рівнозначній дорозі через перехрестя прямо. Окрім того, в висновку зазначено, що застосування будь-яких маневрів у випадку виникнення небезпеки для руху не відповідає вимогам ПДР України і, відповідно, не може бути технічно обґрунтованим. В той же час експерт зазначив, що у заданій дорожній ситуації незалежно від варіанту розвитку механізму ДТП водій ОСОБА_2 повинен був перед початком виконання маневру повороту ліворуч переконатися у безпеці його виконання і дати дорогу зустрічному автомобілеві ВАЗ-21063, не виїжджаючи на смугу руху останнього (а.с. 9-14, т.2);

висновок експерта № 09/17-188 від 22.04.2014 р., згідно якого в заданих дорожньо-транспортних ситуаціях при умові розвитку даної ДТП, як вказано з показань свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , водій автомобіля ВАЗ-21063, реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути дану ДТП шляхом застосування своєчасного гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху, рухаючись як із заданою швидкістю 80 км/год, так і з допустимою на даній ділянці дороги швидкістю 60 км/год. При умові розвитку даної ДТП, як вказано з показань водія автомобіля марки ВАЗ-21063, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 він не мав технічної можливості уникнути дану ДТП шляхом застосування своєчасного екстерного гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху. При заданому комплексі вихідних даних водій автомобіля марки ВАЗ-21063, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 мав можливість безпечно проїхати повз автомобілі «Мерседес-Бенц Спринтер» та «Рено-Трафік». Дати відповідь на питання: «Що з технічної точки зору стало причиною настання даної ДТП?», експертним шляхом не є можливим, оскільки відповідь на дане питання потребує юридичного аналізу всіх зібраних матеріалів кримінального провадження, і даного висновку в тому числі (а.с.89-95, т.2)

висновок експерта № 09/17-203 від 06.05.15 р., відповідно до якого, враховуючи зафіксовані на місці пригоди сліди продукту зіткнення у вигляді уламків частин пластмаси, осколків скла та розливу паливно-мастильних матеріалів, які зосереджені на асфальтному покритті проїзної частини, експертиза має підстави зробити висновок про те, що безпосередньо перед зіткненням автомобіль Mercedes-Benz Sprinter 308 CDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 , знаходився в нерухомому стані або рухався з малою швидкістю (а.с. 20-23, т.2).

На переконання суду, перш за все слід зазначити, що твердження сторони захисту про можливість здійснення потерпілим роз`їзду із транспортним засобом обвинуваченого та автомобілем, який стояв на виїзді із другорядної дороги не заслуговують на увагу, оскільки, як встановлено судом ОСОБА_1 рухався виключно по своїй смузі руху, а відповідно до висновку експертизи за № 2093 від 23.12.14 застосування будь-яких маневрів у випадку виникнення небезпеки для руху не відповідає вимогам ПДР України і, відповідно, не може бути технічно обґрунтованим.

Відтак висновок експерта № 09/17-188 від 22.04.14 в частині можливості безпечного проїзду ОСОБА_1 між 2 транспортними засобами суперечить висновкам експерта № 2093 від 23.12.14 та №4.2-9/17 від 30.01.2017.

Щодо висновку експерта № 09/17-188 від 22.04.14 в іншій частині суд зазначає, що висновок про можливість уникнення ДТП залежав від вихідних даних, які в одному випадку були повідомлені обвинуваченим, а в другому - потерпілим. Одночасно під час дослідження приймався стан дорожнього покриття - мокрий асфальт, що суперечить протоколу огляду місця події від 02.12.2013 і значно впливає на зупиночний шлях автомобіля ВАЗ-2106.

Стосовно висновку експертизи за №2093 від 23.12.2014, то в загальному експертом зазначено, що в будь-якому випадку водій ОСОБА_2 повинен був перед початком виконання маневру повороту ліворуч переконатися у безпеці його виконання і дати дорогу зустрічному автомобілеві ВАЗ-21063, не виїжджаючи на смугу руху останнього. Відтак даний висновок не спростовує доводів сторони обвинувачення. Крім того, під час дослідження приймався стан дорожнього покриття - мокрий асфальт, що суперечить протоколу огляду місця події від 02.12.2013.

Щодо посилань сторони захисту на діаметрально протилежні показання свідка ОСОБА_4 під час слідчих експериментів суд зазначає, що як вбачається із протоколу слідчого експерименту від 15.03.2014 на відміну від слідчого експерименту від 24.09.2016 жодних замірів секундоміром не здійснювалось, а відтак ці пояснення апріорі не можуть бути аналогічними. Крім того, з протоколу слідчого експерименту від 15.03.2014 вбачається, що при його проведенні взагалі не було використано автомобіль, який зупинився перед ОСОБА_4 , а відтак не перевірено чи мав можливість ОСОБА_4 весь час спостерігати рух мікроавтобуса.

Щодо автомобіля, який знаходився перед транспортним засобом «Фіат Скудо», яким кермував ОСОБА_4 , суд зазначає, що в протоколі слідчого експерименту від 15.03.2014 зазначено про розташування перед ОСОБА_4 транспортного засобу «Рено трафік». При цьому в протоколі слідчого експерименту від 24.09.2016 зазначено не про розташування перед ОСОБА_4 саме мікроавтобусу «Мерседес Віто», а про зупинку «якогось мікроавтобусу, який за своїми характеристиками подібний до мікроавтобусу «Мерседес Віто»». Одночасно стороною захисту не наведено жодних заперечень щодо істотної різниці у технічних характеристиках даних транспортних засобів, які в даному випадку мали значення, а саме, що останні істотно відрізняються, а відтак вплинули на результати слідчого експерименту. При цьому суд звертає увагу на те, що як при первинному так і при повторному слідчому експерименті ОСОБА_4 зазначав, про виїзд транспортного засобу під керуванням обвинуваченого на смугу руху у напрямку м. Івано-Франківськ.

Не заслуговують на увагу і твердження сторони захисту про неможливість перевірки правдивості пояснень свідка, зазначених у протоколі слідчого експерименту від 24.09.2016, оскільки він не був допитаний судом під час судового розгляду, так як чинними положеннями КПК України не передбачено необхідності перевірки таких пояснень, наданих особою при проведенні слідчого експерименту, а сам протокол слідчого експерименту є документом, який суд досліджує безпосередньо у судовому засіданні.

Зокрема, метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Якщо відомості повідомлені під час проведення інших процесуальних дій, то вони є складовим компонентом змісту документа як іншого окремого процесуального джерела доказів, зокрема протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати.

Тобто показання, які надаються під час слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступають відомості, які встановлені під час проведення вказаної слідчої дії і зафіксовані в протоколі цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК України є документом та є окремим джерелом доказів.

Щодо посилань сторони захисту на проведення даного слідчого експерименту слідчим ОСОБА_5, який не мав жодних процесуальних повноважень на проведення даної слідчої дії, то суд зазначає, що в протоколі від 24.09.2016 зазначено, що такий слідчий експеримент проводився слідчим ОСОБА_12, за участю свідка ОСОБА_4 , потерпілого ОСОБА_1 та понятих ОСОБА_16 та ОСОБА_17 .

Допитаний в якості свідка слідчий ОСОБА_5 показав, що він не брав участі у проведенні даної слідчої дії, що підтверджується протоколом проведення слідчого експерименту від 24.09.2016, де його прізвище відсутнє.

Стосовно посилань сторони захисту щодо можливої зміни слідчим показань, наданих при попередньому розгляді справи та новому, то суд зазначає, що докази досліджуються судом безпосередньо і суд оцінює ті показання свідка, які надані ним даному в судовому засіданні після складення відповідної присяги.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 87 КПК України встановлено, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; порушення права на перехресний допит.

Однак судом не встановлено вищевказаних обставин, а відтак підстав для визнання протоколу слідчого експерименту від 24.09.2016 недопустимим доказом, немає.

Щодо посилань сторони захисту про відсутність постанови про визначення слідчим СУ ГУ НП в Івано-Франківській області ОСОБА_5 у кримінальному провадженні №12013090250000800 і як наслідок відсутності повноважень на вчинення будь-яких слідчих дій, суд зазначає наступне.

Так, відповідно доручення про проведення досудового розслідування від 09.03.2017, начальником відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Івано-Франківській області підполковником поліції Б.М. Млинським доручено проводити досудове розслідування у даному кримінальному провадженні слідчому ОСОБА_5 (а.с.10, 156, т.3).

Відповідно до ст. 110 КПК рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови.

Однак за змістом пунктів 8, 17 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу керівник органу досудового розслідування і слідчий є самостійними суб`єктами, повноваження яких визначені в окремих статтях КПК - 39 та 40. Положення ст. 110 КПК не містять імперативних приписів про те, що керівник органу досудового розслідування приймає своє рішення у формі постанов.

Повноваження керівника органу досудового розслідування визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, у формі письмового «доручення» не суперечить вимогам ст. 39 КПК і є достатнім документом для наділення такого слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні.

Прийняття рішення саме у такій письмовій формі (а не у формі постанови) не свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою і що отримані під час такого розслідування докази є недопустимими на цих підставах.

Аналогічний висновок зазначено Верховним Судом у постанові від 25 серпня 2021 року в справі за №663/267/19.

При цьому суд звертає увагу на те, що начальник відділу з огляду на положення п.8 ч.1 ст.3 КПК України є керівником органу досудового розслідування в змісті КПК України.

На підставах наведеного суд не вважає істотним порушенням вимог процесуального закону (ст. 412 КПК) визначення керівником органу досудового розслідування слідчого на підставі процесуального документа - доручення, а тому суд відхиляє ці доводи як необґрунтовані.

Щодо посилання сторони захисту на постанову ВС за №724/86/20 від 04 жовтня 2021 року суд зазначає, що в даному судовому рішенні суд касаційної інстанції вказав на неможливість витягу з ЄРДР замінити процесуальне рішення про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні, в той же час вказав, що має прийматись рішення, яке по формі відповідає постанові. Відтак, вищевказаний висновок ВС від жодним чином не суперечить висновку ВС, викладеному у постанові від 25 серпня 2021 року в справі за №663/267/19.

Інші доводи сторони захисту не спростовують обставини пред`явленого ОСОБА_2 обвинувачення.

Відтак суд вважає, що дії ОСОБА_2 правильно кваліфіковано за ч.1 ст.286 КК України.

Обираючи покарання ОСОБА_2 суд враховує вимоги ст.65 КК України щодо загальних засад призначення покарання, межі санкції ч. 1 ст. 286 КК України, а саме, що даний злочини, відносяться до категорії злочинів невеликої тяжкості, особу винного, який згідно ст. 89 КК України, раніше не судимий, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, негативних характеристик суду не надано, має постійне місце реєстрації та проживання, не працює, здійснює догляд за престарілою матір`ю.

Обставин, які пом`якшують покарання, судом не встановлено.

Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Приймаючи рішення про вид та розмір покарання, за кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України (в редакції, чинній на момент вчинення кримінального правопорушення) суд приймає до уваги відсутність обставин, які обтяжують покарання, відсутність судимостей згідно ст. 89 КК України, та здійснення догляду за престарілою матір`ю. При цьому суд приймає до уваги, що обвинувачений не працює, однак отримує соціальні виплати за здійснення догляду, а відтак призначення покарання у виді штрафу за дане порушення призведе до можливості його сплати обвинуваченим та, на переконання суду, мета покарання, визначена ч.2 ст.50 КК України, буде досягнута.

При цьому суд зазначає, що призначення покарання у виді виправних робіт є неможливим в силу не працевлаштування обвинуваченого і виправлення ОСОБА_2 є можливим без ізоляції від суспільства, а тому призначення покарання у виді арешту та обмеження волі не призведе до досягнення мети покарання.

Крім того, суд врахувавши обставини справи, вважає за необхідне призначити ОСОБА_2 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

Суд вважає, що таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_2 та запобігання вчинення ним нових злочинів.

Судом було роз`яснено обвинуваченому положення ст.49 КК України, якою передбачено звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, оскільки з моменту вчинення кримінального правопорушення 02.12.2013 року та на дату розгляду справи в суді минуло більш ніж три роки.

ОСОБА_2 не подавав клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності за ст.49 КК України, так як не вважає себе винуватим.

Згідно ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього кодексу.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Санкція частини 1 статті 286 КК України, на момент вчинення кримінального правопорушення, передбачала покарання у виді штрафу від двохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до

двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин, від призначеного покарання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення , передбаченого ч. 1ст. 286 КК України, який згідно ст.12 КК України відноситься до нетяжких злочинів.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1ст. 286 КК України 02.12.2013, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за кримінального правопорушення не зупинявся та не переривався, то суд вважає за необхідне, на підставі ч. 5ст. 74 КК України, звільнити ОСОБА_2 від призначеного вироком суду покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 286 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Верховний Суд у постанові від 12.11.2019 №566/554/16-к вказав, що якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом сторона кримінального провадження звертається до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання й у випадку встановлення передбачених у ст.49 КК підстав та відсутності заперечень з боку обвинуваченого закрити кримінальне провадження, звільнивши особу від кримінальної відповідальності. Якщо ж обвинувачений, щодо якого передбачено звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, то судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку. У цьому разі, якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок, призначає покарання і на підставі ч. 5 ст. 74, ст.49 КК може звільнити від нього засудженого.

З врахуванням того, що ОСОБА_2 наполягав на відсутності вини у його діях, однак судом встановлено, що обвинувачений є винний у вчиненні кримінального правопорушення, то ОСОБА_2 необхідно звільнити від призначеного судом покарання на підставі ч. 5 ст.74, ст.49 КК України.

Щодо заявленого обласною клінічною лікарнею цивільного позову суд зазначає наступне.

Так, у кримінальному провадженні 15.04.2014 року Івано-Франківською ОКЛ заявлено цивільний позов про стягнення з обвинуваченого витрат на лікування потерпілого ОСОБА_1 в сумі 543,33 грн.

Судом встановлено, що відбулась реорганізація юридичної особи, в ході якої змінено її назву з Обласної клінічної лікарні на КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради».

Порядок вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні регламентований главою 9 КПК України.

Нормами кримінального процесуального закону, зокрема ст. 129 КПК України, встановлено, що рішення про повне або часткове задоволення цивільного позову може бути винесене лише у разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорушення і ухвалення обвинувального вироку чи винесення постанови про застосування до особи примусових заходів виховного або медичного характеру.

Виходячи зі змісту 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та моральної шкоди, має право пред`явити цивільний позов до обвинуваченого, котрий вчинив суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК і при цьому застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

На підтвердження понесених закладом охорони здоров`я витрат на лікування ОСОБА_1 суду надано історію хвороби за №2300113 з якої встановлено, що потерпілий перебував на стаціонарному лікуванні 8 днів та понесено витрат на суму 543,33 грн (а.с.15, т.1).

За таких обставин, вимога про стягнення із ОСОБА_2 на користь КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» майнової шкоди в розмірі 543,33 грн підлягає до задоволення.

Стосовно цивільного позову потерпілого ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в розмірі 17 442, 35 грн та моральної шкоди в сумі 100 000 грн суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 власником транспортного засобу ВАЗ 21063 д.н.з НОМЕР_2 , на момент ДТП була ОСОБА_18 (а.с.34, т.1).

Згідно з довіреністю серії ВМТ №874695 від 19.06.2010 ОСОБА_18 уповноважила потерпілого розпоряджатися транспортним засобом ВАЗ 21063 д.н.з НОМЕР_2 (а.с.35, т.1).

При цьому, суд відкидає твердження захисника про те, що ОСОБА_1 не має права на відшкодування заподіяної йому матеріальної шкоди, оскільки не є власником зазначеного транспортного засобу, виходячи із такого.

Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння. Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб`єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб`єктами, хто його оточує. Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.

Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно.

Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.

Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.

Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на момент вчинення дорожньо - транспортної пригоди володів речовим правом на транспортний засіб ВАЗ 21063 д.н.з НОМЕР_2 , право власності яким належало ОСОБА_18 згідно нотаріально посвідченої довіреності від 19.06.2010.

В той же час, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.2 Постанови № 6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", розглядаючи спори про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Одночасно в позовній заяві потерпілий ОСОБА_1 як на підтвердження розміру завданої шкоди посилається на звіт про оцінку колісного транспортного засобу за №88/44 від 14.05.2014, однак останній ні до позовної заяви, ні в подальшому при долученні матеріалів кримінального провадження суду надано не було.

Дана обставина, позбавляє можливості суд встановити реальний розмір заданих цивільному позивачеві збитків, а відтак в задоволенні позову в цій частині слід відмовити у зв`язку з не підтвердженням понесення таких витрат належними та допустимими доказами.

Щодо заявленої цивільним позивачем вимоги про стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 100 000 грн суд зазначає наступне.

Суду не надано доказів факту страхування цивільно-правової відповідальності транспортного засобу обвинуваченого на момент ДТП, так як поліс суду надано не було. В той же час, сторона захисту заявила про надання такого документу слідчому підчас досудового розслідування, а прокурор заперечив дану обставину, так як в матеріалах кримінального провадження поліс на транспортний засіб «Мерседес-Бенц Спринтер 308CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 відсутній.

Відтак суд, з урахуванням вимог ч.1 ст.81 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважає не доведеним факт страхування цивільно-правової відповідальності транспортного засобу обвинуваченого на момент ДТП.

Відповідно до ч. 1ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно до п. 2 ч. 2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до вимог ч. 3ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода може відшкодовуватись грішми.

Із систематичного аналізу норм закону випливає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством та судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, у порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під час судового розгляду встановлено, що потерпілий під час і після вчинення кримінального правопорушення щодо нього зазнав фізичних і душевних страждань, що виразились у тривалому переживанні з приводу спричинення йому середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, порушенні нормального та сталого режиму життєдіяльності викликаних вказаними подіями, подальшими слідчими діями та судовими засіданнями.

Отже, суд з урахуванням вимог ст. 23 ЦК України, а також роз`яснення, які містяться в п. п. 4, 9постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 р. (з наступними змінами) визначає розмір відшкодування потерпілому моральної шкоди, який підлягає стягненню із обвинуваченого на користь останнього.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди заподіяної потерпілому ОСОБА_1 від протиправних дій ОСОБА_2 , пов`язаних із дорожньо-транспортною пригодою, що мала місце 02.12.2013, та заподіянням середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому, суд бере до уваги ступінь та глибину душевних страждань, яких він зазнав у зв`язку із цими діями, а також негативні зміни в його житті, які сталися у зв`язку із цим, розгляд даного кримінального провадження судами різних інстанцій з 2017 року. З урахуванням цього, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що потерпілому заподіяно моральну шкоду на суму 20 000 гривень, яка повинна бути стягнута з обвинуваченого по справі.

Саме такий розмір буде відповідати засадам розумності, виваженості та справедливості.

Крім того у відповідності до ст. ст. 122, 124 КПК України з обвинуваченого підлягають стягненню на користь держави витрати на залучення експерта для проведення експертиз у даній справі.

Запобіжний захід ОСОБА_2 на момент ухвалення вироку не обраний і підстав для його обрання суд не вбачає.

Питання про речові докази суд вирішує в порядку ст.100 КПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 368-371, 373-376, 381-382 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 500 (п`ятсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 49, ч.5 ст.74 КК України ОСОБА_2 звільнити від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Цивільний позов КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» до ОСОБА_2 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» 543 (п`ятсот сорок три) грн 33 коп.

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000 (двадцять тисяч) грн моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 3 386 (три тисячі триста вісімдесят шість) грн 22 коп. витрат на залучення експертів для проведення експертиз.

Речові докази: транспортні засоби ВАЗ 21063 д.н.з НОМЕР_2 та Мерседес-Бенц Спринтер 308CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , які постановами слідчого від 10.12.2013 передано на зберігання володільцям, вважати їм повернутими.

Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду через Тисменицький районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя Тисменицького районного суду

Івано-Франківської області Дзвенислава ГРИНЬКІВ