Рішення № 101708601, 22.11.2021, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 947/3698/20

№ провадження 2/495/2726/2021

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

22 листопада 2021 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Мишко В.В.

при секретарі судового засідання: Охримчук А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явися

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 495/3698/20

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС»

до ОСОБА_1

про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

В С Т А Н О В И В:

20.02.2020 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» (далі по тексту - позивач) звернулося до Київського районного суду м. Одеси із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач) про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (а.с.1-5).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 02.03.2020 року матеріали справи № 495/3698/20 за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди передано за підсудністю, на розгляд до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області (а.с.35).

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.09.2020 року позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (вул. Іллінська, буд.8, м. Київ, 04070, ідентифікаційний код 20474912): шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 32 254 (тридцять дві тисячі двісті п`ятдесят чотири) гривені 69 (шістдесят дев`ять) копійок; суму сплаченого судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) гривні (а.с.107-113).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03.09.2021 року заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.09.2020 року по цивільній справі № 495/3698/20 за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку (а.с.143-145).

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь:

- шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 32 254 (тридцять дві тисячі двісті п`ятдесят чотири) гривень 69 (шістдесят дев`ять) копійок;

- суму сплаченого судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) гривні.

Позивач - ПАТ «Страхова компанія «АРКС», в судове засідання не з`явився, але його представник - Волчек Н.М. подав до суду заяву, згідно із якою заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити та справу розглянути за його відсутністю (а.с.161).

Відповідач - ОСОБА_1 та його представник - адвокат Реу К.П., в судове засідання не з`явилися, але подали до суду заяву, згідно із якою зазначили, що заперечують проти задоволення позовних вимог ПАТ «Страхова компанія «АРКС» та просять відмовити в позові з підстав, викладених в заяві про перегляд заочного рішення. Також просили справу розглядати без участі сторони відповідача (а.с.162).

Відповідно до ч.3 ст.211 Цивільного процесуального кодексу України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників судового процесу, на підставі наявних та достатніх для розгляду матеріалів справи.

У відповідності до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, 30.03.2017 року між ПАТ «Страхова компанія «АРКС» та АТ ДХЛ Інтернешнл Україна було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту за № 063ак7юб, відповідно до умов якого було застраховано транспортний засіб Volkswagen Caddy (д.р.н. НОМЕР_1 ), що підтверджується копією страхового акту № АХА2218826 від 20.07.2017 (а.с.11).

20.06.2017 року о 17:16 годині у місті Одеса, Шкільний аеродром, 1/1 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Volkswagen Caddy (д.р.н. НОМЕР_1 ), яким керував водій ОСОБА_2 (власник автомобіля АТ ДХЛ Інтернешнл Україна) та автомобіля Honda Civic (д.р.н. НОМЕР_2 ), яким керував водій ОСОБА_1 , який є власником вказаного автомобіля.

В наслідок дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль Volkswagen Caddy (д.р.н. НОМЕР_1 ), який був застрахований у ПАТ «Страхова компанія «АРКС» за договором добровільного страхування наземного транспорту № 063ак7юб від 30.03.2017 року, механічні пошкодження транспортного засобу зафіксовані у довідці № 3017186459500120 про дорожньо-транспортну пригоду (а.с.10).

Згідно із довідкою № 3017186459500120 про ДТП та постанови Київського районного суду міста Одеси від 29.08.2017 року, дорожньо-транспортна пригода сталася в наслідок порушення ОСОБА_1 пункту 16.1 ПДР України (а.с.9-10).

Страхувальник звернувся до позивача з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та із заявою на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу.

Відповідно до разрахунку суми страхового відшкодування, страхового акту № АХА2218826 від 20.07.2017 року та умов договору страхування № 063ак7юб від 30.03.2017 року, розмір страхового відшкодування склав 51 601,75, яке АТ «СК «АРКС» було сплачено за відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу згідно заяви страхувальника на СТО згідно платіжного доручення.

Відповідно до п.25.13 договору страхування №063ак7юб від 30.03.2017 року при пошкодженні транспортного засобу розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених в кошторисі збитків, за вирахуванням франшизи.

Розрахунок розміру виплаченого позивачем страхового відшкодування за вказаним страховим випадком наступний: 52 601,75 грн. мінус 1000 грн.-франшиза, що дорівнює 51 601,75 грн. - вартість відновлювального ремонту Volkswagen Caddy (д.р.н. НОМЕР_1 ) згідно рахунку № АдСЧТ01847 від 11.07.2017 року.

28.12.2017 року позивач звернувся до ПрАТ «СК «Еталон» із заявою про виплату страхового відшкодування.

31.08.2018 року було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 19 347,06 грн. з урахуванням зносу пошкодженого автомобіля та відповідно до ст. 29 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». За таких обставин сума збитків, які не відшкодовані на дату подання позову становить 32 254,69 грн.

За твердженням позивача, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежено договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб.

Дані обставини і стали підставою для звернення позивача до суду із відповідною заявою.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже для відшкодування шкоди за правилами ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти:

- неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;

- наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом даної статті завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду);

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;

- вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди, про що висловив свою правову позицію Верховний Суд України (судова колегія з цивільних справ) в ухвалі від 21.12.2005 року.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст.1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особливість механізму полягає в тому, що шкода завдається потерпілому не будь-якими діями, а саме діяльністю, яка підпадає під характеристику джерела підвищеної небезпеки. Відповідно під джерелом підвищеної небезпеки треба розуміти діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Отже для віднесення тої чи іншої діяльності до джерела підвищеної небезпеки треба, щоб така діяльність створювала підвищену небезпеку для самої особи, яка її проводить, а також для інших осіб.

Підвищена небезпека в розумінні даної статті є об`єктивною категорією, не пов`язаною з психологічним поняттям страху, та означає більшу вірогідність настання негативних, шкідливих наслідків, ніж при проведенні будь-якої іншої діяльності. Причиною підвищеної небезпеки є такі властивості об`єктів, з якими проводиться діяльність, які обумовлюють неможливість повного контролю за такою діяльністю з боку людини на даному етапі розвитку науки та технологій. Тому, незважаючи на дотримання правил техніки безпеки, існує підвищена вірогідність завдання шкоди внаслідок проведення такої діяльності.

Особливі правила цієї статті діють тільки тоді, коли шкода завдана тими шкідливими властивостями об`єкту, завдяки яким діяльність з ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Так шкода, завдана автомобілем, буде відшкодовуватися за правилами даної статті тільки тоді, коли автомобіль знаходився в русі, а не тоді, коли він стояв в гаражі або на стоянці. Суб`єктом відповідальності за статтею, що коментується, є володілець об`єкта, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, під яким слід розуміти особу, що на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за цією статтею треба визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об`єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об`єктів. Як правило, обидві ознаки володільця джерела підвищеної небезпеки повинні мати місце, крім випадків, передбачених в законі.

Частиною 1 статті 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Якщо шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки самим їх володільцям, її відшкодування відбувається за правилами частини 1 вказаної статті. Так шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Тобто у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Відповідно до ч.1 ст.1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Під правом регресу розуміється право особи, що відшкодувала шкоду, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого завдано шкоди. Зазначена стаття застосовується у випадках, коли фігура завдавача шкоди та фігура особи, яка несе відповідальність за завдану шкоду, не співпадають. За загальним правилом на боржника за регресною вимогою покладається обов`язок відшкодувати кредитору виплачене ним третій особі відшкодування в повному обсязі. Виключення з цього положення можуть бути встановлені законом. Право звернення з регресною вимогою виникає у кредитора з моменту здійснення ним виплат потерпілому, з цього ж моменту обчислюється строк для пред`явлення регресного позову.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до страхової компанії «СК» Еталон» та отримав страхове відшкодування у розмірі 19 347, 06 грн.

Згідно із ст.3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов`язкове страхування, цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Зміст ст.37 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», містить виключний перелік підстав, у яких страховик може відмовитись від здійснення страхового відшкодування.

Відповідно до п.22.1 ст.22 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-| транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Таким чином страховик зобов`язаний здійснити відшкодування шкоди у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі.

Відповідно до ст.993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до п.9.1 ст.9 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Відповідно до п.9.4 ст.9 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц, Верховний Суд прийшов до наступних висновків: відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Як встановлено матеріалами справи та зазначає відповідач, на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача - ОСОБА_1 за шкоду заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу Honda Civik (д.р.н. НОМЕР_2 ) була застрахована відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в ПрАТ «СК «Еталон», встановлений ліміт (за шкоду майну) відповідальності в розмірі 100 000,00 грн., про що свідчить поліс серії АК № 2151755 (а.с.25).

Таким чином, сума збитків завдана майну перебувала у межах ліміту відповідальності страховика, а відповідач повністю виконав свій обов`язок щодо страхування відповідальності та повідомлення про страховий випадок, що підтверджується здійсненням часткового відшкодування шкоди ПрАТ «СК» Еталон».

Крім того, уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди, а тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування реалізує право вимоги, шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ст.2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 76-77 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ПАТ «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у зв`язку з чим такий позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 993, 1166, 1187, 1188, 1191, 1192 Цивільного кодексу України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 2, 12-13, 76-81, 128, 131, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Суддя В.В. Мишко